Рішення

від 05.07.2017 по справі 925/417/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2017Справа №925/417/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоінвест"

до Концерну "Техвоєнсервіс"

про стягнення 153 617, 58 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін:

Від позивача: Бобошко В. М. (за дов.);

Від відповідача: Солонець І. В. (за дов.).

На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) в судовому засіданні 05.07.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Концерну "Техвоєнсервіс"в особі відокремленого підрозділу Філії Концерну "Техвоєнсервіс" "Черкаський автомобільний ремонтний завод" про стягнення 153617,58 грн.

Ухвалою суду від 12.04.2017 порушено провадження у справі № 925/417/17,

Ухвалою суду від 18.05.2017 справу № 925/417/17 передано за підсудністю до Господарського суду м. Києва. При цьому, у вказаній ухвалі Господарським судом Черкаської області було зазначено, що Філія Концерну "Техвоєнсервіс" "Черкаський автомобільний ремонтний завод" не має повноважень представляти інтереси Концерну "Техвоєнсервіс" у даному спорі як відповідача , тому у Господарського суду Черкаської області відсутні правові підстави для розгляду вказаного спору по суті. Оскільки відповідач - Концерн "Техвоєнсервіс" знаходиться в м. Києві , суд вважає за необхідне, на підставі ст. ст. 15 , 17 ГПК України , направити матеріали справи № 925/417/17 за територіальною підсудністю до господарського суду міста Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2017, справу № 925/417/17 розподілено до розгляду судді Усатенко І.В.

Ухвалою суду від 29.05.2017 справу прийнято до свого провадження та призначено на 15.06.2017.

Ухвалою суду від 15.06.2017 розгляд справи відкладено на 05.07.2017.

Через відділ канцелярії господарського суду 04.07.2017 від позивача надійшли пояснення щодо оплачених поставок за договором (вих. б/н від 04.07.2017).

В судове засідання 05.07.2017 представники сторін з'явилися та надали суду пояснення по суті справи, в яких позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, відповідач надав письмові відзив на позов та клопотання про застосування строків позовної давності.

Позові вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань за договорами купівлі - продажу № 52/14 запасних частин з умовою відстрочення платежу від 10.09.2014 та № 17/15 від 03.02.2015, в частині оплати поставленого товару.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав невідповідності розрахунку позовних вимог дійсним обставинам справи та наводить контр розрахунок позовних вимог. Також відповідач зазначає про незаконність стягнення з нього витрат на правову допомогу та заявляє про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені.

Відповідно до положень ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ :

Як підтверджується матеріалами справи, 10.09.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю АВТОІНВЕСТ , як продавцем і Філією Концерну ТЕХВОЄНСЕРВІС Черкаський автомобільний ремонтний завод , як покупцем укладено договір купівлі-продажу №52/14 запасних частин з умовою про відстрочення платежу (далі за текстом - договір - 1).

Крім того, 03.02.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю АВТОІНВЕСТ , як продавцем і Філією Концерну ТЕХВОЄНСЕРВІС Черкаський автомобільний ремонтний завод , як покупцем укладено договір купівлі-продажу №17/15 власних частин з умовою про відстрочення платежу (далі за текстом - договір - 2).

За договорами - 1 та 2 продавець зобов'язався передати у власність покупцеві запасні частини (товар) партіями, за найменуванням, у кількості, комплектності, асортименті та по ціні, які вказуються в видаткових накладних, що є додатками до цього договору, з умовою про відстрочення платежу, а покупець зобов'язується сплатити за нього грошову суму та прийняти товар на умовах цього договору (п .1.1. договором - 1, 2).

Згідно п.3.2 договорів - 1, 2 покупець повинен здійснити повну оплату партії товару у відповідності із рахунком-фактурою, в термін не пізніше 10 календарних днів, включно з моменту отримання партії товару, що підтверджується видатковою накладною або актом приймання-передачі.

Виконанням обов'язків продавця по передачі товару вважається момент отримання товару покупцем в місці передачі товару, вказаному в договорі, що підтверджується документально шляхом складання видаткової накладної або акту приймання - передачі (п. 4.3. договорів - 1, 2).

Згідно з п. 5.2. договорів - 1, 2 за порушення строків, вказаних в п. 3.2. договору покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості поставленого товару за кожний день прострочення оплати.

Договір - 1, згідно його п. 10.1., набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2014.

Договір - 2, згідно його п. 10.1., набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2015.

На виконання умов договору - 1 позивачем у період з 10.09.2014 до 19.01.2015 передано відповідачу, а відповідач прийняв запасні частини товар на загальну суму 78 965, 29 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме: №0000660 від 10.09.2014 на суму 16 662,64 грн., № 0000987 від 18.12.2014 на суму 32 727, 62 грн., № 0000988 від 18.12.2014 на суму 27 591,01 грн., № 0001018 від 29.12.14 на суму 994,02 грн., №0000029 від 19.01.2015 на суму 990,00 грн.

