Рішення

від 06.07.2017 по справі 629/354/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження:№ 22ц/790/1107/17 Головуючий 1 інст. - Попов О.Г. Справа № 629/354/16-ц Доповідач - Карімова Л.В.

Категорія: право власності

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2017 колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного

суду Харківської області в складі:

головуючого - Карімової Л.В.,

суддів колегії: Бурлака І.В.,

Яцини В.Б.,

за участю секретаря Баранкової В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 01 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус Лозівського міського нотаріального округу Руденко Тетяна Василівна, про застосування наслідків недійсності спадкового договору, відшкодування моральної шкоди, витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності, виділ у натурі частки із нерухомого майна,

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2016 року ОСОБА_3, звернулась до суду з вказаним позовом, який неодноразово уточнювала та в остаточному варіанті просила:

витребувати від ОСОБА_5 житловий будинок, надвірні будівлі, присадибну земельну ділянку, які розташовані в АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як співвласників вказаного нерухомого майна, з виселенням ОСОБА_5 з вказаного житлового будинку;

застосувати наслідки визнання судом частково недійсним спадкового договору, укладеного 20 жовтня 2011 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Т.В. 20.10.2011 року, зареєстрованого в реєстрі за №3584, а саме: скасувати відповідний запис про державну реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_4, виділити на користь ОСОБА_3 у натурі 1/2 частки із нерухомого майна, а саме житлового будинку, надвірних будівель, присадибної земельної ділянки, які розташовані в АДРЕСА_1, що є у спільній сумісній власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4;

визнати житловий будинок, надвірні будівлі, присадибну земельну ділянку, які розташовані в АДРЕСА_1, об'єктом спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та зобов'язати Державну реєстраційну службу (відділ реєстрації Лозівської міської ради) зробити відповідний запис про державну реєстрацію права власності;

зобов'язати ОСОБА_4 повернути на користь ОСОБА_3 1/2 частки із нерухомого майна, а саме житловий будинок, надвірні будівлі, присадибну земельну ділянку, які розташовані в АДРЕСА_1;

визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 14.05.2015 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений Руденко Т.В., приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області 14.05.2015 року, зареєстрований в реєстрі за №796, та скасувати відповідний запис про державну реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_5;

зобов'язати ОСОБА_4 відшкодувати ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 50 000 гривень, 00 коп., завданої їй у вигляді душевних страждань, які остання зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою ОСОБА_4 щодо неї, а саме необхідністю судового захисту свого права на спадкування за законом права власності на нерухоме майно, житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1;

судові витрати просила покласти на ОСОБА_4, в тому числі присудити на її користь з боку ОСОБА_4 понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме витрати на правову допомогу, витрати її та її представника, що пов'язані з явкою до суду, витрати пов'язані з залученням свідків та проведенням судових експертиз.

В обгрунтування своїх вимог посилалась на те, що її батьки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у період з 1986 року до 1988 року перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого придбали будинок АДРЕСА_1, який знаходився у спільній сумісний власності подружжя.

Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 25 лютого 1988 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було розірвано, питання про поділ майна подружжя при розгляді цієї справи не вирішувалося.

У 2008 році ОСОБА_8 підписала нотаріально засвідчену згоду на продаж будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла. Після її смерті єдиною спадкоємицею стала вона, ОСОБА_3, яка отримала право на спадщину за законом.

20 жовтня 2011 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було укладено спадковий договір, згідно з умовами якого, після смерті ОСОБА_7 у власність ОСОБА_4 переходив житловий будинок АДРЕСА_1. У вказаному договорі нотаріусом зазначено, що жилий будинок належить ОСОБА_7 на праві власності.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07 березня 2014 року частково задоволено позов ОСОБА_3 та визнано частково недійсним спадковий договір, укладений 20 жовтня 2011 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, в 1/2 його частині, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Оскільки відповідачі у добровольному порядку не бажають вирішити спір, вона вимушена була звернутися до суду із вищевказаним позовом.

В запереченнях на позовну заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посилаючись на безпідставність та необгрунтованість позовних вимог просили відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 01 грудня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Витребувано від ОСОБА_5 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та присадибною земельною ділянкою, розташованого в АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3, як співвласника вказаного нерухомого майна.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 10000 грн. та витрати, пов'язані з розглядом судової справи, а саме витрати на правову допомогу, витрати позивача, що пов'язані з явкою до суду на загальну суму 2597,52 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5 в рівних частинах на користь держави судовий збір в розмірі 551,20 грн.

