Ухвала

від 04.07.2017 по справі 812/647/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Ірметова О.В.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2017 року справа №812/647/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Шишова О.О., суддів Сіваченка І.В., Чебанова О.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017р. у справі № 812/647/17 (головуючий І інстанції Ірметова О.В.) за позовом Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області до Публічного акціонерного товариства "Луганськтепловоз" про стягнення заборгованості з відшкодування регресних вимог, -

ВСТАНОВИВ:

Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (далі - позивач, апелянт) звернулося до Луганського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства "Луганськтепловоз" (далі - відповідач) в якому просило стягнення заборгованості з відшкодування регресних вимог у сумі 40824,47 грн. Також позивач просив поновити строк для звернення до суду з адміністративним позовом.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 р. провадження у справі № 812/647/17 за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області до Публічного акціонерного товариства Луганськтепловоз про стягнення заборгованості з відшкодування регресних вимог закрито.

Суд першої інстанції виходив з що розгляд таких справ відноситься до юрисдикції місцевих судів з розгляду цивільних справ.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та виніс ухвалу з порушенням процесуального права. Просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, як таку яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та прийняти нове рішення.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на те, що відповідно до ч.2 ст.18 КАС України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи:) однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Особи, які беруть участь у справі, до судового засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, у зв'язку з чим у відповідності до вимог ст. 197 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, а також документи, які містяться в матеріалах адміністративної справи, встановила наступне.

Відповідно до акту прийому-передачі платника страхових внесків ПАТ Луганськтепловоз від 04 лютого 2016 року, з УПФУ в Жовтневому районі м. Луганська до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області передано дані щодо сум боргу по сплаті внесків, зокрема по сплаті регресних вимог у розмірі 40824,47 грн. (а.с.6).

Інструкція про порядок подання регресних вимог підприємствам, установам, організаціям та громадянам органами Пенсійного фонду України, затвердженою постановою Правління Пенсійного фонду України від 16.07.1996 № 9-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 14.08.1996 за №444/1469, регулює порядок подання органами Пенсійного фонду України регресних вимог підприємствам, установам, організаціям та громадянам на підставі статті 460 Цивільного кодексу України, у редакції від 18.07.1963.

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 14.09.2005 №16-4 визнана такою, що втратила чинність постанова правління Пенсійного фонду України від 16.07.96 N 9-2 "Про затвердження Інструкції про порядок подання регресних вимог підприємствам, установам, організаціям та громадянам органами Пенсійного фонду України", зареєстровану в Міністерстві юстиції України 14.08.1996 за N 444/1469.

Таким чином на день звернення до суду УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області з даним адміністративним позовом відсутній будь-який нормативно-правовий акт законодавчого органу або органу, у повноваження якого входить прийняття відповідного нормативно-правового акту, який регулює питання подання регресних вимог до установ, підприємств, організацій органами Пенсійного фонду України.

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запровадженні механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Пунктом 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненнями суб'єктів владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України дозволяє суду дійти висновку, що і пункт 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судом саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.

За пунктом 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

За змістом статті 177 Цивільного кодексу України гроші є об'єктами цивільних прав.

Колегія суддів зазначає, що позов заявлений про стягнення грошових коштів, що стали власністю Публічного акціонерного товариства "Луганськтепловоз" на переконання колегії суддів, не підпадає під дію пункту 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Сокуренко і Стригун проти України , рішення від 20 липня 2006 року, заяви №№ 29458/04, 29465/04, §§ 24, 25 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні по справі "Занд протии Австрії", Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)".

У п.п. 107-109 рішення у справі "Коем та інші проти Бельгії" Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Як зазначалось вище, спір ґрунтується на юридичних фактах, стосовно яких існує спір про право на грошові кошти, тому суд першої інстанції правильно прийняв рішення про закриття провадження по справі.

Рішення про закриття справи не обмежує сторони у реалізації захисту свого права на земельну ділянку у порядку цивільного судочинства.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою в постановах Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року (справи № 21-1884а15, № 21-2209а15, № 21-2111а16), які відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України мають враховуватись іншими судами загальної юрисдикції та є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень.

Колегія суддів вважає, що спірні правовідносини виникли з приводу питання щодо стягнення з Публічного акціонерного товариства Луганськтепловоз на користь управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області заборгованість по відшкодуванню за регресною вимогою витрат на виплату пенсії по інвалідності, що в свою чергу регулюється Цивільним кодексом України.

Статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 р. у справі № 812/647/17 - залишити без задоволення.

Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 р. у справі № 812/647/17 - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий суддя О.О.Шишов

Судді І.В.Сіваченко

ОСОБА_2