Поставлений за вказаними накладними товар, за твердженням позивача був частково оплачений на суму 845,72 грн. платежем від 18.11.2014.

На виконання умов договору - 2 позивач передав відповідачу, а відповідач прийняв запасні частини (товар) на загальну суму 6 450, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 0000085 від 12.02.2015 на суму 6 450,00 грн.

Заборгованість відповідача перед позивачем за договорами - 1, 2, за розрахунком позивача складає 84 569, 57 грн. Відповідач суму основного боргу не заперечує.

У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем направлено відповідачу претензію від 15.03.2017 про сплату заборгованості за договорами, яка залишена останнім без відповіді.

Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача, про стягнення з останнього 84 569, 57 грн. основного боргу, 11 980, 53 грн. пені за період прострочення з 02.10.2016 по 02.04.2017, 51 230, 51 грн. інфляційних втрат за період прострочення з жовтня 2014 року по лютий 2017 року включно, 5 836, 97 грн. 3 % річних за період прострочення з 21.09.2014 по 02.04.2017.

Договори - 1, 2 є договорами поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказані договори є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договорів - 1, 2 поставлено відповідачу товар на загальну суму 85 415, 29 грн., що підтверджується матеріалами справи, і не заперечується відповідачем.

Враховуючи, що відповідачем поставлений товар був частково оплачений на суму 845, 72 грн. (як стверджує позивач, і відповідне твердження не спростоване (не заперечене) відповідачем), станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем складає 84 569, 57 грн. (85 415, 29 - 845, 72 = 84 569, 57), доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (далі за текстом - ГК України).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 84 569, 57 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 84 569, 57 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 3.2. договорів - 1, 2 є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у 84 569, 57 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 11 980, 53 грн. пені за період прострочення з 02.10.2016 по 02.04.2017, 51 230, 51 грн. інфляційних втрат за період прострочення з жовтня 2014 року по лютий 2017 року включно та 5 836, 97 грн. 3 % річних за період прострочення з 21.09.2014 по 02.04.2017.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями ст. 217 ГК України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 ГК України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Поряд з цим, ст. 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6).

Відповідно до Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня (ст. 3).

В п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зазначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу , протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за порушення строків оплати по договорам - 1, 2 у розмірі 11 980, 53 грн. за період прострочення з 02.10.2016 по 02.04.2017.

Враховуючи положення п. 3.2. договорів - 1, 2 та дати поставок товару по ним -10.09.2014, 18.12.2014, 29.12.2014, 19.01.2015, 12.02.2015, відповідач був зобов'язаний виконати свої зобов'язання по оплаті поставленого товару відповідно до 20.09.2014 включно, до 28.12.2014 включно, до 08.01.2015 включно, до 29.01.2015 включно та до 22.02.2015 включно.

Отже, в силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язань відповідача за несвоєчасну оплату товару поставленого по договорам - 1, 2 (а саме за видатковими накладними: №0000660 від 10.09.2014 на суму 16 662,64 грн., № 0000987 від 18.12.2014 на суму 32 727, 62 грн., № 0000988 від 18.12.2014 на суму 27 591,01 грн., № 0001018 від 29.12.14 на суму 994,02 грн., №0000029 від 19.01.2015 на суму 990,00 грн., № 0000085 від 12.02.2015 на суму 6 450,00 грн.) припиняється через шість місяців від дня коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, тобто 20.03.2015, 28.06.2015, 08.07.2015, 29.07.2015 та 22.08.2015 відповідно. Таким чином, загальний період прострочення відповідача по оплаті товарів поставлених за договорами - 1, 2, за який може бути нарахована пеня, такий: з 21.09.2014 по 22.08.2015.

Наведені положення ч. 6 ст. 232 ГК України при визначенні ним періоду нарахування пені враховані не були, що призвело до невірного визначення позивачем періоду прострочення.

Враховуючи, що у відповідності до роз'яснень наданих в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , суд визначає суму пені у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, у суду відсутні праві підстави для стягнення з відповідача пені в розмірі 11 980, 53 грн. за період прострочення з 02.10.2016 по 02.04.2017 , і суд відмовляє позивачу у задоволенні відповідних вимог.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Тобто, відмова у позові з підстав пропущення строку позовної давності можлива лише у випадку, якщо судом буде встановлено наявність підстав для задоволення позову.

