Ухвала

від 05.07.2017 по справі 826/11155/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2017 року м. Київ К/800/24314/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Приходько І.В., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2016

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016

у справі № 826/11155/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче проектно-будівельне об'єднання Будпластик (далі - позивач, ТОВ НВПБО Будпластик )

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ НВПБО Будпластик звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.07.2014 № 0007562207.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 10.07.2014 по 16.07.2014 відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податків по взаємовідносинам із ТОВ СК Вардат Сервіс за період з 01.01.2013 по 01.03.2014, результати якої оформлено актом від 23.07.2014 № 314/1-26-50-22-07-25292251, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість на суму 90 340,00 гривень.

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.07.2014 № 0007562207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 90 340,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 22 585,00 гривень.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач (замовник) мав господарські взаємовідносини з ТОВ СК Вардат Сервіс (виконавець) за договорами про надання послуг від 11.09.2013 № 1109-1, від 17.01.2013 № 01170113, від 02.08.2013 № 020813, від 28.05.2013 № 01280513, від 01.07.2013 № 010713, від 17.01.2013 № 170113/1, від 18.01.2013 № 18011301, від 15.01.2013 № 15011301.

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених вказаними правочинами, та фактичного отримання наданих послуг, позивачем долучено до матеріалів справи копії акта виконаних робіт, акта здачі-прийняття робіт, актів здачі-приймання робіт, податкових накладних, а також платіжних доручень.

Водночас, як вірно зауважено судами попередніх інстанцій, наявними у матеріалах справи документами первинного бухгалтерського обліку підтверджено використання придбаних послуг за такими операціями в межах власної господарської діяльності, зокрема, замовлення ремонтно-монтажних робіт у контрагента здійснювалось з метою виконання зобов'язань з виконання будівельно-монтажних робіт, взятих позивачем за договорами, укладеними з іншими суб'єктами господарювання.

Поряд з цим, у ході розгляду справи встановлено, що на час вчинення правочинів та складання податкових накладних зазначений контрагент позивача був зареєстрований платником податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, тобто, мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні за вказаними операціями, оскільки згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 15.08.2014 юридичну особу ТОВ СК Вардант Сервіс було припинено лише 28.04.2014 за судовим рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.04.2014 у справі № 908/604/14 у зв'язку з визнанням останнього банкрутом.

Додатково, на підтвердження спеціальної податкової правосуб'єктності контрагента, позивачем було долучено до матеріалів справи, досліджені судами, копії свідоцтва № 200097092 про реєстрацію платника податку на додану вартість від 27.12.2012, довідки з ЄДРПОУ АА № 831181 (види діяльності за КВЕД-2010: 41.10 організація будівництва будівель), ліцензії на виконання господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що спірні договори з виконання будівельних робіт були укладені з контрагентом з метою виконання власних зобов'язань та прямо пов'язані з його господарською діяльністю, що підтверджується належними документами первинного бухгалтерського обліку та які були надані під час проведення перевірки та містяться в матеріалах справи.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно зауважено щодо безпідставності посилань відповідача на постанову старшого слідчого з СВ ФР Ленінської ОДПІ у м. Луганську ГУ Міндоходів у Луганській області від 24.03.2014 про проведення позапланової документальної перевірки, оскільки відомості та обставини, встановлені в ході досудового слідства, повинні бути підтверджені виключно судовим рішенням, винесеним в порядку Кримінального процесуального кодексу України з перевіркою і підтвердженням їх відповідності фактам та вимогам процесуального законодавства, однак такого рішення суду надано не було.

Тобто, доводи та висновки відповідача викладені в акті перевірки щодо нереальності господарських операцій позивача з контрагентом є такими, що ґрунтуються на припущеннях податкового органу та не підтверджені відповідними доказами, в той час як у ході судового розгляду встановлено протилежне.

Поряд з цим, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що порушення контрагентом податкового законодавства не може впливати на правомірність формування ТОВ НВПБО Будпластик податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки недотримання постачальником вимог податкового законодавства.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність спірних господарських операцій, а тому обґрунтовано визнано підставність та правомірність формування позивачем податкового кредиту, на підставі належним чином оформлених первинних документів.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві - відхилити.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016 у справі № 826/11155/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова Судді: І.В. Приходько В.П. Юрченко