Рішення

від 05.07.2017 по справі 388/372/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1189/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Головань А. М.

РІШЕННЯ

Іменем України

05.07.2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді: Голованя А.М.,

суддів: Гайсюка О.В., Мурашка С.І.,

за участю секретаря: Діманової Н.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою приватного підприємства Черніцький на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 20 квітня 2017 року, за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємства Черніцький про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулась в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, що є власником земельної ділянки площею 5,91 га, розташованої на території Богданівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.

20 жовтня 2014 року вона ознайомилася з витягом з Державного земельного кадастру, з якого дізналася, що 26 листопада 2009 року зареєстровано право оренди належної їй земельної ділянки з орендарем ПП Черніцький , строком на десять років.

Зазначає, що не укладала зазначеного договору оренди власної земельної ділянки, а кошти за користування земельною ділянкою грішми та зерном отримувала, вважаючи це обґрунтованим, оскільки з 2009 року приватне підприємство Черніцький користується належною їй земельною ділянкою.

14 березня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до відділу Держгеокадастру у Долинському районі Кіровоградської області із заявою про надання копії договору оренди землі укладеного між нею та приватним підприємством Черніцький .

Ознайомившись з примірником договору, вона з'ясувала, що він підписаний не нею, а тому має бути визнаний недійсним.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 20 квітня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі площею 5,91 га, укладений 15 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 та ПП Черніцький . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ПП Черніцький ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Зокрема, зазначає, що при вирішенні спору суд першої інстанції безпідставно не застосував позовну давність.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача ПП Черніцький , який підтримав доводи скарги, заперечення представника позивача ОСОБА_2, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, в межах визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню .

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, виходив із того, що в оспореному правочині підпис від імені позивача вчинено не останнім, а іншою особою, тому це свідчить про відсутність волевиявлення у позивача.

Оскільки зі змістом договору оренди землі вона ознайомилася у березні 2016 року, то саме з цього часу розпочався перебіг позовної давності.

Проте з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна виходячи з наступного.

За правилами ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Статті 10 та 60 ЦПК України передбачають, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", зокрема п.8 визначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За правилами ч.1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, ГК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.( ч.1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі")

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених ст.15 Закону України "Про оренду землі", а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19, цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Частиною 1 ст.14 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).(ч.2 ст. 207 ЦК України)

Статтею 18 цього Закону встановлено, що договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач є власником земельної ділянки площею 5,91 га, що знаходиться на території Богданівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3521980700:02:000:0408. (а. с. 5)

Матеріали справи містять відомості, що 15 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 та приватним підприємством Черніцький укладено договір оренди землі площею 5,91 гектарів, кадастровий номер 3521980700:02:000:0408, зареєстрований 26 листопада 2009 року у державному підприємстві Центр ДЗК за № 040937000108 (а. с. 12-13).

Згідно висновку експерта № 1061 від 26 серпня 2016 року, підписи від імені ОСОБА_2 у договорі оренди землі, укладеного 15 жовтня 2009 року, виконані не самою ОСОБА_2, а іншою особою (а. с. 63-66).

Відтак судом першої інстанції було правильно встановлено, що оспорюваний договір оренди від імені позивача підписано невстановленою особою.

Таким чином, оскільки позивач як орендодавець не підписував договір оренди, згоди та повноважень на його укладення й підписання іншій особі не надавав, є всі підстави вважати доведеною відсутність у нього волевиявлення на укладення цього договору.

Разом з тим, позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.(ч.4 ст. 267 ЦК України)

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Частиною 4 ст. 319 ЦК України визначено обов'язок особи знати про стан своїх майнових прав.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, не врахував, що оспорений договір оренди укладено 15 жовтня 2009 року, а із зазначеним позовом до суду ОСОБА_2 звернулася лише у квітні 2016 року, тобто зі спливом понад 6 років.

В судовому засіданні суду першої інстанції представник позивача визнав факт отримання ОСОБА_2 плати від відповідача за користування належної їй земельною ділянкою за період з 2009 по 2016 роки. Аналогічні пояснення ним було надано і в суді апеляційної інстанції.

В поданій позовні заяві позивач також зазначила, що ПП Черніцький сплачувало їй кошти та зерно за користування її земельною ділянкою з 2009 року.(а.с.1)

Факт того, що ОСОБА_2 отримувала орендну плату в натуральній формі та грішми за користування орендарем ПП Черніцький земельної ділянки підтверджується відповідними платіжними відомостями за 2010 - 2014 роки та видатковими касовими ордерами за 2014, 2015 роки (а.с. 77-91).

Також, отримання ОСОБА_2 орендної плати за землю від ПП Черніцький з 2010 року по 2015 роки підтверджується відомостями про суму виплачених доходів та утриманих податків, наданої суду Долинською ОДПІ та декларацією за 2013 рік в якій позивач зазначає про отримання нею орендної плати за спірним орендним договором в розмірі 7622 грн.(а.с. 78,80,142)

Крім того, зважаючи на те, що позивач є депутатом Богдановської сільської ради, на території якої розташована належна їй орендована земельна ділянка, повинна була знати про існування спірного договору оренди.

Те, що позивачу було відомо про існування договору оренди землі підтверджується й показами свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які в суді першої інстанції показали, що ОСОБА_2 отримувала в господарстві ПП Черніцький орендну плату та довідки про її нарахування.

Тому, оскільки згідно платіжної відомості за вересень 2010 року позивач отримала орендну плату в натуральній формі від відповідача, то вочевидь вона достовірно дізналася про існування правовідносин із договору оренди землі саме з цього часу.

З позовними вимогами про визнання договору оренди землі недійсним вона звернулася лише 01 квітня 2016 року. (а. с. 1).

У відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України відповідач в суді першої інстанції заявив про застосування позовної давності. (а.с. 178)

Отже, якщо позивач знала, що вона не укладала (не підписувала) договір оренди, тому, отримавши орендну плату у вересні 2010 року, вона мала достатньо часу та можливість витребувати його у орендаря, ознайомитися з ним та своєчасно оскаржити в суді.

Відтак, зважаючи, що чинним законодавством передбачено, що внесення орендної плати за користування землею можливе лише за наявності договору укладеного у письмовій формі з обов'язковою подальшою державною реєстрацією такого правочину, твердження позивача, яка за своєю посадою є головним бухгалтером Долинського районного споживчого товариства і відповідно має певну обізнаність в податковому праві, про те, що орендну плату вона отримувала без укладання договору оренди не ґрунтуються на доказах та законі,

Таким чином, початок перебігу позовної давності розпочався з вересня 2010 року, з часу коли позивач могла довідатися про порушення свого права.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України викладеній у справі № 6-17цс17, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню із підстав передбачених п.п. 2,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права, без поважних на те причин, з ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Посилання суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 не є належним прикладом для її застосування до спірних правовідносин, оскільки у згаданій справі зазначено, що лише ознайомившись зі спірним договором позивач довідався про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, а тому з цього часу отримав можливість реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, тоді як у даній справі доведено факт, що позивач могла довідатися про порушення свого права в межах загальної позовної давності, але не скористалась цим.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу приватного підприємства Черніцький задовольнити.

Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 20 квітня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до приватного підприємства Черніцький про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: