Рішення

від 13.07.2017 по справі 553/2406/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 553/2406/15-ц Номер провадження 22-ц/786/1692/17Головуючий у 1-й інстанції Крючко Н. І. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі :

Головуючого судді : Абрамова П.С.

Суддів : Кузнецової О.Ю. Гальонкіна С.А.

При секретарі: Радько О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 29 жовтня 2015 року

в справі за позовом Державного підприємства Південна залізниця в особі представника за довіреністю ОСОБА_3, який виступає в інтересах Відокремленого підрозділу Полтавське будівельно монтажне експлуатаційне управління державного підприємства Південна залізниця до адвоката ОСОБА_2, Третя особа: Регіональне відділення фонду державного майна України по Полтавській області, про стягнення заборгованості за договором оренди,

в с т а н о в и л а :

16 червня 2015 року позивач - Державне підприємство Південна залізниця в особі представника за довіреністю ОСОБА_3, який виступає в інтересах Відокремленого підрозділу Полтавське будівельно монтажне експлуатаційне управління державного підприємства Південна залізниця звернувся до суду з вказаним позовом.

У зв'язку з реорганізацією державного підприємств Південна залізниця з 1 грудня 2015 року останнє здійснює свою господарську діяльність як регіональна філія Південна залізниця ПАТ Українська залізниця .

Позивач обґрунтовував свої вимоги тими обставинами, що 20 березня 2000 року між Південною залізницею в особі начальника Полтавської дистанції цивільних споруд (правонаступником якого є відокремлений підрозділ Полтавське будівельно-монтажне експлуатаційне управління державного підприємства Південна залізниця ) та адвокатом ОСОБА_2 було укладено договір оренди нерухомого майна зі змінами та доповненнями від 5 травня 2000 року, та від З червня 2005 року.

За умовами наведеного договору оренди, адвокату ОСОБА_2С, як орендарю, було передано нежитлове приміщення площею 9 кв. м, що знаходиться по вул. Гайового, 5, к. 420 у м. Полтава, яке останнім використовувалося як офіс. У відповідності з договором оренди орендар повинен був своєчасно сплачувати орендну плату в розмірі 339 грн. 12 коп. в рік , за перший місяць 33,92 грн. шляхом перерахування 70% орендної плати орендодавця, а 30 % орендної плати до державного бюджету, однак свої обов'язки не виконував в зв'язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 2689 грн. 28 коп .

Рішенням Ленінського районного суду у м. Полтави від 29 жовтня 2015 року позовні вимоги було задоволено. Стягнуто з адвоката ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за договором оренди в розмірі 2689 грн. 28 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 прохав рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, вказував, що позов поданий неналежним позивачем, укладений договір оренди майна не містить усіх істотних умов, зокрема в будинку відсутнє приміщення № 420 яке він орендував, відсутній акт прийому передачі майна, рахунки на оплату йому як адвокату не надходили, вказував на застосування строку позовної давності.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом касаційної інстанції, позивач мав цивільно-процесуальні повноваження на звернення до суду, і є належним позивачем.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий суд прийшов до висновку, що 20 березня 200 року між сторонами укладено договір оренди нерухомого майна № 15/2000.

Згідно з п. 1 договору орендодавець передав, а орендар прийняв у платне користування нежитлове приміщення в м. Полтаві по вул. Гайового 5 к. 420 площею 9 кв. м.

У відповідності з розділом 3 договору орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою КМУ та складає 339, 12 грн. на рік.

Орендна плата перераховується 70 відсотків орендодавцю, а 30 відсотків до Державного бюджету України.

Також місцевий суд встановив, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання в зв'язку з чим виникла заборгованість зі сплати орендної плати в розмірі 2689 грн. 28 коп.

Виконуючи вказівки зазначені в ухвалі суду касаційної інстанції, колегією суддів встановлено, що в порушення умов укладеного договору відповідачем орендна плата у встановленому договором порядку не вносилася, копії платіжних документів до Фонду державного майна України в Полтавській області не передавалися.

Разом з тим, суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги колегія суддів встановила, що розмір орендної плати відповідачу нараховувався у відповідності з Методикою розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу затвердженою ПКМ України від 4 жовтня 1995 р. N 786 ( з послідуючими змінами).

Згідно з вимогами ст. 11,57-66 ,212 ЦПК України особа , яка бере участь в справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд . Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України. Суд оцінює належність, допустимість достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Сторонам належним чином було роз'яснено їх процесуальні права, попереджено про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій та цими правами сторони розпорядилися диспозитивно .

Апелянт заперечував правильність розрахунку заборгованості з орендної плати наданої позивачем.

Однак в ході судового розгляду справи жодних клопотань про призначення у справі судово бухгалтерських експертиз на заявляв. Також ним не було надано суду жодного належного доказу у спростування правильності розрахунку наданого позивачем.

Таким чином відповідач диспозитивно розпорядився своїми процесуальними правами та не спростував доводи позивача належними доказами.

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За нормами статей 629, 610, 612, 625 ЦК України - договір є обов'язковим до виконання; порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором та не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до принципу диспозитивності розгляду цивільної справи, суд має вирішувати справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунків наданих позивачем, квитанцій про часткову оплату орендної плати, відповідачу було відомо розмір орендної плати та він частково проводив її оплату , про що наявні відмітки у квитанціях про оплату, де він зазначав, номера та дати рахунків.

Доводи апелянта про те, що кімнати № 420 в приміщенні не існує, що приміщення площею 9 кв.м. згідно акту прийому передачі йому не передавалося, що він не отримував рахунки на оплату за оренду, що рахунки на оплату були адресовані приватному підприємцю, а не адвокату, висновків місцевого суду не спростували.

Факт оренди та користування адвокатом ОСОБА_2 приміщення площею 9 кв. м. не оспорюється. Обов'язок здійснювати орендну плату за це приміщення також не оспорюється.

Неточності в рахунках на оплату, запис - приватний підприємець ОСОБА_2, а не адвокат ОСОБА_2, не спростовують зазначеного вище факту, оскільки фактично приймалися адвокатом ОСОБА_2 до оплати, як вбачається із квитанцій про часткову оплату.

Разом з тим у відповідності з вимогами ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що при розгляді справи адвокатом ОСОБА_2 робилася заяви про пропуск позивачем строків позовної давності. Зазначена обставина сторонами не оспорюється.

Згідно з розрахунком наданим позивачем розмір заборгованості з орендної плати в межах строків позовної давності ( з 01.06.2012 року по 1.06.2015 року) становить 1237 гн.54 коп. (а. с. 227).

З наданих сторонами квитанцій про часткову оплату вбачається, що адвокатом ОСОБА_2 при здійсненні кожного платежу зазначався період за який здійснюється проплата.

Таким чином строк позовної давності обраховується за кожний місяць.

При розгляді справи в місцевому суді дана заява врахована не була, що є підставою для зміни судового рішення, зменшення розміру стягнутого боргу до вказаної суми.

Решта доводів апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростували.

Керуючись ст. 303 ,307 ч.3,4 ч.1 с. 309, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 29 жовтня 2015 року змінити.

Зменшити розмір стягнутої з адвоката ОСОБА_2 суми з 2689 грн. 28 коп. до 1237 грн. 54 коп.

Рішення може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти діб шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя: /підпис/ ОСОБА_1

Судді : /підпис/ ОСОБА_4 /підпис/ ОСОБА_5

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду

Полтавської області