Постанова

від 20.06.2017 по справі 810/1530/17

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2017 року (13:29год.) м. Київ № 810/1530/17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області, Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - голова Комісії з припинення Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області Марчук Сергій Леонідович про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1, ОСОБА_3 довіреність від 10.05.2017 б/н

від відповідача-1 не з'явився

від відповідача-2 Бойко Л.Б. довіреність від 03.04.2017 №17/13, Cкоробогатова А.І., довіреність від 19.06.2017 №1032

від третьої особи не з'явився

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області (далі - відповідач-1), Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі - відповідач-2), в якому позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 15.05.2017 (том 1, а.с. 43), просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 30.03.2017 №11-о у частині звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області;

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Володарського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області;

- стягнути з Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.03.2017 по день прийняття рішення;

- звернути постанову до негайного виконання у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України та стягнення з Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - голову Комісії з припинення Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області Марчука Сергія Леонідовича.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що наказом від 30.03.2017 №11-0 Про звільнення працівників відповідач-1 звільнив її з посади головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області, на якій вона працювала з 24.09.2015.

Позивач зазначає, що в наказі як підстава для звільнення вказана Постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України , п. 1 ст. 40 КЗпП України та ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 №899 Про державну службу . Тобто, позивача звільнено у зв'язку із реорганізацією управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області, в результаті реорганізації якого було утворено Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області.

Позивач вважає, що її звільнення є незаконним у зв'язку з порушенням відповідачем-1 трудового законодавства та законодавства про державну службу.

Наголошує, що відповідачем-1 не була запропонована жодна інша посада, у т.ч. у порядку переведення до Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області. Окрім того, відповідач-1 персонально не попередив її за два місяці про наступне вивільнення.

Також зазначає, що вона має переважне право на залишення на роботі як працівник з більш високою кваліфікацією праці, як працівник, який немає дисциплінарних стягнень, прогулів, зауважень з боку безпосереднього керівника та адміністрації, а також як матір, яка самостійно виховує та матеріально забезпечує малолітню дитину.

Окрім того, звільнення відбулося без попередньої згоди Профспілкової організації Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області, членом якої позивач є з 2005 року, що є також порушенням ст. 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності .

Відповідач-2 позов не визнав, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області персонально попередило позивачку про наступне вивільнення із займаної посади письмовим попередженням. Наголошує, що письмове попередження було підписано позивачем власноруч 12.01.2017.

Оскільки кількість штатних одиниць було скорочено з п'яти до трьох одиниць, переважного права на залишення у позивачки не було, тому їй не було запропоновано іншої роботи.

Зазначає, що переваги більша кваліфікація праці , на яку посилається позивач, в останньої немає, оскільки продуктивність і стаж її роботи в управлінні не більший, ніж в працівників, які залишились.

Відповідач-2 не погоджується також із твердженням позивача, що вона є особою, в сім'ї якої немає інших працівників із самостійним заробітком, оскільки у свідоцтві про народження дочки позивача батьком дитина зазначено ОСОБА_6 В особовій картці позивач власноруч зазначила, що ОСОБА_6 є її чоловіком. Відповідно до довідки від 24.04.2017 №614, виданої Володарською селищною радою, ОСОБА_6 проживає в одному будинку з позивачем і донькою. На отримання додаткової соціальної відпустки як одинока мати позивач, працюючи в управлінні, не претендувала.

З приводу зауважень позивача щодо необхідності погодження такого звільнення, відповідач зазначив, що з набранням чинності Закону України Про державну службу у новій редакції, Кабінетом Міністрів України було внесено зміни до низки нормативно-правових актів, якими регулюються питання прийняття і припинення публічної служби посадових осіб місцевих державних адміністрацій.

Звертає увагу суду на те, що в березні 2017 року працівники УПФУ у Володарському районі, в тому числі і позивач, припинили своє членство у профспілці згідно з їхніми заявами. Членські внески в березні 2017 року з них не утримувались, свідченням чому є карточка особового рахунку працівника.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Представники відповідачів та третя особа в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували та просили у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши докази, які є у справі, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 2005 року працювала в органах Пенсійного фонду України на різних посадах, а саме: з 09.08.2005 - на посаді провідного спеціаліста по призначенню пенсій відділу пенсійного забезпечення Управління Пенсійного фонду у Володарському районі Київської області, з 01.09.2005 - на посаді провідного спеціаліста відділу з призначення пенсій Управління Пенсійного фонду у Володарському районі Київської області, з 01.02.2008 - на посаді головного спеціаліста відділу з призначення пенсій Управління Пенсійного фонду у Володарському районі Київської області, з 24.09.2015 - на посаді головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Управління Пенсійного фонду у Володарському районі Київської області (том 1, а.с. 9-15).

