Постанова

від 11.07.2017 по справі 910/2058/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2017 р. Справа№ 910/2058/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Смірнової Л.Г.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Шипов К.Ю. (дов. № 20/07-3153 від 03.05.2017 р.);

від відповідача: Стужук А.О. (дов. від 13.04.2017 р.);

розглянувши апеляційну скаргу апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум"

на рішення господарського суду міста Києва від 03.05.2017р.

по справі № 910/2058/17 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод"

до товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум"

про стягнення 182 970,61 грн.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року публічне акціонерне товариство "Івано-Франківський арматурний завод" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум" про стягнення 145 122,00 грн. основної заборгованості за поставлений товар, 1 213,84 грн. 3 % річних та 6 675,61 грн. інфляційних втрат.

14.04.2017 р. позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 182 970,61 грн., з яких 145 122,00 грн. - сума основного боргу, 21 403,45 грн. - пеня, 2 278,22 грн. - 3 % річних, 14 166,94 грн. - інфляційні втрати.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.05.2017 р. у справі № 910/2058/17 позов публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" задоволено частково: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Альфа-Преміум на користь публічного акціонерного товариства Івано-Франківський арматурний завод 145 122 грн. 00 коп. - суми основного боргу, 9 828 грн. 33 коп. - інфляційні втрати, 2015 грн. 80 коп. - 3 % річних.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не надано доказів того, що на виконання умов договору ним були проведені розрахунки з позивачем, в зв'язку з чим суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 145 122,00 грн. суми основного боргу. Крім того, суд першої інстанції здійснив власний перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.05.2017 р. у справі № 910/2058/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав на те, що суд першої інстанції у своїх висновках посилається на неналежні документи для підтвердження факту здійснення операції з постачання ТМЦ у рамках спірних відносин, оскільки до позовної заяви довіреність № 153 від 15.08.2016 р. на ім'я ОСОБА_4 не додана. Крім того зазначив, що видаткова накладна №114 від 16.08.2016 року оформлена з порушенням вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , оскільки в графі "отримав" міститься підпис, який не дає можливості ідентифікувати особу, яка брала учать у господарській операції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2017 р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 910/2058/17.

В судовому засіданні 11.07.2017 р. представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

В судовому засіданні 11.07.2017 року представник позивача вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 20 травня 2016 року між публічним акціонерним товариством "Івано-Франківський арматурний завод" (постачальник, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум" (покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 20/05-16 (договір, а.с. 9).

Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язався в порядку і на умовах, визначених у договорі, виготовити на поставити трубопровідну арматуру (продукція) для ремонту енергоблоку № 2 ВП "Запорізька АЕС" ДП НАЕК "Енергоатом", а покупець зобов'язався в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти та оплатити продукцію.

Згідно з п. 1.2. договору найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначено в Специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 3.1 передбачено договору , що сума договору становить 145 122,00 грн., в тому числі ПДВ 20 % - 24 187,00 грн.

Також сторони погодили, згідно з п. 4.1. договору покупець сплачує вартість продукції за ціною, зазначеною специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника.

Оплата поставленої продукції по Специфікації здійснюється покупцем протягом 50 робочих днів з моменту підписання покупцем видаткової накладної на поставлену партію продукції (п. 4.2. Договору).

Відповідно до п. 5.1. договору строк поставки продукції зазначений в специфікації. За погодженням з покупцем, допускається дострокова поставка продукції.

Згідно з п. 5.2. договору поставка продукції згідно специфікації здійснюється на умовах ЕХW - м. Івано-Франківськ, згідно Інкотермс 2000.

Датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує передачу продукції, згідно п. 5.2. договору (п. 5.4. договору).

Пунктом 6.1. договору сторони передбачили, що покупець, окрім іншого, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленої продукції.

Також, на підставі п. 6.2. договору постачальник має право, окрім іншого, своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлено продукцію.

Відповідно до п. 10.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.12.2016 р., а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку.

Як вбачається з специфікації №1, що є додатком № 1 до договору № 20/05-16 від 20.05.2016 р., постачальник зобов'язався виготовити та поставити протягом 90 днів від дати укладення договору арматуру трубопровідну - Засувка 30с907нж4 на суму 145 122,00 грн. з ПДВ. Поставка продукції згідно специфікації здійснюється на умовах ЕХW - м. Івано-Франківськ, згідно Інкотермс 2000. (а.с. 12)

На підтвердження постачання товару позивачем до матеріалів справи долучено видаткову накладну № 114 від 16.08.2016 року, згідно якої постачальник відвантажив, а покупець в особі ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності № 153 від 15.08.2016 р., отримав партію продукції по специфікації №1 до договору поставки № 20/05- 16 від 20.05.2016 р. на загальну суму 145 122,00 грн. з ПДВ, а саме засувка 30с907нж4. (а.с. 13)

Окрім того, для отримання товару за спірною видатковою накладною відповідачем було видано довіреність № 153 від 15.08.2016 р. і ім'я ОСОБА_4 для отримання від позивача цінностей за договором поставки № 20/05-16 від 20.05.2016 р., а саме засувки 30с907нж4. (а.с. 60)

11.11.2016 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою, в якій просив в строк до 10.12.2016 р. перерахувати на рахунок позивача 145 120,00 грн. заборгованості за договором поставки № 20/05-16 від 20.05.2016 р. (а.с. 22)

Проте, зазначена вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Оскільки відповідач заборгованість за поставлений товар не погасив, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовними вимогами до відповідача, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, про стягнення з останнього 182 970,61 грн., з яких 145 122,00 грн. - сума основного боргу, 21 403,45 грн. - пеня, 2 278,22 грн. - 3 % річних, 14 166,94 грн. - інфляційні втрати.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідачем не надано доказів того, що на виконання умов договору ним були проведені розрахунки з позивачем, в зв'язку з чим суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 145 122,00 грн. суми основного боргу. Крім того, суд першої інстанції здійснив власний перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат. Щодо стягнення пені, то суд першої інстанції відмовив в цій частині, зазначивши, що в укладеному сторонами договорі не передбачено застосування відповідальності у вигляді сплати пені до відповідача за прострочення оплати товару та не визначено розмір пені.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вже було зазначено, на підтвердження постачання товару відповідно до специфікації № 1, позивачем було надано видаткову накладну № 114 від 16.08.2016 року, згідно якої постачальник відвантажив, а покупець в особі ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності № 153 від 15.08.2016 р., отримав партію продукції по специфікації № 1 до договору поставки № 20/05- 16 від 20.05.2016 р. на загальну суму 145 122,00 грн. з ПДВ, а саме засувка 30с907нж4.

Посилання відповідача в обґрунтування вимог апеляційної скарги на те, що надана позивачем видаткова накладна не відповідає встановленим Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні вимогам та не являється первинним бухгалтерським документом, оскільки не містить інформацію, яка дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а отже не є належними доказами поставки товару за договором, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Тобто, факт проведення сторонами у справі господарських операцій, що стосуються виконання ними зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Документами, які є підставою для оприбуткування товару, є накладні та товарно-транспортні накладні. Такі документи є підставою для внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри.

Первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні мають бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що видаткова накладна № 114 від 16.08.2016 р., на якій ґрунтуються позовні вимоги, оформлена відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відсутність у видатковій накладній інформації щодо осіб, які отримували товар, не звільняє відповідача від обов'язку оплати отриманого товару, оскільки надані позивачем видаткові накладні підписані представниками обох сторін, що є належним підтвердженням факту здійснення господарських операцій з поставки товару.

При цьому, для отримання товару за спірною видатковою накладною відповідачем було видано довіреність № 153 від 15.08.2016 р. і ім'я ОСОБА_4 для отримання від позивача цінностей за договором поставки № 20/05-16 від 20.05.2016 р., а саме засувки 30с907нж4.

Колегія суддів ставиться критично щодо посилання апелянта на Інструкцію про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99, оскільки вищевказана інструкція втратила свою чинність відповідно до наказу Міністерства Фінансів України № 987 від 30.09.2014 р.

Також, відповідачем не заперечується факт отримання від позивача зазначеного товару за спірною накладною - засувка 30с907нж4.

Крім того, як вбачається зі змісту предмету договору поставки № 20/05-16 від 20.05.2016 р., зазначений товар поставлявся для ремонту енергоблоку № 2 ВП Запорізька АЕС ДП НАЕК Енергоатом .

В матеріалах справи міститься акт приймання-передачі ТМЦ №112/61 від 01.09.2016 року, який підписаний між відповідачем, Запорізьким відділенням ВП Складське господарство та ДП НАЕК "Енергоатом", з якого вбачається здійснення поставки ТМЦ для ВП "Запорізька АЕС" продукції - засувка 30с907нж4. (а.с. 16)

Також, в матеріалах справи міститься податкова накладна від 16.08.2016 р., яка також підтверджує здійснення господарської операції з поставки відповідачу товару на загальну суму 145 122,00 грн. (а.с. 59)

Отже, факт поставки позивачем відповідачу 16.08.2016 р. товару на суму 145 122,00 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи належними доказами та не спростований відповідачем.

За ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Оплата поставленої продукції по специфікації здійснюється покупцем протягом 50 робочих днів з моменту підписання покупцем видаткової накладної на поставлену партію продукції (п.4.2. Договору).

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що за договором поставки № 20/05-16 від 20.05.2016 р. позивачем взяті на себе зобов'язання були виконані належним чином, а саме поставлено відповідачу товар на загальну суму 145 122,00 грн., тоді як відповідачем в порушення умов договору поставлений товар взагалі не був оплачений, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за договором поставки № 20/05-16 від 20.05.2016 р. у сумі 145 122,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджена заборгованість відповідача за поставлений товар у сумі 145 122,00 грн., а тому зазначена сума підлягає стягненню з останнього на користь позивача.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та стягнення пені, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування та стягнення пені можливе, в даному випадку, лише за умови погодження сторонами у вчиненому правочині розміру та бази нарахування пені.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки в укладеному сторонами договорі не визначено розмір та базу нарахування пені за прострочення оплати покупцем товару, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 21 403,45 грн.

Стосовно позивних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, то колегія суддів вважає за можливе зазначити про наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

У пункті 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Враховуючи, що відповідно до п. 4.2. договору прострочення оплати за видатковою накладною № 114 від 16.08.2016 року мало місце з 28.10.2016 р. (50 робочих днів), колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за загальний період з 28.10.2016 р. по 14.04.2017 р., погоджується з здійсненим розрахунком, та вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 9 828,33 грн. інфляційних втрат та 2 015,80 грн. 3 % річних.

Контррозрахунку 3 % річних та інфляційних втрат відповідачем як до суду першої інстанції так і до апеляційного господарського суду надано не було.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 03.05.2017 року у справі № 910/2058/17, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум" на рішення господарського суду міста Києва від 03.05.2017 року у справі № 910/2058/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 03.05.2017 року у справі № 910/2058/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/2058/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Л.Г. Смірнова