Ухвала

від 07.07.2017 по справі 212/4016/17

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 212/4016/17

2-з/212/30/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2017 року м. Кривий Ріг Жовтневий районний суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Пустовіт О.Г.,

при секретарі Конограй В.В.,

розглянувши у відсутності сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу заяву про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя , -

В С Т А Н О В И В:

В провадження Жовтневого районного суду Дніпропетровської області надійшла вищезазначена позовна заява.

Позивачка ОСОБА_1 одночасно звернулась до суду з заявою про забезпечення позову.

В обгрунтування заяви вказала, що невжиття заходів забезпечення позову може утриднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя.

Вивчивши надані суду матеріали позовної заяви та заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, зава про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з ч.1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Згідно до ч. 3 ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до положеньст. 152 Цивільного процесуального кодексу Українипозов забезпечується накладенням арешту та майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або і інших осіб та забороною вчиняти певні дії.

Частиною 3ст. 152 ЦПК України передбачено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову розяснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; зясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позов, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у звязку із застосуванням відповідних заходів.

Суд відзначає, що відповідно до статей 15, 16 ЦК України, статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загаломможе розумітися як передумова для виникнення або обовязковий елемент конкретного субєктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою субєктивного права тавиражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обовязковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження субєктивних прав, свобод та інтересів відповідача або повязаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України при розгляді справи № 6-2552цс16 у постанові від 18 січня 2017 року, яка є обовязковою для усіх субєктів правозастосування судів України.

У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду Українивід 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішеннявід 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Враховуючи вищевикладене та факт, що вжиття заходів забезпечення позову являється правом суду та оцінивши розумність, обгрунтованість вимог заявника, збалансованість інтересів сторін та необхідність запобігання порушення прав і інтересів осіб, суд приходить до висновку про необхідніс задоволення клопотання.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 151- 153, 208-209, 210 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Заяву позивачки ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.

Накласти арешт на все рухоме та нехухоме майно, що належить ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, інн НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Накласти арешт на всі рахунки, вклади, депозити та інші виявлені грошові кошти в банківських установах, що зареєстровані на ім'я ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, інн НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Заборонити відчуження корпоративних прав ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, інн НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, як засновника Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ КРИВБАСРУДЗБУТ (ідентифікаційний код 32633792, місце знаходження: м. Кривий Ріг, вул. Юнацька, 1, статутний капітал 7 000 000 гривень).

Копії ухвал направити на виконання.

Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 5 днів з моменту отримання копії ухвали. Оскарження не зупиняє її виконання.

Суддя О. Г. Пустовіт