Постанова

від 05.07.2017 по справі 910/22289/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2017 р. Справа№ 910/22289/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Тищенко А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Бобиль В.В. - адвокат, ордер серії ДП №118 від 12.12.2016р.

від відповідача: Аніпко С.В. - дов. б/н від 12.04.2016р.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2017р.

у справі № 910/22289/16 (суддя Капцова Т.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними

інвестиціями "Атолл Пеінт Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфарба"

про стягнення 436 590,50 грн.

В судовому засіданні 05.07.2017р. відповідно до ст. ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Атолл Пеінт Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" про стягнення 436 590,50 грн., з яких: 299 000,00 грн. - заборгованість, 121 901,41 грн. - інфляційні втрати, 15 689,09 грн. - 3% річних, також позивач просив стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката у розмірі 10 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань в частині проведення оплати товару, поставленого за договором про торгове представництво (договором купівлі-продажу) №25-ТПС від 02.07.2012р., на суму 299 000,00 грн., що стало підставою для нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2017р. у справі №910/22289/16 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Атолл Пеінт Україна" 299 000,00 грн. - заборгованість за договором, 15 686,70 грн. - 3% річних, 44 156,47 грн. - інфляційні втрати, 8 219,22 грн. - витрати на послуги адвоката, 5 382,65 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2017р. апеляційну скаргу відповідача повернуто скаржнику без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.97 ГПК України.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач повторно звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу відповідача 15.03.2017р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий-суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2017р. колегією суддів у визначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції склад колегії суддів змінювався, відповідно до ст. 69 ГПК України строк розгляду спору продовжувався, згідно ст. 77 ГПК України у справі оголошувалась перерва, розгляд справи відкладався на 05.07.2017р.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 05.07.2017р. підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 05.07.2017р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 02.07.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Атолл Пеінт Україна" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" (покупець) укладено договір про торгове представництво (договір купівлі-продажу) №25-ТПС.

29.12.2012р. сторонами укладено додатковий договір №2, яким договір про торгове представництво (договір купівлі-продажу) №25-ТПС від 02.07.2012р. (далі - Договір) викладено в новій редакції.

Відповідно до п.1.1 Договору продавець зобов'язався передавати у власність покупця належний продавцю товар, а покупець зобов'язався приймати цей товар, оплачувати його, просувати товар на ринку, збільшувати об'єми реалізації.

Згідно п.1.3 Договору кількість та ціна товару, що постачається окремими партіями, зазначаються в накладних.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками покупця та продавця.

Відповідно до п.3.5 Договору датою передання вважається дата відвантаження товару зі складу продавця (дата оформлення товарної накладної).

Право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі товару (п.3.6 Договору).

Пунктом 4.2 Договору визначено, що оплата товару покупцем здійснюється за договірною ціною (за діючим прайс-листом для торгових представників, а у випадку подання покупцем заявки на конкретне відвантаження товару до 500 кг ціна товару, що відвантажується за цією заявкою, збільшується на 2% від ціни за діючим прайс-листом для торгових представників) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Відповідно до п.4.3 Договору оплата товару покупцем здійснюється з відстрочкою платежу в наступному порядку: за товар, що відвантажується у січні поточного року, - 15 березня поточного року; за товар, що відвантажується у лютому поточного року, - 30 березня поточного року; за товар, що відвантажується з 01 березня по 31 жовтня поточного року, - через 30 календарних днів з дати передачі товару; за товар, що відвантажується з 01 листопада по 31 грудня поточного року, - через 60 календарних днів з дати передачі товару.

Згідно п.8.1 Договору строк дії договору встановлено з моменту його підписання сторонами до 31.12.2013р., а в частині розрахунків - до повного взаєморозрахунку між сторонами.

Додатковим договором №5 від 27.12.2013р. строк дії договору про торгове представництво (договору купівлі-продажу) №25-ТПС від 02.07.2012р. було продовжено до 31.12.2014р.

26.12.2014р. між сторонами укладено додатковий договір №6 до договору про торгове представництво (договору купівлі-продажу) №25-ТПС від 02.07.2012р., яким доповнено зміст Договору новими умовами. Пунктом 8.1 Договору у новій редакції строк дії договору продовжено до 31.12.2015р., а в частині розрахунків до повного взаєморозрахунку між сторонами.

Як вбачається зі змісту товарно-транспортної накладної №62 від 10.03.2015р., Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Атолл Пеінт Україна" 10.03.2015р. відвантажено, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" згідно з накладними №98-100 від 10.03.2015р. одержано товар, а саме лакофарбові матеріали в асортименті, на загальну суму 652 426,32 грн.

Позивачем оформлено та скріплено печаткою видаткові накладні №98 від 10.03.2015р. на суму 555,00 грн., №99 від 10.03.2015р. на суму 572 818,32 грн. та №100 від 10.03.2015р. на суму 79 053,00 грн.

Вказані видаткові накладні з боку відповідача не підписані.

Також матеріали справи містять копії податкових накладних №18 від 10.03.2015р. на суму 572 818,32 грн. та №19 від 10.03.2015р. на суму 79 053,00 грн., які були складені на підставі вказаних вище відповідних видаткових накладних.

Як вказує позивач, відповідач вартість поставленого товару у повному обсязі не оплатив, заборгувавши 299 000,00 грн., що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов частково, місцевий господарський суд виходив з належного виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки товару та порушення відповідачем взятих на себе обов'язків щодо повної оплати відповідачем отриманого товару.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Як встановлено вище, 02.07.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Атолл Пеінт Україна" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" (покупець) укладено договір про торгове представництво (договір купівлі-продажу) №25-ТПС, до умов якого додатковими договорами №1 від 01.08.2012р., №2 від 29.12.2012р., №3 від 13.11.2013р., №4 від 13.11.2013р. та №5 від 27.12.2013р. внесено зміни та доповнення.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір про торгове представництво (договір купівлі-продажу) №25-ТПС від 02.07.2012р. є договором поставки.

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір про торгове представництво (договір купівлі-продажу) №25-ТПС від 02.07.2012р. (зі змінами та доповненнями) як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На підтвердження належного виконання обов'язків за договором в частині передачі товару покупцю позивач надав суду належним чином завірену копію товарно-транспортної накладної №62 від 10.03.2015р., зі змісту якої вбачається, що 10.03.2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Атолл Пеінт Україна" відвантажено, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" одержано товар згідно з накладними №98-100 від 10.03.2015р., а саме лакофарбові матеріали в асортименті, на загальну суму 652 426,32 грн.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., товарно-транспортною накладною є єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно п.11.1 та п.11.4 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р. (в редакції чинній на дату оформлення товарно-транспортної накладної №62 від 10.03.2015р.), товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил, є основним документом на перевезення вантажів. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" визначено, що документ, який містить відомості про господарську операцію, є первинним документом.

Частинами 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" в редакції, яка діяла на дату складення товарно-транспортної накладної №62 від 10.03.2015р., передбачено, що первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, товарно-транспортна накладна є основним первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою для розрахунків між учасниками господарських відносин.

Пунктом 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності). Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала. Для перевірки достовірності поданих суду документів може бути призначено судову експертизу. Якщо одним з учасників судового процесу подано засвідчені ним копії документів, а інший з цих учасників заперечує відповідність їх оригіналам, то господарський суд зобов'язаний витребувати такі оригінали для огляду у особи, яка їх подала (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Як вбачається з матеріалів справи, місцевим господарським судом у судовому засіданні 23.01.2017р., та в судовому засіданні апеляційної інстанції 05.07.2017р., за усним клопотанням представника відповідача, було досліджено оригінал товарно-транспортної накладної №62 від 10.03.2015р. та встановлено, що даний перевізний документ складено з дотриманням вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р. Надана позивачем товарно-транспортна накладна містить відомості про дату та пункти навантаження і розвантаження, характеристики вантажу, його вартість, інформацію про перевізника, замовника та вантажовідправника, а також скріплена підписами відповідальних осіб. Судом також встановлено, що товарно-транспортну накладну №62 від 10.03.2015р. зі сторони відповідача підписано директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" ОСОБА_5 та скріплено печаткою товариства.

У відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі представник відповідача зазначив, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" ОСОБА_5 не підписувала товарно-транспортну накладну №62 від 10.03.2015р., а підпис у графі "відповідальна особа вантажоодержувача" є відмінним від підпису директора відповідача, який міститься у договорі про торгове представництво (договорі купівлі-продажу) №25-ТПС від 02.07.2012р.

Проте, такі твердження відповідача є необґрунтованими, оскільки підпис ОСОБА_5, який міститься у товарно-транспортній накладній №62 від 10.03.2015р., скріплено печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфарба", відбиток якої відповідає відбитку печатки відповідача у договорі про торгове представництво (договорі купівлі-продажу) №25-ТПС від 02.07.2012р.

Під час судового розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанціях представник відповідача клопотання про призначення судової експертизи не заявляв, доказів викрадення, втрати чи використання іншими працівниками, зловживаючи службовим становищем, печатки ТОВ "Укрфарба" не надав, до правоохоронних органів щодо шахрайства чи зловживання службовим становищем не звертався.

З огляду на викладене, доводи апелянта про не дослідження судом першої інстанції вищезазначених обставин та не призначення експертизи підпису є необґрунтованими.

Як вбачається зі змісту товарно-транспортної накладної №62 від 10.03.2015р., відпуск товару було здійснено вантажоодержувачу на підставі довіреності №980 від 10.03.2015р., виданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрфарба".

При зверненні до суду позивачем долучено до позовної заяви копію довіреності №980 від 10.03.2015р., виданої на ім'я ОСОБА_5, проте у судовому засіданні оригінал вказаного документу для огляду суду не надано, а в письмових поясненнях вх.№01-372/389/17 від 23.01.2017р. зазначено, що копія довіреності №980 від 10.03.2015р. була отримана електронною поштою, оскільки товар було отримано директором відповідача - ОСОБА_5 особисто, позивач не наполягав на отриманні оригіналу довіреності.

Такі пояснення позивача вірно оцінені судом як обґрунтовані, приймаючи до уваги те, що з 01.01.2015р., у зв'язку з набранням чинності наказом Міністерства фінансів України №987 від 30.09.2014р., Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затверджена наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996р., яка передбачала, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери тощо відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів, втратила чинність.

Відповідно до абз.3 п.2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.65 Господарського кодексу України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

Частиною 5 статті 65 Господарського кодексу України визначено, що керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №32384904 від 06.12.2016р., керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" є ОСОБА_5.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Таким чином, твердження апелянта про недоведення факту передачі товару у зв'язку з відсутністю у позивача оригіналу довіреності на одержання товарно-матеріальних цінностей на паперовому носії з відтиском печатки та підписом керівника, є необґрунтованими, спростовуються вищевикладеними положеннями законодавства та матеріалами справи.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції за клопотанням представника відповідача судом долучено до матеріалів справи копію витягу з журналу реєстрації довіреностей Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфарба", з якого вбачається що довіреність №980 від 10.03.2015р. на ім'я ОСОБА_5 10.03.2015р. була видана та використана, при цьому, у відповідній графі журналу відповідачем зазначено реквізити накладних №99 та №100 від 10.03.2015р., які є предметом розгляду у даній справі.

Враховуючи викладене, з огляду на наявність відтиску печатки відповідача на товарно-транспортній накладній №62 від 10.03.2015р., відсутність підтвердженої інформації про викрадення печатки відповідача, її втрату чи зловживання службовим становищем працівниками відповідача щодо використання печатки товариства, встановлення судом повноважень керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" на підписання товарно-транспортної накладної, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про доведеність позивачем належними та допустимими доказами, в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, факту передачі відповідачу товару на суму 652 426,32 грн., а доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як встановлено судом вище, відповідно до п.4.3 договору про торгове представництво (договору купівлі-продажу) №25-ТПС від 02.07.2012р. в редакції додаткового договору №2 від 29.12.2012р. оплата товару покупцем здійснюється з відстрочкою платежу, зокрема, за товар, що відвантажується з 01 березня по 31 жовтня поточного року, - через 30 календарних днів з дати передачі товару.

Оскільки відповідно до товарно-транспортної накладної №62 від 10.03.2015р. товар на суму 652 426,32 грн. було передано покупцю 10.03.2015р., відповідач зобов'язаний був оплатити його в строк до 10.04.2015р.

Відповідно до виписок з розрахункового рахунку №26006500049488 Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Атолл Пеінт Україна", відкритому в Публічному акціонерному товаристві "Креді Агріколь Банк", у період з 10.04.2015р. по 30.06.2015р. відповідачем оплачено отриманий товар на суму 353 426,32 грн., з яких:

- 29608,00 грн. платіж від 10.04.2015р. з призначенням "оплата за накладними №98 та №100 від 10.03.2015р.";

- 50000,00 грн. платіж від 15.04.2015р. з призначенням "оплата за накладною №100 від 10.03.2015р.";

- 50000,00 грн. платіж від 24.04.2015р. з призначенням "оплата за лакофарбову продукцію згідно з накладною №99 від 10.03.2015р.";

- 52818,32 грн. платіж від 29.04.2015р. з призначенням "оплата за лакофарбову продукцію згідно з накладною №99 від 10.03.2015р.";

- 50000,00 грн. платіж від 12.05.2015р. з призначенням "оплата за лакофарбову продукцію згідно з накладною №99 від 10.03.2015р.";

- 25000,00 грн. платіж від 14.05.2015р. з призначенням "оплата за лакофарбову продукцію згідно з накладною №99 від 10.03.2015р.";

- 50000,00 грн. платіж від 15.06.2015р. з призначенням "оплата за лакофарбову продукцію згідно з додатковим договором №2 від 26.12.2014р. до договору №3-МК від 02.01.2013р.";

- 46000,00 грн. платіж від 30.06.2015р. з призначенням "оплата за лакофарбову продукцію згідно з додатковим договором №2 від 26.12.2014р. до договору №3-МК від 02.01.2013р."

Згідно пояснень позивача б/н від 16.12.2016р. (а.с.61) станом на 15.06.2015р. у відповідача не було заборгованості за договором №3-МК від 02.01.2013р., у зв'язку з чим платежі, які відповідач помилково зробив в рахунок погашення заборгованості за вказаним договором, були зараховані позивачем в рахунок оплат товару за договором про торгове представництво (договором купівлі-продажу) №25-ТПС від 02.07.2012р., на підставі якого заявлено даний позов.

Такі доводи позивача узгоджуються з умовам п.5.6 договору про торгове представництво (договором купівлі-продажу) №25-ТПС від 02.07.2012р. в редакції додаткового договору №6 від 26.12.2014р., яким передбачено, що у випадку, коли в платіжному дорученні покупця на оплату за договором не зазначено, за яку конкретно поставку здійснюється платіж, або ж покупець помилково зазначив у платіжному дорученні неіснуючу або вже оплачену поставку чи її частину, сторони домовились вважати такий платіж оплатою за наступну неоплачену поставку в прямому хронологічному порядку відповідно до дат виставлення рахунків на оплату.

Одночасно з цим, у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі відповідач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" не отримувало та не оплачувало товар за видатковими накладними №98, №99 та №100, а зроблені платежі є попередньою оплатою за товар, у зв'язку з чим, їх "необхідно розцінювати як намагання відповідача реалізувати своє право на відповідну знижку, визначену п.п.7.2.4, 7.2.5 на майбутнє". Такі пояснення відповідача є необґрунтованими, оскільки з виписок з розрахункового рахунку позивача вбачається, що відповідачем в призначенні платежів вказано саме видаткові накладні №98, №99 та №100 від 10.03.2015р. Обізнаність відповідача про дату та номери видаткових накладних, що є їх ідентифікуючими ознаками, свідчить про отримання ТОВ "Укрфарба" товару та часткову його оплату.

Судом враховано, що умови договору не передбачають попередньої оплати товару, а платежі були здійснені відповідачем після дати вказаної у видаткових накладних.

Доводи апелянта про відсутність у матеріалах справи заявок покупця на відвантаження товару є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, зокрема п.2.2.1 договору в редакції додаткової угоди №2 від 29.12.2012р. у якому зазначено, що вказані заявки подавались покупцем виключно в електронному вигляді.

Відсутність у матеріалах справи підписаних відповідачем видаткових накладних не спростовує викладених вище висновків суду, оскільки відповідно до положень Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., саме товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку тощо.

За таких підстав, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про часткову оплату відповідачем товару, отриманого на підставі товарно-транспортної накладної №62 від 10.03.2015р. та згідно з видатковими накладними №98, №99 та №100 від 10.03.2015р., на суму 353 426,32 грн.

