Ухвала

від 05.07.2017 по справі 521/5233/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/4080/17

Головуючий у першій інстанції Леонов О. С.

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Кравця Ю.І.,

суддів: Журавльова О.Г., Комлевої О.С.,

з участю секретаря судового засідання - Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства Обрій-Плюс про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, за апеляційною скаргою директора Приватного підприємства Обрій-Плюс на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03.11.2016 року,

встановила :

15.03.2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд з зазначеним позовом, уточнивши який просив суд стягнути з ПП Обрій-Плюс на його користь нараховану але не виплачену заробітну плату за листопад 2014 року у розмірі 1470,00 грн., заробітну плату за грудень 2014 року у розмірі 980 грн., компенсацію за невикористану відпустку за період з 25.01.2008 року по 31.12.2014 року у розмірі 7103,63 грн., заробітну плату за час вимушеного прогулу, у розмірі 14255,00 грн., а всього 23778,64 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він працював у ПП Обрій-Плюс з серпня 2007 року по січень 2015 року на посаді головного інженера з окладом 1470 грн. на місяць. У зв'язку з ускладненням стосунків з директором підприємства, він вимушений був звільнитися за власним бажанням, про що ним була подана відповідна заява від 03.01.2015 року. Однак йому до теперішнього часу не повернули трудову книжку та не виплатили заробітну плату за листопад та грудень 2014 року та компенсацію за невикористані відпустки. Крім того, з відомості про застраховану особу, видану пенсійним фондом, вбачається, що з невідомих йому підстав та без його відома, йому було зменшено заробітну плату у грудні 2014 року з 1470 грн. на 980,00 грн.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 03.11.2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ПП Обрій-Плюс на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період з листопада 2015 року по грудень 2015 року, а також компенсацію за невикористану відпустку у сумі 6502,50 грн. та середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки у сумі 10 312,79 грн., а всього разом 16815,29 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, директор ПП Обрій-Плюс ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального права та порушення процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

Апеляційну скаргу директор ПП Обрій-Плюс мотивує тим, що судом першої інстанції не враховано те, що неявка ОСОБА_4 на роботу з 05.01.2015 року унеможливила видачу трудової книжки; у в зв'язку із неявкою ОСОБА_4 на роботу з 05.01.2015 року йому відповідачем неодноразово (05.01.2015 року, 01.04.2015 року, 17.09.2015 року) направлялись повідомлення-вимоги про необхідність з'явлення до ПП Обрій-Плюс для отримання трудової книжки та кінцевого розрахунку, що підтверджується матеріалами справи; відповідач за скаргою позивача повідомляв ДПІ у Малиновському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області про обставини звільнення ОСОБА_4, необхідність його прибуття для отримання трудової книжки та розрахунку, про що був повідомлений ОСОБА_4 Крім того зазначає, що заробітна плата ОСОБА_4 нарахована, податки від нарахованої суми сплачені у бюджети усіх рівнів згідно чинного законодавства. Також ОСОБА_3 наголошує на тому, що подана 25.10.2016 року заява про уточнення та збільшення позовних вимог відповідачу не направлялася .

Сторони в судове засідання не з'явились. Про час та місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлялись належним чином.

Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 надав до суду заяву про розгляд справи без участі ОСОБА_4 та його представника.

До суду надійшла заява ОСОБА_6, який під час розгляду справи у суді першої інстанції був представником ПП Обрій-Плюс за довіреністю, про відкладення судового засідання у зв'язку з його зайнятістю у іншому провадженні.

Дослідивши заяву, колегія суддів дійшла до висновку що зазначена заява не підлягає задоволенню, оскільки строк дії довіреності, виданої ПП Обрій-Плюс ОСОБА_6 закінчився 11.04.2017 року (а.с.68) та доказів повноважень останнього на представництво інтересів ПП Обрій-Плюс матеріали справи не містять.

Відповідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Справа розглянута судом на підставі ч. 2 ст. 197 та ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з встановлених нижче обставин справи та дійшовши наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з серпня 2007 року по 05.01.2015 року ОСОБА_2 працював в ПП Обрій-Плюс на посаді головного інженера.

Відповідно до наказу № 03-к від 01.03.2010 року ОСОБА_2 було переведено з 01.03.2010 року на неповний робочий (6 часовий) день, окладом відповідно до штатного розпису (а.с.31), з яким позивача було ознайомлено.

Наказом №06 від 01.12.2014 року, у зв'язку з введенням відключення електричної енергії в м. Одеса, було тимчасово переведено співпрацівників підприємства з восьми часового робочого дня на 4-х часовий робочий день, на період з 01.12.2014 року по 31.12.2014 року.

05.01.2015 року ОСОБА_2 подав роботодавцю заяву про звільнення з роботи за власним бажанням за ст.38 ч.1 КЗпП.

Згідно наказу №-01-к від 05.01.2015 року ОСОБА_2 було звільнено з роботи за власним бажанням (ст.38 ч.1 КЗпП України) з виплатою компенсації за невикористанні відпустки з 25.01.2008 року по 31.12.2014 року (а.с. 33)

Відповідно до ст.115 Кодексу законів про працю України та ст. 24 Закону України Про оплату праці , заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Як вбачається з табелю обліку робочого часу ПП Обрій -Плюс за січень 2015 року ОСОБА_2 05.01.2015 року працював шість годин робочого часу (а.с. 45) з встановленого для нього згідно наказу № 03-к від 01.03.2010 року неповного ( 6 часового) робочого дня (а.с. 31), тобто відпрацював повний робочий день.

Згідно ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільнені робітника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою всіх сум.

На момент звільнення з роботи 05.01.2015 року позивачу не було повернено трудову книжку та не виплачено заробітну плату за листопад і грудень 2014 року та компенсацію за невикористані відпустки.

В своїх запереченнях відповідач вказував, що на адресу позивача неодноразово надсилались листи підписані директором ПП Обрій - Плюс , в яких він просив ОСОБА_2 з'явитися для ознайомлення з наказом про звільнення, отримання трудової книжки та кінцевого розрахунку (а.с.46-54).

В судовому засіданні представник позивача вказував, що ОСОБА_2 неодноразово звертався про видачу йому трудової книжки та проведення остаточного розрахунку, однак до теперішнього часу його заяви залишенні без відповіді.

У відповідності до вимог ст. 60 п.4 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідь на заяву ОСОБА_2 від 16.07.2015 року відповідачем на адресу позивача надіслано листа, в якому позивач повідомляється про можливість забрати трудову книжку та проведення кінцевого розрахунку (а.с. 51-52). Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вказаний лист отримано позивачем 22.09.2015 року (а.с. 47).

Інших доказів про отримання позивачем повідомлення про можливість одержання трудової книжки та кінцевого розрахунку суду не надано.

Враховуючи, що обов'язок довести відсутність вини в затримці видачі трудової книжки лежить саме на відповідачу, суд першої інстанції вважав, що відповідачем не доведений факт відсутності вини в несвоєчасній видачі трудової книжки за період з 05.01.2015 року по 22.09.2015 року.

Також районний суд критично ставився до тверджень позивача про те, що відповідач умисно не видає йому трудової книжки та не проводить розрахунку, оскільки позивачем не надано до суду жодних доказів того, що йому з 22.09.2015 року щось перешкоджало з'явитись до роботодавця забрати свою трудову книжку та отримати розрахунок, а пересилання поштою трудової книжки без згоди працівника є порушенням вимог нормативних актів.

Оцінюючи доводи сторін в цій частині, суд дійшов до висновку, що період не видачі трудової книжки та проведення розрахунку з вини ПП Обрій - Плюс є обґрунтованим з 05.01.2015 року по 22.09.2015 року.

Згідно наданих відомостей заборгованість по заробітній платі ПП Обрій - Плюс перед ОСОБА_2 за період з листопада 2015 року по грудень 2015 року, а також компенсацію за невикористану відпустку у сумі 6502,50 грн. (а.с. 39).

ОСОБА_2 має право отримати середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, тобто за період з 05.01.2015 року по 22.09.2015 року виходячи із середньоденної заробітної плати 56,97 грн. * 181 робочих днів у сумі 10 312,79 грн.

У зв'язку з вищевикладеним районний суд вважав, що стягненню з ПП Обрій-Плюс на користь ОСОБА_2 підлягає заборгованість по заробітній платі за період з листопада 2015 року по грудень 2015 року, а також компенсація за невикористану відпустку у сумі 6502,50 грн. та середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки у сумі 10 312,79 грн., а всього разом 16815,29 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду. Оскільки, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Крім того колегія суддів зауважує, що ч. 1 ст. 120 ЦПК України, передбачено, що позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, разом з тим ст. 2 вказаної статті звільняє від подачі таких доказів позивачів у спорах що виникають із трудових правовідносин. Тобто, тягар доказування трудових спорах покладається на відповідача. Однак на підтвердження свої заперечень відповідач не надав належних та допустимих доказів, як в суді першої так і апеляційної інстанції.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не враховано те, що неявка ОСОБА_4 на роботу з 05.01.2015 року унеможливила видачу трудової книжки спростовується матеріалами справи, а саме табелем обліку робочого часу ПП Обрій -Плюс за січень 2015 року, згідно якого ОСОБА_2 05.01.2015 року працював шість годин робочого часу (а.с. 45) з встановленого для нього згідно наказу № 03-к від 01.03.2010 року неповного ( 6 часового) робочого дня (а.с. 31), тобто відпрацював повний робочий день.

Також колегія судів відхиляє посилання апелянта на те, що позивачу неодноразово (05.01.2015 року, 01.04.2015 року) направлялись повідомлення-вимоги про необхідність з'явлення до ПП Обрій-Плюс для отримання трудової книжки та кінцевого розрахунку, оскільки матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_2 зазначених повідомлень. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, повідомлення про необхідність з'явлення до ПП Обрій-Плюс для отримання трудової книжки отримано позивачем 22.09.2015 року та саме до цієї дати районний суд вважав обґрунтованим період не видачі трудової книжки та проведення розрахунку з вини ПП Обрій - Плюс .

Також колегія суддів вважає, що не направленняподаної 25.10.2016 року заяви про уточнення та збільшення позовних вимог відповідачу не є підставою для скасування рішення суду.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу директора Приватного підприємства Обрій-Плюс - відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03.11.2016 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.Г.Журавльов

О.С.Комлева