Постанова

від 07.11.2017 по справі 910/2058/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року Справа № 910/2058/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Панової І.Ю., суддів:Катеринчук Л.Й., Погребняка В.Я., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум" на рішеннягосподарського суду міста Києва від 03.05.2017 та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.07.2017 у справі№ 910/2058/17 господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум" простягнення 182 970,61 грн. за участю представників сторін: від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум" - Стужук А.В.,

від Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" - Шипов К.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року публічне акціонерне товариство "Івано-Франківський арматурний завод" (далі - ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод", позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум" (далі - ТОВ "НВП "Альфа-Преміум", відповідач) в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача 145 122,00 грн. основної заборгованості за поставлений товар, 1 213,84 грн. 3 % річних та 6 675,61 грн. інфляційних втрат.

В подальшому, 14.04.2017 позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача 182 970,61 грн., з яких 145 122,00 грн. сума основного боргу, 21 403,45 грн. пеня, 2 278,22 грн. 3 % річних, 14 166,94 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.05.2017 у справі № 910/2058/17 (суддя Шкурдова Л.М.) позовні вимоги ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод" задоволено частково, стягнуто з ТОВ "НВП "Альфа-Преміум" на користь ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод" 145 122 грн. 00 коп. суми основного боргу, 9 828 грн. 33 коп. інфляційних втрат, 2015 грн. 80 коп. 3 % річних.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив про те, що оскільки відповідачем не було надано доказів, що на виконання умов спірного договору ним були проведені розрахунки з позивачем, при цьому, здійснивши власний перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, суд вважав за можливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 145 122,00 грн. суми основного боргу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2017 (колегія суддів: Руденко М.А. - головуючий, Дідиченко М.А., Смірнова Л.Г.) рішення господарського суду міста Києва від 03.05.2017 залишено без змін.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ТОВ "НВП "Альфа-Преміум" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2017, прийняти нове рішення, яким відмовити ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод" в задоволенні позову до ТОВ "НВП "Альфа-Преміум" про стягнення заборгованості за договором поставки № 20/05-16 від 20.05.2016, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального права, зокрема, положень ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 20.05.2016 між ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод" (постачальник, позивач) та ТОВ "НВП "Альфа-Преміум" (покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 20/05-16 (далі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язався в порядку і на умовах, визначених у договорі, виготовити на поставити трубопровідну арматуру (продукція) для ремонту енергоблоку № 2 ВП "Запорізька АЕС" ДП НАЕК "Енергоатом", а покупець зобов'язався в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти та оплатити продукцію.

Згідно з п. 1.2. договору найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначено в Специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 3.1 передбачено договору, що сума договору становить 145 122,00 грн., в тому числі ПДВ 20 % - 24 187,00 грн.

При укладенні договору сторони дійшли згоди, що покупець сплачує вартість продукції за ціною, зазначеною в специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника (п. 4.1. договору).

Оплата поставленої продукції по Специфікації здійснюється покупцем протягом 50 робочих днів з моменту підписання покупцем видаткової накладної на поставлену партію продукції (п. 4.2. договору).

Відповідно до п.5.1. договору строк поставки продукції зазначений в специфікації. За погодженням з покупцем, допускається дострокова поставка продукції.

Згідно з п. 5.2. договору поставка продукції згідно специфікації здійснюється на умовах ЕХW - м. Івано-Франківськ, згідно Інкотермс 2000.

Відповідно до умов договору, датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує передачу продукції, згідно п. 5.2. договору (п. 5.4. договору).

Пунктом 6.1. договору сторони передбачили, що покупець, окрім іншого, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленої продукції. Постачальник має право, окрім іншого, своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлену продукцію (п. 6.2. договору).

Вказаний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.12.2016, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку ( п. 10.1 договору).

З матеріалів справи, досліджених господарськими судами, вбачається, що як передбачено специфікацією №1, що є додатком № 1 до договору № 20/05-16 від 20.05.2016, постачальник зобов'язався виготовити та поставити протягом 90 днів від дати укладення договору арматуру трубопровідну - Засувка 30с907нж4 на суму 145 122,00 грн. з ПДВ.

Суди встановили, що на підтвердження постачання товару позивачем до матеріалів справи долучено видаткову накладну № 114 від 16.08.2016, згідно якої постачальник відвантажив, а покупець в особі Кравця І.В., який діяв на підставі довіреності № 153 від 15.08.2016, отримав партію продукції по специфікації №1 до договору поставки № 20/05- 16 від 20.05.2016 на загальну суму 145 122,00 грн. з ПДВ, а саме засувка 30с907нж4.

