Ухвала

від 07.07.2017 по справі 804/257/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

              ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ УХВАЛА            07 липня 2017 року                                             м. Київ                                                         К/800/7795/17 Суддя Вищого адміністративного суду України Маринчак Н.Є., перевіривши відповідність вимогам статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України матеріали касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року у справі №804/257/16 за позовом Приватного акціонерного товариства «Ерлан» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-   встановив :                      ПрАТ «Ерлан» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську МГУ ДФС від 17 вересня             2015 року №0000484700 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 83402,00 грн. Підставою для прийняття зазначеного податкового повідомлення-рішення став висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 25 серпня 2015 року №71/28-01-47-01-24616119, щодо порушення позивачем пункту 44.1 статті 44,                    пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України внаслідок неправомірного включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Темпо-Логістик» товарно-матеріальних цінностей (ароматизаторів, ферментів, енергетичної основи тощо), з огляду на непідтвердження реального характеру здійснених операцій. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року, позовні вимоги задоволено.           Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів, робіт, послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.           Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, суди врахували долучені позивачем до матеріалів справи належним чином оформлені документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій і їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: видаткові та податкові накладні; платіжні доручення; квитанції-повідомлення про доставку товару; прибуткові ордери.           Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.           Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності ПрАТ «Ерлан» як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника.           На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.           При цьому судові інстанції відхилили посилання органу державної фіскальної служби на наявну в нього податку інформацію щодо ТОВ «Темпо-Логістик» як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.           Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську МГУ ДФС звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій і прийняття нового, яким відмовити в задоволенні позову. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає порушення норм матеріального чи процесуального права. Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. З наведених законодавчих приписів випливає, що касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування норм матеріального права при вирішення справи та/або порушення судами норм процесуального права із зазначенням того, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення спору. Однак зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень не вбачається допущеного судами невірного правозастосування, а доводи касаційної скарги не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Висновки судів, покладені в основу прийняття оскаржуваних рішень, ґрунтуються на правильному тлумаченні та застосуванні правових норм. Отже, враховуючи те, що зміст оскаржуваних судових рішень не дає підстави для висновку про те, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права чи неправильно застосовано норми матеріального права, обґрунтування касаційної скарги, її зміст й доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки застосування судами норм права відповідає усталеній практиці Вищого адміністративного суду України та правовим висновкам Верховного Суду України, тому слід відмовити у відкриті касаційного провадження.    Згідно з частиною шостою статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України копія ухвали про повернення касаційної скарги або про відмову у відкритті касаційного провадження разом з доданими до скарги матеріалами направляються особі, яка подавала касаційну скаргу, а касаційна скарга залишається у суді касаційної інстанції. Керуючись статтями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, - ухвалив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у                м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року у справі №804/257/16 за позовом Приватного акціонерного товариства «Ерлан» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у               м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлених                          статтями 237- 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.           Суддя                                                                                                             Н.Є. Маринчак