Постанова

від 30.01.2018 по справі 902/75/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2018 р. Справа№ 902/75/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засідання - Матюхін І.В.

за участю представників згідно із протоколом судового засідання від 30.01.2018

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Артем-В"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 (дата складення повного тексту - 17.07.2017)

у справі № 902/75/16 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Артем-В"

до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Артем-В" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про стягнення коштів.

Позовні вимог обґрунтовані тим, що позивача визнано переможцем прилюдних торгів, оформлених протоколом від 28.05.2004 № 11, які проведені з реалізації арештованого нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Теркхолдинг" - частини будівлі, що розташована за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна/Чехова, буд. 14/2. У зв'язку із цим, 01.06.2004 позивач перерахував на рахунок ДП МВС України Спецсервіс грошові кошти в розмірі 115441,85 грн., які надалі в розмірі 105477,20 грн. були перераховані відповідачу, як стягувачу в межах зазначеного виконавчого провадження. Оскільки, рішенням господарського суду Вінницької області від 04.07.2012 у справі № 14/264-04, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2012, вищевказані прилюдні торги визнані недійсними, позивач просив стягнути з відповідача безпідставно отримані ним кошти за реалізоване майно в розмірі 105477,20 грн., а також 28657,25 грн. пені за користування грошовими коштами та інфляційні втрати в розмірі 12868,19 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві, зокрема послався на те, що грошові кошти за реалізоване майно в розмірі 105477,20 грн. отримав у межах виконавчого провадження від ДВС Вінницького міського управління юстиції як добросовісний набувач. Відтак, підстави для стягнення цієї суми, як безпідставно отриманих коштів, відсутні, у зв'язку з чим і нарахування на дані кошти відсотків за користування є неправомірним. Крім того, відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 26.01.2016 порушено провадження у справі № 902/75/16 та за відповідною ухвалою суду від 11.02.2016 матеріали вказаної справи надіслано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2016 у справі № 902/75/16 позов задоволено частково, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно одержані грошові кошти у розмірі 105 477,20 грн., проценти за користування грошовими коштами у розмірі 14 333,82 грн.; в іншій частині у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 у справі № 902/75/16 рішення суду в частині задоволення позову скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмолено повністю.

Вищий господарський суд України постановою від 12.12.2016 у справі № 902/75/16 вищезазначені судові рішення скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Дана постанова мотивована тим, що судом першої інстанції не було розглянуто заяву відповідача про застосування позовної давності та клопотання позивача про визнання поважними причини її пропуску. Водночас, відмовляючи в задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності, апеляційний суд не навів мотивів відхилення зазначених позивачем причин пропуску позовної давності. Крім того, судами попередніх інстанцій помилково визначено наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин ч. 6 ст. 231, ч. 4 ст. 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 у справі № 902/75/16 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що із прийняттям господарським судом Вінницької області рішення від 04.07.2012 у справі № 14/264-04, яким визнано недійсними прилюдні торги, правова підстава для утримання відповідачем перерахованих йому, як стягувачу, грошових коштів за реалізоване на цих торгах майно боржника в розмірі 105477,20 грн. відпала. обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав, тому вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 12868,19 грн. задоволенню не підлягає, а тому суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині. Суд дійшов висновку про нарахування відповідачу процентів за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України, застосовуючи за аналогією закону приписи ст. 1048 ЦК України. Здійснивши арифметичний перерахунок заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми процентів за користування чужими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України, нарахованими на суму 105477,20 грн. за період з 05.12.2012 по 05.09.2014, суд вважає дану вимогу обґрунтованою в розмірі 14 343,36 грн., у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню частково. Судом встановлено, що позовні вимоги ТОВ Теркхолдинг при зверненні 28.09.2004 з позовом до господарського суду Вінницької області у межах справи № 14/264-04 були пред'явлені, зокрема, до ТОВ Артем-В , як до співвідповідача. Таким чином, починаючи з 2004 року позивач був обізнаний про її існування, як особа, до якої пред'явлено позовні вимоги та права якої могли бути змінені відповідним судовим рішенням. До того ж, позивач зазначив, що до квітня 2012 року процесуальні документи направлялись судом за належною адресою позивача, тобто останній був обізнаним про триваючий щодо нього судовий розгляд. Водночас, прийняте в справі № 14/264-04 судове рішення позивач не оскаржував. позивачем не доведено, що останній не знав та не міг довідатися про обставини, що були пов'язані зі станом його майнових прав та перебігом позовної давності. Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення безпідставно набутих коштів та процентів за користування чужими грошовими коштами, однак внаслідок застосування до зазначених вимог позовної давності за відповідною заявою відповідача, враховуючи відсутність поважних причин пропуску позовної давності позивачем, у задоволенні позову слід відмовити.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Артем-В" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 у справі № 902/75/16 та прийняти нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що перебіг строку розпочався 05.12.2012.

Скаржник вважав себе власником будівлі і не було необхідності вимоги щодо повернення грошових коштів.

