Постанова

від 27.06.2017 по справі 402/29/17 (2-а/402/10/17)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

(49083, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 29)

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

"27" червня 2017 р. справа № 402/29/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Благовіщенської районної державної адміністрації Кіровоградської області

на постанову Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 17 березня 2017 року у справі №402/29/17

за позовом ОСОБА_2

до Благовіщенської районної державної адміністрації Кіровоградської області - відділу регіонального розвитку, містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства

про визнання протиправним та скасування висновку, -

встановив:

У січні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати Висновок від 15.12.2016 року № 82 та Висновок від 20.01.2017 року за № 10 про відмову в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивача за рахунок категорії земель сільськогосподарського призначення для індивідуального садівництва, що знаходиться за адресою: Кіровоградська область, м. Благовіщенське, на розі вулиць Гоголя і Тітова.

Постановою суду першої інстанції позов задоволено повністю. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до доказів, наявних в матеріалах справи, земельна ділянка на діючому Генеральному плані зображена пустим білим квадратом. Рішенням № 389 двадцять п'ятої сесії шостого скликання від 3 жовтня 2014 року визначено сільськогосподарське призначення земельної ділянки за рахунок категорії земель, що перебуває в запасі, для індивідуального садівництва.

Суд зазначив, що відповідачем не надано належних доказів, які вказували б, що саме дана ділянка призначена для житлового будівництва та могли б спростувати викладене. Матеріали справи не містять доказів того, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не відповідає вимогам законодавства. Посилання відповідача на те, що цільове призначення земельної ділянки не відповідає містобудівній документації (без зазначення якій саме: 1987, 1997 років) не підтверджені належними і допустимими доказами.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не було зроблено ніяких висновків стосовно законності чи незаконності оскаржених висновків, а також їх обґрунтованості; не надав оцінки доказам та доводам відповідача. Суд не перевірив, чи прийняті оскаржені висновки у відповідності до ч.5 та ч.6 ст.186-1 ЗК України, ч.3, ч.4 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення.

Повідомлений належним чином про місце, дату і час судового засідання, представник відповідача не з'явився до суду, що не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що за заявою позивача від 3 жовтня 2014 року рішенням № 389 двадцять п'ятої сесії шостого скликання Ульяновської міської ради від 03.10.2014 року позивачу було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок категорії земель сільськогосподарського призначення в межах м. Ульяновка, що перебувають в запасі, орієнтовною площею 0,0300 га, для індивідуального садівництва (згідно КВЦПЗ : 01.05), що знаходиться за адресою: Кіровоградська область, м. Ульяновка (на теперішній час - м. Благовіщенське) , на розі вулиць Гоголя та Тітова. Дію зазначеного рішення було продовжено рішенням Благовіщенської міської ради №151 від 18.11.2016 року.

На замовлення позивача, ліцензованою організацією - ТОВ "Кіровоградгеоінформ" було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва.

Вказаний проект землеустрою було погоджено Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру - Відділом Держгеокадастру в Ульяновському районі Кіровоградської області за №332 від 21.12.2016 року.

Межі земельної ділянки погодженні Благовіщенською міською радою та складено Акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 03 серпня 2016 року. Земельна ділянка перебуває у запасі.

Висновком від 15.12.2016 року за № 82 та повторно від 20.01.2017 року за №10 Відділ регіонального розвитку, містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Благовіщенської районної державної адміністрації відмовив позивачу в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі ч.5 та ч.6 ст. 186-1 ЗК України, ч.3, ч.4 ст.24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", посилаючись на те, що згідно існуючої містобудівної документації (генерального плану м. Ульяновка, розробленого в 1989 році та актуалізованого рішення Ульяновської міської ради 27.02.2013 року № 248), вказана земельна ділянка знаходиться в межах кварталу присадибної житлової забудови і відповідно призначена для житлового будівництва, а не для індивідуального садівництва, тобто даний проект землеустрою мав би передбачати зміну цільового призначення земельної ділянки, що в даному випадку неможливе, оскільки в м. Благовіщенське відсутні план зонування або детальний план зазначеної території, затверджені відповідно до вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", що суперечить ч.4 ст.24 згаданого закону. Крім того, на теперішній час тривають роботи по коригуванню генерального плану населеного пункту, який наразі перебуває на етапі експертизи, тому, якщо органом місцевого самоврядування будуть запропоновані відповідні зміни до містобудівної документації та будуть схвалені експертною організацією, даний проект землеустрою може бути погоджений після затвердження генерального плану міста Благовіщенське та розроблення схеми зонування, якою має бути передбачено відповідний вид використання даної земельної ділянки.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з того, що:

- земельна ділянка на діючому генеральному плані зображена пустим білим квадратом. Рішенням міської ради двадцять п'ятої сесії шостого скликання від 3 жовтня 2014 року № 389 визначено сільськогосподарське призначення земельної ділянки за рахунок категорії земель, що перебувають в запасі, для індивідуального садівництва;

- відповідачем не надано належних доказів, які вказували б, що саме дана ділянка призначена для житлового будівництва та могли б спростувати викладене;

- матеріали справи не містять доказів того, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не відповідає вимогам законодавства;

- посилання відповідача на те, що цільове призначення земельної ділянки не відповідає містобудівній документації (без зазначення якій саме: 1987, 1997 років) не підтверджені належними і допустимими доказами.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст.20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Земельна ділянка, щодо якої позивачем подано заяву про відведення у власність, не є сформованою як об'єкт цивільних прав в розумінні ст.79-1 ЗК України, оскільки не має кадастрового номеру. Приймаючи рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність за рахунок категорії земель сільськогосподарського призначення в межах м. Ульяновка, що перебувають у запасі для індивідуального садівництва, Ульяновська міська рада не врахувала, що згідно існуючої містобудівної документації, а саме: Генерального плану м. Ульяновка, розробленого в 1989 році та актуалізованого рішенням Ульяновської міської ради 27.02.2013 року № 248; схематичного плану м. Ульяновка 1987 року; схематичного плану м. Ульяновка 1997 року та плану забудованого кварталу № 44 м. Ульяновка, які містяться в матеріалах справи, земельна ділянка, що проектується для відведення, є об'єктом містобудування в складі кварталу житлової індивідуальної забудови і призначена для житлового будівництва, що відповідно до ст.38 та 39 ЗК України відносить її до земель житлової так громадської забудови.

Згідно п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Згідно ч.ч.2, 3, 4 ст.24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій. Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства. У разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється. Зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.

Згідно ч.2 ст.5 вказаного Закону вимоги містобудівної документації є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами містобудування.

Відповідно до ст.16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Згідно ст.17 вказаного Закону генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Згідно ст.19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції. Детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; та інше.

Відповідно до генерального плану населеного пункту та детального плану території земельна ділянка, проект якої розробляється, знаходиться в межах житлового кварталу, підтверджує, що ця земельна ділянка призначалась для житлової та громадської забудови, а тому не можна вважати, що рішенням Ульяновської міської ради двадцять п'ятої сесії шостого скликання від 3 жовтня 2014 року №389 змінено цільове призначення земельної ділянки, адже це відбулося не в порядку, передбаченому ст.20 ЗК України.

У відповідності до ч.2 ст.186-1 ЗК України проект землеустрою підлягав погодженню відповідачем. Згідно ч.6 ст.186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У відповідності до ч.3, ч.4 ст.24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється. Зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.

Колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до п.6 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" до 1 січня 2015 року рішення щодо визначення та надання містобудівних умов і обмежень на територіях, де відповідно до цього Закону не затверджені плани зонування або детальні плани територій, приймають уповноважені органи містобудування та архітектури з урахуванням попередніх планувальних рішень у межах встановленого законодавством строку.

Згідно п.6-1 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що дія частин третьої та четвертої статті 24 цього Закону до 1 січня 2015 року не поширюється на території, де відповідно до цього Закону не затверджені плани зонування або детальні плани територій.

Проте, на час розгляду проекту та складання висновків відповідачем обмеження, встановлені вказаними нормами закону втратили свою дію, тому відповідач правомірно врахував наявну містобудівну документацію та застосував положення ст.24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

За таких умов, відповідачем правомірно було відмовлено у погодженні проекту відведення земельної ділянки, яка розташована у межах кварталу житлової забудови, оскільки проектом землеустрою не було передбачено зміну цільового призначення земельної ділянки.

Та обставина, що рішення міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою містить інформацію про те, що земельна ділянка надається за рахунок земель сільськогосподарського призначення не має правового значення, оскільки земельна ділянка не є сформованою, а, відповідно, у державному кадастрі відсутні дані щодо її цільового призначення. Мета погодження проекту землеустрою полягає в тому, щоб уникнути передачі у власність земельних ділянок з порушенням вимог законодавства.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, довів суду правомірність своїх рішень, тому позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають цим обставинам, що є підставою для скасування постанови суду з ухваленням нового рішення відповідно до ст. 202 КАС України.

Керуючись ст.ст.196, 198, 202 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Благовіщенської районної державної адміністрації Кіровоградської області задовольнити.

Постанову Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 17 березня 2017 року у справі №402/29/17 скасувати.

В задоволенні позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку, визначеному ст.212 КАС України .

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: В.Є. Чередниченко