Доказів погашення іншої частини заборгованості в сумі 299 000,00 грн. матеріали справи не містять.

У відзиві на позов та в апеляційній скарзі відповідач прямо не заперечує факт отримання товару, а зазначає про ніби-то недоведеність та відсутність належних та допустимих доказів отримання ним товару, що не узгоджується з матеріалами справи.

Відтак, з огляду на встановлений судом факт належного виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки товару відповідно до товарно-транспортної накладної №62 від 10.03.2015р., та враховуючи, що відповідачем не був спростований факт порушення взятих на себе обов'язків щодо повної оплати отриманого товару, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обгрунтованість зявленого позову про стягнення 299 000,00 грн. заборгованості.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини невиконання відповідачем зобов'язань з повної оплати поставленого товару, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми 3% річних, судом встановлено, що позивачем безпідставно нараховано 3% річних за 10.04.2015р. на всю суму заборгованості без врахування зробленої 10.04.2015р. часткової оплати в сумі 29 053,00 грн.

За перерахунком суду, сума 3% річних від суми простроченого відповідачем грошового зобов'язання, в межах визначеного позивачем періоду нарахування, складає 15 686,70 грн., з яких:

- 255,95 грн. сума 3% річних, нарахована за період з 10.04.2015р. по 14.04.2015р. за прострочення оплати 622 818,32 грн.;

- 423,73 грн. сума 3% річних, нарахована за період з 15.04.2015р. по 23.04.2015р. за прострочення оплати 572 818,32 грн. (з урахуванням часткової оплати 15.04.2015р. на суму 50 000,00 грн.);

- 214,86 грн. сума 3% річних, нарахована за період з 24.04.2015р. по 28.04.2015р. за прострочення оплати 522 818,32 грн. (з урахуванням часткової оплати 24.04.2015р. на суму 50 000,00 грн.);

- 502,19 грн. сума 3% річних, нарахована за період з 29.04.2015р. по 11.05.2015р. за прострочення оплати 470 000,00 грн. (з урахуванням часткової оплати 29.04.2015р. на суму 52 818,32 грн.);

- 69,04 грн. сума 3% річних, нарахована за період з 12.05.2015р. по 13.05.2015р. за прострочення оплати 420 000,00 грн. (з урахуванням часткової оплати 12.05.2015р. на суму 50 000,00 грн.);

- 1 038,90 грн. сума 3% річних, нарахована за період з 14.05.2015р. по 14.06.2015р. за прострочення оплати 395 000,00 грн. (з урахуванням часткової оплати 14.05.2015р. на суму 25 000,00 грн.);

- 425,34 грн. сума 3% річних, нарахована за період з 15.06.2015р. по 29.06.2015р. за прострочення оплати 345 000,00 грн. (з урахуванням часткової оплати 15.06.2015р. на суму 50 000,00 грн.);

- 4 546,44 грн. сума 3% річних, нарахована за період з 30.06.2015р. по 31.12.2015р. за прострочення оплати 299 000, 00 грн. (з урахуванням часткової оплати 30.06.2015р. на суму 46 000,00 грн.);

- 8 210,25 грн. сума 3% річних, нарахована за період з 01.01.2016р. по 30.11.2016р. за прострочення оплати 299 000,00 грн.

За розрахунком суду, 3% річних підлягають задоволенню в розмірі 15 686,70 грн., відповдно в решті заявлених вимог про стягнення 3% річних слід відмовити.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що відповідно до п.п.3.1 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Аналогічні висновки викладені у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2016р. у справі №905/711/16.

Позивачем вищевикладені вимоги не дотримано та розрахунок суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, виконано неправильно. Зокрема, позивачем не враховано, що оскільки оплата товару повинна бути здійснена до 10.04.2015р., то відповідно до п.3.2 вищезазначеної постанови пленуму інфляційні втрати нараховуються за період прострочення, який починається з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, тобто - з травня 2015р., і з суми, яка мала місце на останній день місяця.

Колегія суддів, здійснивши відповідний перерахунок, враховуючи періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто, мала місце дефляція), з огляду на визначені позивачем межі періоду прострочення, а також приймаючи до уваги здійснення відповідачем часткових оплат, вважає, що сума інфляційних втрат за прострочення відповідачем оплати поставленого товару складає 44 156,47 грн., з яких:

- 8 690,00 грн. інфляційні втрати, нараховані за травень 2015р. за прострочення оплати 395 000,00 грн. (оскільки заборгованість з урахуванням часткових оплат станом на 31.05.2015р. складає 395 000,00 грн.);

- 35 466,47 грн. інфляційні втрати, нараховані за період з червня 2015р. по жовтень 2016р. за прострочення оплати 299 000,00 грн. (оскільки залишок заборгованості з урахуванням часткових оплат станом на 30.06.2015р. складає 299 000,00 грн.).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в розмірі 44 156,47 грн., відповідно в решті заявлених вимог про стягнення інфляційних втрат слід відмовити.

19.12.2016р. позивач подав до суду доповнення до позовної заяви вх.№06-37/90863/16 від 19.12.2016р., у яких просив суд стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 10 000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пленум Вищого господарського суду України у п.6.3 постанови №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вказав, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом ч.3 ст.48 та ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п.1 ст.1 та ч.1 ст.6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України №6-рп/2013 від 11.07.2013р. у справі №1-4/2013.

Відповідно до п.6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

На підтвердження здійснення витрат на послуги адвоката в сумі 10 000,00 грн., позивачем надано суду копію договору про надання правової допомоги №5/12/16 від 05.12.2016р., укладеного між Адвокатським об'єднанням "Фінекс" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Атолл Пеінт України" (замовник), відповідно до п.1.1 якого виконавець зобов'язався на високому професійному рівні надати замовнику правову допомогу, а замовник зобов'язався прийняти надані послуги та здійснити оплату наданих послуг у порядку, визначеному договором.

Згідно п.2.1 договору про надання правової допомоги №5/12/16 від 05.12.2016р. виконавець зобов'язався надати замовнику правову допомогу, яка включає, зокрема, вивчення наданих замовником документів по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрфарба"; здійснення правового аналізу наданих первинних документів та надання усних консультацій замовнику з питань перспективи судової процедури за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" про стягнення заборгованості за договором про торгове представництво (договором купівлі-продажу) №25-ТПС від 02.07.2012р.; участь у розгляді справи у судовій процедурі, визначеній п.п.2.2.1, 2.2.2, 2.2.3 договору, яка включає, у тому числі, підготовку та подання позову до суду, повне та самостійне представництвом інтересів замовника в Господарському суді м.Києва тощо.

Пунктом 4.2.1 вказаного договору сторони погодили, що вартість послуг з представництва позивача у Господарському суді міста Києва становить 10 000,00 грн.

Згідно з платіжним дорученням №8475 від 15.12.2016р. позивачем було перераховано Адвокатському об'єднанню "Фінекс" грошові кошти в сумі 10 000,00 грн. як оплату за договором про надання правової допомоги №5/12/16 від 05.12.2016р.

Позивачем надано суду копії свідоцтва про реєстрацію адвокатського об'єднання №613 від 03.07.2009р., свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю №1009 від 14.06.2001р. на імя Бобиль В.В. та ордеру серії ДП №148/000029 від 12.12.2016р., на уповноваження адвоката Бобиль В.В. представляти інтереси позивача в господарських судах всіх інстанцій.

Приймаючи до уваги, що здійснення позивачем оплати за послуги адвоката підтверджується платіжним дорученням №8475 від 15.12.2016р. на суму 10000,00 грн., а вартість таких послуг є співмірною з ціною позову, представник позивача є адвокатом, який неодноразово приймав участь у судових засіданнях у Господарському суді міста Києва у даній справі, тому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 8 219, 22 грн. витрат за послуги адвоката, пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Доводи апелянта про невирішення судом питання щодо судових витрат спростовуються матеріалами справи, оскільки оскаржуваним ріщенням (з урахуванням ухвали суду від 09.02.2017р. про виправлення описки) стягнуто з відповідача на користь позивача 5382, 65 грн. судового збору відповідно до ст.49 ГПК України.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфарба" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2017р. у справі №910/22289/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2017р. у справі №910/22289/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/22289/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

А.І. Тищенко