Ухвала

від 29.06.2017 по справі 820/7515/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2017 року м. Київ К/800/15199/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Бухтіярової І.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2013

у справі № 820/7515/13-а Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Корвет

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2013, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 15.08.2013 № 0000172201.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти позову.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов`язання із податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 02.08.2013 № 115/20-34-22-01-05/25613301. Згідно з цими висновками позивачем порушені норми підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (далі - Закон № 334/94-ВР), підпункту 138.8.1 пункту 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України (ПК): завищено валові витрати на загальну суму 374197,00 грн. у податковому обліку за 2010 рік та за 1-й квартал 2011 року на 13207,00 грн., витрати за 2-4 -й квартали 2011 року на 319932,00 грн. та за 2012 рік на 383773,00 грн. у зв'язку з не включенням в розрахункових калькуляціях на виробництво готової продукції вартості допоміжних матеріалів, експлуатаційних витрат та інших матеріальних цінностей, що призначені для виробництва продукції, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 269417,00 грн. у податковому обліку за 2010 рік. 1-й квартал та 2-4 квартали 2011 року, 2012 рік.

За результатами перевірки ДПІ відносно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення: від 15.08.2013 № 0000172201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 269417,00 грн. за основним платежем та на 40947,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як встановлено у судовому процесі, висновок про завищення позивачем валових витрат ( витрат) був обґрунтований безпідставним включенням до їх складу вартості оренди землі, послуг банку, послуг зв'язку, підписки на журнали по бухгалтерському обліку, газового обслуговування, каналізації, енергопостачання, амортизації, газопостачання, витрати на воду, інші витрати. Ці послуги використовувались позивачем при виробництві тари з гофрокартона та пакетів із паперу та враховувались у вартості готової продукції, про що позивач формував калькуляцію по кожному із покупців. Факт реальності господарських операцій за наслідками яких позивач отримав ці послуги як і здійснення витрат позивачем щодо їх оплати ДПІ у судовому процесі не оспорює.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року, за винятком деяких положень, у зв'язку з набранням чинності ПК України) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону № 334/94-ВР визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (в редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Пунктом 138.8 ст. 138 ПК встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (підпункту 138.8.1 пункту 138.8 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки доказів, приєднаних до справи, а саме: копіями актів списання, актів виконаних робіт, калькуляціями, платіжними дорученнями, розшифровок витрат, витягу з журналу-ордеру по рахунку 631, за відсутності будь-яких інших доводів з боку ДПІ на обґрунтування зменшення у податковому обліку позивача сум валових витрат (витрат), зробили юридично правильний висновок про недоведеність з боку ОДПІ на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України, правомірності донарахування позивачу грошового зобов'язання із податку на прибуток згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням. Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України.

Доводи, наведені ДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220 , 220-1 , 223 , 224 , 230 , 231 Кодексу адміністративного судочинства України , Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко Судді: підписО.А. Веденяпін підписІ.О. Бухтіярова