Скасовано ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19.02.2016 року про забезпечення позову щодо накладення арешту на земельну ділянку площею 4,9778 га (кадастровий номер НОМЕР_1), яка належить ОСОБА_4 та розташована за адресою: Харківська обл., Близнюківський район, Олексіївська селищна рада, шляхом накладення заборони на відчуження будь-яким чином вказаного нерухомого майна.

Скасовано ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19.02.2016 року про забезпечення позову щодо накладення арешту на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1, шляхом накладення заборони на відчуження будь-яким чином вказаного нерухомого майна.

Вищевказане рішення суду першої інстанції оскаржено: ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3

Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що право власності на ? частину спірного будинку, після смерті ОСОБА_8, перейшло до позивача в порядку спадкування за законом.

Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07.03.2014 року було ухвалено лише визнати частково недійсним спадковий договір, укладений 20.10.2011 року, а саме у ? його частині, з приводу визнання права власності цієї ? частки за кимось конкретно мова не йдеться. Таким чином, вказаним рішенням не визнавалося право власності ОСОБА_3 на нерухоме майно та не встановлювався факт того, що саме позивачу ОСОБА_3 вказане майно належить на праві власності. Вказане рішення надає лише право спадкоємцям на отримання спадкового майна після смерті ОСОБА_8

Вважає, що судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_3 є неналежним позивачем, оскільки не надала до суду жодного правовстановлюючого документу, який підтверджує її право власності на нерухоме майно, також не надано відмови нотаріуса або іншого реєструючого органу про відмову в державній реєстрації права власності на нерухоме майно.

З вказаним рішенням не погодився й відповідач ОСОБА_4, який, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права,просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3

Вказує на те, що судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_3 не доведено наявність у неї права власності на ? частину спірного нерухомого майна, оскільки на це спадкове майно можуть мати право інші спадкоємці.

Зазаначає, що вирішення судом першої інстанції питання про витребування від ОСОБА_5 ? частини земельної ділянки не відповідає нормам земельного законодавства України, оскільки на час винесення судом рішення від 01.12.2016 року спірна земельна ділянка не приватизована, тобто знаходиться у комунальній валсності і суд не може вирішити питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Вказує на те, що суд першої інстанції не визнав правочин недійсним, але при цьому витребував у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 1\2 частину спірного будинку, безпідставно визнавши ОСОБА_3 співвласницею будинку.

Зазанчає, що судом першої інстанції не враховано, що згідно ст.ст. 387, 388 ЦК України витребуванні майна від добросовісного набувача має право тільки власник цього майна, а на даний час позивачка не надала до суду доказів того, що саме вона є власником спірного майна.

Вказане рішеня було оскаржено і ОСОБА_3, яка, посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення суду, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане рішення в частині відмови у задоволенні її позовних вимог та в частині скасування заходів забезпечення позову, а саме щодо зняття арешту з житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1, та залишити в силі ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19.02.2016 року щодо накладення арешту на вказаний житловий будинок шляхом накладення заборони на відчуження будь-яким чином вказаного нерухомого майна.

Вислухавши пояснення учасників процесу, що з явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши відповідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; б) як розподілити між сторонами судові витрати.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння підлягають частковому задоволенню, оскільки спадковий договір, укладений 20 жовтня 2011 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, визнано частково недійсним в 1/2 його частині, тому вважав, що ОСОБА_3 є співвласником вказаного нерухомого майна, а вимоги останньої щодо спричинення їй моральної шкоди ОСОБА_4 є доведеними.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції в повному обсязі, оскільки вони не відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, батьки ОСОБА_9 - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у період з 1986 року до 1988 року перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого придбали будинок АДРЕСА_1, який знаходився у спільній сумісний власності подружжя.

Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 25 лютого 1988 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було розірвано, питання про поділ майна подружжя при розгляді цієї справи не вирішувалося.

У 2008 році ОСОБА_8 підписала нотаріально засвідчену згоду на продаж будинку.

Згоди на укладення спадкового договору ОСОБА_8 не надавала.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла.

Після її смерті єдиною спадкоємицею стала ОСОБА_3, яка отримала право на спадщину за законом.

20 жовтня 2011 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було укладено спадковий договір, згідно з умовами якого, після смерті ОСОБА_7 у власність ОСОБА_4 переходить житловий будинок АДРЕСА_1. У вказаному договорі нотаріусом зазначено, що жилий будинок належить ОСОБА_7 на праві власності.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер.

У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Руденко Т.В. про визнання спадкового договору недійсним та стягнення безпідставно отриманих коштів.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07 березня 2014 року частково задоволено позов ОСОБА_3 Визнано частково недійсним спадковий договір, укладений 20 жовтня 2011 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, в 1/2 його частині, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

06 серпня 2014 року рішенням Апеляційного суду Харківської області зазначене рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07 березня 2014 року в частині визнання часткового недійсним спадкового договору скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Апеляційного суду Харківської області від 06 серпня 2014 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року скасовано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2014 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 06 серпня 2014 року, залишено в силі рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07 березня 2014 року.

