Рішення

від 12.06.2017 по справі 905/797/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.06.2017р. Справа №905/797/17

за позовом : Приватного підприємства Ремонтно-аварійна служба , м.Маріуполь, код ЄДРПОУ 32320987

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Маріуполь, код НОМЕР_1

про стягнення 137377,97 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Бикова Я.М.

У засіданні брали участь:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Приватне підприємство Ремонтно-аварійна служба , м.Маріуполь звернувся до господарського суду Донецької області з позовом (б/н від 04.04.2017р.) до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Маріуполь про стягнення 137377,97 грн.

Виходячи зі змісту позовної заяви та доданого до неї розрахунку ціни позову, заявлена до стягнення сума складається з: боргу - 72000 грн, 3% річних - 4870,36 грн, 8% річних -12987,61 грн та інфляційних втрат - 47520 грн.

Ухвалою суду від 13.04.2017р. за вказаним позовом порушено провадження у справі та зобов'язано позивача надати, зокрема, нормативно обґрунтовані письмові пояснення щодо підстав одночасного нарахування 3% річних та 8% річних за договором №17/05 від 17.05.2013р. безпроцентної фінансової допомоги.

01.06.2017р. від Приватного підприємства Ремонтно-аварійна служба надійшла уточнена позовна заява (б/н від 29.05.2017р.), в якій позивач просив стягнути з відповідача 134784 грн. За змістом цієї позовної заяви та доданого до неї розрахунку ціни позову, заявлена до стягнення сума складається з: боргу - 72000 грн, 8% річних - 13824 грн, інфляційних - 48960 грн.

Відповідно до п.п.3.11, 3.12 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про доповнення або уточнення позовних вимог, або заявлення додаткових позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: 22 - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об'єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Виходячи з того, що при зверненні до суду з позовом б/н від 04.04.2017р. Приватним підприємством Ремонтно-аварійна служба помилково були нараховані відсотки річних за ставками 3 та 8 відсотків, з огляду на те, що з поданням позовної заяви б/н від 29.05.2017р. вказаний недолік було усунуто позивачем шляхом фактичного зменшення вимог в частині стягнення відсотків річних, суд розцінює уточнену позовну заяву б/н від 29.05.2017р., як заяву про зменшення позовних вимог та розглядає спір з урахуванням її змісту.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору безпроцентної фінансової допомоги №17/05 від 17.05.2013р., що стало підставою для нарахування 8% річних та інфляційних втрат.

Відповідач будь-яких пояснень по суті спору не надав, витребуваних судом документів не представив, про розгляд справи був обізнаний, про що свідчать наявні у матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.

Сторони, зокрема, у судове засідання 12.06.2017р. не з'явились.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За висновками суду, незважаючи на те, що сторони у судове засідання 12.06.2017р. на виклик суду не з'явились, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а відсутність учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Крім того, судом прийнято до уваги, що у відповідності до ухвали від 23.05.2017р. присутність представників сторін у судовому засіданні 12.06.2017р. була визначена не обов'язковою.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

В силу норм ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Як свідчать матеріали справи, 17.05.2013р. між Приватним підприємством Ремонтно-аварійна служба (позикодавець) та суб'єктом підприємницької діяльності Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позичальником) було підписано договір безпроцентної фінансової допомоги №17/05.

За правилами п.1.1 вказаного договору позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в розмірі, установленому договором, а позичальник зобов'язується повернути їх позикодавцю.

Згідно із п.2.1 договору №17/05 від 17.05.2013р. сума позики за договором становить 72000 грн.

Відповідно до п.7.1 договору №17/05 від 17.05.2013р. договір набуває чинності з моменту надання позикодавцем суми позики позичальнику та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги вказаний вище договір як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено, 17.05.2013р. Приватне підприємство Ремонтно-аварійна служба перерахувало відповідачу грошові кошти у розмірі 72000 грн, що підтверджується платіжним дорученням №710 від 17.05.2013р., яке додано до позову (призначення платежу - безвідсоткова фінансова допомога на поворотній основі, згідно договору №17/05 від 17.05.2013р.).

При цьому, як зазначає позивач, відповідач встановлений договором обов'язок з повернення наданих коштів не виконав, внаслідок чого Приватним підприємством Ремонтно-аварійна служба заявлено вимоги, зокрема, про стягнення основного боргу у розмірі 72000 грн.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до п.п.5.1, 5.2, 5.3 договору №17/05 від 17.05.2013р. позичальник зобов'язаний повернути суму позики (або неповернену її частину в разі дострокового погашення частини позики) в останній день строку, встановленого в п.4.1 цього договору. Сума позики підлягає поверненню шляхом її перерахування на поточний рахунок позикодавця. Днем повернення позики (її частини) вважається день зарахування суми позики (її частини) на поточний рахунок позикодавця.

За змістом п.4.1 договору №17/05 від 17.05.2013р. строк повернення позики становить один місяць з моменту надання суми з можливістю подальшої пролонгації.

Згідно з додатковою угодою №4 від 16.01.2014р. до вказаного договору сторони змінили строк повернення безпроцентної фінансової допомоги та встановили його до 17.01.2015р.

За приписами п.1.9 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року, то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну.

Відтак, зобов'язання з повернення позики у розмірі 72000 грн мало бути виконано відповідачем не пізніше 16.01.2015р. включно.

З метою повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи ухвалами господарського суду від 13.04.2017р., 23.05.2017р. відповідача було зобов'язано надати, зокрема, відзив на позовну заяву та докази часткової чи повної оплати відповідачем, визначеної позивачем заборгованості (за наявності).

Проте, відповідачем правової позиції по суті спору не висловлено, факту повернення безпроцентної фінансової допомоги за договором №17/05 від 17.05.2013р. не доведено.

Таким чином, приймаючи до уваги, що позивач зобов?язання за договором №17/05 від 17.05.2013р. виконав належним чином, враховуючи, що відповідачем порушені взяті на себе за договором обов?язки в частині строку їх виконання та у повному обсязі, суд дійшов висновку, що вимоги Приватного підприємства Ремонтно-аварійна служба до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 72000 грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із ч.1 ст.1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

В силу норм ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.6.2 договору №17/05 від 17.05.2013р. при простроченні повернення позики (її частини) позичальник додатково до штрафу, передбаченого п.6.1 договору, сплачує проценти в розмірі 8% річних, виходячи з неповерненої суми за весь строк прострочення. При цьому, позичальник зобов'язаний повернути суму позики (її неповернену частину в разі дострокового повернення частини позики), збільшену з урахуванням індексу інфляції за весь строк прострочення.

З огляду на вищенаведене, позивач нарахував та заявив до стягнення 8% річних в розмірі 13824 грн за період з 17.01.2015р. по 12.06.2015р., а також інфляційні втрати в сумі 48960 грн за період з 17.01.2015р. по 12.05.2017р.

Перевіривши розрахунок 8% річних позивача за період з 17.01.2015р. по 12.06.2015р., суд встановив, що їх сума є фактично більшою, ніж заявлена позивачем до стягнення. Проте, враховуючи, що суд обмежений обсягом вимог позивача та не може їх змінити на власний розсуд чи спонукати до їх уточнення, позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню на визначену позивачем суму, а саме 13824 грн.

Дослідивши розрахунок інфляційних втрат, здійснений Приватним підприємством Ремонтно-аварійна служба , суд зазначає про наступне:

За приписами п.3.2 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

З урахуванням того, що позивачем не було враховано правил нарахування інфляційних втрат при здійсненні відповідного розрахунку, що призвело до безпідставного збільшення заявленої до стягнення суми інфляційної складової боргу, за висновками суду, стягненню з відповідача на користь позивача належать інфляційні збитки у розмірі 45974,35 грн за період з 01.02.2015р. по 30.04.2017р. (повні місяці).

Таким чином, з огляду на вищенаведене, з'ясувавши обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунків 8% річних та інфляційних втрат, здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме на суми 13824 грн та 45947,35 грн.

Заява б/н б/д Приватного підприємства Ремонтно-аварійна служба про забезпечення позову шляхом накладення арешту (заборону відчудження) на нежиле приміщення АДРЕСА_1, яке належить Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, залишається судом без задоволення з огляду на наступне:

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Відповідно до змісту п.1 постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

За змістом ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За приписами ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні до суду з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно заявником мають бути визначені підстави такого звернення, обставини, за наявності яких виконання імовірного позитивного рішення по справі може стати неможливим, докази того, що запропонований захід до забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.

Проте, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не доведено наявності обставин, з якими Господарський процесуальний кодекс України пов'язує можливість вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно.

Зокрема, позивачем до матеріалів справи не представлено доказів, з фактом існування яких позивач пов'язує необхідність застосування заявлених заходів до забезпечення позову.

Крім того, суд звертає увагу заявника на те, що позов, в забезпечення якого подано розглядувану заяву, є позовом про стягнення грошових коштів. Відтак, з огляду на те, що позивачем не доведено факту відсутності у відповідача коштів, за рахунок яких можливо забезпечення позову у справі, накладання арешту на майно Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є передчасним.

З огляду на наведене, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову , заява позивача підлягає залишенню без задоволення.

Судовий збір в сумі 2021,76 грн згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає розподілу між стронами пропорційно задоволеним вимогам. Одночасно, виходячи з того, що за подання позовної заяви б/н від 04.04.2017р. позивач на підставі платіжного доручення №5 від 03.04.2017р. сплатив судові витрати у більшому розмірі ніж передбачено діючим законодавством, з огляду на наявність обставин зменшення позовних вимог, Приватне підприємство Ремонтно-аварійна служба не позбавлено права та можливості звернутись до суду з клопотанням про повернення судового збору у переплаченому розмірі (0,01 грн та 38,91 грн) в порядку норм ст.7 Закону України Про судовий збір .

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги (в редакції позовної заяви б/н від 29.05.2017р., яка надійшла до господарського суду 01.06.2017р.) Приватного підприємства Ремонтно-аварійна служба , м.Маріуполь до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Маріуполь про стягнення 134784 грн, задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства Ремонтно-аварійна служба (87516, Донецька обл., м.Маріуполь, вул.Пашковського, 40, код ЄДРПОУ 32320987) борг - 72000 грн, 8% річних - 13824 грн, інфляційні - 45947,35 грн, а також судовий збір в сумі 1976,57 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

У судовому засіданні 12.06.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 19.06.2017р.

Суддя Ю.О.Паляниця