На виконання вимог статті 17 Закону України Про державну службу 09.08.2005 позивач прийняла присягу державного службовця (том 1, а.с. 9-15).

Відповідно до запису у трудовій книжці наказом від 24.09.2015 №21-0 позивач призначена на посаду головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області (том 1, а.с. 13).

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом злиття окремих органів Пенсійного фонду України за переліком згідно з додатком №1 (том 2, а.с. 82-86).

Згідно додатку №1 вказаної постанови Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі, Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі, Управління Пенсійного фонду України у Сквирському районі, Управління Пенсійного фонду у Тетіївському районі реорганізовані шляхом злиття у Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області.

Наказом Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області від 10.01.2017 №4 Про заходи щодо припинення Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області утворено комісію з припинення управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області у зв'язку з реорганізацією управління шляхом злиття (том 1, а.с. 206-207).

Наказом Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області від 12.01.2017 №3-о, з метою реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України , наказу Пенсійного фонду України від 03.01.2017 №1 Про заходи виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 , наказано ОСОБА_7 - головному спеціалісту по роботі з персоналом персонально попередити працівників управління про можливе вивільнення у зв'язку з припиненням управління та згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України через два місяці з дня попередження, згідно списку, в якому, зокрема, є і ОСОБА_1 (том 1, а.с. 96-98).

Судом встановлено, що 12.01.2017 позивач ознайомлена з даним наказом, що підтверджується особистим підписом позивача.

Наказом Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області від 30.03.2017 №11-ос Про звільнення працівників , відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України, п. 1 ст. 40 КЗпП України, ст. 83, п. 1 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 №889-VIIІ Про державну службу , звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської (том 1, а.с. 208-209).

Абзацом 2 та 3 пункту 4 цього наказу визначено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку тривалістю 20 к.д. за період роботи з 10.08.2016 по 30.03.2017 та додаткову оплачувану відпустку з урахуванням стажу державної служби тривалістю 5 к.д. за період роботи з 09.08.2016 по 30.03.2017. Виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати, відповідно до ст. 44 КЗпП України та п.4 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 №889-VIIІ Про державну службу .

Позивач вважає, що її звільнення відбулось усупереч визначеному законом порядку, а тому звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, врегульовані Законом України Про державну службу від 10.12.2015 № 889-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №889- VIII).

Частиною 1 статті 5 Закону №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (ч. 3 ст. 5 Закону №889-VIII).

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України Про державну службу , а в частині, що ним не врегульовані - норми законодавства про працю.

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 1 Закону №889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Відповідно до статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі (п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII).

Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю . Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати (ч. 4 ст. 87 Закону №889-VIII).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2 ст.40 КЗпП).

Відповідно до ч. 3 ст. 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Судом встановлено, що оскаржуваний наказ, яким позивача звільнено з посади, прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 № 988 Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України .

Згідно Переліку територіальних органів Пенсійного фонду України, які реорганізовуються шляхом приєднання відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України , Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі, Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі, Управління Пенсійного фонду України у Сквирському районі, Управління Пенсійного фонду у Тетіївському районі реорганізовані шляхом злиття у Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області.

Судом встановлено, що штатний розпис відповідача-1 від 04.05.2016 до реорганізації передбачав в Управлінні Пенсійного фонду України у Володарському районі відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій , в якому працювала позивач до звільнення. Згідно штатного розпису в даному відділу було передбачено 7 штатних одиниць, з них 1 посада начальника відділу, 1 посада заступника начальнику відділу та 5 посад головних спеціалістів (том 1, а.с. 92-93).

Станом на 30.03.2017, відповідно до інформації, наданої відповідачем-2 від 14.06.2017 №966/12, у відділі з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій в управлінні Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області працювало 4 головних спеціаліста : ОСОБА_1 (позивач у справі), ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 (том 2, а.с. 69).

Суд наголошує, що одна посада головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій УПФУ у Володарському районі Київської області на момент реорганізації була вакантною.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 31.03.2017 Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області зареєстроване як юридична особа 31.03.2017 з ідентифікаційним кодом 41249465, адрес місцезнаходження: Київська область, Сквирський район, м. Сквира, вул. Богачевського, буд. 18 (том 1, а.с. 107-108).

