Ухвала

від 18.07.2017 по справі 909/415/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

18 липня 2017 року Справа № 909/415/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л., суддів:Губенко Н.М., Іванової Л.Б., перевіривши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 у справі№ 909/415/15 господарського суду Івано-Франківської області за позовомПриватного акціонерного товариства "Енергомашінвест" доПублічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" провизнання недійсними рішення загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод", оформлених протоколом № 1 від 18.04.2013

ВСТАНОВИВ:

Подана 07.04.2017 (згідно зі штемпелем поштового відділення зв'язку на конверті) Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (далі - скаржник) касаційна скарга на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 у справі № 909/415/15 не відповідає вимогам розділу ХІІ 1 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) з наступних підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 111 ГПК України до касаційної скарги додаються, зокрема, докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 111 1 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копії касаційної скарги і доданих до неї документів, які у цієї сторони відсутні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111 3 ГПК України, касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до скарги не додано доказів надіслання її копії іншій стороні (сторонам) у справі.

Виходячи зі змісту наведених норм, особа, яка оскаржує судове рішення, повинна надавати суду доказ, який однозначно свідчив би про повідомлення сторін про оскарження особою судових рішень.

Неповідомлена належним чином сторона у справі, як учасник господарського процесу, позбавлена можливості володіти об'єктивною інформацією стосовно руху господарського процесу.

Скаржником в якості доказу направлення примірника касаційної скарги відповідачу -Публічному акціонерному товариству "Івано-Франківський арматурний завод" до касаційної скарги додано фіскальний чек від 07.04.2017 № 1852 та опис вкладення до цінного листа від 07.04.2017.

Однак, доданий фіскальний чек поштової установи від 07.04.2017 № 1852 та опис вкладення до цінного листа від 07.04.2017, не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції в якості належних та допустимих доказів, що підтверджують направлення примірника касаційної скарги Публічному акціонерному товариству "Івано-Франківський арматурний завод", з огляду на наступне.

Як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" є: 76014, Івано-Франківська обл., місто Івано-Франківськ, вул. Євгена Коновальця, будинок 229 , тоді, як доданий фіскальний чек від 07.04.2017 № 1852 свідчить про надіслання копії касаційної скарги відповідачу на адресу: 79011 Львів , та опис вкладення до цінного листа, в якому зазначена адреса: вул. Коновальця, 41, м. Ів-Фр., 76014 .

Водночас, доданий фіскальний чек поштової установи від 07.04.2017 № 1852 та опис вкладення до цінного листа від 07.04.2017 не є належними доказами надсилання копії касаційної скарги відповідачу, оскільки, по-перше: поданий у сукупності фіскальний чек з описом вкладення, мав би підтверджувати факт надання однієї і тієї ж послуги поштового зв'язку, проте, як вбачається з фіскального чеку та опису вкладення, в них зазначені різні назви міста (у фіскальному чеку - Львів, а в описі вкладення - Івано-Франківськ), по-друге: зазначена в описі вкладення адреса відповідача не відповідає адресі вказаній в витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Неповідомлення сторони у справі про звернення з касаційною скаргою порушує процесуальні права цієї сторони, принципи рівності та змагальності сторін, закріплені статтями 4 2 , 4 3 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, заявником касаційної скарги не дотримано вимог ч. 4 ст. 111 ГПК України щодо надання до касаційної скарги належних доказів надсилання копії скарги іншій стороні у справі. Наведене є підставою для повернення касаційної скарги відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 111 3 ГПК України.

Крім того, згідно зі ст. 110 ГПК України касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 111 3 ГПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

Згідно з ч. 1 ст. 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що у клопотанні про відновлення пропущеного строку повинно міститися обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку. Якщо відновлення процесуального строку здійснюється за клопотанням сторони чи прокурора, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього за загальними правилами розділу V Господарського процесуального кодексу України.

Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. Поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

При цьому відповідно до практики Суду одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, inter alia, який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (див. Рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], N 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 Рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року, пункти 37-38 Рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 року).

У пункті 41 Рішення від 03.04.2008 року "Пономарьов проти України" Суд вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998 -VIII, с. 3255, § 45).

Більш того, спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див., наприклад, Monnel and Morris v. the United Kingdom, рішення від 2 березня 1987 року, серія А, N 115, с. 22, § 56, а також Helmers v. Sweden, рішення від 29 жовтня 1996 року, серія А, N 212-А, с.15, § 31); вимоги до прийнятності апеляції щодо суті закону мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги (Levages Prestations Services v. France, рішення від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, с. 1544, § 45).

Стаття 53 ГПК України передбачає оцінку господарським судом касаційної інстанції при вирішенні питання про відновлення строку обґрунтованості доводів скаржника.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Таким чином, закон пов'язує можливість відновлення пропущеного процесуального строку з наявністю саме поважних причин його пропуску; поважними причинами пропуску строку визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Клопотання про відновлення пропущеного строку на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 обґрунтовано тим, що оскаржувану постанову скаржник отримав лише 11 січня 2017 року, що, як зазначає скаржник, підтверджується записом про реєстрацію вхідної кореспонденції в журналі реєстрації вхідної кореспонденції ПАТ "Брокбізнесбанк", тобто вже після закінчення строку на її оскарження.

Стаття 129 Конституції України визначає, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

За змістом положень ст. 107 ГПК України сторона наділена правом оскарження судового рішення, що є однією з необхідних умов реалізації, встановленого законом права на судовий захист.

Однак, наявність права на оскарження не є безумовною підставою для здійснення судового захисту шляхом прийняття касаційної скарги, поданої з порушенням встановленого процесуальним законом порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 надіслано сторонам у справі 14.12.2016, проте, скаржником не надано жодних доказів стосовно того, коли саме він отримав копію оскаржуваної постанови. Крім того, якщо врахувати, що датою отримання копії оскаржуваної постанови було 11.01.2017 (як зазначає скаржник), то з матеріалів касаційної скарги не вбачається, чому скаржник звернувся з касаційною скаргою аж 07.04.2017, майже через три місяці після її отримання, таким чином, суд касаційної інстанції вважає, що можливість вчасного подання касаційної скарги залежала виключно від волевиявлення самого скаржника та мала суб'єктивний характер. Інших причин, які є дійсно непереборними і які не залежали від волі скаржника, останній не наводить, а тому суд не вбачає підстав для відновлення пропущеного скаржником строку на касаційне оскарження.

Керуючись ст. ст. 53, 86 п. 3, п. 5 ч. 1 ст. 111 3 ГПК України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Відмовити Публічному акціонерному товариству "Брокбізнесбанк" у відновленні строку на подання касаційної скарги на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 у справі № 909/415/15.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 у справі № 909/415/15 повернути скаржнику без розгляду.

Справу № 909/415/15 повернути до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

Л.Б. Іванова