Постанова

від 13.11.2019 по справі 629/354/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 629/354/16-ц

провадження № 61-11132св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Лозівськоґо міського нотаріального округу Руденко Тетяна Василівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області, у складі судді Попова О. Г., від 01 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області, у складі колегії суддів: Карімової Л. В., Бурлака І.В., Яцини В.Б., від 06 липня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про застосування наслідків недійсності спадкового договору, відшкодування моральної шкоди, витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, визнання договору

купівлі-продажу недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності, виділ в натурі частки нерухомого майна.

Позов мотивований тим, що її батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у 1986 - 1988 роках перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого придбали будинок АДРЕСА_1 , який знаходився у спільній сумісний власності подружжя.

Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 25 лютого

1988 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано, але питання про поділ майна подружжя при розгляді цієї справи не вирішувалося.

У 2008 році ОСОБА_5 підписала нотаріально засвідчену згоду на продаж будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, а ОСОБА_1 , як донька померлої є єдиним спадкоємцем.

20 жовтня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено спадковий договір, згідно з умовами якого, після смерті

ОСОБА_4 у власність ОСОБА_2 переходив житловий будинок АДРЕСА_1 . При цьому, в зазначеному договорі нотаріусом зазначено, що жилий будинок належить ОСОБА_4 на праві власності.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області

від 07 березня 2014 року частково задоволено позов ОСОБА_1 та визнано частково недійсним спадковий договір, укладений 20 жовтня

2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , в 1/2 його частині.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Оскільки відповідачі у добровільному порядку не бажають вирішити спір, ОСОБА_3 не є стороною спадкового договору, визнаного судом частково недійсним, а вона не є стороною договору купівлі-продажу, за яким спірний житловий було відчужено ОСОБА_3 , позивач, з урахуванням поданих уточнень, просила суд:

- витребувати від ОСОБА_3 житловий будинок, надвірні будівлі, присадибну земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на користь її та

ОСОБА_2 , як співвласників вказаного нерухомого майна, з виселенням ОСОБА_3 із зазначеного житлового будинку;

- застосувати наслідки визнання судом частково недійсним спадкового договору, укладеного 20 жовтня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Т. В.

20 жовтня 2011 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3584,

а саме: скасувати відповідний запис про державну реєстрацію права власності на ім`я ОСОБА_2 ;

- виділити на її користь в натурі 1/2 частку нерухомого майна, а саме житлового будинку, надвірних будівель, присадибної земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що є у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- визнати житловий будинок, надвірні будівлі, присадибну земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом спільної часткової власності

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та зобов`язати Державну реєстраційну службу (відділ реєстрації Лозівської міської ради) зробити відповідний запис про державну реєстрацію права власності;

- зобов`язати ОСОБА_2 повернути на користь ОСОБА_1 1/2 частку нерухомого майна, а саме житловий будинок, надвірні будівлі, присадибну земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 14 травня

2015 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений

Руденко Т. В., приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області 14 травня 2015 року, зареєстрований в реєстрі за № 796, та скасувати відповідний запис про державну реєстрацію права власності на ім`я ОСОБА_3 ;

- зобов`язати ОСОБА_2 відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

- вирішити питання про розподіл судових витрат.

Крім того ОСОБА_1 просила в порядку забезпечення позову накласти арешт на земельну ділянку площею 4, 9778 га (кадастровий номер 6320680200:01:000:0013) та житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , шляхом накладання заборони на відчуження будь-яким чином вказаного нерухомого майна

Ухвалами Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 лютого 2016 року клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області

01 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Витребувано від ОСОБА_3 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та присадибною земельною ділянкою, розташованого в

АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , як співвласника вказаного нерухомого майна.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн та судові витрати в загальному розмірі 2 597, 52 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не була стороною оспорюваного договору купівлі-продажу від 14 травня 2015 року, а тому відсутні підстави для визнання даного договору недійсним. Захист порушеного права ОСОБА_1 можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову.

Оскільки спадковий договір, укладений 20 жовтня 2011 року між

ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , визнано частково недійсним,

в 1/2 його частині, суд дійшов висновку про витребування від ОСОБА_3 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями, присадибною земельною ділянкою, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , як співвласника вказаного нерухомого майна.

Суд відмовив в задоволенні позову в частині витребування від ОСОБА_3 іншої частини житлового будинку з надвірними будівлями, присадибною земельною ділянкою, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , оскільки останній не є позивачем в даній справі та не заявляв зазначених вимог.

Вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірний житловий будинок на ім`я ОСОБА_3 та її виселенні із зазначеного житла суд визнав передчасними.

Відмовляючи у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про виділ їй у натурі 1/2 частки спірного нерухомого майна суд виходив із недоведеності можливості такого виділу.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 06 липня 2017 року рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 01 грудня 2016 року скасовано в частині скасування ухвал Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 лютого 2016 року про забезпечення позову.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишено без задоволення.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 06 липня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 01 грудня 2016 року скасовано в частині вирішення вимог про витребування від ОСОБА_3 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями та присадибною земельною ділянкою, розташованого в АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , як співвласника вказаного нерухомого майна та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 10 000 грн; та судових витрат. В цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні даних вимог.

Скасовано рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області

від 01 грудня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 судового збору на користь держави в розмірі 551, 20 грн та компенсовано ці витрати за рахунок держави.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалюючи рішення від 06 липня 2017 року колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не була стороною оспорюваного договору купівлі-продажу від 14 травня 2015 року, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Оскільки, ОСОБА_1 на час розгляду справи не оформила своє право власності на частину спірного будинку, тобто не є власником майна, колегія суддів дійшла висновку, що вимога останньої щодо витребування частини спірного будинку у відповідачів не ґрунтується на законі, а тому не підлягає задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині витребування

1/2 частини присадибної ділянки, суд першої інстанції не перевірив належність вказаної земельної ділянки на праві власності відповідачу. Оскільки спірна земельна ділянка належить територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області підстави для її витребування у ОСОБА_3 відсутні.

ОСОБА_6 не було доведено, що діями відповідачів їй завдано душевних страждань і спричинено моральну шкоду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить:

- рішення Апеляційного суду Харківської області від 06 липня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги її апеляційної скарги в повному обсязі;

- ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 06 липня 2017 року скасувати, залишивши в силі ухвали Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 лютого 2016 року;

- рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області

від 01 грудня 2016 року скасувати в частині вирішення позовних вимог в задоволенні яких було відмовлено та ухвалити в цій частині нове рішення про їх задоволення, а в іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області

від 06 липня 2017 року повернуто заявнику.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 01 грудня

2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 06 липня 2017 року і витребувано матеріали цивільної справи № 629/354/16-ц з місцевого суду. Зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного провадження.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

06 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 629/354/16-ц передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення Апеляційного суду Харківської області від 06 липня 2017 року та рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 01 грудня 2016 року є незаконними та необґрунтованими, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин справи, до спірних правовідносин застосовано закон, який на них не поширюється, і не застосовано закон, який підлягав обов`язковому застосуванню.

Висновки суду апеляційної інстанції не відповідають обставинам справи.

Наполягає на тому, що оскільки спірний житловий будинок був відчужений ОСОБА_2 ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, без її згоди, як співвласниці майна, відповідно до пункту 3 частини першої статті 388

ЦК України вона має право витребувати його від добросовісного набувача.

Посилається на положення частини першої статті 377 ЦК України та

частини четвертої статті 120 ЗК України та вважає, що на підставі договору купівлі-продажу від 14 травня 2015 року до ОСОБА_3 перейшло право власності не лише на спірний житловий будинок, а і на присадибну земельну ділянку, на якій вказаний будинок розташований.

При цьому, в порушення вимог частини четвертої статті 212, частини другої статті 214, пункту 3 частини першої статті 215 ЦПК України 2004 року апеляційним судом в оскаржуваному рішенні від 06 липня 2017 року не наведені мотиви відхилення наданих нею доказів.

Судом апеляційної інстанції належним чином не було застосовано положення частини третьої статті 368, частини першої статті 377, частини другої статті 381, частини другої статті 1225, частини першої статті 1226,

частини першої статті 1268, частини третьої статті 1296 ЦК України, частини першої, четвертої статті 120 ЗК України, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Внаслідок незаконних дій ОСОБА_2 , які спочатку виразилися у порушенні речових прав позивача при укладанні спадкового договору

від 20 жовтня 2011 року, а потім під час відчуження на користь ОСОБА_3 спірного житлового будинку на підставі договору купівлі-продажу

від 14 травня 2015 року, позивач не змогла реалізувати свої права щодо оформлення права на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , та була вимушена звертатися до суду за захистом свого порушеного права на спадкування, їй було завдано моральної шкоди, яку вона оцінює в

10 000 грн.

