Постанова

від 26.06.2019 по справі 814/737/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2019 року

Київ

справа №814/737/17

адміністративне провадження №К/9901/651/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.06.2017 (суддя Марич Є.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 (головуючий суддя Лук`янчук О.В., Градовський Ю.М., Кравченко К.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес Хол до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ Бізнес Хол звернулося до адміністративного суду з позовом до ГУ ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.06.2017, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Головне управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду. У касаційній скарзі податковий орган просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДФС у Миколаївській області звернулось з касаційною скаргою. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, без повного та всебічного з`ясування обставин справи. Як вважає податковий орган, судами не враховано, що позивачем документально не підтверджено використання придбаних послуг у власній господарській діяльності, акти виконаних робіт не відображають зміст отриманих послуг у ТОВ Аламотрейд , ТОВ Ла-Ванда , ТОВ ТК Вояж , позивачем не надано товаро-транспортні накладні, які повинні бути складені під час надання транспортно-експедиційних послуг, транспортні засоби за контрагентами позивача не зареєстровані.

Крім того, на думку відповідача, судами неправомірно не прийнято до уваги ухвалу Ленінського районного суду м.Миколаєва, якою встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрував юридичну особу ТОВ Аламотрейд за грошову винагороду з метою прикриття незаконної діяльності, дії ОСОБА_1 кваліфіковані за статтею 205 Кримінального кодексу України, як фіктивне підприємництво. Відповідач наголошує, що судами не наведено мотивів відступлення від позиції Верховного Суду України, згідно якої віднесення відображених у первинних документах сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування валових витрат є безпідставними, оскільки первинні документи підписані від імені особи, яка заперечує свою участь у діяльності товариства.

У свою чергу, позивач подав до суду відзив на касаційну скаргу, де вказує, що висновки відповідача про порушення товариством вимог податкового законодавства є безпідставними. Як зазначає позивач, товаро-транспортні накладні надані разом з іншими доказами до адміністративного позову та досліджені судами, дефектність та навіть фіктивність контрагентів не свідчить про обізнаність платника з протиправним характером діяльності його контрагента та не є вичерпним доказом при встановленні нереальності господарських операцій, відсутність контрагента за місцезнаходженням, відсутність умов для здійснення господарської діяльності, стан розрахунків контрагента з бюджетом - фактично є свідченням порушень, допущених контрагентами, а не доказом несумлінності позивача.

Ухвалою Верховного Суду від 24.06.2019 справу призначено до розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 26.06.2019.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідача у період з 15.11.2016 по 05.12.2016 проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Бізнес-Хол з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 30.06.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.06.2016.

За результатами перевірки складено акт від 12.12.2016 №40/14-29-14-01/37436459, згідно якого податковим органом встановлено порушення позивачем:

пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.1 статті 138, підпунктів 139.1.3, 139.1.9. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 287034грн., у тому числі: за 2013 рік на суму 507грн., за 2014 рік на суму 109196грн., за 2015 рік на суму 177331грн.;

пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 130460грн., у тому числі: за листопад 2013 року на суму 83грн., за грудень 2013 року на суму 450грн., за січень 2014 року на суму 217грн., за лютий 2014 року на суму 600грн., за березень 2014 року на суму 1750грн., за червень 2015 року на суму 127360грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

від 29.12.2016 №0004071401 про збільшення грошових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 162971,25грн., у тому числі: основний платіж -130377грн., штрафні санкції - 32594,25грн.;

від 22.03.2017 №0004081401 про збільшення грошових зобов`язань з податку на прибуток підприємств на суму 314459,75грн., у тому числі: основний платіж - 287034грн., штрафні санкції - 27 425,75грн.

Висновки про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на висновках контролюючого органу про непідтвердження позивачем факту отримання послуг від ТОВ Аламотрейд , ТОВ ТК Вояж та ТОВ Ла-Ванда .

Не погодившись з прийнятими відповідачем рішеннями, ТОВ Бізнес Хол звернулося до адміністративного суду про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не доведено наявність порушень позивачем, зафіксованих актом перевірки. Суди дійшли висновку, що наявні в матеріалах справи копії первинних документів, не мають дефекту форми, змісту або походження, котрі в силу Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. Як вважали суди, первинні документи підтверджують здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Аламотрейд , ТОВ ТК Вояж , ТОВ Ла-Ванда . Апеляційний суд вказав, що посилання податкового органу на ухвалу Ленінського районного суду м.Миколаєва від 23.10.2015 щодо притягнення громадянина ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за статтею 205 кримінального кодексу України є помилковим, оскільки дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність самих господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними, надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з неповного з`ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи, з огляду на наступне.

Приписи статті 67 Конституції України вказують, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно статті 19 Основного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положення пункту 44.1 статті 44 ПК України визначають, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 139.1 статті 139 ПК України встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як визначено пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як передбачено пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПК України, протягом звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга цієї статті).

Згідно частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що основним видом діяльності ТОВ "Бізнес хол", у періоді, який підлягав перевірці був Вантажний автомобільний транспорт (КВЕД 49.41).

Суди вказали, що у перевіряємий період позивач мав господарські операцій з ТОВ Аламотрейд , ТОВ ТК Вояж та ТОВ Ла-Ванда щодо надання транспортно-експедиційного обслуговування. На підтвердження реальності господарських операцій з вказаними контрагентами позивачем надано копії: договору, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг); податкових накладних, видаткових накладних, банківські виписки по розрахунковим рахункам та інші документи. Суми податку на додану вартість, обчислені з вартості наданих вказаними контрагентами послуг, включено позивачем до декларацій з податку на додану вартість відповідних звітних періодів, а також віднесено до витрат, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування і включено до Декларацій з податку на прибуток відповідних звітних періодів.

Однак, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності. Судами не здійснено належну оцінку наявних у справі доказів, не спростовано доводів податкового органу, що акти виконаних робіт не відображають зміст отриманих послуг.

Крім того, судами зроблений висновок, згідно якого обставини, що у постачальників позивача недостатньо власних трудових чи матеріальних ресурсів, або в ланцюгах постачальників є сумнівні підприємства чи навіть підприємства, які визнані фіктивними, є лише приводом для більш ретельної перевірки їх діяльності.

Судами попередніх інстанцій не досліджено необхідні докази, з яких слідує, що документи підтверджують реальні зміни у майновому стані сторін та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання вказаних правочинів, дійсно відбулися, є економічно виправданими. З оскаржуваних рішень не вбачається, що судами у повному обсязі встановлено обставини стосовно документального підтвердження використання позивачем придбаних послуг у власній господарській діяльності, наявність залучених чи самостійних трудових та матеріальних ресурсів контрагентів позивача для реального виконання господарських операцій.

Касаційний суд зауважує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування та податковий кредит, наступає за умови фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження первинними документами бухгалтерського обліку, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Крім того, в обґрунтування своїх доводів податковий орган посилався на ухвалу Ленінського районного суду м.Миколаєва від 23.10.2015 у справі №489/1193/15-к, якою ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, у зв`язку з закінченням строків давності.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що 09.01.2013 на пропозицію невстановленої особи, за грошову винагороду, ОСОБА_1 зареєстрував суб`єкт підприємницької діяльності - юридичну особу ТОВ Аламотрейд (код ЄДРПОУ 38436450), з метою прикриття незаконної діяльності підприємствам реального сектору економіки та являвся засновником та директором вказаного підприємства, відкрив на своє ім`я розрахункові рахунки в банківських установах, що дозволило використовувати юридичну особу для прикриття незаконної діяльності.

Як зазначено судом, у період з 09.01.2013 по теперішній час, ОСОБА_1 не виконував будь-яких організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у якості директора ТОВ Аламотрейд : не укладав угод на придбання та продаж товарів, робіт (послуг), не здійснював організаційних заходів направлених на забезпечення транспортування товарів, не приймав кадрових рішень про призначення будь-кого, крім себе, на посади працівників підприємства ТОВ Аламотрейд , не здійснював організацію ведення бухгалтерського та податкового обліку на підприємстві.

З ухвали слідує, що у період з 09.01.2013 по теперішній час невстановлена особа використала реєстраційні документи та печатку ТОВ Аламотрейд для прикриття незаконної діяльності підприємствам реального сектору економіки, яке виразилось в пособництві в умисному ухиленні від сплати податків іншим суб`єктам підприємницької діяльності, пов`язаному зі сплатою податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств та документальному підтвердженні перед контролюючими органами неіснуючих операцій з придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), та видачі завідомо підроблених первинних бухгалтерських документів, які надали суб`єктам підприємницької діяльності право на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування податком на прибуток підприємств.

Відповідно до ухвали суду, операції, проведені ТОВ Аламотрейд з моменту призначення на посаду директора зазначеного підприємства Рощина І.О., а саме з 08.01.2013 не спричинили настання реальних наслідків та були спрямовані на надання вигоди іншим суб`єктам підприємницької діяльності, які за рахунок неіснуючих фінансово-господарських операцій, шляхом використання первинних бухгалтерських документів з реквізитами ТОВ Аламотрейд незаконно сформували податковий кредит та валові витрати, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток підприємств. Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за частиною першою статті 205 кримінального кодексу України, як фіктивне підприємництво, тобто створення суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності.

Ухвала Ленінського районного суду м.Миколаєва від 23.10.2015 у справі №489/1193/15-к набрала законної сили.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам податкового органу, якими він мотивує правомірність оспорюваних нарахувань за цими операціями.

При цьому, обов`язком суду є надання належної правової оцінки доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, суд повинен оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв`язку за правилами статті 90 КАС України та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Суд касаційної інстанції наголошує, що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у достовірності наведених у цих документах відомостей, в інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин.

Відповідно до позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 22.09.2015 по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" до ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень - документи, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, що виключає можливість формування даних податкового обліку на підставі таких документів.

Таким чином, судами не досліджено сукупність доказів, необхідних для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов`язане нарахування податкового зобов`язання.

Відповідно до частин першої-другої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частини третьої статті 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Разом з тим, частиною четвертою статті 9 КАС України передбачено, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Також, з`ясуванню підлягають обставини щодо прояву платником розумної обережності при укладенні договорів з постачальниками. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов`язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

Верховний Суд звертає увагу, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Для цього КАС України покладає на суд обов`язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для правильного з`ясування всіх обставин справи. У тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Дієвість адміністративного судочинства залежить від того, на скільки повно і всебічно будуть підтверджені доказами обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно приписів частини першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій передбачені вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлено неповно, не надано оцінку всім доказам у справі в сукупності, які мають значення для встановлення достовірних обставин, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з`ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.06.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 скасувати.

Передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду