Рішення

від 13.07.2017 по справі 927/618/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

13 липня 2017 р. Справа № 927/618/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гребінкаторф",

вул. Степова, 1, Мар'янівка, Гребінківський район, Полтавська область, 37412

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сфагнум-Груп",

вул. Промислова, 2,Козелець,Чернігівська область,17000

Предмет спору: про визнання договору недійсним та повернення незаконно збереженого майна на суму 74499,95 грн.

Суддя Скорик Н.О.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: ОСОБА_1 - уповноважений представник довіреність № 7 від 31.05.2017

від відповідача: ОСОБА_2 - уповноважений представник довіреність № 06/07-1 від 06.07.2017

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про визнання недійсним договору підряду про надання послуг №01/10 від 01.10.2014 та стягнення з відповідача 36666,68 грн. безпідставно збережених коштів та 37833,27 грн. процентів за користування чужими коштами.

Мотивуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що під час виконання обов'язків за договором підряду про надання послуг №01/10 від 01.10.2014 йому стало відомо, що в вищезазначеному договорі відповідач помилково визначив податкову правосуб'єктність як платника податку а додану вартість, що призвело до укладання договору позивачем під впливом помилки щодо формування ціни договору. Виконуючи зобов'язання за договором №01/10 від 01.10.2014 позивачем перераховано відповідачу кошти в сумі 36666,68 грн. як податок на додану вартість, які не були перераховані відповідачем до Державного бюджету України оскільки відповідач не був платником податку на додану вартість і на думку позивача зазначені кошти безпідставно збережені відповідачем у себе. Посилаючись вищевикладене та на стст. 1212, 1214 ЦК позивач нарахував до сплати відповідачу 37833,27 грн. процентів за користування чужими коштами

13.07.2017 відповідачем подано відзив на позов № 12-17 від 12.07.2017. В поданому відзиві відповідач стверджує, що спірний договір було укладено з дотриманням всіх необхідних вимог та ТОВ "Сфагнум-Груп" виконало всі взяті на себе зобов'язання за договором в повному обсязі. Відповідач зазначає, що позивач був обізнаний про те, що ТОВ "Сфагнум-Груп" є платником єдиного податку і не звертався до відповідача з ініціативою внесення змін до договору щодо його ціни чи умов оплати, як це передбаченого ст. 188 Господарського кодексу України. Отримання коштів за виконані роботи відповідач вважає правомірним, а заявлені позивачем вимоги про визнання недійсним договору підряду про надання послуг №01/10 від 01.10.2014 та стягнення з відповідача грошових коштів безпідставними. Відтак, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши подані матеріали, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, вислухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, господарський суд встановив :

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд вважає позов не підлягаючим задоволенню з огляду на таке.

В силу частини 1 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько - договірними зобов'язаннями.

Згідно з частиною 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До загальних засад цивільного законодавства віднесено свободу договору, суть якої викладено у статті 627 Цивільного кодексу України та полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ст..180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до статей 837,843 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Відповідно до ст..854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини підряду, основані на договорі підряду про надання послуг № 01/10 від 01.10.2014 (надалі - договір) за умовами якого виконавець зобов'язується надати послуги, а замовник зобов'язується прийняти належним чином надані послуги і оплатити їх на умовах та в порядку передбачених договором.

Пунктом 1.2. договору сторони обумовили, що виконавець (відповідач у справі) зобов'язується надати послуги з розробки кар'єру, добування та подальшого вивозу торфу на територію виробництва замовника (позивача у справі), з залученням виконавцем у разі потреби за власний рахунок всієї необхідної техніки та робочого персоналу для належного виконання послуг. Тобто сторони погодили предмет договору.

Пунктами 2.2., 2.3. договору сторони визначили, що вартість надання послуг по видобуванню та вивозу на територію виробництва замовника однієї тони торфу складає 55 грн. в тому числі ПДВ - 20% - 9,17 грн. Загальна вартість послуг вивозу 5000 тон торфу складає 275000 грн. в тому числі ПДВ 20% - 45833,33 грн. Оплата вартості послуг, фактично наданих за цим договором, здійснюється замовником на підставі актів прийому-здачі робіт (надання послуг) шляхом перерахування суми грошових коштів на поточний рахунок виконавця в триденний термін після підписання поточних актів прийому-здачі робіт (надання послуг). Так, сторони узгодили ціну робіт, загальну їх вартість та порядок оплати виконаних робіт.

Розділами 3 та 4 договору сторони визначили строки та умови виконання робіт, порядок їх здачі - приймання, а також термін дії договору, договір підписаний керівниками ТОВ Гребінкаторф ОСОБА_3 та ТОВ Сфагнум - Груп ОСОБА_4.

Оскільки всі істотні умови договору підряду сторони узгодили - договір № 01/10 від 01.10.2014 є укладеним.