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України , наказом Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 31.03.2017 №1 була затверджена структура та введений в дію штатний розпис працівників Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області з 31.03.2017 (том 2, а.с. 81).

Судом встановлено, що штатний розпис Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на 2017 рік (том 1, а.с. 94-95), який затверджений начальником ГУ ПФУ у Київській області ОСОБА_11 30.03.2017 та введений в дію наказом Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 31.03.2017 №1 з 31.03.2017, свідчить про те, що у складі Сквирського об'єднаного управління ПФУ Київської області передбачений Володарський відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій .

В даному відділі передбачено штатних одиниць - 5, з них 1 посада начальника відділу, 1 посада заступника начальника відділу та 3 посади головних спеціалістів .

Таким чином, матеріалами підтверджується, що при злитті Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі, Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі, Управління Пенсійного фонду України у Сквирському районі, Управління Пенсійного фонду у Тетіївському районі у Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області відбулось скорочення штату, зокрема, кількість посад головних спеціалістів у Володарському відділі з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій була скорочена на 2 штатні одиниці.

Разом з цим, судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що головні спеціалісти відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області ОСОБА_8 та ОСОБА_1 були звільнені наказом управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської від 30.03.2017 №11-ос Про звільнення працівників .

Проте, головні спеціалісти цього ж відділу ОСОБА_9 та ОСОБА_10 30.03.2017 звільнені у зв'язку з переведенням , за їх згодою, для подальшої роботи до Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, відповідно до пп. 2 п. 1 ст. 41 ЗУ Про державну службу та п. 5 ст. 36 КЗпП України, відповідно до наказу управління Пенсійного фонду України у Володарському районі від 30.03.2017 №12-о Про звільнення з посади у зв'язку з переведенням (том 1, а.с. 216-217).

Судом встановлено, що 31.03.2017 на три вакантних посади головних спеціалістів у реорганізованому Володарському відділі з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області призначені:

- ОСОБА_10, що підтверджується витягом з наказу Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 31.03.2017 №2-о Про призначення на посаду працівників Сквирського об'єднаного управлення Пенсійного фонду України Київської області (том 1, а.с. 249);

- ОСОБА_9, що підтверджується витягом з наказу Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 31.03.2017 №2-о Про призначення на посаду працівників Сквирського об'єднаного управлення Пенсійного фонду України Київської області (том 1, а.с. 230);

- ОСОБА_12, що підтверджується витягом з наказу Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 31.03.2017 №2-о Про призначення на посаду працівників Сквирського об'єднаного управлення Пенсійного фонду України Київської області (том 1, а.с. 239).

Суд наголошує, що ОСОБА_12 до реорганізації працювала в Управлінні Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області на посаді начальника бюджетно-фінансового відділу - головного бухгалтера , та виходячи з наданих відповідачем суду документів не мала досвіду роботи у відділі з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій.

В судовому засіданні 16.06.2017 був допитаний свідок ОСОБА_1, яка повідомила, що на даний момент є безробітною. Допомогу по безробіттю отримує з 07.04.2017 у розмірі 3200,00 грн. на місяць. Свідок повідомила, що в Управлінні Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області працювала з 09.08.2005 по 30.03.2017, спочатку на посаді провідного спеціаліста, потім на посаді головного спеціаліста відділу з призначення пенсій. Після зміни структури управління та затвердження нового штатного розпису два відділи управління було об'єднано і позивач почала працювати на посаді головного спеціаліста відділу з питань призначення та виплати пенсій. Була попереджена про звільнення 12.01.2017, як і всі інші працівники. Попередження свідок підписала 12.01.2017, проте вакантних посад їй не пропонували. Свідок пояснює, що в обідню перерву 30.03.2017 її викликала головний бухгалтер ОСОБА_12 та повідомила, що позивачка підлягає скороченню. ОСОБА_12 повідомила позивачу, що йде на її місце у Володарському відділі з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області. Потім свідка було звільнено. Пояснює, що їй не відомо, що комусь пропонувались вакантні посади. Інформацію про те, що вона є одинокою матір'ю після звільнення не повідомляла. Після розмови з головним бухгалтером ОСОБА_12 її було викликано до відділу кадрів і повідомлено про звільнення офіційно. Зазначила, що довідка №614 від 24.04.2017 не відповідає дійсності, її оригінал свідок повернула органу, який її видав. Наголошує також, що наказ про звільнення вона не отримувала, а ксерокопію вона отримала від інших колег.

