Рішення

від 12.07.2017 по справі 910/7390/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.07.2017Справа №910/7390/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛІТЛІФТ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Мувіліфт: Ліфти Італії

про стягнення 62 437,00 грн.

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - Шупик А.В. (ордер серії КВ №248773);

від відповідача - Голумбовський Д.Г. (дов. від 10.07.2017);

ВСТАНОВИВ:

05.05.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю ЕЛІТЛІФТ звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Мувіліфт Ліфти Італії про стягнення грошових коштів у розмірі 62 437,00 грн., з яких: 46 857,60 грн. - сума основного боргу, 5 835,16 грн. - інфляційні втрати, 1 101,93 грн. - 3% річних, 8 642,32 грн. - пеня, а також 5 000,00 витрат на послуги адвокатського об'єднання.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом невиконання відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати виконаних робіт відповідно до умов договору №802/16 від 03.02.2016.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.05.2017 порушено провадження у справі № 910/7390/17, справу призначено до розгляду на 06.06.2017.

06.06.2017 представник позивача через загальний відділ діловодства суду подав пояснення по справі, а також додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 06.06.2017 у зв'язку із неявкою представника відповідача, невиконанням ним вимог ухвали суду від 12.05.2017, а також необхідністю витребування доказів по справі, розгляд справи відкладено на 11.07.2017.

11.07.2017 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про припинення провадження у справі, посилаючись на те, що ТОВ ЕЛІТЛІФТ має зобов'язання перед ТОВ Мувіліфт: Ліфти Італії з оплати 510 810,00 грн. за поставлене обладнання на підставі договору від 04.01.2016 №110316, оскільки сплата за поставлене обладнання була здійснена ТОВ ЕЛІТЛІФТ лише в сумі 113 270,00 грн., в свою чергу ТОВ Мувіліфт: Ліфти Італії має зобов'язання перед ТОВ ЕЛІТЛІФТ за договором від 03.02.2016 №802/16 на суму 46 857,60 грн. та за договором від 03.02.2016 №702/16 на суму 53 898,60 грн., а всього на суму 100 756,20 грн., у зв'язку із чим ним на адресу позивача 07.07.2017 було направлено заяву №0707/17 про зарахування зустрічних однорідних вимог та зменшено заборгованість ТОВ ЕЛІТЛІФТ за договором від 04.01.2016 №110316 з оплати за поставлене обладнання на 100 756,20 грн. Таким чином, оскільки зазначена заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 07.07.2017 отримана позивачем та є дійсною, відповідач вважав свої зобов'язання за договором від 03.02.2016 №802/16 припиненими та просив припинити провадження у справі №910/7390/17 щодо стягнення з нього 62 437,00 грн. на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.

В судовому засіданні 11.07.2017 судом на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 12.07.2017.

У судове засідання 12.07.2017 з'явилися представники сторін.

Розглянувши в судовому засіданні 12.07.2017 клопотання відповідача про припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору, суд відмовив у його задоволенні у зв'язку із необґрунтованістю та безпідставністю.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 12.07.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

03.02.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЕЛІТЛІФТ (далі -підрядник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Мувіліфт: Ліфти Італії (далі - замовник, відповідач) укладено договір №802/16 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого підрядник зобов'язується своїми силами і засобами виконати комплекс робіт з монтажу, пусконалагодженню 3 пасажирських ліфтів в/п 630 кг на 9 зупинок зі швидкістю 1,0м/с, а також виконати будівельно-оздоблювальні роботи в шахтах, приямках та машинних приміщеннях ліфтів на об'єкті: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, ж/к Затишний квартал з подальшою їх реєстрацією і передачею на обслуговування (надалі - роботи), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити роботи.

Відповідно до п. 1.2. договору ціна договору, визначена на день його укладання, за домовленістю сторін складає 234 000,00 грн. (з ПДВ).

Замовник сплачує підряднику 30% від вартості монтажно-налагоджувальних робіт наперед суму авансу у розмірі 56 700,00 грн., у тому числі ПДВ (20%) - 9 450,00 грн. за 5 (п'ять) банківських днів до їх початку виконання (п. 2.1. договору).

Згідно з п. 2.2 договору замовник сплачує підряднику аванс у розмірі 50% від вартості будівельно-оздоблювальних робіт, а саме 22 500,00 грн., у тому числі ПДВ (20%) - 4 500,00 грн. за 5 (п'ять) банківських днів до їх початку виконання.

За умовами п.2.3 договору розрахунки за виконані роботи проводяться щомісячно на підставі довідки за формою КБ-3 і Акту за формою КБ-2в, яка обраховується виходячи із фактичних обсягів виконаних робіт, норм витрат трудових та матеріальних ресурсів впродовж 20 банківських днів після її підписання загальною вартістю, що не перевищує суми по договору. Підписані акт за формою КБ-2в та довідка за формою КБ-3 надаються замовнику до 25 числа поточного місяця і повертаються підряднику до 08 числа наступного місяця, в разі несвоєчасного повернення замовником акту та довідки вважаються підписними.

Відповідно до п. 3.1 договору строки виконання робіт: монтажні роботи - 20 робочих днів з моменту передачі замовником будівельної готовності шахт ліфтів за актом і повної поставки обладнання на об'єкт замовника; будівельно-оздоблювальні роботи по шахтам та машинним приміщенням - 15 робочих днів після закінчення виконання монтажних робіт; налагоджувальні роботи: 5 робочих днів на кожен ліфт після завершення монтажних та будівельно-оздоблювальних робіт замовником, але не пізніше здачі об'єкту в експлуатацію.

Під закінченням робіт розуміється підписання загального акту приймання-передачі: роботи передаються замовнику по акту приймання-передачі, виконані роботи та ліфти замовник і підрядник передають експлуатуючій організації та інспектору Держпраці, з внесенням відповідних записів до паспортів ліфтів, при умові 100% оплати виконаних монтажно-налагоджувальних робіт підряднику..

Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що за порушення термінів оплати договору, згідно з розділом 2 цього договору замовник сплачує підряднику пеню в розмірі 0,1% від вартості договору за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Позивачем виконані, а відповідачем прийняті роботи на суму 189 000,00 грн. (з ПДВ), що підтверджується підписаними між сторонами Актами приймання виконання будівельних робіт №1 за червень 2016 року на суму 142 142,40 грн. та №2 за липень 2016 року на суму 46 857,60 грн., а також довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за червень та липень 2016 року, які підписані сторонами та скріплені печатками товариств.

27.04.2016 відповідач здійснив передоплату за договором у розмірі 56 700,00 грн, а 22.08.2016 здійснив часткову оплату виконаних робіт у розмірі 85 442,40, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості виконаних позивачем робіт, відповідно до умов договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість з їх оплати в розмірі 46 857,60 грн., у зв'язку із чим ним нараховано та заявлено до стягнення 5 835,16 грн. інфляційних втрат, 1 101,93 грн. - 3% річних та 8 642,32 грн. пені.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з таких підстав

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Спір між сторонами виник у зв'язку із простроченням виконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати виконаних робіт за договором №802/16 від 03.02.2016.

Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 ЦК України).

Частиною 1 ст. 174 ГК України передбачено, що господарський договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується вартість фактично виконаних робіт позивачем за договором у сумі 189 000,00 грн. (з ПДВ), що підтверджується підписаними між сторонами Актами приймання виконання будівельних робіт №1 за червень 2016 року на суму 142 142,40 грн. та №2 за липень 2016 року на суму 46 857,60 грн., а також довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за червень та липень 2016 року, які підписані сторонами та скріплені печатками товариств.

27.04.2016 відповідач здійснив передоплату за договором у розмірі 56 700,00 грн, а 22.08.2016 здійснив часткову оплату виконаних робіт у розмірі 85 442,40, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, виконав роботи за відповідну плату згідно умов договору, а відповідач в порушення умов договору не сплатив на користь позивача повну вартість виконаних робіт, та має перед позивачем заборгованість з їх сплати в розмірі 46 857,60 грн.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, натомість у клопотанні про припинення провадження у справі від 11.07.2017 підтвердив наявність свої зобов'язань перед позивачем у розмірі 46 857,60 грн., господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 46 857,60 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення сплати вартості отриманих послуг, а тому позивач, керуючись п.5.1. Договору просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 8 642,32 грн.

Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що за порушення термінів оплати договору, згідно з розділом 2 цього договору замовник сплачує підряднику пеню в розмірі 0,1% від вартості договору за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Таким чином, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 6671,67 грн. з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України та ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 5 835,16 грн. інфляційних втрат, 1 101,93 грн. - 3% річних.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 5 835,16 грн. інфляційних втрат та 1 101,93 грн. - 3% річних підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 5 000,00 грн. витрат на послуги адвокатського об'єднання, суд зазначає наступне.

У якості понесених витрат позивач надав суду договір №4 про надання юридичних послуг від 17.04.2017, укладений між позивачем та адвокатським об'єднанням Адвокатська компанія Сидоренко і Партнер , ордер на надання правової допомоги серія КВ №248773 адвокат Шупик А.В. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4341 від 11.02.2016 року серія КВ №004341).

На виконання вказаного договору від 17.04.2017 адвокатом надано, а позивачем прийнято юридичні послуги на суму 5 000,00 грн., що підтверджується підписаним між сторонами актом здачі-прийняття наданих послуг від 27.04.2017 року.

Послуги адвоката оплачені позивачем в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №655 від 26.04.2017 року на суму 5 000,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України Про адвокатуру .

Дія Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, в якій зазначається, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

В п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України наголошено на тому, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. (Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013).

Зважаючи на вищевикладене суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Мувіліфт: Ліфти Італії (03061, м. Київ, вул. Шепелєва Миколи, буд. 6, код 40152632) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛІТЛІФТ (03164, м. Київ, вул. Клавдіївська, буд. 40-Б, кв. 9, код 40066491) суму основного боргу у розмірі 46 857 (сорок шість тисяч вісімсот п'ятдесят сім) грн. 60 коп., інфляційні втрати у розмірі 5 835 (п'ять тисяч вісімсот тридцять п'ять) грн. 16 коп., 3% річних у розмірі 1 101 (одну тисячу сто одну) грн. 93 коп., пеню у розмірі 6 671 (шість тисяч шістсот сімдесят одну) грн 67 коп., 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу та 1 549 (одну тисячу п'ятсот сорок дев'ять) грн 50 коп. витрат по сплаті судового збору. Видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 12.07.2017

Суддя В.О. Демидов