Крім того, як стверджує позивач та не заперечує відповідач, договірні роботи були виконані відповідачем та прийняті позивачем, що підтверджується актами здачі- приймання робіт № ОУ-0000009 від 31.10.2014, №ОУ - 0000010 від 07.11.2014, № ОУ - 0000011 від 13.11.2014. Банківськими виписками (а.с.25-28) позивач підтвердив часткову оплату робіт з визначенням підстав платежу - оплата за видобування торфу за договором № 01/10 від 01.10.2014. Так, позивачем сплачено 07.10.2014 55000 грн. як аванс на виконання пункту 2.3. договору та за фактично виконані роботи: 03.11.2014 - 55000 грн., 12.11.2014 - 55000 грн., 18.11.2014 - 55000 грн.

В положеннях п. 7.4. договору визначено, що виконавець (ТОВ Сфагнум груп , відповідач у справі) має статус платника єдиного податку за ставкою 5%. Окрім того, у графі Виконавець розділу 8 Реквізити та підписи сторін міститься зазначення, що ТОВ Сфагнум груп є платником єдиного податку 5%, 4гр.

Спірний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками, правомочність його підписання не оспорюється.

Згідно частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

Перед укладанням договору позивач, вважаючи істотною умовою договору статус податкового обліку відповідача, не був позбавлений права в порядку частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України звернутись до відповідача з відповідною заявою для з'ясування цієї обставини, чого зроблено не було..

Матеріалами справи підтверджено, що на момент укладення спірного договору його сторонами було дотримано вимоги статті 203 Цивільного кодексу України, зміст цього договору не суперечить чинному законодавству, а сторони своїми діями щодо виконання умов договору підтвердили те, що спірний договір спрямований на реальне настання правових наслідків.

Крім того, позивач не скористався правом після укладання договору звернутись до відповідача з пропозицією внесення змін до умов такого договору.

При цьому, позивач, посилаючись на неприйнятність для нього ціни робіт з врахуванням ПДВ, стверджує, що ціна робіт повинна бути визначена без ПДВ, та таку ціну при цьому не вказує, покладаючись на її визначення судом (договір без визначення ціни є неукладеним). Як зазначено вище, з врахуванням приписів ст.. 180 Господарського кодексу України, ціна робіт визначається за погодженням сторін. Відповідно до ст.. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім, зокрема, спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 передбачено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа, на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним, повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи

неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень Податкового кодексу України, зокрема, ст..ст..299.1., 299.2., 299.7. реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, веде реєстр платників єдиного податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих платниками єдиного податку. До реєстру платників єдиного податку вносяться такі відомості про платника єдиного податку:1) найменування суб'єкта господарювання, код згідно з ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - підприємця, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відповідну відмітку у паспорті);2) податкова адреса суб'єкта господарювання;3) місце провадження господарської діяльності;4) обрані фізичною особою - підприємцем першої та другої груп види господарської діяльності;5) ставка єдиного податку та група платника податку;6) дата (період) обрання або переходу на спрощену систему оподаткування;7) дата реєстрації; 8) види господарської діяльності;9) дата анулювання реєстрації.

Враховуючи, що позивач, укладаючи спірний договір, був обізнаний про податковий статус відповідача, що підтверджується положеннями п.п.7.4. та 8 договору, та мав можливість з'ясувати та перевірити відомості про державну реєстрацію податкового статусу відповідача, підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору підряду про надання послуг №01/10 від 01.10.2014 у суду відсутні.

Водночас, відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Таким чином, правила, встановлені ст. 1212 ЦК України, до спірних правовідносин сторін в частині стягнення 36666,68 грн безпідставно збережених коштів, сплачених як ПДВ, задоволенню не підлягають, оскільки ці грошові кошти набуто відповідачем на правовій підставі у вигляді оплати за добування та вивіз торфу за договором №01/10 від 01.10.2014 та актів здачі прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000009 від 31.10.2014, № ОУ-0000010 від 07.11.2014 та № ОУ-0000011 від 12.11.2014.

При цьому суд відзначає, що позивачем не доведено і документально не підтверджено того факту, що вказана сума набута відповідачем за позадоговірними відносинами. Відповідно, задоволенню не підлягають і нараховані позивачем на 36666,68 грн 37833,27 грн процентів за користування чужими коштами.

Отже, позов Товариства з обмеженою відповідальністю Гребінкаторф про визнання недійсним договору підряду про надання послуг №01/10 від 01.10.2014 та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Сфагнум-Груп 36666,68 грн. безпідставно збережених коштів та 37833,27 грн. процентів за користування чужими коштами задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, в разі відмови у позові повністю, витрати, що пов'язані зі сплатою судового збору, та судових витрат покладаються на позивача.

Керуючись ст..ст.299.1.,299.2.,299.7. Податкового кодексу України, 174,179,180 Господарського кодексу України, ст..ст.203,215,627,638,837,843,854,1212ст. 22, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Повний текст рішення складено 18.07.2017 р.

Суддя Н.О.Скорик