Ухвала

від 12.12.2017 по справі 910/7548/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua УХВАЛА 12.12.2017Справа №  910/7548/17 За позовом Першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі 1. Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації            2. Комунального підприємства “Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Квартал Трейд” про розірвання договору, зобов'язання повернути нежитлове приміщення та стягнення 77    818,62 грн., - За розглядом заяви Комунального підприємства “Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва” про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2017р. у справі №910/7548/17, - Суддя Морозов С.М. За участю представників учасників судового процесу: від прокурора: Зубатенко А.В. (посвідченя № 043968) від позивача-1: не з'явились; від позивача-2 (заявника): не з'явились; від відповідача: не з'явились. ВСТАНОВИВ: Перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 1 (прокурор) звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (позивач-1) та Комунального підприємства “Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва” (позивач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Квартал Трейд” (відповідач) про розірвання Договору № 53-16 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 05.10.2016р., зобов'язання повернути нежитлове приміщення по вул. Великій Китаївській, 6 в м. Києві та стягнення суми заборгованості в розмірі 77 818,62 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.06.2017р. (повне рішення складено 03.07.2017р.) у справі №910/7548/17 позовні вимоги Першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 1 задоволено в повному обсязі. 24.07.2017р. на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва було видано відповідні накази. 06.12.2017р. до суду надійшла заява Комунального підприємства “Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва” про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2017р. у справі №910/7548/17, відповідно до якої позивач-2 просить суд змінити спосіб та порядок виконання судового рішення у даній справі та замість «зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Квартал Трейд” (ідентифікаційний код 39526748, адреса: 03151, м. Київ, вул. Ушинського, буд. 40) повернути Комунальному підприємству “Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва” (ідентифікаційний код 32375554, адреса: 03039, м. Київ, просп. Голосіївський, буд. 17-Б) за актом приймання-передачі нежитлове приміщення, площею 111,2 кв.м. на І поверсі по вул. Великій Китаївській, 6 в м. Києві» винести «виселити Товариство з обмеженою відповідальністю “Квартал Трейд” (ідентифікаційний код 39526748, адреса: 03151, м. Київ, вул. Ушинського, буд. 40) з нежитлового приміщення, площею 111,2 кв.м. на І поверсі по вул. Великій Китаївській, 6 в м. Києві». Заява позивача-2 мотивована тим, що рішення суду у даній справі неможливо виконати без участі боржника, а попри накладення органом виконання судових рішень штрафів на боржника та направлення повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, боржник продовжує ухилятись від виконання судового рішення. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2017р. розгляд заяви Комунального підприємства “Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва” про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2017р. у справі №910/7548/17 призначено на 12.12.2017р. В судове засіданні 06.12.2017р. представники позивачів та відповідача не з'явились, про час та місце розгляду заяви були повідомлені належним чином. 12.12.2017р. до суду від прокурора надійшли письмові пояснення, відповідно до змісту яких просить суд задовольнити заяву позивача-2. Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, господарський суд приходить до висновку, що в задоволенні заяви позивача-2 про зміну способу і порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2017р. слід відмовити з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 121 ГПК України за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд за власною ініціативою, за заявою сторони виконавчого провадження, за заявою виконавця, поданою на підставі заяви сторони виконавчого провадження, або за заявою державного виконавця, поданою з власної ініціативи, у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", суд, який видав виконавчий документ, може змінити спосіб та порядок виконання рішення, ухвали, постанови у порядку, передбаченому частиною першою цієї статті. Згідно п. 7.1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" №9 від 17.10.2012р. під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості. Як зазначалось вище, в обґрунтування поданої заяви позивач-2 послався на те, що рішення суду не може бути виконане без участі боржника, проте останній всіляко ухиляється від виконання рішення у передбачений спосіб, у зв'язку з чим зміна способу виконання рішення суду шляхом виселення боржника з займаного приміщення, є єдиним можливим виконанням рішенням суду. Згідно з ст. 1 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Виходячи зі змісту ст. ст. 15,  16 Цивільного кодексу України,  ст.20 Господарського кодексу України    та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову. У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою. Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Тобто, метою застосування судом певного способу захисту прав та законних інтересів осіб    є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Отже, останнє направлене на настання певних юридичних наслідків. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Примусове виконання обов'язку в натурі застосовується в зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов'язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов'язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов'язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором. Таку позицію наведено у висновках Верховного суду України про практику застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України. Одночасно, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, як спосіб захисту цивільних прав, підлягає застосуванню у випадку, якщо певним законодавчим актом чи договором передбачено обов'язок учасника господарських правовідносин виконати певну дію на користь іншої особи, яку у добровільному порядку виконано не було. Перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 1, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації та Комунального підприємства “Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва” просив суд, зокрема, зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Квартал Трейд” повернути позивачу-2 нежитлове приміщення по вул. Великій Китаївській, 6 в м. Києві. Заявлену у позові вимогу було також підтримано позивачем-2 при розгляді даної справи по суті. При цьому, суд відзначає, що прокурор як процесуальний позивач, звертаючись до суду з позовом самостійно визначав предмет та підстави позову, з урахуванням яких судом і було прийнято рішення у справі. За приписами п. 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті. Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановленого статтею 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.11.2015 у справі № 6-1829цс15. Приписами ст. ст. 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.  Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Комунального підприємства “Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва” про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2017р. у справі №910/7548/17. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, ? УХВАЛИВ: 1. Відмовити в задоволенні заяви Комунального підприємства “Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва” про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2017р. у справі №910/7548/17. 2. Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України. Суддя                                                                                                                            Морозов С.М.