Відповідно до ч.1 ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ч.3 ст.1223 ЦК України право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

ОСОБА_3 звернулась із позовом про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним з підстав невідповідності його вимогам закону.

Відповідно до розяснень, викладених в пункті 10 частини третьої постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними та частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, а права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України.

Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_3 не була стороною в договорі купівлі-продажу від 14 травня 2015 року, тому відсутні підстави для визнання даного договору недійсним.

Відповідно до розяснень, викладених у п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014 року за №5, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно.

Виходячи з наведеного, при розгляді справ про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не було одержано свідоцтво про право на спадщину (ст. 1297 ЦК України) або не здійснено державну реєстрацію права на спадщину (ст. 1299 ЦК України ), слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини", і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду.

Якщо право власності на житловий будинок, споруду підтверджується належними правовстановлюючими документами на час виникнення права власності на будівлі, споруди, органи місцевого самоврядування зобов'язані видати довідку про належність житлового будинку на праві приватної власності спадкодавцеві, а нотаріус зобов'язаний прийняти таку довідку разом із іншими правовстановлюючими документами для видачі свідоцтва про право на спадщину (п. 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України ) .

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Отже, особа віважається власником об єкта нерухомості лише тоді, коли у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься відповідний запис про реєстрацію права власності особи на це майно.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 не зверталась до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на спірне нерухоме майно.

З пояснень ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційної інстанції вбачається, що вона не зверталася й до суду із позовом про визнання за нею права власності на спадкове майно відповідно до вимог ст. 392 ЦК України.

Правовстановлюючих документів, які б свідчили про наявність у ОСОБА_3 права власності на ? частку спірного майна, матеріали справи не містять.

Згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07 березня 2014 визнано частково недійсним спадковий договір, укладений 20 жовтня 2011 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, в 1/2 його частині, однак вказаним рішенням не було визнано право власності ОСОБА_3 на спірне нерухоме майно, оскільки таких вимог остання до суду не заявляла.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що право власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 на час укладання спадкового договору 20.10.2011 року входило до складу спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_8, та з 08.06.2011 року перейшло до позивачки в порядку спадкування за законом, оскільки до ОСОБА_9 перейшло лише право на спадщину, а не право власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини.

Відповідно до вимог ст.ст. 16, 387, 388 ЦК України витребування майна від іншої особи, яка ним володіє, можливо лише власником цього майна.

У звязку з тим, що ОСОБА_3 на час розгляду цієї справи не оформила свої права власності на частину спірного будинку, ( тобто не є власником майна), її вимоги щодо витребування частини спірного будинку у відповідачів не грунтуються на законі.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в частині витребування ? частини спірного житлового будинку з надвірними будівлями та присадибною ділянкою, суд першої інстанції не перевірив належність вказаної земельної ділянки на праві власності відповідачу.

Згідно довідки управління Держгеокадастру у Лозівському ройоні Харківської області від 27.09.2016 року, в управлінні Держгеокадастру у Лозівському ройоні Харківської області відсутня будь-яка інформація щодо оформлення права власності чи користування на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_5 не є власником земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, тобто вказана земельна ділянка належить теріторіальній громаді в особі Лозівськох міської ради Харківської області.

Згідно вимог ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Оскільни ОСОБА_9 не було доведено, що діями відповідачів їй було спричинено моральну шкоду (завдано душевних страждань), вимоги останньої про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

У зв язку з відмовою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 вимоги щодо стягненя на її користь витрат на правову домомогу та оплату судового збору в порядку вимог ст.88 ЦПК України задоволенню не підлягають, а рішення суду в цій частині також підлягає скасуванню.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному з ясуванні обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, вказане рішення підлягає зміні та скасуванню в оскаржуваній частині з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_3

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 06.07.2017 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову, і це питання направлено до цього ж суду на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5задовольнити частково.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 01 грудня 2016 року змінити, скасувавши його в частині:

-витребування від ОСОБА_5/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями та присадибною земельною ділянкою, розташованого в АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3, як співвласника вказаного нерухомого майна;

-стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 10000 грн.; та судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме: витрат на правову допомогу, витрат позивача, що пов'язані з явкою до суду, на загальну суму 2597,52 грн.

Відмовити в задоволенні цих вимог ОСОБА_3.

Скасувати рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 01 грудня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 судового збору на користь держави в розмірі 551,20 грн. та ці витрати компенсувати за рахунок держави.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Головуючий:

Судді: