Рішення

від 27.06.2017 по справі 910/7548/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2017Справа № 910/7548/17

За позовом Першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави

в особі 1. Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації

2. Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал Трейд"

про розірвання договору, зобов'язання повернути нежитлове приміщення та стягнення 77 818,62 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників учасників судового процесу:

від прокуратури: Константинова І.В. (за посвідченням №040864);

від позивача-1: Макусь Н.П. (представник за довіреністю №100-3387 від 23.02.2017р.);

від позивача-2: не з'явились

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 1 (надалі - прокурор) звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі - позивач-1) та Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" (надалі - позивач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал Трейд" (далі - відповідач) про розірвання Договору № 53-16 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 05.10.2016р., зобов'язання повернути нежитлове приміщення по вул. Великій Китаївській, 6 в м. Києві та стягнення суми заборгованості в розмірі 77 818,62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані не належним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, внаслідок чого прокурор вказує на наявність правових підстав для розірвання договору, зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди та стягнення суми заборгованості в розмірі 77 818,62 грн.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, явку свого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 13.06.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2017р. розгляд справи відкладено до 27.06.2017р.

В судове засідання 27.06.2017р. представники позивача-2 та відповідача не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

23.06.2017р. до суду від прокурора надійшла заява про збільшення позовних вимог та зміну предмету позову, відповідно до якої прокурором заявлено вимоги до відповідача про розірвання Договору № 53-16 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 05.10.2016р., зобов'язання повернути за актом приймання-передачі нежитлове приміщення, площею 111,2 кв.м. на І поверсі по вул. Великій Китаївській, 6 в м. Києві позивачу-2 та стягнення суми заборгованості в розмірі 140 632,33 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з п. п. 3.10. - 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

З урахуванням викладеного та з огляду на дотримання прокурором при зверненні з заявою про збільшення позовних вимог та зміну предмету позову вимог ст. ст. 22, 54 - 57 ГПК України, судом прийнято до розгляду збільшені позовні вимоги, отже має місце нова ціна позову, з якої і вирішується даний спір (в частині вимог щодо стягнення заборгованості), а позовна вимога щодо зобов'язання повернути об'єкт оренди за договором, розглядається судом в редакції заяви про зміну предмету позову.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача-2 та відповідача, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 27 червня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.10.2016р. між позивачем-1 (орендодавець), відповідачем (орендар) та позивачем-2 (підприємство-балансоутримувач) укладено Договір № 53-16 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі - Договір), відповідно умов якого орендодавець на підставі протоколу постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 18.05.2016 № 15, протоколу № 3 засідання конкурсної комісії з питань оренди майна територіальної громади міста Києва, яке передане до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 27.07.2016р., розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 08.09.2016р. № 507 Про оренду нежитлового приміщення та розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 22.09.2016р. № 534 Про внесення змін до розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 08.09.2016р. № 507 Про оренду нежитлового приміщення передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, об'єкт оренди, який знаходиться за адресою: вул. Велика Китаївська, буд. 6 для розміщення торгівельних об'єктів з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи (п. 1.1. Договору).

Пунктом 2.1 Договору визначено, що об'єктом оренди є: нежитлове приміщення загальною площею 111,2 кв.м., в т.ч. 111,2 кв.м. на І поверсі, згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід'ємну частину цього Договору.

Згідно з п. 2.3 Договору стан об'єкта на дату передачі його орендареві визначаються в акті приймання-передавання за узгодженим висновком підприємства-балансоутримувача і орендаря.

Відповідно до п. 2.4 Договору орендар вступає у строкове платне користування об'єктом у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі об'єкта.

На виконання умов Договору, орендодавцем було передано орендарю в строкове користування нежитлове приміщення І поверху, що перебуває на балансі підприємства-балансоутримувача, загальною площею 111,2 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Велика Китаївська, буд. 6 для розміщення торгівельних об'єктів з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі нежилого приміщення від 05.10.2016р. (Додаток № 2 до Договору).

За умовами п. 3.1. Договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київради від 21.04.2015р. № 415/1280, і становить без ПДВ: 131 грн. 27 коп. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку вересень 2016р. 14 597 грн. 09 коп.

Як передбачено в пункті 3.2 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Згідно з п. 3.5. Договору додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Відповідно до п. 3.6. Договору орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання передачі.

Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця (п. 3.7. Договору).

За змістом п. 3.12. Договору у разі припинення (розірвання) договору орендар сплачує орендну плату до дня повернення об'єкта за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, підприємству-балансоутримувачу.

У відповідності до п. 4.2.3. Договору орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі.

Цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і дії з 05.10.2016р. по 03.10.2019р.

Спір у даній справі виник внаслідок того, що відповідач не сплачує орендну плату за користування об'єктом оренди, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість за Договором у розмірі 133 992,33 грн. та не виконує інші взяті на себе зобов'язання за договором. За наявності істотного порушення умов договору, прокурор просить суд розірвати укладений між сторонами договір, стягнути вказану заборгованість та зобов'язати відповідача повернути об'єкт оренди позивачу-2 за актом приймання-передачі.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 121 Конституції України передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, в тому числі, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Як передбачено ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

З положень ст. ст. 1-2 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

За таких обставин, оскільки в позові прокурором зазначено про порушення інтересів держави, суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення прокурором з даним позовом до суду в інтересах держави в особі позивачів 1-2, оскільки неотримання відповідних коштів унеможливлює здійснення позивачем-2 функцій з ефективного обслуговування та утримання комунального майна, порушує інтереси територіальної громади, а відтак і економічні інтереси держави та не дає змоги належним чином фінансувати соціально-економічні програми відповідного району.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачами та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди комунального майна.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем-1 за участю позивача-2 в оренду, прийняття відповідачем та користування ним об'єктом оренди за Договором у період з 05.10.2016р. й по час розгляду справи в суді і відповідачем не надано доказів протилежного.