Оскільки, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за період прострочення з 02.10.2016 по 02.04.2017 не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, що є самостійною підставою для відмови в позові, суд не розглядає клопотання відповідача про застосування строків позовної давності.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції нарахованого на суму боргу та 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 ЦК України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних та індексу інфляції нарахованого на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунків 3% річних та індексу інфляції, нарахованих позивачем, судом встановлено, що ним арифметично не правильно здійснено вказані розрахунки, і що за розрахунком суду 3 % річних та інфляційні втрати становлять суми у більших розмірах ніж розраховано позивачем. Проте, оскільки у відповідності до положень ст. 83 ГПК України суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі позовних вимог, відповідні вимоги задовольняються судом виходячи з розрахунків позивача.

Контррозрахунок 3 % річних та інфляційних втрат відповідача відхиляється судом з тих підстав, що при його здійсненні відповідачем не було враховано, що в період з 21.09.2014 по 17.11.2014 (до моменту здійснення часткової оплати) заборгованість відповідача перед позивачем становила 16 662, 64 грн. та розраховано середній індекс інфляції за період з жовтня 2014 року по лютий 201 6 року включно, в той час як позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат за період з жовтня 2014 року по лютий 201 7 року включно.

Згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не було надано до матеріалів справи доказів, що відповідають вимогам ст. 33, 34 ГПК України та спростовували б докази надані позивачем на підтвердження обставин справи.

Підсумовуючи викладене позовні вимоги підлягають задоволенню частковому задоволенню, з врахуванням наведеного.

Відповідно до частини 3 статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Дія вказаного Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться у статті 1 вказаного Закону, за якою адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом

За змістом статей 44 і 48 ГПК України, сума, сплачена за послуги адвоката, є складовою судових витрат.

Витрати, пов'язані з оплатою послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 ГПК України.

Судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті у випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. При цьому, формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Принцип "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка, тощо.

Визначаючи розмір сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, повинні братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистки або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.03.2017 між позивачем, як замовником та адвокатом Бобошко Владиславом Миколайовичем (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2764 від 18.01.07), як виконавцем було укладено Договір про надання юридичних послуг адвокатом № ЮР - Ав/13-03-17. Відповідно до умов цього договору виконавець на платній основі надає замовнику юридичні послуги (правову допомогу) по стягненню заборгованості з Концерну Техвоєнсервіс в особі відокремленого підрозділу Філії Концерну Техноєнсервіс Черкаський автомобільний ремонтний завод за договорами купівлі - продажу запасних частин з умовою про відстрочення платежу № 52/14 від 10.09.2014 та № 17/154 від 03.02.2015, а замовник приймає надані виконавцем юридичні послуги і оплачує їх вартість в порядку та на умовах, що визначені договором. Відповідно до умов п. 4.1. вищезазначеного договору загальна вартість послуг виконавця за договором становить 10 000, 00 грн., без урахування ПДВ. Оплата послуг виконавця за договором здійснюється замовником протягом двох місяців з моменту підписання договору, але не пізніш п'ятнадцяти днів з дня відкриття господарським судом провадження у справі про стягнення заборгованості, шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок виконавця (п. 4.2. договору про надання юридичних послуг адвокатом № ЮР - Ав/13-03-17 від 13.03.2017).

07.04.2017 виконавець та замовник підписали Акт № 13-03-17 наданих послуг адвокатом на загальну суму 10 000,00 грн. В той же час на вимогу суду позивачем були надані платіжні доручення № 176 від 10.04.2017 та № 336 від 03.07.2017 про сплату послуг адвоката на загальну суму 10 000, 00 грн.

Таким чином, суд вважає, що витрати позивача по оплаті послуг адвоката в сумі 10 000, 00 грн. є документально підтвердженими та обґрунтованими.

При цьому, судом відхилені доводи відповідача стосовно незаконності стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, оскільки відповідні доводи спростовані наявними у справі доказами (актом № 13-03-17 від 07.04.2017, платіжними дорученнями № 176 від 10.04.2017 та № 336 від 03.07.2017), а такі факти: 1) справа слухалася не в господарському суду Черкаської області, а в Господарському суді міста Києва; 2) позов підписано позивачем, не спростовують факту понесення позивачем відповідних витрат у відповідному розмірі.

Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати (втрати по сплаті судового збору та по сплаті адвокатських послуг), пов'язані з розглядом справи, то зазначені витрати розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 49 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Концерну Техвоєнсервіс (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код 33689867) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Автоінвест (02121, м. Київ, вул. Автопаркова, буд. 7; ідентифікаційний код 32660150) 84569 (вісімдесят чотири тисячі п'ятсот шістдесят дев'ять) грн. 57 коп. основного боргу, 51230 (п'ятдесят одну тисячу двісті тридцять) грн.51 коп. інфляційних втрат, 5836 (п'ять тисяч вісімсот тридцять шість) грн. 97 коп. 3 % річних, 9 220 (дев'ять тисяч двісті двадцять) грн. 11 коп. адвокатських витрат та 2 124 (дві тисячі сто двадцять чотири) грн. 56 коп. судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.07.2017

Суддя І. В. Усатенко