Ухвала

від 29.06.2017 по справі 367/5525/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/5525/16-ц Головуючий у І інстанції Саранюк Л. П. Провадження № 22-ц/780/2589/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 46 29.06.2017

УХВАЛА

Іменем України

29 червня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - Коцюрби О.П.,

Суддів - Журби С.О., Березовенко Р.В.,

При секретарі - Топольському В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2017 року у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, пояснення сторін, вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави, в особі Кабінеиу Міністрів України звернувся до Ірпінського міського суду Київської області із позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що Прокуратурою Київської області під час виконання функцій, покладених законодавством на органи прокуратури, встановлені порушення вимог законодавства при відведенні Коцюбинською селищною радою Київської області земельних ділянок громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Вказав на те, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.08 № 2033/25-5 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Райдужній, 9 в смт. Коцюбинське ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га. Для будівництва і обслуговування житловогог будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі зазначеного рішення, ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯЖ № 922090 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:040:0054, площею 0,15 га., для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.10.2009 року, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_2, про що на державному акті серії ЯЖ № 922090 на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_2

Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі-продажу становить 60063,75 грн.

В позовній заяві Перший заступник прокурора Київської області вказав також на те, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16.05.2013 року, за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 року, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922090, виданий ОСОБА_3 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та скасовано його державну реєстрацію.

Вищевказаним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, Київської області, так як на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою Київської області про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське, Київської області у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради Київської області не відповідає вимогам земельного законодавства.

Таким чином, як вважає Перший заступник прокурора Київської області, для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада Київської області перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.

В той же час, за інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 року № 01- 04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку Голосіївський спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою Київської області та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 14.04.2016 року № A19/180 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0054 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП Голосіївський попереднього функціонального зонування попадає в 18 квартал.

Таким чином, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку Голосіївський .

Враховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_2, витребувати її в порядку ст. 388 ЦК України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки на даний час, яким є Кабінет Міністрів України.

За таких обставин, Перший заступник прокурора Київської області звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з вказаним позовом, який просив задовольнити.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23.02.2017 року Першому заступнику прокурора Київської області відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Перший заступник прокурора Київської області оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просив, скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23.02.2017 року, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог. Зазначив, що рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23.02.2017 року ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, судом не повно і всебічно з'ясовано обставини справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення Ірпінського міського суду від 23.02.2017 року в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Першого заступника прокурора Київської області не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право у порядку,встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

В ст. 11 ч. 1 ЦПК України вказано, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 6 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.08 № 2033/25-5 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Райдужній, 9 в смт. Коцюбинське ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га. для вказаних цілей.

На підставі зазначеного рішення, ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯЖ № 922090 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:040:0054, площею 0,15 га., для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.10.2009 року, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_2, про що, на державному акті серії ЯЖ № 922090 на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_2

Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі-продажу становить 60063,75 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16.05.2013 року за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 року № 2033/25-5, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922090, виданий ОСОБА_3 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та скасовано його державну реєстрацію.

Позивач, ставлячи питання про витребування спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння, посилається на ті обставини, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, розташована на території об'єкту природно-заповідного фонду- Національного природного парку Голосіївський та незаконно вибула із власності держави в особі Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. ч. 1 ,2, 3 п. г ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю,навіть якщо ці порушення не пов язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою,і відшкодування завданих збитків.Захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ЗК України (в редакції 1990 року) землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

У ст. 17 Лісового кодексу України передбачено, що у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Статтею 55 ЗК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Згідно ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Відповідно до ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Частиною 1 ст. 17 Лісового кодексу також встановлено, що у постійне користування ліси на землях саме державної власності, для ведення лісового господарства, без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Частиною 4 ст. 17 Лісового кодексу передбачено, що право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно ст. 13 ЗК України, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, серед іншого, і розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Компетенція Кабінету Міністрів України визначена ст. ст. 122, 149 ЗК України.

Зокрема, відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, серед іншого і ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного призначення, крім випадків, визначених ч. ч. 5 - 8 цієї статті, та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

Як вже зазначалось раніше, Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16.05.2013 року за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської обдласті від 25.12.2008 року № 2033/25-5, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922090, виданий ОСОБА_3 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та скасовано його державну реєстрацію.

Даним судовими рішенням було встановлено, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення. Як вбачається із зазначеного рішення Ірпінського міського суду Київської області, суд не прийняв до уваги посилання позивача - прокурора м. Ірпеня Київської області на ті обставини, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, що дана земельна ділянка перебувала в постійному користуванні КП Святошинське лісопаркове господарство , що не було проведено процедури вилучення та зміни цільового призначення спірної земельної ділянки із земель лісового фонду на землі житлової забудови, а також що не була проведена експертиза по проекту землеустрою, так як постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011року, що залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012 року у справі за позовом Київської міської ради до Державного управління навколишнього природного середовища в м. Києві, Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, Ірпінської міської ради Київської області, Коцюбинської селищної ради Київської області, за участю прокуратури м. Києва, треті особи: Державне агентство земельних ресурсів України, КП Святошинське лісопаркове господарство , КП КОР Обласний лісгосп , Київська обласна державна адміністрація, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, Державне агентство лісових ресурсів України, про визнання бездіяльності протиправною, рішень нечинними та їх скасування, зобов'язання вчинити дії, було встановлено, що у КП Святошинське лісопаркове господарство відсутні правовстановлюючі документи на спірні території, зокрема, КП Святошинське лісопаркове господарство не є державним лісогосподарським підприємством та у останнього відсутні документи, що підтверджують право користування на раніше надані землі.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи, що судовими рішеннями, яке набрало законної сили у справі, по якій брали участь ті самі особи, встановлені обставини, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0054 не відноситься до земель лісогосподарського призначення, то дані обставини відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не доказуються при розгляді вище вказаної справи.

Крім того, необхідно звернути увагу на ті обставини, що спірна земельна ділянка по вул. Райдужній 9, в смт. Коцюбинське, Київської області передавалась у власність ОСОБА_3 рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області у 2008 році.

Позивач, при подачі позову до суду не надав жодного доказу на підтвердження тих обставин, що станом на 2008 року, спірна земельна ділянка обліковувалась як землі лісового господарства або ліси для нелісогосподарських потреб, або земельні ділянки природоохоронного призначення і що станом на 2008 рік, розпорядником спірної земельної ділянки була держава в особі Кабінету Міністрів України.

Позивач посилається на ті обставини, що земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0054 розташована на території об'єкту природно-заповідного фонду - Національного природного парку Голосіївський , і як на доказ, що підтвержує вказану обставину, вказує на акт від 14.04.2016 року, згідно якого, спірна земельна ділянка відповідно до картосхеми території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП Голосіївський попереднього функціонального зонування попадає у 18 квартал, та на схему розширення Національного природного парку Голосіївський , та схему земельних ділянок наданих згідно рішень Коцюбинської селищної ради Київської області.

Однак, у судовому засіданні було встановлено, що межі Національного природного парку Голосїївський відповідно до Указу Президента України від 01.05.14 № 446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський , згідно якого територію парку було розширено на 6462,62 га. за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень Київзеленбуд не визначені і зазначений акт від 14.04.2016 року вказує лише про попереднє функціональне зонування.

Також не надано доказів тих обставин, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0054 розташована на території вказаного парку. Крім того, необхідно звернути увагу, що Указ Президента України № 446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський був виданий 01.05.2014 року, а у власність особі спірна земельна ділянка передавалась у 2008 році.

Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст. 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом ( ч. 1 ст. 55).

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державної реєстрації, а згідно ст. 126 ЗК України (в редакції на час отримання земельної ділянки відповідачем) таким документом був державний акт, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

В ч. 3 ст. 152 ЗК України вказано, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ст. 155 ЗК України).

Положеннями глави 16 ЦК України передбачено, що правочин може бути визнано недійсним з підстав визначених законом. У випадку визнання недійсним правочину може бути визнано недійсними і правовстановлюючий документ, який посвідчує право власності на майно.

В абзаці 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ вказано: виходячи з положень ст. ст. 8, 124 Конституції України, ст. ст. 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128. 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України,

ст. 15 ЦПК України, ст. 12 ГПК України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками: про визнання недійсними угод купівлі-продажу, дарування, застави, обміну, ренти земельних ділянок, договорів довічного утримання, за якими набувачеві передаються у власність земельні ділянки, укладених із порушенням встановленого законом порядку.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки (на час виникнення спірних відносин) визнавалися документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або цивільно-правових угод.

У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце уразі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі, таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Таку саму правову позицію висловлено Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 26.09.2012 року (справа № 6-103цс12).

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦПК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 2 ст. 321 ЦПК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

В ст. 387 ЦК України вказано, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло із володіння власника, або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що Ірпінський міський суд Київської області на законних підставах відмовив Першому заступнику прокурора Київської області в задоволення позовних вимог, так як витребувати своє майно із чужого незаконного володіння має право лише власник і тільки тоді, коли доведе факт незаконного вибуття майна з його володіння.

Також, Перший заступник прокурора Київської області не надав суду доказів того, що спірна земельна ділянка вибула із володіння держави, в особі Кабінету Міністрів України незаконно.

Так як Ірпінський міський суд Київської області розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи не допустив, тому, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області необхідно відхилити, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23.02.2017 року залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: