Ухвала

від 05.07.2017 по справі 490/996/16-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

05 липня 2017 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Хопти С.Ф.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Закропивного О.В., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Миколаївської міської ради, адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 липня 2016 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому просила стягнути з Миколаївської міської ради, адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради ( далі - адміністрація Центрального району), Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради солідарно на її користь майнову шкоду у розмірі 17 020 грн, моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 1 тис. грн..

На обґрунтування своїх вимог зазначала, що 28 вересня 2015 року належний їй автомобіль марки SSANG YONG REXSTON , реєстраційний номер НОМЕР_1, був пошкоджений сухою гілкою, яка відломилася від дерева, розташованого по вул. Нікольській, 80 у м. Миколаєві, чим їй завдано майнової шкоди на загальну суму 17 020 грн.

Вважала, що шкода завдана з вини відповідачів, які неналежно виконували власні повноваження та обов'язки щодо контролю за станом утримання дерев, виявленням та видаленням сухих дерев.

Посилаючись на наведені вище обставини, просила позов задовольнити.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 липня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з Миколаївської міської ради та адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_3 майнову шкоду в розмірі 17 020 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У решті частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2016 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 липня 2016 року в частині солідарного стягнення майнової шкоди та розподілу судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3

Стягнуто з адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_3 майнову шкоду в розмірі 17 020 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі адміністрація Центрального району Миколаївської міської ради, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судові рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам закону не повністю відповідають.

Судами встановлено, що 28 вересня 2015 року належний позивачці автомобіль SSANG YONG REXSTON , на вул. Нікольській біля будинку № 80 у м. Миколаєві, і впала на транспортний засівб, що був припаркований.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, та стягуючи з відповідачів солідарно завдану майнову й моральну шкоду, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що шкоду позивачці завдано внаслідок бездіяльності Миколаївської міської ради та адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна, оскільки вони зроблені судами без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, оцінки наданих ними доказів, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі винною особою, яка її завдала.

Разом з тим єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Згідно з п. 9 ст. 10 Закону України Про благоустрій населених пунктів до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить здійснення контролю за станом благоустрою та утриманням територій, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, їх озелененням, охороною зелених насаджень, водних об'єктів тощо.

Положеннями ст. 25, ч. 1 ст. 28 Закону України Про благоустрій населених пунктів передбачено, що утримання та благоустрій прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку, належних до нього будівель, споруд проводиться балансоутримувачем цього будинку або підприємством, установою, організацією, з якими балансоутримувачем укладено відповідний договір на утримання та благоустрій прибудинкової території. Правила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, за погодженням із заінтересованими центральними органами виконавчої влади

Відповідно до п. 3.2 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 року № 105 (далі - Правила), до елементів благоустрою віднесено, зокрема, зелені насадження (у тому числі, снігозахисні, протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, у парках, скверах і алеях, бульварах, садах, інших об'єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях.

Пунктом 5.5 Правил передбачено, що відповідальними за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними є: на об'єктах благоустрою державної чи комунальної власності - балансоутримувачі цих об'єктів; на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях -установи, організації, підприємства; на територіях земельних ділянок, які відведені під будівництво - забудовники чи власники цих територій; на безхазяйних територіях, пустирях - місцеві органи самоврядування; на приватних садибах і прилеглих ділянках - їх власники або користувачі.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 17 Закону України Про благоустрій населених пунктів передбачено право громадян звертатись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров'ю громадян унаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об'єктів благоустрою.

Відповідно до Положення про адміністрацію Центрального району Миколаївської міської ради, остання редакція згідно рішення Миколаївської міської ради від 12 грудня 2013 року № 36/2 Про внесення змін та доповнень до рішення міської ради від 21 квітня 2011 року № 5/3 Про затвердження Положень про виконавчі органи Миколаївської міської ради та апарат Миколаївської міської ради до повноважень адміністрації Центрального району віднесено виконання функцій в галузі житлово-комунального господарства.

Пунктом 4.4.18 Положення встановлено, що організація та виконання робіт із знесення, кронування та санітарної обрізки дерев і кущів на території приватного сектору та на території, прилеглій до відомчого житлового фонду та житлових будинків комунальної власності.

Заперечуючи проти позову, адміністрація Центрального району зазначала, що не є балансоутримувачем об'єктів благоустрою по вул. Нікольській,80 у м. Миколаєві та не має обов'язку щодо їх утримання.

Відповідно до п. 3.9 Правил благоустрою, санітарного утримання територій, забезпечення чистоти і порядку в м. Миколаєві від 16 травня 2013 року координація робіт зі створення, утримання та експлуатації зелених насаджень районів та міста в цілому покладається на департамент житлово-комунального господарства.

На порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суди не з'ясували, хто саме є відповідальним за завдану позивачу шкоду, пояснень відповідачів у достатньому обсязі не перевірили, не зробили висновків, чи знаходиться завдана позивачу шкода у причинному зв'язку із діями (бездіяльністю) відповідачів.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Втім, суд на порушення ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, не встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не дав відповідної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам .

Так, у матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на те, що пошкодження автомобіля позивачки сталося в результаті падіння гілки тополі, не надано експертного звіту чи інших документів, які б підтверджували вказаний факт.

Крім того того, у матеріалах справи відсутній протокол огляду місця події та свідки не допитувались.

У матеріалах справи наявні письмові пояснення свідків події, проте датуються вони значно пізнішим часом ніж сама подія.

У своїй позовній заяві ОСОБА_3 вказувала, що шкода її автомобілю завдана 29 вересня 2015 року, у той час як пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 датуються 03 червня 2016 року, тобто через 9 місяців після дорожньо-транспортної пригоди.

З пояснень свідків неможливо встановити місце їх перебування на момент події, відтак визначити, що саме вони могли бачити.

Однак судами на вказані факти увагу не звернуто та відхилено клопотання про адміністрації Центрального району про допит ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в якості свідків у судовому засіданні, чим порушено принцип диспозитивності .

Протокол допиту потерпілого, витребуваний із відділу поліції, не містить відомостей про те, коли саме проводився допит потерпілого і чи проводився він на місці дорожньо-транспортної пригоди, що унеможливлює з'ясування фактичних обставин справи, які мають значення для вирішення справи по суті.

Надані суду документи не містять даних щодо осіб, які проводили допит потерпілих, що унеможливлює перевірку цих даних.

З листа поліції від 29 вересня 2015 року вбачається, що автомобіль SSANG YONG REXSTON , реєстраційний номер НОМЕР_1, отримав пошкодження у вигляді розбиття вітрового скла та погнутого даху. Тобто інших пошкоджень не зафіксовано.

Відповідно до змісту рахунку фірми Автосмайл щодо проведення ремонту транспортного засобу позивачки у переліку робіт зазначено, зокрема, ремонт капоту.

Вказані обставини судом також не з'ясовано та зазначені вище розбіжності не усунуто.

Також судами не встановлено відсутність вини самої позивачки та дотриманні нею Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, зокрема п. 2.10 та 2.11.

Так, відповідно до п. 2.10 Правил дорожнього руху у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний, зокрема, не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди; повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи підрозділ міліції, вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об'їзд місця пригоди.

Згідно з п. 2.11 Правил дорожнього руху, якщо внаслідок дорожньо-транспортної пригоди немає потерпілих та не завдано матеріальної шкоди третім особам, а транспортні засоби можуть безпечно рухатися, водії (за наявності взаємної згоди в оцінці обставин скоєного) можуть прибути до найближчого поста Державтоінспекції або в орган чи підрозділ міліції для оформлення відповідних матеріалів, попередньо склавши схему пригоди та поставивши підписи під нею.

Судами не з'ясовано, чи викликались позивачкою на місце події представники Державної автомобільної інспекції, страхової компанії, міських служб.

Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону не врахували, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 липня 2016 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий С.Ф. Хопта

Судді: Б.І. Гулько

В.І. Журавель

О.В. Закропивний

С.П. Штелик