Постанова

від 14.03.2018 по справі 402/29/17 (2-а/402/10/17)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 березня 2018 рокусправа № 402/29/17 (2-а/402/10/17)

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя: Ясенова Т.І.

судді: Чепурнов Д.В. Сафронова С.В.

секретар судового засідання: Троянов А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Благовіщенської районної державної адміністрації Кіровоградської області на постанову Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 17 березня 2017 року, суддя 1 інстанції Ясінський Л. Ю., по справі за позовом ОСОБА_1 до Благовіщенської районної державної адміністрації Кіровоградської області - відділу регіонального розвитку, містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства про визнання протиправним та скасування висновків про відмову в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Благовіщенської районної державної адміністрації Кіровоградської області - відділ регіонального розвитку, містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просила визнати протиправним та скасувати Висновок від 15.12.2016 року за № 82 та Висновок від 20.01.2017 року за № 10 про відмову в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу за рахунок категорії земель сільськогосподарського призначення для індивідуального садівництва, що знаходиться за адресою: Кіровоградська область, м. Благовіщенське, на розі вулиць Гоголя і Тітова.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про відсутність будь-яких правових підстав для відмови у погодженні проекту землеустрою, а також висновки не містять належного обґрунтування відмови.

Постановою Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 17 березня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано Висновок від 15.12.2016 року за № 82 та Висновок від 20.01.2017 року за № 10 про відмову в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 за рахунок категорії земель сільськогосподарського призначення для індивідуального садівництва, що знаходиться за адресою: Кіровоградська область, м. Благовіщенське, на розі вулиць Гоголя і Тітова.

Стягнуто з відповідача здійснені позивачем судові витрати на правову допомогу в сумі 5120 грн. та судовий збір у розмірі 640 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року задоволено апеляційну скаргу Благовіщенської районної державної адміністрації Кіровоградської області. Постанову Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 17 березня 2017 року у справі № 402/29/17 скасовано У задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 грудня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року - скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильність застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції не перевірено чи прийняті оскаржувані висновки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, зокрема на відповідність пункту 5, пункту 6 статті 186-1 Земельного кодексу України, частин 3, 4 статті 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності . Не надано правової оцінки доказам та доводам відповідача.

У додаткових письмових поясненнях до апеляційної скарги від 30.01.2018, поданих до суду апеляційної інстанції відповідач вказує на необхідність врахування при розгляді справи тих обставин, що станом на 16 лютого 2017 року розроблено генеральний план міста м. Благовіщенське, затверджений рішенням Благовіщенської міської ради від 16.02.2017 року та план зонування м. Благовіщенське, затверджений рішенням Благовіщенської міської ради від 07.07.2017, відповідно до яких спірна земельна ділянка знаходиться в зоні садибної забудови. Також, 25.01.2018 Державним кадастровим реєстратором Відділу у Благовіщенському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області прийнято рішення про відмову позивачу у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру по спірній земельній ділянці.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказуючи на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду залишити без змін. Зазначає, що земельна ділянка відводиться за рахунок земель сільськогосподарського призначення, із земель запасу та надана для індивідуального садівництва на угіддях - багаторічні насадження, на якій відсутній об'єкт будівництва. Відповідно зазначений проект землеустрою не підлягає погодженню відділом регіонального розвитку, містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Благовіщенської районної державної адміністрації. Виконавець проекту землеустрою ТОВ Кіровоградгеоінформ помилково звернувся до відповідача за погодженням проекту, не врахувавши зміни внесені до статті 186-1 Земельного кодексу України, відповідно до яких у відповідача відсутні повноваження на погодження поданого проекту землеустрою в даному випадку.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за заявою позивача від 3 жовтня 2014 року рішенням № 389 двадцять п'ятої сесії шостого скликання Ульяновської міської ради від 03.10.2014 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок категорії земель сільськогосподарського призначення в межах м. Ульяновка, що перебувають в запасі, орієнтовною площею 0,0300 га, для індивідуального садівництва (згідно КВЦПЗ : 01.05), що знаходиться за адресою: Кіровоградська область, м. Ульяновка (на теперішній час - м. Благовіщенське), на розі вулиць Гоголя та Тітова. Дію зазначеного рішення було продовжено рішенням Благовіщенської міської ради №151 від 18.11.2016 року.

На замовлення позивача, ліцензованою організацією - ТОВ Кіровоградгеоінформ було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва.

Вказаний проект землеустрою було погоджено Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру - Відділом Держгеокадастру в Ульяновському районі Кіровоградської області за №332 від 21.12.2016 року.

Межі земельної ділянки погодженні Благовіщенською міською радою та складено Акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 03 серпня 2016 року. Земельна ділянка перебуває у запасі.

Висновком від 15.12.2016 року за № 82 та повторно від 20.01.2017 року за №10 Відділ регіонального розвитку, містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Благовіщенської районної державної адміністрації відмовив позивачу в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі частини 5 та частини 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України, частини 3, частини 4 статті 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , посилаючись на те, що згідно існуючої містобудівної документації (генерального плану м. Ульяновка, розробленого в 1989 році та актуалізованого рішення Ульяновської міської ради 27.02.2013 року № 248), вказана земельна ділянка знаходиться в межах кварталу присадибної житлової забудови і, відповідно, призначена для житлового будівництва, а не для індивідуального садівництва, тобто даний проект землеустрою мав би передбачати зміну цільового призначення земельної ділянки, що в даному випадку неможливе, оскільки в м. Благовіщенське відсутні план зонування або детальний план зазначеної території, затверджені відповідно до вимог Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , що суперечить пункту 4 статті 24 згаданого закону. Крім того, на теперішній час тривають роботи по коригуванню генерального плану населеного пункту, який наразі перебуває на етапі експертизи, тому, якщо органом місцевого самоврядування будуть запропоновані відповідні зміни до містобудівної документації та будуть схвалені експертною організацією, даний проект землеустрою може бути погоджений після затвердження генерального плану міста Благовіщенське та розроблення схеми зонування, якою має бути передбачено відповідний вид використання даної земельної ділянки.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що вказана земельна ділянка на діючому генеральному плані зображена пустим білим квадратом. Рішенням міської ради двадцять п'ятої сесії шостого скликання від 3 жовтня 2014 року № 389 визначено сільськогосподарське призначення земельної ділянки за рахунок категорії земель, що перебувають в запасі, для індивідуального садівництва; відповідачем не надано належних доказів, які вказували б, що вказана земельна ділянка призначена для житлового будівництва, а також матеріали справи не містять доказів того, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не відповідає вимогам законодавства. Посилання відповідача на те, що цільове призначення земельної ділянки не відповідає містобудівній документації (без зазначення якій саме: 1987, 1997 років) не підтверджені належними і допустимими доказами.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. (частина 1 статті 3 Земельного кодексу України)

Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. (частина 1 статті 2 Земельного кодексу України)

Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. (частина 1 статті 2 Земельного кодексу України)

За приписами частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. (частина 2 статті 116 Земельного кодексу України)

Згідно з частиною 3 статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. (частина 4 статті 116 Земельного кодексу України)

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.(частина 8 статті 118)

За приписами частини 1 статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, підлягає обов'язковому погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з частиною 2 статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об'єкт будівництва або планується розташування такого об'єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати:

додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій";

надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями;

проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.

У висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Згідно пункту б частини 1 статті121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до пункту а частини 3 статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення, зокрема, можуть передаватися у власність та надаватися у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Натомість, загальний правовий режим земель житлової та громадської забудови визначається статтями 38, 39 Земельного кодексу України, якими встановлено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Різний правовий режим земель, сільськогосподарського призначення, що відводяться для ведення садівництва та земель житлової та громадської забудови, додатково підтверджується положеннями статті 122 Земельного кодексу України, якою встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, які також обумовлені особливостями кожного виду використання земельної ділянки.

Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Стаття 1 Закону України Про землеустрій містить визначення поняття цільове призначення земельної ділянки , згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Враховуючи вищезазначене зміна цільового призначення повинна проводитися виключно у порядку, встановленому законом.

В постанові Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі № 21-417а12 за позовом заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визнання незаконними та скасування розпоряджень, зазначено, що зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива, але порядок вирішення цього питання не встановлений. Виходячи з вищевикладеного принципу щодо раціонального використання та охорони земель, суд вважає, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому нормами Земельного кодексу України для зміни цього цільового призначення землі.

Земельний кодекс України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до частини 3 статті 20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за ініціативою власників.

Обов'язковою умовою дотримання встановленої процедури зміни цільового призначення земельної ділянки є складання або перепогодження (у випадку якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка, а не її частина) проекту відведення земельної ділянки з місцевими органами виконавчої влади (районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини), а також підлягає державній землевпорядній експертизі.

Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов'язкового дотримання механізму такої зміни.

Відповідно до Рішення двадцять п'ятої сесії шостого скликання Ульяновської міської ради №389 від 03.10.2014 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок категорії земель сільськогосподарського призначення в межах м. Ульяновка, що перебувають в запасі, орієнтовною площею 0,0300 га, для індивідуального садівництва (згідно КВЦПЗ : 01.05), що знаходиться за адресою: Кіровоградська область, м. Ульяновка (на теперішній час - м. Благовіщенське), на розі вулиць Гоголя та Тітова. Дію зазначеного рішення було продовжено рішенням Благовіщенської міської ради №151 від 18.11.2016 року.

З наявної в матеріалах справи копії проекту землеустрою вбачається, що земельна ділянка відводиться за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у запасі, надана для індивідуального садівництва по угіддях - 002.03.Багаторічні насадження, на якій відсутній об'єкт будівництва.

З огляду викладене вищевказаний проект землеустрою не підлягає на погодженню Відділом регіонального розвитку, містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Благовіщенської районної державної адміністрації.

Доводи відповідача про те, що станом на 16 лютого 2017 року розроблено генеральний план міста м. Благовіщенське, затверджений рішенням Благовіщенської міської ради від 16.02.2017 року та план зонування м. Благовіщенське, затверджений рішенням Благовіщенської міської ради від 07.07.2017, відповідно до яких спірна земельна ділянка знаходиться в зоні садибної забудови, а також, що 25.01.2018 Державним кадастровим реєстратором Відділу у Благовіщенському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області прийнято рішення про відмову позивачу у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру по спірній земельній ділянці, не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки, вказані обставини не існували на час прийняття відповідачам оскаржуваних висновків.

Жодних доказів про зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки в порядку встановленому чинним законодавством, відповідачем не надано.

Щодо вимог позивача про стягнення судових витрат, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Положеннями статті 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до частини 4 статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи викладене, договір про надання правової допомоги є документом, який підтверджує домовленість між клієнтом та адвокатом щодо надання останнім послуг зі здійснення захисту, представництва тощо в обмін на визначений у такому договорі гонорар (фіксований розмір або погодинна оплата).

З матеріалів справи вбачається, що правова допомога позивачу надавалась адвокатом відповідно до договору про надання юридичних послуг від 16 серпня 2016 року із змінами до п. 1, 3, 4 договору про надання правової допомоги від 15 грудня 2017 року.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем долучено до матеріалів справи квитанції від 06.04.2017, 20.06.2017 та 12.08.2017 на загальну суму у розмірі 10880грн.

Положеннями статті 135 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Матеріалами справи справи підтверджуються витрати позивача, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту у розмірі 662,37грн. відповідно до проїзного документу ДЛ №992603, ДЙ №197131 та ДЙ №197129.

Положеннями статті 138 КАС України встановлено, що розмір витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Під час вчинення процесуальних дій та підготовки справи до розгляду позивачем понесені судові витрати на загально суму 170,80грн, що підтверджується оригіналами квитанцій наявними в матеріалах справи.

Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 768 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією №14 від 29.07.2017. (т. 2 ст. 3)

Оскільки, під час апеляційного розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування постанови суду першої інстанції від 17.03.17, якою задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі, позивачеві підлягають присудженню здійснені ним судові витрати, сплачені при зверненні до суду касаційної інстанції у розмірі 768 грн.

При цьому задовольняючи позовні вимоги, судом першої інстанції стягнуто на користь позивача судові витрати понесені ОСОБА_1 на правову допомогу у розмірі 5120 грн. та судовий збір в розмірі 640 грн., на загальну суму в розмірі 5760 грн.

Зважаючи на викладене, стягненню з Благовіщенської районної державної адміністрації Кіровоградської області - відділу регіонального розвитку, містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства на користь ОСОБА_1 підлягають судові витрати в розмірі 12481,17 грн.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Благовіщенської районної державної адміністрації Кіровоградської області - залишити без задоволення.

Постанову Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 17 березня 2017 року - залишити без змін.

Стягнути з Благовіщенської районної державної адміністрації Кіровоградської області - відділу регіонального розвитку, містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 12481,17 грн. (дванадцять тисяч чотириста вісімдесят одна гривень сімнадцять копійок)

Постанова набирає законної сили з 14.03.2018 року та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 19.03.2018.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: Д.В. Чепурнов

Суддя: С.В. Сафронова