Судом апеляційної інстанції в порушення вимог статті 303 ЦПК України

2004 року не розглянуто вимоги її апеляційної скарги щодо виселення ОСОБА_3 зі спірного житлового будинку, а також щодо застосування наслідків визнання судом частково недійсним спадкового договору

від 20 жовтня 2011 року.

Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на касаційну скаргу

У жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідач, посилаючись на правильне застосування норм права, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення апеляційного суду без змін.

У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ОСОБА_3 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому остання, посилаючись на правильне застосування норм права, просила касаційну скаргу відхилити, а рішення Апеляційного суду Харківської області від 06 липня 2017 року залишити без змін.

Іншими учасниками справи відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що батьки ОСОБА_6 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у період з 1986 року до 1988 року перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого придбали будинок

АДРЕСА_1

Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 25 лютого

1988 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано. При цьому, питання про поділ майна подружжя не вирішувалось.

У 2008 році ОСОБА_5 підписала нотаріально засвідчену згоду на продаж вказаного будинку.

Згоди на укладення спадкового договору ОСОБА_5 не надавала.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, після смерті якої єдиною спадкоємицею за законом стала ОСОБА_1

20 жовтня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено спадковий договір, згідно з умовами якого, після смерті

ОСОБА_4 у власність ОСОБА_2 переходить житловий будинок АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області

від 07 березня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано частково недійсним спадковий договір, укладений 20 жовтня

2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , в 1/2 його частині.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

06 серпня 2014 року рішенням Апеляційного суду Харківської області зазначене рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області

від 07 березня 2014 року в частині визнання часткового недійсним спадкового договору скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2014 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 відхилено, рішення Апеляційного суду Харківської області від 06 серпня 2014 року залишено без змін.

14 травня 2015 року приватним нотаріусом Руденко Т. В. посвідчено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 відчужено ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 .

Постановою Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року скасовано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2014 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 06 серпня 2014 року, залишено в силі рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07 березня

2014 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що власником земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є територіальна громада в особі Лозівської міської ради Харківської області.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя статті 1223 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З урахуванням того, що на момент розгляду справи право власності на спірне домоволодіння АДРЕСА_1 було зареєстровано не за ОСОБА_2 , а за наступним набувачем - ОСОБА_3 , обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, про те, що належним способом захисту прав

ОСОБА_1 , як спадкоємця, - є подання віндикаційного позову про витребування майна, а не визнання недійсним наступного правочину по відчуженню житлового будинку та визнання права власності на нього.

Спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України)

Відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Оскільки відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна передбачене статтею 388 ЦК України, мають у тому числі спадкоємці власника.

Висновок апеляційного суду про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про витребування у ОСОБА_3 1/2 частини спірного житлового будинку та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову, у зв`язку з відсутністю доказів звернення ОСОБА_1 до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно та/або відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину є помилковим.

Суди встановили, що на час розгляду справи право власності на спірний житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_7 , а не за спадкодавцем ОСОБА_5 .

Отже, в даному випадку відсутність підстав для оформлення спадкових прав на спірне домоволодіння в нотаріальному порядку є очевидною.

Встановивши належність спірної земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для її витребування у ОСОБА_7 та необхідності скасування рішення місцевого суду в цій частині.

Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно частини третьої статі 10 ЦПК України (2004 року) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено наявність передбачених законом правових підстав для покладення на відповідача ОСОБА_2 обов`язку відшкодувати моральну шкоду, пов`язану із неможливістю своєчасного та в розумні строки оформлення спадкових прав.

Позовні вимоги про виселення ОСОБА_7 зі спірного будинку співвласником, якого вона є, суд першої інстанції обґрунтовано залишив без задоволення.

В іншій частині висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які застосовані правильно. Доводи касаційної скарги в цій частині висновків судів не спростовують, зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України при перегляді справи у касаційному порядку не допускається.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 06 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування у ОСОБА_3 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 скасувати, залишивши в цій частині в силі рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 01 грудня 2016 року.

В іншій частині рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 01 грудня 2016 року, у незміненій та нескасованій під час апеляційного перегляду частинах, та рішення Апеляційного суду Харківської області від 06 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович