Ухвала

від 29.06.2017 по справі 533/590/15-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 533/590/15-к Номер провадження 11-кп/786/121/17Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

Категорія:ч.2 ст.191 КК України З.С.Т.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з секретарем ОСОБА_5

з участю прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7

захисника адвоката ОСОБА_8

обвинуваченої ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 42015170000000080, за апеляційною скаргою прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення прокуратури Полтавської області ОСОБА_6 на вирок Новосанжарського районного суду Полтавської області від 07 вересня 2016 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Вироком суду,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с. Приліпка, Козельщинського району, Полтавської області, мешканку АДРЕСА_1 , раніше не судиму, визнано невинуватою та виправдано:

- за ч. 1 ст. 173, п. 4 ст. 27 та ч. 1 ст. 294 КК України за недоведеністю того, що в її діях є склад кримінального правопорушення.

Визнано винуватою та засуджено:

-за ч. 2 ст. 191 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 3 місяці;

-за ч. 1 ст. 366 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено покарання у вигляді обмеження волі строком на 1 рік 3 місяці.

У відповідності до ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 1 рік.

Стягнуто з ОСОБА_9 на користь держави в особі відділу культури і туризму Козельщинської районної державної адміністрації збитки, завдані вчиненням кримінального правопорушення, в сумі 2156 грн. 09 коп.

За вироком суду ОСОБА_9 визнана винуватою в тому, що вона, займаючи, відповідно до наказу № 13-к від 16.04.2001 року, посаду директора Козельщинської централізованої бібліотечної системи імені Олеся Гончара, тобто будучи службовою особою, на яку відповідно до посадових обов`язків, затверджених начальником відділу культури і туризму Козельщинської райдержадміністрації, покладено виконання організаційно-розпорядчих функцій, в грудні 2013 року, січні та лютому 2014 року ОСОБА_9 , достовірно знаючи про перебування підпорядкованих працівників поза місцем роботи та фактичне невиконання ними службових обов`язків, перебуваючи в селищі Козельщина Козельщинського району Полтавської області, діючи з прямим умислом, внесла до офіційних документів, а саме, до табелів обліку робочого часу за грудень 2013 року, січень та лютий 2014 року, завідомо неправдиві відомості про перебування на роботі протягом 8 годин ОСОБА_10 10.12.2013 року, 17.02.2014 року; ОСОБА_11 10.12.2013 року, 23.01.2014 року, 04.02.2014 року, 06.02.2014 року, 08.02.2014 року,17.02.2014 року; ОСОБА_12 за 10.12.2013 року, 12.12.2013 року, 06.02.2014 року, 08.02.2014 року, 17.02.2014 року; ОСОБА_13 08.02.2014 року.

При цьому, ОСОБА_10 (10.12.2013 року, 17.02.2014 року), ОСОБА_11 (10.12.2013 року, 23.01.2014 року, 04.02.2014 року, 06.02.2014 року,

17.02.2014 року), ОСОБА_12 (10.12.2013 року, 12.12.2013 року, 06.02.2014 року, 17.02.2014 року) знаходилися в місті Києві, будучи залученими до участі в масових акціях в протидію учасникам «Революції гідності» в місті Києві, а також ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 перебували у місті Полтаві 08.02.2014 року, де приймали участь в мітингу, організованого поблизу приміщення Полтавської облдержадміністрації з метою підтримки діючої влади.

Внаслідок внесення ОСОБА_9 недостовірної інформації до офіційних документів, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 нараховано та виплачено заробітну плату за не відпрацьований час в загальній сумі 1581,87 грн. та здійснено відрахування єдиного соціального внеску в сумі 574,22 грн., чим порушено ст. 1 Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР (зі змінами), що призвело до завдання матеріальної шкоди (збитків) відділу культури Козельщинської районної державної адміністрації на загальну суму 2156,09грн.

Крім того, в грудні 2013 року, січні та лютому 2014 року, ОСОБА_9 , зловживаючи своїм службовим становищем директора Козельщинської централізованої бібліотечної системи імені Олеся Гончара, діючи з прямим умислом, шляхом внесення до офіційних документів, а саме, до табелів обліку робочого часу працівників підпорядкованого структурного підрозділу, за грудень 2013 року, січень та лютий 2014 року, завідомо неправдивих відомостей про перебування їх на роботі, розтратила чуже майно, а саме кошти, які виплачено як заробітну плату за фактично не відпрацьований час ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 в сумі 1581,87 грн. та нараховано, як відрахування єдиного соціального внеску на заробітну плату, на суму 574,22 грн.

Внаслідок умисних дій ОСОБА_9 , спрямованих на розтрату чужого майна, відділу культури Козельщинської районної державної адміністрації спричинено матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 2156,09 грн.

Виправдовуючи ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 173 КК України, суд дійшов висновку про недостатність доказів наданих стороною обвинувачення для доведення вчинення ОСОБА_9 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 173 КК України, оскільки потерпілим від цього злочину є працівник, з яким укладено угоду про працю, але стороною обвинувачення, працівників, щодо яких стверджується про вчинення цього злочину, а саме ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 не визнано потерпілими від злочину, самостійно з відповідними заявами вони також не зверталися. Окрім того на підтвердження трудових відносин з цими особами не було надано наказів про їх призначення на роботу, посадові інструкції стосовно ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , є недостатніми доказами, які можуть свідчити про перебування цих осіб у трудових відносинах. Стосовно ОСОБА_11 , не надано жодного доказу перебування її у трудових відносинах з Козельщинською централізованою бібліотечною системою імені Олеся Гончара.

Крім того, як зазначив суд, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні цього кримінального правопорушення, шляхом примусу до виконання роботи, не обумовленої угодою, однак, стороною обвинувачення не надано достатніх, у своїй сукупності, доказів застосування ОСОБА_9 примусу до ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , а самі особи, які були допитані в судовому засіданні, даний факт не підтвердили.

Виправдовуючи ОСОБА_9 за п. 4 ст. 27 та ч. 1 ст. 294 КК України,

оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до переконання, що стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_9 злочину, передбаченого ч. 4 ст. 27 та ч. 1 ст. 294 КК України, оскільки пояснення свідків, на які посилається прокурор, не підтвердили в судовому засіданні об`єктивної сторони злочину.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення прокуратури Полтавської області ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання щодо скасування вироку Новосанжарського районного суду Полтавської області від 07 вересня 2016 року відносно ОСОБА_9 , у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Просить постановити новий вирок, яким ОСОБА_9 призначити покарання за ч.2 ст. 191 КК - у виді позбавлення волі строком на 2 роки із позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов`язків на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності строком на 2 роки, а також визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України і призначити їй покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки із позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов`язків на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності строком на 1 рік, визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173 КК України і призначити їй покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік, а також визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.27, ч.1 ст.294 КК України і призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання призначити у виді позбавлення волі строком на 5 років із позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов`язків на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності строком на 2 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку терміном 2 роки.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що судом неправильно застосовано закон про кримінальну відповідальність, зокрема не застосовано норми, які підлягають застосуванню. Так, при винесенні рішення судом про призначення покарання за ч.2 ст. 191 КК України та ч. 1 ст. 366 КК України судом не застосовано додаткову міру покарання, що визначена у санкціях вказаних статей, у вигляді позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Всупереч вказаним вимогам, суд вирішив за недоцільне не застосовувати додаткову міру покарання, враховуючи особу обвинуваченої, а також того, що вона на даний час не працює, що не відповідає положенням чинного законодавства.

Також, вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, висновки суду щодо не надання належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_9 кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 173 КК України, п.4 ст.27 та ч.1 ст. 294 КК України та належним чином не обґрунтовані висновки щодо відсутності в її діях складу кримінальних правопорушень.

Так, суд зазначив, що посадові інструкції ОСОБА_10 та ОСОБА_12 є не достатніми доказами, які можуть свідчити про перебування цих осіб у трудових відносинах. А стосовно ОСОБА_11 , суд вказав, що не надано жодного доказу перебування її у трудових відносинах з Козельщинською централізованою бібліотечною системою імені Олеся Гончара.

Такі висновки суду не відповідають дійсності та вказують на відсутність належного обґрунтування прийнятого рішення, адже самим судом в тому ж вироку описуються обставини вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст. 366 КК України та ч. 2 ст. 191 КК України у яких в суду немає сумнівів щодо працевлаштування вказаних осіб, зокрема досліджуються первинні документи про нарахування оплати праці, а саме: «Табеля робочого часу Козельщинської ІДБС». Також судом вказується, що самі особи, які були допитані в судовому засіданні, даний факт не підтвердили. Водночас аналізуючи покази ОСОБА_11 даних в судовому засіданні, сам же вказує на те, що вона вказала на те, що ОСОБА_9 зібравши усіх працівників в кабінеті, повідомила, що у разі відмови у поїздці до м. Києва для участі у мітингу на підтримку діючої влади, відповідні особи будуть звільнені. При цьому, є очевидним що погроза особі звільненням є однією з форм примусу до виконання дій.

