Ухвала

від 06.07.2017 по справі 755/5499/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Виниченко Л.М.

№ 22-ц/796/6989/2017 Доповідач - Борисова О.В.

справа № 755/5499/16-ц

м. Київ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

при секретарі: Юрченко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до середньої загальноосвітньої спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови, літератури та українознавства №73 м. Києва, треті особи: Управління освіти Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 про зобов'язання оформити трудові відносини, зобов'язання нарахувати та виплатити заробітну плату, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

В березні 2016 року позивач звернулася до суду з позовом в якому з урахуванням уточнених вимог просила:

зобов'язати середню загальноосвітню спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови, літератури та українознавства №73 міста Києва оформити з нею трудові відносини з 01.09.2014 року по 31.12.2015 року за вирахуванням літніх місяців;

нарахувати та виплатити заробітну плату у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, а саме 47499 грн.;

нарахувати і сплатити відповідно до законодавства податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період роботи з 01.09.2014 року по 31.12.2015 року;

стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 49253,32 грн.;

стягнути моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

В обґрунтування вимог посилалася на те, що вона з 01.09.2005 року працювала на посаді фельдшера ДШВ у дитячій поліклініці №5 Шевченківського району м. Києва та по сумісництву на посаді дієтсестри у спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови, літератури та українознавства №73 міста Києва.

31.10.2013 року позивача було звільнено з посади у порядку переведення для подальшого працевлаштування в КНП Консультативно-діагностичний центр Шевченківського району м. Києва.

01.10.2013 року в порядку переведення з дитячої поліклініки №5 Шевченківського району м. Києва вона знову була прийнята на посаду фельдшера дошкільно-шкільного відділення №9 та звільнена за власним бажанням 31.12.2015 року.

У вересні 2014 року коли після відпустки вона вийшла на роботу до школи №73 то керівництво її повідомило, що посада дитячого лікаря скорочена.

Вказувала, що за інформацією управління освіти Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації у штатному розписі середньої загальноосвітньої школи №73 на час звернення була вакансія на 0,5 ставки медичної сестри замість посади дієтлікаря.

На пропозицію керівництва школи №73 працювати на цій посаді на 0,5 ставки за сумісництвом вона написала заяву про працевлаштування з вересня 2014 року. Разом з тим вона ще працювала на 0,5 ставки фельдшером від дитячої поліклініки № 5 по вул. Салютна, 23.

Відповідно графіку роботи позивач працювала з 9:00 год. до 17:00 год., але заробітну плату їй не виплачували, про що директор знала. Після 2 місяців роботи позивач звернулася до департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради за допомогою, однак заробітну плату їй не виплатили, а також не повернули кошти за медикаменти, які вона за власний рахунок купувала в медичний кабінет школи №73, чеки за які у неї забирала директор, але гроші не видавала.

Вказувала, що вона безкоштовно працювала з вересня 2014 року по грудень 2015 року, а за інформацією адміністрації навчального закладу у школі І-ІІІ ступенів №73 з початку 2015 року навчального року була відсутня вакантна посада медичної сестри, на яку було прийнято за сумісництвом ОСОБА_3, який працює на станції швидкої допомоги і за його графіком роботи він взагалі не з'являвся на робочому місці та у вересні 2015 року пропрацював лише 10 днів по 4 години.

На її 90-річчя директор привітала її та вручила грамоту, а коштів протягом року так і не виплатила.

ОСОБА_1 була фактично допущена до роботи відповідачем, проте останній в порушення норми ст.24 КЗпП України не оформив з нею трудових відносин.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18.04.2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказувала, що суд першої інстанції в рішенні правильно встановив, що позивач в спірний період з 8:00 год. до 16:00 год. виконувала обов'язки медичної сестри (фактично була допущена до роботи) у відповідача, що підтверджується доказами по справі: показами свідка ОСОБА_4, яка підтвердила, що позивач працювала у відповідача з ранку 8:00 год. щонайменше до 16:00 год.; листом директора спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови, літератури та українознавства №73 міста Києва від 19.11.2015 року №44; фактом видачі позивачу відповідачем в листопаді 2014 року від імені третьої особи Управління освіти Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації письмової подяки, саме як працівнику відповідача.

Зазначала, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що оскільки суду не надано доказів на підтвердження того, що керівник відповідача вимагав від позивача знаходитися на роботі повний робочий день у спірний період часу для виконання обов'язків медичної сестри школи, то позов не підлягає задоволенню.

Вказувала на те, що відповідно до ч.4 ст.24 КЗпП України фактичний допуск працівника до роботи і є укладанням трудового договору, при цьому не передбачено, що роботодавець повинен зобов'язувати працівника працювати, достатньо лише встановлення того факту, що працівника було допущено роботодавцем до роботи. Таким чином суд першої інстанції встановивши, що позивача фактично було допущено до роботи відповідачем з 08:00 год. і щонайменше до 16:00 год. помилково не застосував ст.24 КЗпП України.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач та її представник підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник відповідача та представник третьої особи Управління освіти Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглядати справу у її відсутності.

Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., пояснення осіб, які з'явились, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.

Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Як встановлено судом першої інстанції відповідно до листа Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 Шевченківського району м. Києва від 03.08.2016 року №670 в Центрі об'єднано чотири поліклініки Шевченківського району, включаючи дитячу поліклініку №5 (вул. Салютна, 23), що перейменована на філію №9 та є структурним підрозділом КНП ЦПМСД №3 .

Позивач з 01.11.2013 року по 31.12.2015 року працювала у філії №9 КНП Консультативно-діагностичний центр Шевченківського району м. Києва на посаді фельдшера дошкільно-шкільного відділення на 0,5 ставки та отримувала заробітну плату в КНП КДЦ Шевченківського району м. Києва (а.с. 75, 88, 124-126 т.1).

Наказом директора спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови, літератури та українознавства №73 міста Києва від 02.09.2013 року № 107-к ОСОБА_1 була прийнята на роботу дієтсестрою на 0,5 ставки з 02.09.2013 року за сумісництвом до кінця навчального року (а.с.63 т.1).

Наказом директора школи від 30.05.2014 року №73-к ОСОБА_1 було звільнено з роботи з 30.05.2014 року за власним бажанням за ст.38 КЗпП України (а.с.64 т.1).

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просила зобов'язати відповідача оформити з нею трудові відносини з 01.09.2014 року по 31.12.2015 року посилаючись на те, що у вказаний період вона працювала за сумісництвом на 0,5 ставки медичної сестри у школі з 9.00 до 17.00 год., проте заробітну плату їй не виплачували.

Як вбачається з матеріалів справи у спірний період позивач працювала на 0,5 ставки фельдшером та виконувала свої посадові обов'язки фельдшера дошкільно- шкільного відділення філії №9 КНП КДЦ Шевченківського району м. Києва в приміщенні спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови, літератури та українознавства № 73 міста Києва (а.с.42 том 1).

Положеннями статті 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається, що позивач була допущена відповідачем до роботи та в судовому засіданні не встановлено факту існування між сторонами трудових відносин, що також підтверджується показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Крім того, з 01.09.2015 року по 15.12.2015 року на спірній посаді медичного працівника працював за сумісництвом в спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови, літератури та українознавства №73 міста Києва медичним працівником ОСОБА_3 відповідно до наказів від 01.09.2015 року № 114-к та від 07.12.2015 року № 192-к, а з 16.12.2015 року на цій посаді працювала ОСОБА_6 відповідно до наказу від 14.12.2015 року № 197-к (а.с.67, 68, 69 т.1). Вказані обставини також свідчать про те, що позивач не могла у вказані вище періоди обіймати вищезазначену посаду і виконувати обов'язки медичного працівника відповідача, оскільки ці трудові обов'язки вже виконувалися іншими працівниками.

При цьому як зазначала позивач в судовому засіданні її посадові обов'язки фельдшера співпадали з посадовими обов'язками медпрацівника відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи директор спеціалізованої школі І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови, літератури та українознавства №73 міста Києва 19.11.2015 року зверталася до директора КНП КДЦ Шевченківського району м. Києва з листом в якому просила вжити заходів щодо медичної сестри ОСОБА_1 у зв'язку з її некомпетентністю та неналежним виконанням обов'язків медичної сестри (а.с. 65, 66 т.1). Як пояснив представник відповідача вони просили замінити ОСОБА_1 іншим працівником, проте їм відмовили через неможливість.

Таким чином, перебування позивача в приміщенні спеціалізованої школи №73 міста Києва протягом дня з 8.00 до 16.00 годин не свідчить про те, що нею виконувалися, крім її посадових обов'язків фельдшера філії №9 КНП КДЦ Шевченківського району м. Києва, ще і посадові обов'язки медичного працівника відповідача, та що ОСОБА_1 була фактично допущена відповідачем до роботи, при цьому відповідачем позивач не табелювалась, заробітна плата управлінням освіти їй не нараховувалась.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про ненадання ОСОБА_1 доказів на підтвердження фактичного допущення її відповідачем до роботи колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції при ухваленні рішення відповідно до ст.212 ЦПК України оцінив всі докази з урахуванням вимог ст.ст.58, 59 ЦПК України про їх належність та допустимість.

Приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, а відповідно до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.309 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

В силу ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді апелянт не надала будь-яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону дійшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.

Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді