Постанова

від 05.07.2017 по справі 915/394/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2017 р.Справа № 915/394/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Діброви Г.І.

суддів Лисенко В.А., Ярош А.І.

секретар судового засідання - Бендерук Є.О.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 - за довіреністю від 20.11.2015 року;

від відповідача - ОСОБА_2 - за довіреністю від 30.12.2016 року №04/1312;

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» , м. Миколаїв

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.06.2016 року

по справі № 915/394/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря-Сервіс» , м.Миколаїв

до ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» , м. Миколаїв

про стягнення інфляційних витрат в сумі 633 603 грн. 14 коп.

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Зоря-Сервіс» , м. Миколаїв звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» , м. Миколаїв, в якій просило суд стягнути з ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» , м. Миколаїв на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря-Сервіс» , м. Миколаїв 633 603 грн. 14 коп. інфляційних втрат та відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судовий збір.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.06.2016 року у справі № 915/394/16 (суддя Корицька О.В.) позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з з ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» , м. Миколаїв на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря-Сервіс» , м. Миколаїв 633 603 грн. 14 коп. інфляційних втрат та відшкодовано позивачу за рахунок відповідача судовий збір.

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» , м. Миколаїв з рішенням суду не погодилось, тому звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.06.2016 року у справі № 915/394/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Зоря-Сервіс» , м.Миколаїв у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, на думку скаржника, судом І інстанції не було взято до уваги доводи відповідача щодо пропущеного строку позовної давності.

До Одеського апеляційного господарського суду 05.07.2016 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря-Сервіс» , м. Миколаїв надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить суд залишити апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» , м. Миколаїв без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.06.2016 року у справі № 915/394/16 - без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді-учасника колегії ОСОБА_4 на підставі розпорядження в. о. керівника апарату суду від 18.07.2016 року №429, було проведено повторний автоматизований розподіл справи, внаслідок якого для розгляду апеляційної скарги було сформовано судову колегію у складі: головуючого судді Діброви Г.І., суддів Колоколова С.І., Принцевської Н.М.

У зв'язку з відпусткою суддів-учасників колегії ОСОБА_5, ОСОБА_6 на підставі розпорядження в. о. керівника апарату суду від 08.08.2016 року №473, було проведено повторний автоматизований розподіл справи, внаслідок якого для розгляду апеляційної скарги було сформовано судову колегію у складі: головуючого судді Діброви Г.І., суддів Лисенко В.А., Ярош А.І.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 10.08.2016 року у справі №915/394/16 було зупинене провадження у справі №915/394/16 до набрання чинності рішеннями суду у справах № 915/229/16, № 915/206/16.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 29.05.2017 року у справі №915/394/16 поновлено провадження у справі №915/394/16 в зв'язку з набранням чинності рішень суду по вищевказаним справам.

20.06.2017 року до Одеського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря-Сервіс» , м. Миколаїв надійшли доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, які судовою колегією долучені до матеріалів справи.

03.07.2017 року на електронну адресу суду від ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» , м. Миколаїв надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги, які судовою колегією долучено до матеріалів справи.

Через канцелярію суду 05.07.2017 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря-Сервіс» , м. Миколаїв надійшла заява, в якій позивач просить суд врахувати при розгляді справи практику розгляду господарськими судами аналогічних справ.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, викладених письмово.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для з'ясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в справі № 915/394/16 та наданих представниками сторін пояснень.

Апеляційний господарський суд, у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин повторно розглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи, при цьому суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» , м.Миколаїв не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Миколаївської області від 01.06.2016 року у справі №915/394/16 є обґрунтованим та правомірним, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.10.2003 року у справі №8/167 було відмовлено в позові Товариству з обмеженою відповідальністю «Зоря Сервіс» до Відкритого акціонерного товариства «Миколаївгаз» про стягнення 8 587 435 грн. 83 коп.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.12.2003 року у справі №8/167, яка набрала законної сили, оскільки її залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.04.2004 року і ухвалою Верховного Суду України відмовлено у порушенні касаційного провадження, рішення скасовано, позов задоволено, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Миколаївгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря-сервіс" 7 512 118 грн. 08 коп., боргу та 1 075 317 грн. 75 коп. інфляційних з відшкодуванням понесених по справі судових витрат з відповідача.

На виконання зазначеної постанови Одеського апеляційного господарського суду видано відповідний наказ про стягнення з боржника 8 589 253 грн. 83 коп., який було пред'явлено до виконання, про що відділом Державної виконавчої служби Ленінського району управління юстиції м.Миколаєва було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 21.01.2004 року.

На стадії виконання судового рішення сторонами було підписано мирову угоду від 28.07.2004 року, в якій сторони передбачили, зокрема, що погашення заборгованості Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» здійснюється щомісячно, згідно приведеного в угоді графіка, на протязі семи років, починаючи з серпня 2004 року.

Вищевказану мирову угоду було затверджено ухвалою господарського суду Миколаївської області від 10.08.2004 року у справі № 8/167, у зв'язку з чим державним виконавцем винесено постанову від 29.11.2004 року про закінчення виконавчого провадження.

В подальшому сторонами до мирової угоди укладались додаткові угоди: від 01.08.2006 року № 1, затверджена ухвалою господарського суду Миколаївської області від 23.08.2006 року, від 03.01.2007 року № 2, затверджена ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2007 року, від 30.03.2007 року № 3, затверджена ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.04.2007 року, від 05.07.2007 року № 4, затверджена ухвалою господарського суду Миколаївської області від 19.07.2007 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю Зоря Сервіс 05.03.2008 року звернулось до Ленінського відділу ДВС Миколаївського міського управління юстиції з заявою № 141 про відкриття виконавчого провадження з посиланням на те, що з вересня 2007 року відповідач припинив виконувати графік погашення боргу, встановлений додатковою угодою від 05.07.2007 року № 4 до мирової угоди від 28.07.2004 року, у зв'язку з чим постановою від 11.03.2008 року державним виконавцем Ленінського відділу ДВС Миколаївського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження з примусового виконання ухвали господарського суду від 19.07.2007 року у справі № 8/167 про затвердження додаткової угоди від 05.07.2007 року №4 до мирової угоди від 28.07.2004 року.

Постановою Ленінського відділу ДВС Миколаївського міського управління юстиції від 25.03.2008 року зупинено виконавче провадження, оскільки Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз було внесене до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть учать у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу (пункт 15 статті 34 Закону України Про виконавче провадження ).

Постановою начальника відділу ДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області від 28.11.2008 року вказане вище виконавче провадження в складі зведеного виконавчого провадження було передано з Ленінського відділу ДВС Миколаївського міського управління юстиції до Підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області, яке було прийняте останнім постановою від 16.12.2008 року з присвоєнням йому номеру ВП №10706927.

Постановами державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області від 01.03.2013 року виконавче провадження ВП №10706927 поновлено, змінено назву сторони виконавчого провадження та зупинено виконавче провадження у зв'язку із порушенням відносно боржника справи про банкрутство.

Постановою державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області від 31.03.2014 року виконавче провадження ВП№10706927 поновлено.

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» 18.04.2014 року звернулося до суду зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просило визнати неправомірною постанову про поновлення вказаного виконавчого провадження, і ухвалою господарського суду Миколаївської області від 01.07.2014 року у справі № 8/167, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 року, скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» задоволено, визнано неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень, а також визнано недійсною постанову про поновлення виконавчого провадження з підстав того, що ухвали суду про затвердження мирової угоди та додаткових угод до неї не є виконавчими документами, оскільки не містять необхідних реквізитів.

На підставі ухвали господарського суду Миколаївської області від 01.07.2014 року у справі № 8/167 начальником Відділу примусового виконання рішень прийнято постанову від 22.10.2014 року, якою скасовано постанову від 11.03.2008 року про відкриття виконавчого провадження № 10706927 та всі винесені у ній постанови державного виконавця, а постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень від 24.10.2014 року відмовлено у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2007 року у справі № 8/167 про затвердження додаткової угоди № 4 до мирової угоди з посиланням на пункт 2 частини 1 статті 26 Закону України Про виконавче провадження .

Товариство з обмеженою відповідальністю Зоря Сервіс звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз про стягнення з останнього частини заборгованості у загальній сумі 100 000 грн. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.02.2015 року у справі №915/2140/14 позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Зоря Сервіс 100 000 грн. заборгованості за мировою угодою від 28.07.2004 року. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 року у справі №915/2140/14 рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.02.2015 року у справі № 915/2140/14 скасовано з посиланням на пропуск позивачем строку позовної давності. Постановою Вищого господарського суду від 16.07.2015 року у даній справі скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 року у справі №915/2140/14, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.02.2015 року у справі №915/2140/14 залишено в силі. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про неправомірність застосування строків позовної давності судом апеляційної інстанції.

03.08.2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю Зоря-Сервіс пред'явлено позов до ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз про стягнення з останнього іншої частини заборгованості в загальній сумі 700 000 грн. 00 коп., і рішенням суду від 05.10.2015 року у справі № 915/1395/15, залишеним без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України, позов задоволено повністю.

Так, у справі №915/2140/14 з відповідача на користь позивача було стягнуто грошові кошти у розмірі 100 000 грн. за період з липня 2007 року по серпень 2007, а також частково заборгованість за вересень 2007 року. У справі № 915/1395/15 з відповідача на користь позивача було стягнуто грошові кошти у розмірі 700 000 грн. 00 коп., із яких: 57 186 грн. 45 коп. - залишок заборгованості за вересень 2007 року; заборгованість за жовтень 2007 року - лютий 2008 року по 114 500 грн. щомісяця; 70 313 грн. 55 коп. - часткове погашення заборгованості за березень 2008 року.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.11.2015 року у справі № 915/1510/15 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря-Сервіс» до відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» про стягнення 12 172 грн. 19 коп. - 3% річних та 4 950 грн. 02 коп. збитків від інфляції.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2016 року, скасовано рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.11.2015 року, позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Зоря-Сервіс 3% річних за період з 01.09.2012 року по 30.09.2012 року в сумі 12 172 грн. 19 коп. та збитки від інфляції за період з 01.09.2012 року по 30.09.2012 року в сумі 4 950 грн. 02 коп.

Апеляційним та касаційним судом у справі № 915/1510/15 встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.01.2012 року складала 4 950 024 грн. 53 коп.

Рішеннями Господарського суду Миколаївської області у справах №915/206/16 і №915/229/16, які набрали законної сили, підтверджено існування заборгованості відповідача перед позивачем, до складу якої входить і вищезазначена сума основного боргу.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами .

На момент розгляду даного спору основне грошове зобов'язання за мировою угодою в повному обсязі не виконано, факт наявності у відповідача перед позивачем обов'язку сплатити за мировою угодою з додатковою угодою №4, затвердженими ухвалами суду, грошові кошти, встановлено вищевказаними рішеннями суду, тому не потребує доказування.

Доказів погашення заборгованості протягом періоду прострочки з 01.10.2013 року по 30.06.2014 року, яка була предметом розгляду суду першої інстанції по даній справі, матеріали справи не містять. Крім того, відповідач не заперечує стосовно того, що заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 4 950 024 грн. 53 коп. існувала в спірний період, тому судова колегія вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про можливість нарахування інфляційних втрат за спірний період з суми основного боргу 4 950 024 грн. 53 коп.

В позовній заяві по даній справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Зоря-Сервіс» просило суд про стягнення з відповідача 633 603 грн. 14 коп. інфляційних втрат за період прострочки виконання грошового зобов'язання з 01.10.2013 року по 30.06.2014 року.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов'язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.

Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов'язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

Судова колегія, перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань за період з 01.10.2013 року по 30.06.2014 року, наданий позивачем, дійшла висновку, що місцевим господарським судом правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 633 603 грн. 14 коп., оскільки розрахунок є вірним.

Посилання скаржника в письмових поясненнях до апеляційної скарги на те, що неправомірним є нарахування інфляційних втрат за період з жовтня 2013 року по лютий 2014 року через дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, судовою колегією розглянуті і відхилені, виходячи з наступного.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.01.2013 року було порушено справу №915/22/2013 про банкрутство ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» , м. Миколаїв та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.02.2014 року провадження у справі № 915/22/2013 про банкрутство ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» , м. Миколаїв було припинено, мораторій на задоволення вимог кредиторів скасовано.

Відповідно до положень статті 1 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною 4 статті 12 цього Закону встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 12 Закону, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на не нараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство. Аналогічну правову позицію про те, що протягом дії здійснення провадження у справі про банкрутство встановлюється заборона на нарахування боржнику, щодо якого порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів неустойки незалежно від часу їх виникнення викладено у постанові Верховного Суду України від 01.10.2013 року № 28/5005/3240/2012.

Враховуючи зміст вищенаведених норм Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом позовні вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, які нарахована в період дії мораторію є такими, на які не поширюється дія мораторію.

У пункті 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року за № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зазначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми, так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на те, що банкрутство ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» , м. Миколаїв у справі №915/22/2013 розглядалось, виходячи з положень Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції, яка не передбачала поширення мораторію на інфляційні втрати та 3 % річних, а тільки щодо неустойки, штрафу та пені, ухвалою суду від 04.01.2013 року був введений мораторій саме стосовно штрафних санкцій, а не видів юридичної відповідальності за прострочку виконання грошового зобов'язання, рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог є правильним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення. Зокрема, щодо доводів позивача стосовно застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, судова колегія зазначає наступне.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

За нормами статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Причому, загальний строк тривалістю в три роки поширюється на стягнення як основної заборгованості, так і додатково нарахованих на цю заборгованість сум інфляційних втрат та процентів річних, оскільки за змістом норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України ці додаткові суми сплачуються боржником на вимогу кредитора разом з боргом, тобто фактично є його складовою.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» ).

Згідно з приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 року у справі №6-152цс14.

Відповідно до пункту 7.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України від 17.10.2012 року № 9, якщо ухвала про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам, встановленим для виконавчих документів (стаття 18 Закону України Про виконавче провадження ), і державним виконавцем з цих підстав буде відмовлено у відкритті виконавчого провадження, заінтересована сторона вправі звернутись до господарського суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, в разі задоволення якого господарським судом видається відповідний наказ.

З матеріалів справи вбачається, що з 2004 року по 2007 рік відповідач добровільно виконував умови мирової угоди. З 11.03.2008 року по 24.10.2014 року ухвали про затвердження мирової угоди та додаткової угоди №4 до неї знаходились на примусовому виконанні в державній виконавчій службі.

24.10.2014 року державний виконавець відмовив у відкритті виконавчого провадження щодо примусового виконання ухвали про затвердження мирової угоди, про що виніс відповідну постанову, яку позивач отримав 27.10.2014 року (підтверджується копією конверту, що міститься в матеріалах справи).

Вказана постанова у виконавчому провадженні №10706927 є чинною, у встановленому порядку не оскаржувалась та не скасовувалась, отже приймається господарським судом в якості доказу отримання позивачем відмови у відкритті виконавчого провадження на всю суму боргу, яка підлягала стягненню за мировою угодою.

Аналіз статті 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що невиконання рішення суду про стягнення суми основного боргу є триваючим правопорушенням, а право на позов про стягнення цього виду відповідальності, завданої таким правопорушенням, виникає кожен день з моменту початку нарахування до моменту фактичного виконання рішення суду.

Судова колегія зазначає, що вимоги про сплату нарахувань, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, хоча і мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання, однак, пов'язані безпосередньо з існуванням основного зобов'язання до повного його погашення у випадку встановлення факту наявності основного грошового зобов'язання рішенням суду.

Інфляційні втрати за своєю правовою природою - є мірами відповідальності, які мають тривалий характер, що безпосередньо пов'язані з виконанням рішення суду про стягнення суми основного боргу.

Судова колегія зазначає, що у випадку триваючого у часі невиконання рішення суду про стягнення заборгованості, застосування відповідальності, передбаченою статтею 625 Цивільного кодексу України, загальний 3-річний строк позовної давності застосовується судом по відношенню до попереднього періоду нарахування і захист порушеного права позивача можливий до моменту фактичного виконання рішення відповідачем тільки в період останніх 3-х років.

Визначення періоду нарахування 3% річних та інфляційних, є його суб'єктивним правом, з огляду на обумовлені сторонами строки виконання в мировій угоді.

Отже, позивачем не було пропущено загальний 3-річний строк для можливості нарахування такого виду відповідальності за триваюче довгострокове невиконання відповідачем його грошового зобов'язання, встановленого обов'язковими до виконання рішеннями судів, на момент звернення в 2016 році до господарського суду з відповідною позовною заявою, а доводи скаржника в цій частині є неправомірними та спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з вищевикладеного, відповідно до статті 4 7 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи. Тому судова колегія Одеського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.06.2016 року у справі №915/394/16 відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» , м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області 01.06.2016 року у справі №915/394/16 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області 01.06.2016 року у справі № 915/394/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Одеський апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий Г.І. Діброва

Судді В.А. Лисенко

ОСОБА_7