Постанова

від 03.07.2017 по справі 922/1509/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2017 року Справа № 922/1509/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. -головуючого, Ковтонюк Л.В., Корнілової Ж.О., розглянувши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Норма" напостанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.03.17 та рішення господарського суду Харківської області від 02.02.17 у справігосподарського суду Харківської області №922/1509/16 за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Норма" доХарківського державного вищого училища фізичної культури №1 простягнення 461739,80грн. за участі представників сторін:

від позивача - Мухітдінов Р.В.,

від відповідача - не з'явилися,

УСТАНОВИВ:

13.05.2016 товариство з обмеженою відповідальністю "Буд-Норма" звернулися до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Харківського державного вищого училища фізичної культури №1 411 272,37грн. інфляційних втрат та 50 467,43грн. 3% річних, мотивуючи невиконанням останніми рішення суду від 01.11.2012 у справі №5023/2735/12, яким задоволено позов про стягнення з училища на користь товариства основного боргу та інфляційних нарахувань, 3% річних за договором підряду про закупівлю робіт за державні кошти №26/07 від 26.07.2011.

Справа розглядалась судами неодноразово.

02.02.2017 рішенням господарського суду Харківської області (суддя Присяжнюк О.О.) залишеним без змін 27.03.2017 постановою Харківського апеляційного господарського суду (судді Плахов О.В., Здоровко Л.М., Шутенко І.А.) у задоволенні позову відмовлено. Судові акти із застосуванням положень статей 257, 266, 267 ЦК України мотивовані тим, що термін, у межах якого товариство могли звернутись до суду з позовом щодо додаткових вимог закінчився.

У касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Буд-Норма" посилалися на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, які просили скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. На думку заявника строки позовної давності не були пропущені, оскільки він довідався про порушення свого права лише після публікації в газеті "Урядовий кур'єр" індексу інфляції, розрахованого Державною службою статистики України.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст.11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Як видно із матеріалів справи, факт заборгованості відповідача за договором підряду про закупівлю робіт за державні кошти №26/07 від 26.07.2011 встановлено рішенням господарського суду Харківської області від 01.11.2012 у справі №5023/2735/12, яке є невиконаним. Вказані обставини сторонами не заперечувались.

Разом із тим, як убачається із матеріалів справи, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, попередні судові інстанції виходили з того, що права кредитора (позивача) на відшкодування матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, дійсно є порушеними, проте строк для звернення з відповідними вимогами до суду сплинув, відповідачем у справі подано відповідну заяву, що зумовлює необхідність відмови у задоволенні позову.

За приписами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 Кодексу).

За приписами статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Урахувавши встановлені обставини справи та те, що відповідач до ухвалення рішення у справі подав заяву про застосування позовної давності, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. При цьому, оцінюючи пояснення позивача щодо поважності причин пропущення ним строків позовної давності, обгрунтовано дійшли висновку про те, що підстав для визнання їх поважними немає. Твердження позивача зазначених висновків судів обох інстанцій не спростовують.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить також про те, що заявник стверджує факт порушення господарськими судами не лише норм матеріального та процесуального права, а й порушує питання, які стосуються оцінки доказів, проте оцінка доказів, на підставі яких судові інстанції дійшли до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З огляду на те, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги. Таким чином, підстав для зміни чи скасування ухвалених судових рішень не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Норма" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.03.17 та рішення господарського суду Харківської області від 02.02.17 у справі №922/1509/16 - без змін.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Суддя Л.В. Ковтонюк

Суддя Ж.О. Корнілова