Постанова

від 04.12.2017 по справі 925/417/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2017 р. Справа№ 925/417/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Мальченко А.О.

Смірнової Л.Г.

секретар судового засідання Борух А.С.

за участю представників:

від позивача: Бобошко В.М. - за належним чином оформленою довіреністю;

від відповідача: Левчук А.Ю. - за належним чином оформленою довіреністю;

розглянувши апеляційну скаргу Концерну "Техвоєнсервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2017р.

у справі № 925/417/17 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоінвест"

до відповідача Концерну "Техвоєнсервіс"

про стягнення 153 617,58 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоінвест" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Концерну "Техвоєнсервіс" в особі відокремленого підрозділу Філії Концерну "Техвоєнсервіс" "Черкаський автомобільний ремонтний завод" про стягнення 153 617,58 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач посилався на ту обставину, що переданий відповідачу за договорами купівлі-продажу № 52/14 від 10.09.2014р. та № 17/15 від 03.02.2015р. товар повністю покупцем не оплачений, у зв'язку з чим позивач просив примусово стягнути з відповідача 84 569,57 грн. боргу, 11 980,53 грн. пені за період з 02.10.2016р. по 02.04.2017р., 5 836,97 грн. 3% річних за період з 21.09.2014р. по 02.04.2017р. та 51 230,51 грн. інфляційних втрат з жовтня 2014 року по лютий 2017 року.

Ухвалою Господарський суду Черкаської області від 18.05.2017р. матеріали справи № 925/417/17 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва, оскільки Філія Концерну "Техвоєнсервіс" "Черкаський автомобільний ремонтний завод" не має повноважень представляти інтереси Концерну "Техвоєнсервіс", а належним відповідачем є Концерн "Техвоєнсервіс" за місцем реєстрації у місті Києві.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2017р. позов задоволено частково. Стягнуто з Концерну "Техвоєнсервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоінвест" 84 569,57 грн. основного боргу, 51 230,51 грн. інфляційних втрат, 5 836,97 грн. 3% річних, 9 220,11 грн. адвокатських витрат та 2 124,56 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Концерн "Техвоєнсервіс" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Наводячи підстави, з яких ним порушено питання про перегляд оскаржуваного рішення, скаржником зазначено про те, що судом невірно здійснено розрахунок інфляційних втрат та неправомірно стягнуто з відповідача витрати на правову допомогу.

Відповідно до протоколу Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2017р. апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Кропивної Л.В., судді: Смірнова Л.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 27.09.2017р.

26.09.2017р. до Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу.

Розгляд справи відкладався.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення сторін, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 10.09.2014р. та 03.02.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОІНВЕСТ" (продавець) і Філією Концерну "ТЕХВОЄНСЕРВІС" "Черкаський автомобільний ремонтний завод" (покупець) укладено договори купівлі-продажу №№52/14, 17/15 запасних частин з умовою про відстрочення платежу (далі - договори), за умовами яких продавець зобов'язався передати у власність покупцеві запасні частини (товар) партіями, за найменуванням, у кількості, комплектності, асортименті та по ціні, які вказуються в видаткових накладних, що є додатками до договорів, з умовою відстрочення платежу, а покупець зобов'язувався сплатити грошову суму та прийняти товар.

Зі змісту пункту 4.3 договорів випливає, що обов'язок продавця по передачі товару вважається виконаним у момент отримання товару покупцем в місці передачі товару, вказаному в договорі, що підтверджується документально, шляхом складання видаткової накладної або акту приймання-передачі.

Договір 52/14 від 10.09.2014р. набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2014р. Договір №17/15 від 03.02.2015р. набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2015р.

Зобов'язання продавця передати покупцю на умовах договору 52/14 від 10.09.2014р. товар у період з 10.09.2014р. до 19.01.2015р. на загальну суму 78 965,29 грн. підтверджується видатковими накладними: №0000660 від 10.09.2014р. на суму 16 662,64 грн., № 0000987 від 18.12.2014р. на суму 32 727,62 грн., № 0000988 від 18.12.2014р. на суму 27 591,01 грн., № 0001018 від 29.12.2014р. на суму 994,02 грн., №0000029 від 19.01.2015р. на суму 990,00 грн., який частково оплачений на суму 845,72 грн. платежем від 18.11.2014р.

Виконання продавцем зобов'язань за договором №17/15 від 03.02.2015р. щодо передачі покупцю товару на загальну суму 6 450,00 грн підтверджується видатковою накладною №0000085 від 12.02.2015р. на суму 6 450,00 грн.

Згідно до пункту 3.2 договорів покупець повинен здійснити повну оплату партії товару у відповідності із рахунком-фактурою, в термін не пізніше 10 календарних днів, включно з моменту отримання партії товару, що підтверджується видатковою накладною або актом приймання-передачі.

15.03.2017р. позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості в оплаті вартості отриманого товару у розмірі 84 569,57 грн. Проте, відповідач, заборгованість не сплатив, товар не повернув і вимогу продавця залишив без відповіді.

Предметом позову є право продавця на отримання від покупця плати за переданий тому товар у власність. Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість в оплаті вартості товару у розмірі 84 569,57 грн., нараховані пені у розмірі 11 980,53 грн. за період прострочення з 02.10.2016р. по 02.04.2017р., 51 230,51 грн. інфляційних втрат за період прострочення в оплаті з жовтня 2014 року по лютий 2017 року, 5 836,97 грн. 3% річних за період прострочення з 21.09.2014р. по 02.04.2017р.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а тому обов'язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару складає зміст основних його зобов'язань відповідно до ст. 692 ЦК України.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наявними у справі видатковими накладними підтверджується, що позивач передав, а відповідач прийняв товар, вартістю 84 569,57 грн., частково оплатив його вартість, сплативши позивачу 845,72 грн.

На момент вирішення спору судом першої інстанції відповідач не довів обставин, за наявності яких він звільняється від обов'язку оплатити вартість переданого йому у власність товару, доказів сплати заборгованості у розмірі 84 569,57 грн. не надав, а тому позов про стягнення з відповідача вказаної суми є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Переглядаючи справу у повному обсязі, колегія суддів повторно перевіряє обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 980,53 грн. пені за період прострочення з 02.10.2016р. по 02.04.2017р.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 5.2 договорів за порушення строків, вказаних в п. 3.2 договорів, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості поставленого товару за кожний день прострочення оплати.

Зі змісту ч. 6 статті 232 ГК України випливає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегією встановлено, що передача (поставки) товару за договорами відбувалася 10.09.2014р., 18.12.2014р., 29.12.2014р., 19.01.2015р., 12.02.2015р., тож строк виконання покупцем зобов'язань з оплати вартості становив, відповідно, включно до 00 год: 20.09.2014р., 28.12.2014р., 08.01.2015р., 29.01.2015р., 22.02.2015р., а загальний період за який може бути нарахована пеня, враховуючи положення ч. 6 ст. 232 ГК України, з 21.09.2014р. по 22.08.2015р.

Утім, з наданого позивачем розрахунку випливає, що ним нарахована пеня в розмірі 11 980,53 грн. за період з 02.10.2016р. по 02.04.2017р., тому позовні вимоги про стягнення 11 980,53 грн. пені не підлягають задоволенню.

У зв'язку з цим, клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені задоволенню не підлягає.

Окрім цього позивач просив стягнути з відповідача 51 230,51 грн. інфляційних втрат з жовтня 2014 року по лютий 2017 року, 5 836,97 грн. 3 % річних за період з 21.09.2014р. по 02.04.2017р.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегією суддів встановлено, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 51 230,51 грн. та 5 836,97 грн. 3% річних за наведені періоди нарахування, усупереч твердженню апелянта, є арифметично вірними, тож позов в цій частині вимог підлягає задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат у даній справі, зокрема, в частині покладення на відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу, слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У пунктах 6.3, 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 статті 49 ГПК.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано до матеріалів справи: договір про надання юридичних послуг адвокатом № ЮР-Ав/13-03-17 від 13.03.2017р., акт № 13-03-17 наданих послуг від 07.04.2017р., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2764 від 18.01.2007р., платіжні доручення № 176 від 10.04.2017р., № 336 від 03.07.2017р. про сплату послуг адвоката на загальну суму 10 000,00 грн.

Перевіривши співрозмірність заявлених витрат за послуги адвоката на відповідність вказаним критеріям, врахувавши ступінь складності справи та обсяг наданих адвокатом послуг, тривалість розгляду справи, судова колегія вважає, що розмір заявлених витрат на відшкодування адвокатських послуг є співрозмірним із ціною позову, тож адвокатські витрати у розмірі 9 220,11 грн. у складі судових витрат підлягають покладенню на відповідача.

Доводи апелянта стосовно незаконності стягнення з відповідача витрат на правову допомогу колегією суддів відхиляються, оскільки не спростовують надання адвокатом відповідних професійних послуг та понесенням позивачем у зв'язку з цим витрат на правову допомогу.

За таких обставин справи судова колегія не вбачає підстав для скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу залишає без задоволення, а оскаржуваний судовий акт - без змін та скасування.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладається на апелянта.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Концерну "Техвоєнсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2017р. у справі № 925/417/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2017р. у справі № 925/417/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 925/417/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді А.О. Мальченко

Л.Г. Смірнова