Крім того, судом при обґрунтуванні прийнятого рішення про відсутність в діях ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173 КК України, прийнято до уваги факт не визнанням потерпілими від злочину ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та, що самостійно вони з даного приводу не зверталися. Водночас, вважає дані обґрунтування такими, що не можуть бути підставою для прийняття того чи іншого рішення про доведеність наявності складу кримінального правопорушення, так як безпосередньо не впливають на встановлені під час досудового розслідування та судового розгляду факти, а подання відповідних заяв потерпілими, не є обов`язковою умовою початку кримінального провадження в розумінні положень ст. 477 КПК України чи умовою для притягнення до відповідальності.

Також сторона обвинувачення вважає, що суд, розглядаючи наявність достатніх підстав для притягнення ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності за п. 4 ст. 27 та ч.1 ст. 294 КК України, оцінюючи надані докази у своїй сукупності, не звернув уваги на очевидні обставини та безпосередні дії ОСОБА_9 , які виразилися у схилянні підпорядкованих

працівників Козельщинської централізованої бібліотечної системи імені Олеся Гончара ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 для участі в масових заходах організованих «Партією Регіонів» на підтримку тодішньої влади та Президента ОСОБА_14 , що відбувалися в місті Києві та фактичному сприянні вказаним поїздках шляхом не відображення у первинних документах факту їх відсутності на робочому місці. Вказані обставини не заперечувались самою ОСОБА_9 та підтверджується показаннями свідків, описаних в судовому рішенні.

При цьому, на думку сторони обвинувачення, суд належним чином не врахував, що вказані зібрання громадян, виходячи з чисельності осіб що приймали в них участь, їх тривалості, активності дій протидіючих сторін, переростали в масові заворушення в місті Києві, інформація про які набула широкого розповсюдження, в тому числі за допомогою засобів масової інформації. У зв`язку з викладеним, є очевидним, що про вказані факти було відомо ОСОБА_9 , яка внаслідок свого службового становища, віку та стану здоров`я повинна була усвідомлювати настання причинно-наслідкового зв`язку між вищезазначеними діями та можливими наслідками пов`язаними із виникненням у виконавців та організаторів масових заворушень бажання та рішучості до вчинення незаконних дій.

Крім того, вказує, що судове рішення не в повній мірі відповідає вимогам визначеним у ст. 374 КК України в частині зазначення рішення щодо речових доказів та документів. Таким, чином доля речових доказів у провадженні фактично не вирішена.

Інші учасники судового провадження вирок суду не оскаржували.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, виступ прокурора на підтримання поданої ним апеляційної скарги з підстав в ній зазначених, обвинувачену ОСОБА_9 та в її інтересах захисника адвоката ОСОБА_8 , які заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора та прохали вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_9 залишити без змін, перевіривши доводи апеляційної скаргита матеріали кримінального провадження, приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи і в принесеній апеляційній скарзі прокурором не оспорюється.

Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_9 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.173, ч.4 ст.27, ч.1 ст.294 КК України колегія суддів встановила наступне.

Як пояснила в суді першої інстанції та підтвердила в ході апеляційного розгляду обвинувачена ОСОБА_9 злочинів, передбачених ч.1 ст.173, ч.4 ст.27, ч.1 ст.294 КК України, що їй інкриміновані, вона не вчиняла. Пояснила, що дійсно, працюючи на посаді директора Козельщинської ЦРБ, вона на вимогу начальника відділу культури та туризму Козельщинської РДА ОСОБА_15 , довела до відому працівників бібліотеки про організацію поїздок до м.Києва та м.Полтави для участі в мітингах на підтримку діючої на той період часу влади, при цьому зазначила про добровільність таких поїздок. Будь-яких погроз, підбурювань чи обману до підпорядкованих їй працівників не застосовувала.

Допитані в ході судового розгляду свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 пояснили, що є працівниками бібліотеки та в грудні 2013 року директор бібліотеки ОСОБА_9 , зібравши працівників, повідомила про організацію поїздок до м.Києва та м.Полтави для участі в мітингах. При цьому вказали суду, що з боку ОСОБА_9 умовлянь, погроз, обіцянок чи примусу в будь-якому виді не було. У поїздках як до м.Києва, так і до м.Полтави бажаючі приймали участь добровільно.

В принесеній апеляційній скарзі апелянт, як на підтвердження наявності в діях ОСОБА_9 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.173, ч.4 ст.27, ч.1 ст.294 КК України, посилається на показання свідка ОСОБА_11 , наданих в суді першої інстанції. Зокрема, свідок зазначила, що ОСОБА_9 при повідомленні про необхідність участі в поїздках до м.Києва для участі в мітингу на підтримку діючої влади, примушувала до виконання цих дій, оскільки вказувала про звільнення з роботи осіб, які відмовляться від поїздки.

Колегія суддів з такими доводами апелянта не погоджується, оскільки показання свідка ОСОБА_11 спростовані показаннями інших свідків, допитаних в даному провадженні, які до того ж вказали про наявність неприязних відносин між ОСОБА_11 та ОСОБА_9 .

Окрім того, всупереч тверджень свідка ОСОБА_11 , як вбачається з матеріалів провадження, в поїздках до м.Києва для участі в мітингах приймали участь лише працівники бібліотеки ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та один раз в поїздці до м.Полтави ОСОБА_13 з одинадцяти працівників. При цьому слід зазначити, що такі поїдки відбувалися в грудні 2013 року, січні та лютому 2014 року, однак, всупереч пояснень свідка ОСОБА_11 та сторони обвинувачення, докази застосування такого примусу до решти працівників бібліотеки, що не погодилися на участь в таких поїздках, як то звільнення чи інший протиправний вплив на таких працівників, в матеріалах кримінального провадження відсутні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність в діях ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173 КК України, тобто грубого порушення угоди про працю службовою особою установи, шляхом примусу до виконання роботи не обумовленої угодою.

Відсутній, як встановлено судом першої інстанції, в діях ОСОБА_9 і склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.27, ч.1 ст.294 КК України - підбурювання в організації масових заворушень.

Так, із суб`єктивної сторони підбурювач діє з прямим умислом, тобто прагне вчинення виконавцем певного злочину, в даному випадку організацію масових заворушень. Однак, стороною обвинувачення не доведено, а судом не встановлено наявності такого умислу в діях ОСОБА_9 , як і не доведено стороною обвинувачення наявності в діях ОСОБА_9 об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч.1 ст.294 КК України.

З урахуванням наведеного, апеляційна скарга прокурора в частині невідповідності висновків суду першої інстанції та виправдання ОСОБА_9 за ч.1 ст.173, ч.4 ст.27, ч.1 ст.294 КК України є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Не підлягає до задоволення апеляційна скарга прокурора і в частині невідповідності призначеного обвинуваченій покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та її особі.

Так, основне покарання ОСОБА_9 відповідає вимогам ст. 65,70 КК України і обране з урахуванням даних про особу обвинуваченої, ступеню тяжкості вчинених нею злочинів.

Саме призначене ОСОБА_9 судом покарання є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів. З огляду на це, колегія суддів вважає, що призначене покарання цілком відповідає його меті, а прокурором в апеляційній скарзі не доведено його черезмірної м`якості.

Водночас, доводи прокурора про безпідставно не застосоване до обвинуваченої додаткове покарання, яке за санкціями ч.2 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України є обов`язковим слушні.

Колегія суддів вважає за можливе визнати обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченій та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів - визнання вини, її щире каяття в скоєному, наявність на утриманні особи похилого віку інваліда І гр., виключно позитивні характеристики за місцем проживання та роботи. З урахуванням наведеного, відповідно до положень ст.69 КК України, не призначати додаткове покарання, передбачене ч.2 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України у виді позбавлення права обіймати певні посади.

Питання про вирішення долі речових доказів в даному провадженні, про що також зазначає прокурор в принесеній апеляційній скарзі, може бути вирішено судом в порядку положень ст.537 КПК України.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України колегія суддів апеляційного суду ,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення прокуратури Полтавської області ОСОБА_6 частково задовольнити.

Вирок Новосанжарського районного суду Полтавської області від 07 вересня 2016 року відносно ОСОБА_9 змінити.

Вважати призначене ОСОБА_9 покарання за ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади на підставі положень ст.69 КК України.

В іншій частині вирок Новосанжарського районного суду Полтавської області від 07 вересня 2016 року відносно ОСОБА_9 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3