Згідно статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частина 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлює для орендаря обов'язок за користування об'єктом оренди вносити орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи п. п. 3.1., 3.2., 3.5., 3.7. Договору строк виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті орендних платежів за договором на момент розгляду справи настав.

Доказів сплати відповідачем вказаної заборгованості матеріали справи не містять.

Частиною 3 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що одним із основних обов'язків орендаря є внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 133 992,33 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, прокурором заявлено до стягнення з відповідача 6 640,00 грн. пені.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з оплати вартості користування об'єктом оренди не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.2. Договору за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та інших платежів орендар сплачує на користь підприємства-балансоутримувача пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних та інших платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено наданий позивачем-2 до матеріалів справи розрахунок пені та встановлено, що загальний розмір пені за договором складає 6 640,60 грн., вказаний розрахунок відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору та є арифметично вірним, проте з огляду на заявлені прокурором позовні вимоги у прохальній частині позовної заяви (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) та зважаючи на відсутність в матеріалах справи письмового клопотання заінтересованих осіб щодо можливості суду виходити за межі позовних вимог, до стягнення з відповідача підлягає заявлена прокурором сума пені в розмірі 6 640,00 грн.

Стосовно вимог прокурора про розірвання договору та зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди позивачу-2, суд зазначає наступне.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Згідно з ч.3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зазначеною правовою нормою законодавець поділяє підстави для розірвання договору у судовому порядку на законні та договірні. Так, підставами для розірвання договору, що випливають зі змісту закону є істотне порушення договору винною стороною та інші випадки, передбачені законом.

Відповідно до п. 6.7 Договору при невиконанні або порушенні однією із сторін умов цього Договору та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України, Договір може бути розірваний достроково на вимогу однієї із сторін за рішенням суду.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При цьому, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 кожна особа має вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Отже, з урахуванням частини другою ст. 124 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-пр/2002 приписи ст. 188 ГК України та статті 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на звернення до суду з вимогою про зміну або розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору (п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13. № 12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна ).

Оскільки відповідачем порушено умови укладеного між сторонами договору в частині проведення своєчасних та в повному обсязі розрахунків з позивачем, позивач обрав судовий спосіб захисту свого порушеного права.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Отже, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.

Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 01.04.2013 р. у справі №5002-21/2895-2012 та від 18.04.2013 р. у справі №5023/4499/12.

З правової природи відносин оренди вбачається, що при укладанні вказаного договору орендодавець, перш за все, має на меті отримання орендної плати.

Відтак, невиконання відповідачем зобов'язання з внесення орендної плати свідчить про позбавлення орендодавця того, на що він розраховував при укладенні Договору.

Крім того, як зазначає прокурор та матеріали справи не містять зворотного, відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку, передбаченого п. 4.2.15. Договору щодо страхування об'єкту оренди у порядку та строки визначені договором, натомість страхування об'єкту оренди за приписами ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є істотною умовою договору оренди комунального майна.

Враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем зобов'язання з внесення орендної плати та невиконання свого зобов'язання щодо страхування об'єкту оренди у порядку та строки, визначені договором, вимога прокурора про розірвання Договору є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах зазначених у договорі оренди.

За змістом п. 4.2.20. Договору орендар зобов'язаний після припинення дії договору протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу.

З огляду на розірванням Договору відповідач втрачає статус орендаря, у зв'язку з чим вимога прокурора про зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди позивачу-2 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов доведений прокурором, обґрунтований належними засобами доказування та у встановленому законом порядку відповідачем не спростований, а тому вимоги прокурора підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір в розмірі 5 309,49 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача та стягується на користь Прокуратури міста Києва.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Розірвати Договір № 53-16 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 05.10.2016р., укладений між Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією, Товариством з обмеженою відповідальністю "Квартал Трейд" та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал Трейд" (ідентифікаційний код 39526748, адреса: 03151, м. Київ, вул. Ушинського, буд. 40) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" (ідентифікаційний код 32375554, адреса: 03039, м. Київ, просп. Голосіївський, буд. 17-Б) 133 992,33 грн. (сто тридцять три тисячі дев'ятсот дев'яносто дві гривні 33 коп.) суми основного боргу та 6 640,00 грн. (шість тисяч шістсот сорок гривень 00 коп.) пені.

4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Квартал Трейд" (ідентифікаційний код 39526748, адреса: 03151, м. Київ, вул. Ушинського, буд. 40) повернути Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" (ідентифікаційний код 32375554, адреса: 03039, м. Київ, просп. Голосіївський, буд. 17-Б) за актом приймання-передачі нежитлове приміщення, площею 111,2 кв.м. на І поверсі по вул. Великій Китаївській, 6 в м. Києві.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал Трейд" (ідентифікаційний код 39526748, адреса: 03151, м. Київ, вул. Ушинського, буд. 40) на користь Прокуратури міста Києва (ідентифікаційний код 02910019, адреса: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9, банк ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, р/р 35215057011062, код класифікації видатків бюджету - 2800) 5 309,49 грн. (п'ять тисяч триста дев'ять гривень 49 коп.) судового збору.

6. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.07.2017р.

Суддя С.М. Морозов