Рішення

від 13.07.2017 по справі 902/75/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2017Справа №902/75/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Артем-В"

до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції

про стягнення коштів

Суддя Маринченко Я.В.

Представники сторін:

від позивача - Бутиріна І.І. (представник за довіреністю);

від відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Артем-В" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про стягнення коштів.

Позовні вимог обґрунтовані тим, що позивача визнано переможцем прилюдних торгів, оформлених протоколом від 28.05.2004 № 11, які проведені з реалізації арештованого нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Теркхолдинг" - частини будівлі, що розташована за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна/Чехова, буд. 14/2. У зв'язку із цим, 01.06.2004 позивач перерахував на рахунок ДП МВС України Спецсервіс грошові кошти в розмірі 115441,85 грн., які надалі в розмірі 105477,20 грн. були перераховані відповідачу, як стягувачу в межах зазначеного виконавчого провадження. Оскільки, рішенням господарського суду Вінницької області від 04.07.2012 у справі № 14/264-04, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2012, вищевказані прилюдні торги визнані недійсними, позивач просив стягнути з відповідача безпідставно отримані ним кошти за реалізоване майно в розмірі 105477,20 грн., а також 28657,25 грн. пені за користування грошовими коштами та інфляційні втрати в розмірі 12868,19 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві, зокрема послався на те, що грошові кошти за реалізоване майно в розмірі 105477,20 грн. отримав у межах виконавчого провадження від ДВС Вінницького міського управління юстиції як добросовісний набувач. Відтак, підстави для стягнення цієї суми, як безпідставно отриманих коштів, відсутні, у зв'язку з чим і нарахування на дані кошти відсотків за користування є неправомірним. Крім того, відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 26.01.2016 порушено провадження у справі № 902/75/16 та за відповідною ухвалою суду від 11.02.2016 матеріали вказаної справи надіслано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.05.2016 у справі № 902/75/16 позов задоволено частково, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно одержані грошові кошти у розмірі 105477,20 грн., проценти за користування грошовими коштами у розмірі 14333,82 грн.; в іншій частині у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 у справі № 902/75/16 рішення суду в частині задоволення позову скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмолено повністю.

Вищий господарський суд України постановою від 12.12.2016 у справі № 902/75/16 вищезазначені судові рішення скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Дана постанова мотивована тим, що судом першої інстанції не було розглянуто заяву відповідача про застосування позовної давності та клопотання позивача про визнання поважними причини її пропуску. Водночас, відмовляючи в задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності, апеляційний суд не навів мотивів відхилення зазначених позивачем причин пропуску позовної давності. Крім того, судами попередніх інстанцій помилково визначено наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин ч. 6 ст. 231, ч. 4 ст. 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.04.2017 справу № 902/75/16 прийнято до провадження суддею Маринченко Я.В. та призначено її до розгляду.

Під час нового розгляду позивач заявлені позовні вимоги підтримав та надав клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності з огляду на те, що про існування рішення господарського суду Вінницької області від 04.07.2012 у справі № 14/264-04, із набранням 05.12.2012 чинності яким починається відлік строку позовної давності, позивач дізнався в 2014 році та відповідне рішення суду отримав лише у 2015 році. Крім того, позивач звертався до господарського суду Вінницької області із позовною заявою до відповідача про повернення безпідставно набутих коштів, яка ухвалою суду від 13.01.2015 була повернута позивачу на підставі ст. 63 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Відтак, починаючи з 05.12.2012, відповідач мав повернути відповідачу вказані грошові кошти та був обізнаний про такий обов'язок, оскільки отримував ухвалу суду від 13.01.2015.

На підставі викладеного позивач просив задовольнити позов.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Відповідач уповноваженого представника в судове засідання не направив, хоча про час та місце розгляду справи був сповіщений у встановленому законом порядку.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 25.04.2003 Ленінським місцевим судом міста Вінниця видано виконавчий лист № 2-4780 про солідарне стягнення з ТОВ "Теркхолдинг" та Притуляк В.М. на користь Вінницької обласної дирекції АППБ "Аваль" 105477,20 грн.

05.05.2003 міським Відділом державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа від 24.12.2002 № 2-4780.

Актом опису й арешту майна від 25.09.2003 державним виконавцем ВДВС Вінницького міського управління юстиції накладено арешт на частину будівлі, загальною площею 520,8 кв. м., що розташована за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна/Чехова, буд. 14/2, що було зареєстроване на праві власності за ТОВ "Теркхолдинг".

28.05.2004 Вінницькою обласною філією державного підприємства МВС України "Спецсервіс" проведені прилюдні торги, оформлені протоколом від 28.05.2004 № 11, з реалізації арештованого майна ТОВ "Теркхолдинг", а саме: частини будівлі, загальною площею 534,1 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Вінниця вул. Ватутіна/Чехова, буд. 14/2.

У вказаному протоколі зазначено, що переможцем торгів за лотом № 43, продажна ціна якого становить 128000,00 грн., визнано позивача, який протягом 10 банківських днів має внести кошти в розмірі 115441,85 грн. (з урахуванням гарантійного внеску) на рахунок Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Спецсервіс".

У зв'язку із цим, позивач сплатив на рахунок ДП МВС України "Спецсервіс" за придбане майно 115441,85 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 01.06.2004 № 1790.

Відповідно до листа Відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції від 21.12.2004 № ДВ-1-12 грошові кошти в розмірі 105477,20 грн. перераховані згідно з виконавчим листом від 25.04.2003 № 2-4780 на рахунок Вінницької обласної дирекції АППБ "Аваль".

Рішенням господарського суду Вінницької області від 04.07.2012 у справі № 14/264-04, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2012, визнано вищевказані прилюдні торги недійсними.

Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Аналогічна правова позиція викладена в п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Отже судове рішення, прийняте в справі № 14/264-04, має преюдиціальне значення для вирішення даного спору, а встановлені ним факти не потребують повторного доведення.

Відтак, позивач зазначив, що звертався до відповідача з претензією (без дати та номеру) про повернення безпідставно отриманих грошових коштів, проте ця сума так і не була повернута відповідачем.

З огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що правовідносин між сторонами мають кондиційний характер та підпадають під регулювання положень глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно зі ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Частиною 1 ст. 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Таким чином, із прийняттям господарським судом Вінницької області рішення від 04.07.2012 у справі № 14/264-04, яким визнано недійсними прилюдні торги, правова підстава для утримання відповідачем перерахованих йому, як стягувачу, грошових коштів за реалізоване на цих торгах майно боржника в розмірі 105477,20 грн. відпала.

Водночас, відповідач посилається на те, що він є добросовісним набувачем вказаних грошових коштів, та між ним із позивачем не виникало жодних правовідносин. Також, відповідач не є стороною правочину - прилюдних торгів, що свідчить про неможливість настання для відповідача наслідків його недійсності.

Утім, відповідач помилково ототожнює визначену позивачем правову підставу для повернення грошових коштів, як безпідставно набутих, із застосуванням реституції.

Оскільки, відповідач вказані грошові кошти отримав, як стягувач, за наслідками проведення прилюдних торгів, то після визнання їх недійсними правова підстава для утримання цих коштів відпала з моменту набрання законної сили відповідним рішенням господарського суду. З огляду на те, що між сторонами відсутні правовідносини, що регулюються нормами зобов'язального права, що унеможливлює застосування реституції, то до цих вимог і підлягають застосуванню норми глави 83 ЦК України.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів у розмірі 105477,20 грн.

Також, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 12868,19 грн., нараховані на суму безпідставно одержаних коштів.

За умовами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав. Аналогічна правова позиція викладена в п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14.

Ураховуючи наведене, вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 12868,19 грн. задоволенню не підлягає, а тому суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині.

Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 28657,25 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, що нараховані на рівні облікової ставки Національного банку України на підставі ст. 536 та ч. 2 ст. 1214 ЦК України за період з 05.12.2012 по 05.09.2014.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Статтею 536 ЦК України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як встановлено судом, між сторонами відсутні договірні відносини та розмір процентів за користування грошовими коштами не передбачено.

Приписами ст. 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Згідно з ч. 6 ст. 4 ГПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Стаття 1048 ЦК України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відтак, суд дійшов висновку про нарахування відповідачу процентів за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України, застосовуючи за аналогією закону приписи ст. 1048 ЦК України. Поряд із цим, суд вважає за необхідне зауважити, що така ставка найчастіше передбачається сторонами у договорах, як міра відповідальності за порушення грошових зобов'язань, та у національному законодавстві, як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання у випадку порушеннях умов багатьох видів договорів у ЦК і ГК України.

За таких обставин, здійснивши арифметичний перерахунок заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми процентів за користування чужими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України, нарахованими на суму 105477,20 грн. за період з 05.12.2012 по 05.09.2014, суд вважає дану вимогу обґрунтованою в розмірі 14343,36 грн., у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню частково.

Водночас, у матеріалах справи міститься заява відповідача про застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог, мотивована тим, що позивач був обізнаний про порушення його прав із моменту ухвалення Рівненським апеляційним господарським судом постанови від 05.12.2012 у справі № 14/264-04, у зв'язку із чим звернення з даним позовом до суду лише в 2016 році є підставою для відмови в позові внаслідок спливу позовної давності.

Поряд із цим, позивачем заявлено клопотання про визнання причини пропуску строку позовної давності поважними. В обґрунтування даного клопотання позивач послався на те, що про існування вищевказаного рішення суду дізнався в 2014 році, а його копію отримав лише у 2015 році. На підтвердження цього позивачем долучено до матеріалів справи подану ним 11.02.2016 до господарського суду Вінницької області заяву про надання матеріалів справи № 14/264-04 для ознайомлення та отримання копій судових рішень із відміткою про отримання цих рішень представником позивача 30.03.2016, а також докази надіслання господарським судом Вінницької області в 2012 році процесуальних документів не на юридичну адресу позивача, що позбавило його бути обізнаним про хід розгляду справи. Наведене, на думку позивача, свідчить про поважність причин пропуску позовної давності, який обліковується із прийняттям апеляційною інстанцією постанови 05.12.2012 у справі № 14/264-04.

Крім того, позивач звертався до господарського суду Вінницької області із позовною заявою до відповідача про повернення безпідставно набутих коштів, яка ухвалою суду від 13.01.2015 була повернута позивачу на підставі ст. 63 ГПК України, а копія ухвали направлялась на адресу відповідача.

Таким чином, позивач вважає, що починаючи з 05.12.2012 відповідач знав про незаконне утримання грошових коштів позивача та був обізнаний про обов'язок їх повернути, оскільки отримував ухвалу господарського суду Вінницької області від 13.01.2015.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України).

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності (п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 № 10).

Судом встановлено, що позовні вимоги ТОВ Теркхолдинг при зверненні 28.09.2004 з позовом до господарського суду Вінницької області у межах справи № 14/264-04 були пред'явлені, зокрема, до ТОВ Артем-В , як до співвідповідача.

Таким чином, починаючи з 2004 року позивач був обізнаний про її існування, як особа, до якої пред'явлено позовні вимоги та права якої могли бути змінені відповідним судовим рішенням. До того ж, позивач зазначив, що до квітня 2012 року процесуальні документи направлялись судом за належною адресою позивача, тобто останній був обізнаним про триваючий щодо нього судовий розгляд. Водночас, прийняте в справі № 14/264-04 судове рішення позивач не оскаржував.

Поряд із цим, 01.06.2006 набрав чинності Закон України Про доступ до судових рішень , у ст. 2 якого зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Особам, які беруть (брали) участь у справі, забезпечується доступ до судових рішень у їхній справі в порядку, встановленому процесуальним законом.

Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. До Реєстру включаються усі судові рішення судів загальної юрисдикції (ч. 1, 3 ст. 3 вищевказаного Закону).

Таким чином, вищезазначеним Законом та процесуальним законодавством позивачу надано право бути обізнаним про прийняті в його справі судові рішення та можливість його реалізувати шляхом вільного доступу до відповідного реєстру.

Відтак, позивачем не доведено, що останній не знав та не міг довідатися про обставини, що були пов'язані зі станом його майнових прав та перебігом позовної давності.

Аналогічна правова позиція щодо презумпції можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав викладено в постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 № 6-2469цс16.

За таких обставин, посилання позивача на необізнаність щодо винесеного судом 04.07.2012 рішення у справі № 14/264-04, в якій останній був співвідповідачем, у зв'язку з неповідомленням його після квітня 2012 року про хід її розгляду, не може слугувати поважною причиною пропуску позовної давності.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити, що перебіг позовної давності встановлений законодавством саме для особи, яка звертається до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та законних інтересів. При цьому, потенційна обізнаність правопорушника про вчинене ним діяння не змінює перебіг позовної давності, за умови відсутності вчинення ним дій, що свідчать про її переривання.

Поряд із цим, позивач посилається на приписи ст. 1215 ЦК України, що, на його думку, не визначають сплив строку позовної давності як підставу для відмови в поверненні майна, а відтак, ураховуючи тривалість правопорушення, відповідач не може бути звільнений від повернення цих грошових коштів.

Однак, позовна давність є самостійним інститутом цивільного права, що може бути застосована до вимог зі спорів, що виникають у цивільних та господарських відносинах. Тобто, можливість її застосування підлягає дослідженню в кожному окремому випадку та при наявності певних підстав позовна давність може бути застосована до всіх правовідносин, крім визначених законом.

Утім, приписи ст. 1215 ЦК України не містять заборони щодо застосування позовної давності до загальних положень про зобов'язання у зв'язку з набуттям чи збереженням майна без достатньої правової підстави, а містять виключення із цих загальних положень у вигляді переліку майна та випадків, в яких останнє не повертається.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення безпідставно набутих коштів та процентів за користування чужими грошовими коштами, однак внаслідок застосування до зазначених вимог позовної давності за відповідною заявою відповідача, враховуючи відсутність поважних причин пропуску позовної давності позивачем, у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі положень ст. 49 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 17.07.2017

Суддя Я.В. Маринченко