Постанова

від 12.07.2017 по справі 920/255/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2017 р. Справа № 920/255/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Терещенко О.І.,

за участю секретаря судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність №1010 від 30 грудня 2016 року;

відповідача - ОСОБА_2, довіреність від 30 січня 2017 року; ОСОБА_3, (директора),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - не з'явилась;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1661 С/1-42) на рішення Господарського суду Сумської області від 20 березня 2017 року у справі № 920/255/16,

за позовом - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка", м. Київ,

до відповідача - Державного підприємства "Мисливське господарство "НИЗИ", смт. Низи Сумського району Сумської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4,

про стягнення 96075,00 грн,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 20 березня 2017 року у справі № 920/255/16 (головуючий суддя Левченко П.І., суддя Яковенко В.В., суддя Резніченко О.Ю.) позов задоволено повністю; стягнуто з Державного підприємства "Мисливське господарство "НИЗИ" (42355, Сумська область, Сумський район, смт. Низи, Низівське лісництво, ідентифікаційний код 30811278) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 70а, ідентифікаційний код 20033533) заборгованість в сумі 96075,00 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 1441,13 грн.

Відповідач з вказаним рішення суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25 травня 2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

16 червня 2017 року та 19 червня 2017 року від Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.

19 червня 2017 року повторним автоматичним розподілом справи №920/255/16, у зв'язку з відрядженням судді Тихого П.В.,було сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Терещенко О.І.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19 червня 2017 року з огляду на залученням третьої особи, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, для формування об'єктивних і повних висновків відносно матеріалів справи та фактичних обставин спору, з метою винесення законного та обгрунтованого рішення у справі, було відкладено розгляд справи.

У судове засідання, яке відбулось 12 липня 2017 року, з'явились позивач та відповідач. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у судове засідання не зявилась, будучи належним чином повідомленою про час та місце судового засідання.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини спору.

03 серпня 2015 року у м. Суми по вул. Черепіна - вул. Д.Коротченка відбулося зіткнення (дорожньо-транспортна пригода) автомобіля "FORD MONDEO" який застрахований у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка", під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля "АС-U 39095 ВП6", цивільна правова відповідальність застрахована у ПрАТ "СК Омега", реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, та який перебував на момент ДТП у трудових відносинах з відповідачем.

Позивач зазначає, що ДТП відбулося в результаті порушення ОСОБА_4 ОСОБА_6 дорожнього руху України, що підтверджується постановою Зарічного районного суду м. Суми від 26 серпня 2015 року у справі № 591/5628/15-п, відповідно до якої визнано вину ОСОБА_4 у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та застосовано до останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на виконання вимог статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, здійснено виплату страхового відшкодування на користь ПАТ "ОСОБА_7 ОСОБА_2" в розмірі 145575,00 грн та набуто права вимоги на підставі вищезазначених правових норм до особи, відповідальної за завдані збитки, якою позивач вважає відповідача, як власника транспортного засобу автомобіля "АС-U 39095 ВП6", реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, компенсації шкоди, завданої власнику автомобіля "FORD MONDEO", реєстраційний номерний знак НОМЕР_2, внаслідок ДТП, застрахованого на підставі договору добровільного страхування автотранспорту № 019040/4002/0000184 від 21 січня 2015 року, укладеного між ОСОБА_5 та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" (позивачем).

Судом першої інстанції позовні вимоги задоволено в повному обсязі, мотивуючи це тим, що відповідач, як власник транспортного засобу, несе відповідальність за завдану шкоду не лише як особа, що використовує та утримує транспортний засіб, а як особа, яка здійснює діяльність, пов'язану зі зберіганням транспортного засобу, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 Цивільного кодексу України). Наголосивши, що використанню транспортного засобу водієм ОСОБА_4 03 серпня 2015 року після 17 год. 00 хв. сприяла недбалість відповідача (власника транспортного засобу), суд дійшов до висновку, що саме відповідач має відповідати у повній мірі за даних обставин за завдану шкоду.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду відповідач в обгрунтуванні апеляційної скарги зазначає про факт самовільного заволодіння водієм ОСОБА_4 транспортним засобом у позаробочій час, що підтверджується рішенням Ковпаківського районного суду №592/7950/16-к, та свідчить про відсутність вини у скоєному ДТП. Одночасно відповідачем звертається увага на частину 3, 4 статті 1187 Цивільного кодексу України, зміст яких передбачає випадки відшкодування шкоди в повному обсязі особою, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, та спільно з власником транспортного засобу.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі нормам законодавства зважаючи на наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що 21 січня 2015 року між ОСОБА_5 та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" укладено договір добровільного страхування автотранспорту № 019040/4002/0000184, згідно якого застраховано автомобіль "FORD MONDEO", реєстраційний номерний знак НОМЕР_2.

03 серпня 2015 року у м. Суми по вул. Черепіна - вул. Д.Коротченка відбулося зіткнення (дорожньо-транспортна пригода) автомобіля "FORD MONDEO" під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля "АС-U 39095 ВП6", цивільна правова відповідальність застрахована у ПрАТ "СК Омега" , реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, та який перебував на момент ДТП у трудових відносинах з відповідачем.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 26 серпня 2015 року у справі № 591/5628/15-п підтверджується, що ДТП відбулося в результаті порушення ОСОБА_4 ОСОБА_6 дорожнього руху України, відповідно до якої визнано вину ОСОБА_4 у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та застосовано до останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

Відповідно до пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування, розмір якого визначається умовами договору.

За змістом статті 9 Закону України "Про страхування", страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договором майнового страхування при настанні страхового випадку. Франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Страхове відшкодування становить собою суму завданих страхувальнику збитків за мінусом франшизи та мінусом коефіцієнту фізичного зносу, розміри яких встановлюються в договорі страхування.

05 серпня 2015 року до позивача звернувся страхувальник - ОСОБА_5, із заявою про настання страхового випадку 03 серпня 2015 року та всіма необхідними документами для виплати страхового відшкодування.

Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 133-15 від 10 серпня 2015 року розмір матеріального збитку, завданого власнику застрахованого автомобіля "FORD MONDEO", в результаті пошкодження в ДТП, складає 158544,75 грн.

Відповідно до рахунку № 373 від 06 жовтня 2015 року вартість ремонту пошкодженого автомобіля склала 145575,00 грн.

На підставі вищевказаних документів позивач, виконуючи умови договору страхування сплатив відшкодування згідно розрахунку суми збитку 145575,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 036165 від 21 жовтня 2015 року.

Оскільки договором страхування не передбачено франшизу, а тому сума страхового відшкодування за договором страхування складає 145575,00 грн.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 як водія вказаного ТЗ, була застрахована у ПрАТ "Страхова Компанія "ОМЕГА, страхувальник ДП "МГ "НИЗИ", з лімітом відповідальності 50000,00 грн (франшиза 500,00 грн).

29 жовтня 2015 року позивач звернувся із заявою в порядку регресу до ПрАТ "АСК "ОМЕГА", яка у відповідь на вказану заяву 29 грудня 2015 року перерахувала позивачеві грошові кошти в сумі 49500,00 грн.

Приписами статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до пункту 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Користуючись правом, що забезпечене статтями 993, 1166, 1187, 1191, 1194 Цивільного кодексу України, статтею 27 Закону України "Про страхування" позивач просить суд стягнути різницю між фактичним розміром шкоди, яка була заподіяна в наслідок дій винуватця ДТП (ОСОБА_4Г.), та сумою, що сплачена ПрАТ "Страхова Компанія "ОМЕГА", а саме 96075,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд дійшов до висновку що саме відповідач, як особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, в порядку частини 5 статті статті 1187 Цивільного кодексу України повинна відповідати за завдану шкоду, оскільки використанню транспортного засобу водієм ОСОБА_4 після робочого часу сприяла його недбалість, пов'язана з використанням, зберіганням та утриманням транспортного засобу.

Однак відповідний висновок суду не відповідає в повній мірі змісту статті 1187 Цивільного кодексу України.

У відповідності до статті 1187 Цивільного кодексу України

1.Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

2.Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

3.Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.

4.Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

5.Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Приписи статті 1187 Цивільного кодексу України встановлюють випадки відшкодування шкоди безпосереднім власником транспортного засобу (частина 1-2, 5), особою, яка заволоділа транспортним засобом (частина 3), спільно власником та особою, яка заволоділа транспортним засобом (частина 4).

За змістом даної статті, не визнається володільцем джерела підвищеної небезпеки та не несе відповідальності перед потерпілим особа, яка здійснювала фактичне володіння (управління, експлуатацію) небезпечним об'єктом в силу трудових відносин з володільцем такого об'єкту (водій, машиніст, оператор тощо). Така особа може бути притягнена до відповідальності лише самими володільцем джерела підвищеної небезпеки в регресному порядку, враховуючи характер відносин, які між ними склалися.

В той же час судом не було звернуто увагу на зміст частини 4 статті 1187 Цивільного кодексу України, якою передбчаено, що володілець небезпечного об'єкту не може бути визнаний суб'єктом відповідальності за завдану шкоду, якщо транспортним засобом, механізмом та іншим небезпечним об'єктом неправомірно заволоділа інша особа. В цьому випадку відповідальність перед потерпілим за правилами коментованої статті буде нести особа, яка неправомірно заволоділа небезпечним об'єктом. Разом з тим власник або інший володілець джерела підвищеної небезпеки також може бути притягнений до відповідальності, якщо буде доведено, що неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця).

В даному випадку рішенням Ковпаківського районного суду №592/7950/16-к підтверджено, що ОСОБА_4 без відома керівництва підприємства у неробочий час було взято з території підприємства службовий легковий автомобіль УАЗ 09095, та здійснено виїзд у власних справах, під час якого було безпосередньо скоєно ДТП.

Отже, вказаним рішенням підтверджено факт неправомірного заволодіння водієм Державного підприємства "Мисливське господарство "НИЗИ" ОСОБА_4 транспортного засобу, що в свою чергу передбачає необхідність відшкодування шкоди суб'єктним складом, передбаченим частинами 3-4 статті 1187 Цивільного кодексу України (безпосередньо особою, яка заволоділа транспортним засобом або спільно з власником транспортного засобу).

У відповідності до пункту З постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 pоку якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим обґєктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, які мають істотне значення .

Аналізуючи сукупність заходів, спрямованих Державним підприємством "Мисливське господарство "НИЗИ" на забезпечення схоронності належних йому на праві власності автотранспортних засобів , колегія суддів приймає до уваги наступне.

В ході проведення судового засідання на запитання суду щодо існування на території підприємства охоронної системи директор Державного підприємства "Мисливське господарство "НИЗИ" зазначив про її фактичну відсутність. Одночасно посадовою особою відповідача було вказано про фактично можливість вільного доступу будь-якої особи на їх територію, з огляду на відсутність будь-якої контрольно-пропускної системи, системи турнікетів, електронної прохідної, системи контролю доступу, та взагалі загорожі, яка б унеможливила вільний прохід. Не заперечено також з боку відповідача й відсутність ведення журналу здавання (приймання) під охорону, зняття (приймання) з-під охорони режимних приміщень, автотранспортних засобів та ключів від них та порядку пропускного режиму, як складової частини організації охорони майна на підприємстві.

В даному випадку доводи відповідача стосовно здачі водієм ОСОБА_4 ключів після завершення ним робочої зміни суд оцінює критично, оскільки відповідна обставина не підтверджена жодним обліковим документом Державного підприємства "Мисливське господарство "НИЗИ" (запис у журналі, тощо).

У зв'язку з чим, всупереч доводам відповідача, колегія суддів дійшла до висновку, що Державним підприємством "Мисливське господарство "НИЗИ" не було забезпечено в повній мірі пропускний та охоронного режиму, яким було б забезпечено схоронність, зберігання, утримання автотранспортних засобів від стороннього посягання на відповідні об'єкти власності. Вказані обставини, на переконання суду, сприяли доступу водію ОСОБА_4 до автомобіля у неробочий час та безпосередньому виїзду на ньому з території підприємства.

Таким чином, саме недбалість працівників Державного підприємства "Мисливське господарство "НИЗИ", яка полягає у невиконанні комплексу дій спрямованих на охорону своєї власності через несумлінне ставлення, спричинило заволодіння водієм ОСОБА_4 транспортним засобом у неробочий час, яке в свою чергу призвело до необхідності відшкодування нанесеної автомобілем відповідача шкоди.

Встановлюючи розмір відповідальності, який підлягає покладенню на відповідача в порядку частини 4 статті 1187 Цивільного кодексу України, колегія суддів приймає до уваги факт не вжиття Державним підприємством "Мисливське господарство "НИЗИ" усіх дій, щодо збереження схоронності транспортного засобу у неробочий час, факт самовільного виїзду ОСОБА_4 у неробочий час на транспортному засобі відповідача, встановлення вини ОСОБА_4 у скоєннні ДТП на підставі постанови Зарічного районного суду м. Суми від 26 серпня 2015 року у справі № 591/5628/15-п, та вважає справедливим та обгрунтованим необхідність відшкодування ним 30 % відповідальності.

У зв'язку з чим з боку Державного підприємства "Мисливське господарство "НИЗИ" підлягає відшкодуванню 30 % залишку страхового відшкодування Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" ОСОБА_5, що дорівнює 28 822, 50 грн.

В той же час Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" не позбавлене права стягнення іншої частини страхового відшкодування (в сумі 67252, 50 грн) безпосередньо з ОСОБА_4

Враховуючи все вищенаведене колегія суддів дійшла до висновку про правомірність задоволення позовних вимог в сумі 28 822, 50 грн, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в частині стягнення 67 252, 50 грн підлягає скасуванню, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в позові.

Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23 березня 2012 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

У зв'язку з цим, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині стягнення 67 252, 50 грн скасуванню, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 2 ч. 3 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Мисливське господарство "НИЗИ" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Сумської області від 20 березня 2017 року у справі № 920/255/16 скасувати в частині стягнення 67 252, 50 грн.

В цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В іншій частині рішення Господарського суду Сумської області від 20 березня 2017 року у справі № 920/255/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 17 липня 2017 року.

Головуючий суддя В.В.Россолов

Суддя Р.А.Гетьман

Суддя О.І.Терещенко