Крім того, для отримання товару за спірною видатковою накладною відповідачем була видана довіреність № 153 від 15.08.2016 на ім'я Кравця І.В. для отримання від позивача цінностей за договором поставки № 20/05-16 від 20.05.2016, а саме засувки 30с907нж4.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судами, що 11.11.2016 позивач звернувся до відповідача з вимогою, в якій просив в строк до 10.12.2016 перерахувати на рахунок позивача 145 120,00 грн. заборгованості за договором поставки № 20/05-16 від 20.05.2016, проте останній залишив її без відповіді та суму заборгованості не погасив.

Між тим, суди попередніх інстанцій зазначили про те, що на день подання позовної заяви відповідач заборгованість за поставлений товар не погасив, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, про стягнення з останнього 182 970,61 грн., з яких 145 122,00 грн. - сума основного боргу, 21 403,45 грн. - пеня, 2 278,22 грн. - 3 % річних, 14 166,94 грн. - інфляційні втрати.

Отже, враховуючи обставини справи, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 145 122,00 грн. суми основного боргу, оскільки відповідачем не надано доказів того, що на виконання умов спірного договору останнім були проведені розрахунки з позивачем.

При цьому, місцевим господарським судом було здійснено власний перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим, частково задовольнив в цій частині позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 9 828,33 грн. та 2 015,80 грн - 3 % річних.

Щодо стягнення пені, то місцевим судом було відмовлено в цій частині, з тих підстав, що в укладеному сторонами договорі не передбачено застосування відповідальності у вигляді сплати пені до відповідача за прострочення оплати товару та не визначено розмір пені.

З огляду на приписи статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Так, визначаючи правову природу укладеного сторонами договору, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що такий має ознаки договору поставки, за яким, відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні приписи містить ст. 712 ЦК України, згідно частини другої, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець, відповідно до ст. 691 ЦК України, зокрема, зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Втім, укладаючи договір поставки, сторони домовились, що оплата поставленої продукції по Специфікації здійснюється покупцем протягом 50 робочих днів з моменту підписання покупцем видаткової накладної на поставлену партію продукції (п. 4.2. договору).

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, за умовами договору поставки № 20/05-16 від 20.05.2016 позивачем взяті на себе зобов'язання були виконані належним чином, а саме поставлено відповідачу товар на загальну суму 145 122,00 грн., тоді як відповідачем в порушення умов договору поставлений товар взагалі не був оплачений, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за договором поставки № 20/05-16 від 20.05.2016 у сумі 145 122,00 грн., яка підлягає стягненню з останнього на користь позивача.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що апеляційним судом було належно перевірено здійснений місцевим судом розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за загальний період з 28.10.2016 по 14.04.2017, обґрунтовано погодився із здійсненим розрахунком, вказавши, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 9 828,33 грн. інфляційних втрат та 2 015,80 грн. 3 % річних, оскільки відповідно до п. 4.2. договору прострочення оплати за видатковою накладною № 114 від 16.08.2016 мало місце з 28.10.2016 (50 робочих днів).

При цьому, апеляційний суд в оскаржуваній постанові послався на те, що відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Стосовно вимог позивача в частині стягнення з відповідача пені, апеляційний господарський суд, враховуючи приписи ст. 625 ЦК України, в оскаржуваній постанові зазначив про те, що застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування та стягнення пені можливе, в даному випадку, лише за умови погодження сторонами у вчиненому правочині розміру та бази нарахування пені.

З огляду на приписи ст. 625 ЦК України, суд апеляційної інстанції правомірно погодився з місцевим господарським судом про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача пені в розмірі 21 403,45 грн., оскільки в укладеному сторонами договорі не передбачено застосування відповідальності у вигляді сплати пені до відповідача за прострочення оплати товару та не визначено її розмір.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що позивачем доведено порушення свого права та законного інтересу за договором поставки № 20/05-16 від 20.05.2016, оскільки зобов'язання по оплаті поставленого позивачем товару відповідачем не виконано, наявність заборгованості в розмірі 145 122, 00 грн. не спростовано.

В силу приписів ст. 111 7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст. 111 7 ГПК України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.111 10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, рішення господарського суду міста Києва від 03.05.2017 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2017 у справі № 910/2058/17 є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 111 7 , 111 9 - 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 03.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2017 у справі № 910/2058/17 залишити без змін.

Головуючий І.Ю. Панова

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Я. Погребняк