Постанова

від 10.07.2017 по справі 910/4846/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2017 р. Справа№ 910/4846/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Пашкіної С.А.

Агрикової О.В.

за участю секретаря судового засідання Бовсунівської Л.О.

представників

позивача Кізік А.М.

відповідача Кобилінський Б.О..

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Новус Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2017 по справі №910/4846/17 (суддя Ковтун С.А. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Країна вишивки"

до Товариства з обмеженою відповідальністю Новус Україна

про стягнення 93 536,25 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2017 по справі №910/4846/17 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новус Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Країна вишивки" 73649,95 грн. та 1600,00 грн. судового збору. Припинено провадження по справі в частині стягнення 19886,30 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 колегією суддів у складі: головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді Агрикова О.В., Пашкіна С.А., апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Новус Україна на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2017 по справі №910/4846/17 прийнято до провадження та призначено до розгляду 10.07.2017.

В судове засідання 10.07.2017 з'явились представники позивача відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2017.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2017.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

01 січня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Країна вишивки" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новус Україна" (покупець) укладено договір поставки № А1901013528 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору постачальник зобов'язується поставляти та передавати товар у власність покупця, а покупець - прийняти товар та оплатити його вартість на умовах, визначених Договором.

Оплати за поставлений товар здійснюється з відстрочкою платежу на 14 календарних днів з моменту реалізації товару (п. 3.1 Договору).

Згідно з п. 26.1 Договору покупець має право повернути товар постачальнику у випадках передбачених законодавством України або Договором.

Відповідно до розділу 32 Договору покупець може повернути постачальникові товар у випадку: повернення акційного товару після завершення проведення рекламної компанії (п.32.1.1.); повернення товару кінцевим споживачем покупцю (32.1.2.); встановлення заборони або обмеження продажу (реалізації) товару (п. 32.1.3.); невідповідності товару та/або упаковки, маркування, документів на товар вимогам законодавства України (п. 32.1.4.); відсутності попиту на товар (за умови, якщо термін придатності/реалізації товару не закінчився (п. 32.1.5.); закінчення терміну придатності/реалізації товару, за умови повідомлення про це постачальника в строк, передбачений п. 9.5 спеціальної частини (п. 32.1.6): в інших випадках, передбачених законодавчими актами України (п. 32.1.7.)

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідач порушив свої зобов'язання за Договором щодо повноти та своєчасності внесення оплати за отриманий товар.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем у розмірі 73649,95 грн. (з врахування часткової оплати після порушення провадження по справі) належним чином доведений, документально підтверджений, а строк оплати за отриманий товар є таким що настав.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Частинами 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 530 ЦК України визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно до положень ч. 1 ст. 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, зокрема укладають господарський договір, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Отже, строк (термін) виконання зобов'язання встановлюється у вигляді календарної дати або періоду, а також може бути визначений подією, що має неминуче настати. В такому випадку зобов'язання підлягає виконанню з настанням цієї події або протягом певного періоду (через певний період) після настання такої події. Подія, яка може бути мірилом визначення строку, має бути такою, що неминуче настане.

У договорі сторони погодили строк оплати товару з вказівкою на подію - "після реалізації товару", тобто обумовили настання у відповідача обов'язку оплатити товар обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (ч. 1 ст. 212 ЦК України - договір з відкладальною обставиною). При цьому відкладальна обставина вважається такою, що настала, якщо її настанню недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно (ч. 3 ст. 212 ЦК України).

Таким чином, дослідивши умови договору поставки, який є предметом провадження у даній справі, судом встановлено, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки з відстроченням платежу (відкладальна умова).

В пункті 14.1.202 Податкового кодексу України визначено, що продаж (реалізація) товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Загальні умови виконання господарського зобов'язання встановлені статтею 692 ЦК України. Так, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Стаття 530 ЦК України визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно до положень ч. 1 ст. 212 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, враховуючи предмет спору у цій справі та правило розподілу тягаря доказування між сторонами, відповідач, для звільнення себе від обов'язку оплати вартість продукції, має довести належними та допустимими доказами, що отримана ним продукція ще не реалізована.

Колегія суддів, дослідивши наданий відповідачем зведений звіт про залишок товарів (а.с. 74-75), встановила, що найменування та кількість товару, зазначеному в ньому, співпадає з тим, що переданий відповідно до Договору (з врахуванням реалізованого товару).

Таким чином колегія суддів приймає зазначений звіт, в якості належного доказу на підтвердження того, що товар на суму 73798,76 грн є нереалізованим. Доказів протилежного позивачем не надано.

Таким чином, реалізація продукції за відкладальною умовою та з настанням якої у відповідача виникає зобов'язання перед позивачем щодо сплати суми основного боргу, станом на дату розгляду даної справи є такою, що не настала.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення 73798,76 грн, є передчасними та не підлягають задоволенню.

Місцевим господарським судом встановлено, що під час розгляду справи відповідач сплатив 19886,30 грн. боргу (за реалізований товар), в зв'язку з чим обґрунтовано припинив провадження по справі в цій частині в порядку п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене вище, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що місцевим господарським судом не повно та не об'єктивно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, в зв'язку з чим апеляційна Товариства з обмеженою відповідальністю Новус Україна підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2017 по справі №910/4846/17 - частковому скасуванню.

Витрати по сплаті судового збору, з огляду на відмову в задоволенні позовних вимог покладаються на позивача, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Новус Україна на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2017 по справі №910/4846/17 задовольнити.

2.Частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2017 по справі №910/4846/17. Прийняти нове рішення.

3.Відмовити в задоволенні позову, в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новус Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Країна вишивки" 73649,95 грн. основного боргу та 1600,00 грн. судового збору.

4.В решті рішення залишити без змін.

5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Країна вишивки" (вул. Командарма Каменєва, будинок 4-А, приміщення 11, м. Київ, 01014, код 37507257) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Новус Україна" (вул. Дегтярівська, 52, м. Київ, 04112, код 36003603) 1760 (одна тисяча сімсот шістдесят) грн. 00 коп - судового збору за подання апеляційної скарги.

6.Видачу наказу доручити Господарського суду міста Києва.

7.Матеріали справи №910/4846/17повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.А. Пашкіна

О.В. Агрикова