Згідно із ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації, особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком ( ч. 2 ст. 42 КЗпП України).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (абз. 2 ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації . При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (абз. 3 ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України).

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції України).

У постанові від 07.11.2011 (справа №6-45цс11) Верховний Суд України відзначив, що звільнення працівника на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України вважається законним, якщо до звільнення працівнику було запропоновано вакантні посади, що відповідали його спеціальності та кваліфікації.

Тотожна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 01.04.2015 (справа 6-40цс15), де Суд зазначив, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП, щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем-1 дотримано норми трудового законодавства лише в частині попередження позивача про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення, а саме 12.01.2017 року, згідно наказу №4 від 10.01.2017. Письмове попередження було підписане позивачем власноруч (том 1, а.с. 183).

Суд повторює, що штатний розпис Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на 2017 рік був затверджений 30.03.2017 і введений в дію наказом Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 31.03.2017 №1 з 31.03.2017, тобто в день проведення державної реєстрації Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області як юридичної особи.

При цьому, відповідачем-1 з дня затвердження штатного розпису Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на 2017 рік, що відбулось 30.03.2017, та реєстрації Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області як юридичної особи, що відбулось 31.03.2017, не було запропоновано позивачу жодної з вакантних посад в Сквирському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області .

В той же час судом встановлено, що іншим головним спеціалістам УПФУ у Володарському районі Київської області з такою ж кваліфікацією , які працювали в одному відділі з позивачем на рівнозначних посадах, такі посади були запропоновані, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями від 30.03.2017 (том 2, а.с. 62-64) та не заперечувалось відповідачами.

Беручи до уваги, що станом на день звільнення позивача 30 березня 2017 року у Сквирському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області були вакантними всі три посади головних спеціалістів Володарського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій , що відповідали досвіду, спеціальності та кваліфікації позивача, суд вважає, що відповідачем-1 порушено норми частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, а саме не виконано обов'язку щодо працевлаштування позивача, зокрема, запропонування вакантної посади , що відповідала її спеціальності та кваліфікації.

Cуд зазначає, що позивач має вищу освіту, що підтверджується дипломом бакалавра та спеціаліста (том 1, а.с. 23-24), пройшла спеціальну перепідготовку за кваліфікацією фінансист-економіст, що підтверджується дипломом спеціаліста (том 1, а.с. 25), тобто спеціальність позивача підтверджена наявними в матеріалах доказами.

Щодо кваліфікації позивача необхідно зазначити, що позивач працювала в органах Пенсійного фонду України з 2005 року, а саме: з 09.08.2005 - на посаді провідного спеціаліста по призначенню пенсій відділу пенсійного забезпечення Управління Пенсійного фонду у Володарському районі Київської області, з 01.09.2005 - на посаді провідного спеціаліста відділу з призначення пенсій Управління Пенсійного фонду у Володарському районі Київської області, з 01.02.2008 - на посаді головного спеціаліста відділу з призначення пенсій Управління Пенсійного фонду у Володарському районі Київської області, з 24.09.2015 - на посаді головного спеціаліста відділу з питань призначення перерахунку та виплати пенсій Управління Пенсійного фонду у Володарському районі Київської області.

Жодних доказів невідповідності спеціальності та кваліфікації позивача вакантним посадам, рівнозначним за посадовими обов'язками у Сквирському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області, посаді, яку займав позивач до звільнення, як і доказів вжиття заходів щодо переведення позивача на такі вакантні посади у реорганізованому територіальному органі ПФУ, відповідачі під час розгляду справи не надали.

Верховний Суд України у своїй постанові від 21.05.2014 виклав правовий висновок про те, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 39088425).

Приймаючи до уваги наведені вище обставини справи у сукупності суд приходить до висновку про те, що звільнення позивача було проведено з порушенням установленого законом порядку, що полягало у незапропонуванні позивачу жодних вакантних посад, що відповідали спеціальності та кваліфікації позивача, в той час як судом встановлено, що такі вакантні посади існували і були запропоновані лише тим працівникам, які в подальшому були переведені до Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області.

Отже, вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області Про звільнення працівників від 30.03.2017 №11-о в частині звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також судом встановлено, що позивач самостійно виховує та матеріально забезпечує малолітню дитину - ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Суд приймає твердження відповідача-2, що у свідоцтві про народження доньки позивача зазначений батько ОСОБА_6 (том 1, а.с. 26).

Проте, відповідно до довідки від 13.04.2017 №575, виданої виконавчим комітетом Володарської селищної ради Київської області гр. ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, але за вказаною адресою не проживає (том 1, а.с. 27).

Також відповідно до заяви від 12.04.2017, яка посвідчена нотаріально нотаріусом м.Москви Алейник В.В. та зареєстрована в реєстрі за №4-965, ОСОБА_6 заявив, що постійно проживає за межами України. Зі своєю офіційною дружиною - ОСОБА_1 та їх донькою ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2, відносини не підтримує з 2014 року. У вихованні та матеріальному утриманні доньки участі не приймає, так як не має можливості. Вихованням та матеріальним забезпеченням доньки займається ОСОБА_1 самостійно (том 2, а.с. 8-12).

Позивач в судовому засіданні 16.06.2017, будучи допитаною в якості свідка за її згодою, зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 вона народила доньку - ОСОБА_13. На той час перебувала у шлюбі з громадянином Вірменії ОСОБА_6. Шлюб був зареєстрований 07.04.2012. Свідок пояснила, що проживала разом з чоловіком в АДРЕСА_1 та перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку до 10.08.2015. В період з 2012 по 2014 року вони проживали однією сім'єю, у вихованні доньки чоловік брав участь, проте фінансово їй не допомагав, не працював, перебував на її утриманні свідка. В 2014 року, у зв'язку з хворобою матері і необхідністю витрат на її лікування, між нею та чоловіком відбувся конфлікт. Позивач зазначила, що нею були підготовлені документи на розлучення, проте в суді її відмовили від їх подачі. Документи позивач хотіла подати в інший район, але остаточно це питання нею не було вирішено. Наголошує, що з 2014 року вона з чоловіком разом не проживає. З дочкою батько зустрічається, але разом не проживає та фінансово її не забезпечує. Зазначає, що про ці обставини на роботі всі знали, у тому числі начальник відділу кадрів ОСОБА_7 Офіційно вона відділ кадрів не повідомляла. Пільгами як одинока матір не користувалась, з її пояснень, через етичні міркування не бажала отримувати будь-яку допомогу. Додаткові відпустки свідок не отримувала та з заявами про їх надання також не зверталась.

Також, в судовому засіданні 20.06.2017 був допитаний свідок ОСОБА_16, яка повідомила, що з ОСОБА_1 знайома більше 20 років. Свідок з 1986 року проживає за адресою: АДРЕСА_2. Свідок є близькою подругою ОСОБА_1 Повідомила, що з моменту народження дитини чоловік проживав з дружиною та дитиною близько 2 років. Знає, що чоловіка звуть ОСОБА_6, ОСОБА_1 з ним перебувала у зареєстрованому шлюбі. Також він є батьком спільної дитини. Стверджує, що з 2014 року чоловік не проживає з дружиною та дитиною взагалі. З дитиною спілкується рідко, останній раз був на день народження в 2016 році. Свідок зазначає, що як чоловік і жінка, позивач і ОСОБА_6 стосунки не підтримують. Знає, що він працює в Росії, матеріально не допомагає позивачці. Участі у вихованні дитини батько також не приймає. Зазначає, що вона буває в гостях у позивача дуже часто, майже через день. Окрім того, часто запрошує дитину ОСОБА_1 ОСОБА_13 в гості до себе.

У відповідь на запит Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 №810/1530/17, Білоцерківська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області надала інформацію про доходи ОСОБА_6, відповідно до якої в період з 2 кварталу 2016 року по 1 квартал 2017 року відомості про дохід останнього відсутні (том 2, а.с. 43-44).

Окрім того, на запит суду від 12.06.2017 №810/1530/17/2050, Головний центр обробки спеціальної інформації Прикордонної служби України надав витяг від 15.06.2017 №0.64-19183/0/15-17 (том 2, а.с. 53) з наявною у базі даних інформацією щодо перетинання державного кордону України, в якому зазначено, що громадянин Вірменії ОСОБА_6:

- 05.08.2014 з пункту пропуску Київ здійснив виїзд до м. Москви;

- 23.09.2014 у пункті пропуску Конотоп здійснив в'їзд до м. Хмельницький;

- 23.11.2014 з пункту пропуску Київ здійснив виїзд до м. Москви;

- 24.12.2014 у пункті пропуску Конотоп здійснив в'їзд до м. Київ;

- 14.01.2015 з пункту пропуску Хутір Михайлівський здійснив виїзд до м. Москви;

- 03.02.2015 у пункті пропуску Київ (Жуляни) здійснив в'їзд до м. Київ;

- 29.03.2015 з пункту пропуску Бачівськ здійснив виїзд з України;

- 08.08.2015 у пункті пропуску Бориспіль-D здійснив в'їзд до м. Київ;

- 03.09.2015 з пункту пропуску Бориспіль-D здійснив виїзд до м. Баку;

- 16.11.2015 у пункті пропуску Конотоп здійснив в'їзд до м. Київ;

- 17.06.2016 з пункту пропуску Сеньківка здійснив виїзд з України;

- 03.09.2016 у пункті пропуску Хутір Михайлівський здійснив в'їзд до м. Кишинів;

- 15.03.2017 з пункту пропуску Конотоп здійснив виїзд до м. Москви.

Інформацію щодо повернення ОСОБА_6 до України після виїзду з України 15.03.2017 витяг не містить.

Тобто, під час судового розгляду встановлено, що батько дитини - ОСОБА_6 не проживає з позивачем та донькою, вихованням та матеріальним забезпеченням малолітньої дитини ОСОБА_13 позивач займається самостійно.

Відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України підставою припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Частиною 3 статті 184 КЗпП передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням . Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Так, відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 06.11.1992 №9 при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП судам слід враховувати, що звільнення з цих підстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама ) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов'язковим працевлаштуванням (ч. 3 ст. 184 КЗпП). Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я).

Отже, чинне законодавство України про працю пов'язує набуття жінкою статусу одинокої матері серед іншого з фактом самостійного виховання та утримання дитини жінкою, про що наголошено в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 06.11.1992 №9.

Відтак наявність запису про батька в свідоцтві про народження дитини, народження дитини у зареєстрованому шлюбі та нерозірвання такого шлюбу не позбавляє жінку такого статусу за умови, якщо нею буде доведено, що жінка виховує і утримує дитину сама.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача-2 щодо непогодження зі статусом позивача як одинокої матері, адже наданими суду доказами, дослідженими судом, та допитом позивача в судовому засіданні як свідка такі твердження відповідача-2 спростовуються.

Разом з тим, судом досліджено особову справу позивача (том 1, а.с. 115-183), яка надана відповідачем-1, та встановлено, що позивач не надавала відомостей відповідачу-1 про те, що вона є одинокою матір'ю та не користувалася жодними пільгами і гарантіями, встановленими трудовим законодавством для такої категорії осіб. Окрім того, судом встановлено, що такі відомості позивач не повідомила також і після попередження про вивільнення і до моменту її звільнення.

Тобто, у зв'язку з тим, що позивач не надала відповідачу-1 офіційних доказів про те, що вона є одинокою матір'ю під час перебування з останнім в трудових відносинах та на день її звільнення, Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області не мало правових підстав для врахування особливого статусу позивача як одинокої матері при звільненні ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій, оскільки така інформація не була відома відповідачу-1.

Щодо посилання позивача про неотримання нею копії наказу про звільнення від 30.03.2017 №11-о суд зазначає, що в матеріалах справи наявний акт про відмову ОСОБА_1 від проставлення підпису про ознайомлення з наказом від 30.03.2017 №2, що позивачем категорично заперечується (том 2, а.с. 68).

Проте для розгляду справи дані обставини значення не мають, адже позивач звернувся до суду в межах строку, передбаченого для даної категорії справ.

Щодо твердження позивача, що звільнення відбулося без попередньої згоди Профспілкової організації Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 41 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності від 15.09.1999 №1045-XIV (далі - №1045-XIV) та частини третьої статті 252 КЗпП звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).

Ці норми встановлюють додаткові гарантії для працівників, обраних до профспілкових органів, і застосовуються крім дотримання загальних норм.

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.05.2017 Профспілкова організація Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області 31.01.2005 зареєстрована як юридична особа (ідентифікаційний код 33124601) за адресою: Київська область, Володарський район, смт. Володарка, вул. Армійська, 4 (том 2, а.с. 24-26).

Судом встановлено, що позивач була членом профспілки працівників Управління ПФУ у Володарському районі з 15.08.2005 (том 1, а.с. 30).

Разом з тим, 01.03.2017 позивачем була подана заява про виключення її із членів профспілки Управління ПФУ у Володарському районі (том 2, а.с. 6). У звязку з тим, що позивач на момент звільнення не була членом профспілки, рішення первинної профспілкової організації про надання дозволу на звільнення не потрібно.

Окрім того, суд зазначає, що ст. 43 КЗпП України передбачає розірвання трудового договору, за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), з ініціативи власника або уповноваженого органу.

Суд приймає твердження відповідача, що оскільки звільнення відбувалось не за ініціативою власника, а на виконання рішення органу державної влади, згода профспілкової організації не потрібна.

Згідно частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Вирішуючи питання поновлення позивача на роботі, суд виходив з наступного.

Як було встановлено судом вище, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом злиття окремих органів Пенсійного фонду України за перилок згідно з додатком №1 (том 2, а.с. 82-86).

Згідно додатку №1 вказаної постанови, Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі, Управління Пенсійного фонду України у Ставищенському районі, Управління Пенсійного фонду України у Сквирському районі, Управління Пенсійного фонду у Тетіївському районі реорганізовані шляхом злиття у Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11.05.2017 Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області перебуває в стані припинення в результаті реорганізації, про що до Реєстру 12.01.2017 внесено запис за номером 1335127001100098 (том 1, а.с. 109-112).

В свою чергу, за приписами частин 1, 2 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Отже, на момент розгляду справи судом Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області, де працювала позивачка, - реорганізоване шляхом злиття у Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України, у зв'язку з чим було затверджено нову структуру та введено в дію штатний розпис новоствореної юридичної особи, відтак така посада як головний спеціаліст відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області на момент ухвалення судом судового рішення не існує, з 12.01.2017 триває процедура ліквідації відповідача-1 і тому поновити позивача саме на цій посаді неможливо.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 31.03.2017 Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області 31.03.2017 зареєстроване як юридична особа (ідентифікаційний код 41249465) за адресою: Київська область, Сквирський район, м. Сквира, вул. Богачевського, буд. 18 (том 1, а.с. 107-108).

З урахуванням вищезазначеного, до Сквирсього об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, як до правонаступника, перейшли права та обов'язки Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області.

У контексті викладених обставин, суд зазначає, що у тому випадку, якщо установа реорганізована, то рішення про поновлення повинен виконати правонаступник, запропонувавши незаконно звільненому працівнику рівнозначну посаду.

У позовній заяві позивач просить поновити його на рівнозначній посаді в структурі Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, а саме на посаді головного спеціаліста Володарського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій.

Суд зазначає, що поновлення на посаді полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення. Повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до виключної компетенції роботодавця.

За визначенням, наведеним у статті 2 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 № 889-VIII, посада державної служби - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.

Отже, ключовим при визначенні рівнозначної посади є коло посадових обов'язків, що за нею закріплені.

Тому, суд вважає, що рівнозначною посадою для цілей застосування частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України є, насамперед, та посада, що за колом функціональних (посадових) обов'язків найбільш повно відповідає посаді, з якої було незаконно звільнено особу.

Тобто, після реорганізації Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області, функції щодо призначення, перерахунку та виплати пенсій у Володарському районі Київської області покладені на Володарський відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій у складі Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області.

Враховуючи викладене, суд вважає, що посада головного спеціаліста Володарського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області є рівнозначною посаді, яку займав позивач до звільнення.

Судом встановлено, що станом на 30.03.2017 (на дату звільнення позивача) у Сквирському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області 3 посади головного спеціаліста Володарського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій були вакантними, що підтверджується повідомленнями, якими запропоновано іншим працівникам дані посади (том 2, а.с. 62-64) .

Суд повторює, що відповідно до правової позиції, що висловлена Верховним Судом України у постанові від 01.04.2015 (справа 6-40цс15), власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП, щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії , що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Суд також звертає увагу, що з огляду на положення статті 49-2 КЗпП пропозиція іншої роботи має відбуватись одночасно з персональним повідомленням про звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП, яке, у свою чергу, проводиться не раніше двох місяців від запланованої дати звільнення.

Верховний Суд України у згаданій постанові від 01.04.2015 (справа 6-40цс15) також наголосив, що оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Оскільки відповідач-1 з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору зобов'язаний був запропонувати позивачу всі рівнозначні вакантні посади, що були наявними у Сквирському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області, у тому числі посаду головного спеціаліста Володарського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій, вимога позивача про поновлення його на такій посаді є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до абзацу 10 підпункту 10.2 пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 Про судове рішення в адміністративній справі , задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

Суд зазначає, що визнання протиправним та скасування акта індивідуальної дії (розпорядження про звільнення) має наслідком його недійсність з моменту прийняття. Тобто такий акт індивідуальної дії від моменту прийняття не породжує жодних правових наслідків, крім тих, що пов'язані з його скасуванням.

Таким чином, встановлення судом факту незаконного звільнення працівника і, як наслідок, поновлення його на роботі, є нерозривними складовими одного процесу із захисту порушеного права, що співпадають у часі.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що поновлення на роботі незаконно звільненого працівника повинно відбуватись з дня, наступного за днем звільнення.

Наведені висновки узгоджуються також з правилами ведення трудових книжок та порядком скасування у них записів про незаконне звільнення.

Так, наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція).

Пунктом 2.26 Інструкції визначено, що Записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Згідно з пунктом 2.27 Інструкції запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Днем звільнення вважається останній день роботи.

Пунктом 2.10 Інструкції передбачено, що у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.

У разі необхідності зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за номером таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.

У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: Запис за номером таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі .

Враховуючи, що день звільнення вважається останнім днем роботи, позивач підлягає поновленню на посаді днем, наступним за днем звільнення, тобто з 31.03.2017.

Частиною 2 статті 235 КЗпП передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В пункті 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 №13 Пленуму Верховного Суду України зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 12.05.2017 №6, сума нарахованої заробітної плати позивача за період з січня по лютий 2017 року становила 8 912,00 грн., сума заробітної плати позивача у січні 2017 року - 4 456,00 грн., у лютому 2017 року - 4 456,00 грн. (том 1, а.с. 99).

При цьому, кількість робочих днів, за які позивачу виплачена заробітна плата складає 40 днів: 20 днів у січні 2017 року та 20 днів у лютому 2017 року.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача становить 222,80 грн. (8 912,00 грн./40 днів).

Суд зазначає, що період вимушеного прогулу позивача складає 53 днів та обраховується, починаючи з першого дня після звільнення - 31.03.2017 по день прийняття рішення суду про поновлення позивача на роботі, тобто по 20.06.2017 включно (31.03.2017 - 1 робочий день; з 01.04.2017 по 30.04.2017 - 19 робочих днів; з 01.05.2017 по 31.05.2017 - 20 робочих днів, з 01.06.2017 по 20.06.2017 - 13 робочих днів).

Враховуючи, що кількість днів вимушеного прогулу складає 53 робочих дня, розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу становить 11 808,40 грн. (53 х 222,80).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована як безробітна в Володарському РЦЗ (Київському регіоні) з 04.04.2017 (том 2, а.с. 106), де їй за період х 04.04.2017 по 31.05.2017 нараховано 3 585,28 грн.

Сума отриманої позивачем допомоги по безробіттю в розмірі 3 585,28 грн. за час вимушеного прогулу не враховується судом під час стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням з роботи.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-511цс16.

За змістом частини 1 статті 69 та частини 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно статті 5-1 Кодексу законів про працю України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Всупереч викладеним положенням відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили про правомірність звільнення позивача у зв'язку з проведеною реорганізацією у ході розгляду справи надано не було.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені відповідачами під час розгляду адміністративної справи, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Згідно із пункту 2 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи зазначене суд вважає за необхідне постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Володарського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області з 31.03.2017 та в частині стягнення з Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача в межах одного місяця в розмірі, що становить 4 456,00 грн. (4 456,00 грн. + 4 456,00 = 8 912,00 : 2 = 4 456,00) без урахування обов'язкових податків та зборів - допустити до негайного виконання.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір звільнений від сплати судового збору, за відсутності в матеріалах справи доказів понесення ним інших витрат, судові витрати стягненню з відповідачів не підлягають.

В судовому засіданні 20.06.2017 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складений 26.06.2017.

На підставі викладеного, керуючись статтями 159-163 КАС України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області Про звільнення працівників від 30.03.2017 №11-о в частині звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Управління Пенсійного фонду України у Володарському районі Київської області.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Володарського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області з 31.03.2017 року.

4. Стягнути зі Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (ідентифікаційний код 41249465, місцезнаходження: Київська область, Сквирський район, м. Сквира, вул. Богачевського, буд. 18) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1) суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 11 808,40 (одинадцять тисяч вісімсот вісім грн. 40 коп.) без урахування обов'язкових податків та зборів.

5. Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Володарського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області з 31.03.2017 року.

6. Звернути до негайного виконання постанову суду в частині стягнення зі Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (ідентифікаційний код 41249465, місцезнаходження: Київська область, Сквирський район, м. Сквира, вул. Богачевського, буд. 18) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1) суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 4 456,00 грн. (чотири тисячі чотириста п'ятдесят шість грн. 00 коп.) без урахування обов'язкових податків та зборів.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.