Постанова

від 15.06.2017 по справі 814/737/17

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

15 червня 2017 року Справа № 814/737/17

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес хол", вул. Кагатна, 1-Ж,Миколаїв,54007

доГоловного управління Державної Фіскальної служби у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001

провизнання протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення від 29.12.2016р. № 0004071401, від 22.03.2017р. № 0003281401, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Бізнес Хол (далі-позивач, ТОВ) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі-відповідач, ГУ ДФС у Миколаївській області, податкова) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0004071401 від 29.12.2016 р., №0003281401 від 22.03.2017 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкова безпідставно дійшла висновку про не підтвердження факту отримання позивачем послуг від контрагентів у перевіряємий період, оскільки всі первинні документи, що свідчать про реальність господарських операцій за цей період позивачем були надані до перевірки та містяться в матеріалах справи, відтак оскаржувані рішення податкового органу підлягають скасуванню.

Відповідач надав до суду письмові заперечення та просив відмовити у задоволенні позову.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Співробітниками податкової у період з 15.11.2016 р. по 05.12.2016 р. проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Бізнес-Хол з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 р. по 30.06.2016 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 р. по 30.06.2016 р., за результатами якої 12.12.2016 р. складено акт перевірки №40/14-29-14-01/37436459 (далі-Акт).

Згідно акту перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем п. 1) п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.138.1 ст.138, п.п. 139.1.3 п.п. 139.1.9. п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 287 034 грн., в т.ч.: за 2013 рік на суму 507 грн., за 2014 рік на суму 109 196 грн., за 2015 рік на суму 177 331 грн.; п. 2) п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 130 460 грн., в т.ч. по періодах: за листопад 2013 року на суму 83 грн., за грудень 2013 року на суму 450 грн., за січень 2014 року на суму 217 грн., за лютий 2014 року на суму 600 грн., за березень 2014 року на суму 1750 грн., за червень 2015 року на суму 127 360 грн.

На підставі Акту податковою прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0004071401 від 29.12.2016 про збільшення грошових зобов'язань з ПДВ на суму 162 971 грн. 25 коп. (в т.ч. основний платіж -130 377 грн., штрафні санкції - 32 594,25 грн.)

- № 0004081401 від 22.03.2017 року про збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств на суму 314 459 грн. 75 коп. (в т.ч. основний платіж - 287 034 грн., штрафні санкції - 27 425,75 грн.).

Висновки про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на висновках податкової про не підтвердження позивачем факту отримання послуг від ТОВ Аламотрейд , ТОВ ТК Вояж та ТОВ Ла-Ванда.

Суд надаючи правову оцінку обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

В ході розгляду справи судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що у перевіряємову періоді позивачем отримано від ТОВ Аламотрейд транспортно-експедиційні послуги протягом 2013-2014 років на підставі договору від 30.01.2013 року №30/01, актів приймання-передачі.

Суд не приймає в якості належного доказу посилання податкового органу на службову записку від 05.12.2016 року № 1056/14-29-21-11, отриману від оперативного управління ГУ ДФС у Миколаївській області, якою надано Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23.10.2015 року по справі № 489/1193/15-к про закриття кримінального провадження щодо притягнення громадянина ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 205 КК України "фіктивне підприємництво", оскільки дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність самих господарських операцій. А відтак не є вичерпаним доказом при встановленні або нереальності господарські операції, або відсутності в ній ділової мети, яка зі змісту положень ст. 14 Податкового кодексу України передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції на отримання позитивного

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Вищого адміністративного суду від 15.01.2015 року по справі № К/9991/56051/11.

У перевіряємому періоді позивачем укладено договори з ТОВ Ла-Ванда та ТОВ ТК Вояж про транспортне експедирування. На підтвердження отримання послуг за даними договорами позивачем надано до суду договори, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та товарно-транспортні накладні, платіжні доручення.

Відповідач у своїх запереченнях послався на відсутність ТТН, не розкриття суті отриманих послуг в актах та на неможливість контрагентів здійснити надання таких послуг.

Суд вважає, що такі твердження відповідача в ході розгляду справи позивачем повністю спростовано, оскільки до суду надано акти приймання передачі та ТТН, які мають всі необхідні реквізити (арк. с. 129-202).

Крім того, ті обставини, що у постачальників позивача недостатньо власних трудових чи матеріальних ресурсів, або в ланцюгах постачальників є сумнівні підприємства чи навіть підприємства, які визнані фіктивними, є лише приводом для більш ретельної перевірки їх діяльності. Самі по собі ці обставини не можуть бути підставами для позбавлення покупців цих підприємств права на віднесення сплачених на їх користь коштів до податкового кредиту та валових витрат.

З вищезазначеного випливає, що при здійсненні господарських операцій у перевіряємий період позивач діяв виключно у відповідності до норм діючого законодавства.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Принцип індивідуалізації відповідальності також підтверджуєть;я практикою Верховного суду України, практикою ВАС України (Ухвали ВАС України від 04.10.20:; р. у справі № К/9991/20486/12, від 03.12.2012 р. у справі № К/9991/59241/12) та закріплений : > практиці Європейського суду з прав людини, а саме у справах Булвес АД проти Болгарії, III он: а проти України, Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії.

Зокрема у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Булвес АД проти Болгари суд вказав, ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкових повідомлень-рішень, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, ч.3 ст. 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області від 29.12.2016 року №0004071401.

3.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області від 22.03.2017 року №0003281401.

4.Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Хол" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної Фіскальної служби у Миколаївській області сплачений судовий збір згідно платіжного доручення №6 від 31.03.2017 року в сумі 7161,48 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Є.В. Марич