На думку скаржника, відповідачем не надано правдиву інформацію щодо місцезнаходження ТОВ "Артем-В", внаслідок чого останній втратив право на судовий захист в апеляційному порядку при розгляді справи Рівненським апеляційним судом 05.12.2012.

Справа № 902/75/16 розглядалась різними складами колегії суддів.

Згідно із протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.12.2017, справу № 902/75/16 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Михальська Ю.Б., Майданевич А.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2017 матеріали справи № 902/75/16 з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Артем-В" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 прийнято до свого провадження колегією суддів у новому складі.

На підставі ст. 216 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2017 розгляд справи № 902/75/16 відкладено на 30.01.2018.

Представник позивача у судовому засіданні просив задовольнити вимоги апеляційної скарги, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 у справі № 902/75/16 та прийняти нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 30.01.2018 не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином.

Згідно із ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно із ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 25.04.2003 Ленінським місцевим судом міста Вінниця видано виконавчий лист № 2-4780 про солідарне стягнення з ТОВ "Теркхолдинг" та Притуляк В.М. на користь Вінницької обласної дирекції АППБ "Аваль" 105 477,20 грн.

05.05.2003 міським Відділом державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа від 24.12.2002 № 2-4780.

Актом опису й арешту майна від 25.09.2003 державним виконавцем ВДВС Вінницького міського управління юстиції накладено арешт на частину будівлі, загальною площею 520,8 кв.м, що розташована за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна/Чехова, буд. 14/2, що було зареєстроване на праві власності за ТОВ "Теркхолдинг".

28.05.2004 Вінницькою обласною філією державного підприємства МВС України "Спецсервіс" проведені прилюдні торги, оформлені протоколом від 28.05.2004 № 11, з реалізації арештованого майна ТОВ "Теркхолдинг", а саме: частини будівлі, загальною площею 534,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Вінниця вул. Ватутіна/Чехова, буд. 14/2.

У вказаному протоколі зазначено, що переможцем торгів за лотом № 43, продажна ціна якого становить 128 000,00 грн., визнано позивача, який протягом 10 банківських днів має внести кошти в розмірі 115441,85 грн. (з урахуванням гарантійного внеску) на рахунок Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Спецсервіс".

У зв'язку із цим, позивач сплатив на рахунок ДП МВС України "Спецсервіс" за придбане майно 115 441,85 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 01.06.2004 № 1790.

Відповідно до листа Відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції від 21.12.2004 № ДВ-1-12 грошові кошти в розмірі 105477,20 грн. перераховані згідно з виконавчим листом від 25.04.2003 № 2-4780 на рахунок Вінницької обласної дирекції АППБ "Аваль".

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 04.07.2012 у справі № 14/264-04, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2012, визнано вищевказані прилюдні торги недійсними.

Згідно із ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, судове рішення, прийняте в справі № 14/264-04, має преюдиціальне значення для вирішення даного спору, а встановлені ним факти не потребують повторного доведення.

Позивач зазначив, що звертався до відповідача з претензією (без дати та номеру) про повернення безпідставно отриманих грошових коштів, проте ця сума так і не була повернута відповідачем.

Враховуючи викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що правовідносин між сторонами мають кондиційний характер та підпадають під регулювання положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Частиною 1 ст. 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що із прийняттям Господарським судом Вінницької області рішення від 04.07.2012 у справі № 14/264-04, яким визнано недійсними прилюдні торги, правова підстава для утримання відповідачем перерахованих йому, як стягувачу, грошових коштів за реалізоване на цих торгах майно боржника в розмірі 105477,20 грн. відпала.

Однак, відповідач посилається на те, що він є добросовісним набувачем вказаних грошових коштів, та між ним із позивачем не виникало жодних правовідносин. Також, відповідач не є стороною правочину - прилюдних торгів, що свідчить про неможливість настання для відповідача наслідків його недійсності.

Відповідач помилково ототожнює визначену позивачем правову підставу для повернення грошових коштів, як безпідставно набутих, із застосуванням реституції, оскільки останнім вказані грошові кошти отримано, як стягувачем, за наслідками проведення прилюдних торгів, то після визнання їх недійсними, правова підстава для утримання цих коштів відпала з моменту набрання законної сили відповідним рішенням господарського суду. З огляду на те, що між сторонами відсутні правовідносини, що регулюються нормами зобов'язального права, що унеможливлює застосування реституції, то до цих вимог і підлягають застосуванню норми глави 83 ЦК України.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів у розмірі 105 477,20 грн. є обгрунтованими та такими, що підтверджені матеріалами справи.

Пунктом 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, пунктом 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України за № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань встановлено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 12 868,19 грн., на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, задоволенню не підлягають, оскільки на суму безпідставно отриманих коштів можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 Цивільного кодексу України.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами відсутні договірні відносини та розмір процентів за користування грошовими коштами не передбачено.

Приписами ст. 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про нарахування відповідачу процентів за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України, застосовуючи за аналогією закону приписи ст. 1048 ЦК України, тому, перевіривши розрахунок заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми процентів за користування чужими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України, нарахованими на суму 105 477,20 грн. за період з 05.12.2012 по 05.09.2014, вважає суму у розмірі 14 343,36 грн. правильною.

Як вбачається із матеріалів справи, позовна заява подана до господарського суду першої інстанції 25.01.2016.

У запереченнях від 11.04.2016 на позовну заяву, відповідачем викладено заяву про застосування строку позовної давності до вимог щодо повернення безпідставно набутого майна (коштів) з чужого незаконного володіння.

Згідно із ст.ст. 256, 257, 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, проте, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Щодо клопотання позивача про поновлення строку позовної давності, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відмову у поновленні строку позовної давності та вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16.

Позовні вимоги ТОВ Теркхолдинг при зверненні 28.09.2004 з позовом до Господарського суду Вінницької області у межах справи № 14/264-04 були пред'явлені, зокрема, до ТОВ Артем-В , як до співвідповідача.

Таким чином, починаючи з 2004 року позивач був обізнаний про її існування, як особа, до якої пред'явлено позовні вимоги та права якої могли бути змінені відповідним судовим рішенням. До того ж, позивач зазначив, що до квітня 2012 року процесуальні документи направлялись судом за належною адресою позивача, тобто останній був обізнаним про триваючий щодо нього судовий розгляд. Водночас, прийняте в справі № 14/264-04 судове рішення позивач не оскаржував.

01.06.2006 набрав чинності Закон України Про доступ до судових рішень , у ст. 2 якого зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Особам, які беруть (брали) участь у справі, забезпечується доступ до судових рішень у їхній справі в порядку, встановленому процесуальним законом.

Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. До Реєстру включаються усі судові рішення судів загальної юрисдикції (ч. 1, 3 ст. 3 вищевказаного Закону).

Таким чином, вищезазначеним Законом та процесуальним законодавством позивачу надано право бути обізнаним про прийняті в його справі судові рішення та можливість його реалізувати шляхом вільного доступу до відповідного реєстру.

Відтак, позивачем не доведено, що останній не знав та не міг довідатися про обставини, що були пов'язані зі станом його майнових прав та перебігом позовної давності.

Враховуючи викладене, посилання позивача на необізнаність щодо винесеного судом 04.07.2012 рішення у справі № 14/264-04, в якій останній був співвідповідачем, у зв'язку з неповідомленням його після квітня 2012 року про хід її розгляду, не може слугувати поважною причиною пропуску позовної давності.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити, що перебіг позовної давності встановлений законодавством саме для особи, яка звертається до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та законних інтересів. При цьому, потенційна обізнаність правопорушника про вчинене ним діяння не змінює перебіг позовної давності, за умови відсутності вчинення ним дій, що свідчать про її переривання.

Поряд із цим, позивач посилається на приписи ст. 1215 ЦК України, що, на його думку, не визначають сплив строку позовної давності як підставу для відмови в поверненні майна, а відтак, ураховуючи тривалість правопорушення, відповідач не може бути звільнений від повернення цих грошових коштів.

Однак, позовна давність є самостійним інститутом цивільного права, що може бути застосована до вимог зі спорів, що виникають у цивільних та господарських відносинах. Тобто, можливість її застосування підлягає дослідженню в кожному окремому випадку та при наявності певних підстав позовна давність може бути застосована до всіх правовідносин, крім визначених законом.

Норми ст. 1215 ЦК України не містять заборони щодо застосування позовної давності до загальних положень про зобов'язання у зв'язку з набуттям чи збереженням майна без достатньої правової підстави, а містять виключення із цих загальних положень у вигляді переліку майна та випадків, в яких останнє не повертається.

Відповідно до ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Із матеріалів справи не вбачається наявності поважних причин для пропущення позовної давності.

Суд апеляційної інстанції, за результатами перевірки, не встановив таких обставин.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення коштів, хоча і є обґрунтованими та доведеними, проте не підлягають задоволенню в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Апеляційний господарський суд враховує судову практику та правову позицію Верховного Суду України стосовно того, що пропуск позовної давності є достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Оскільки стягнення 14 343,36 грн. процентів за користування чужими коштами є похідними від вимог про стягнення безпідставно набутих коштів в задоволенні яких відмовлено, у зв'язку із спливом позовної давності, то у стягненні 14 343,36 грн. процентів за користування чужими коштами належить відмовити.

Київський апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Посилання скаржника на те, що останній вважав себе власником будівлі і не було необхідності вимоги щодо повернення грошових коштів, є безпідставним, оскільки скаржником не надано доказів на підтвердження права власності на вказану будівлю, на підставі яких, вважав себе власником будівлі.

З огляду на вищевикладене, правові підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 у справі 902/75/16 та для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Артем-В", відсутні.

Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 у справі № 902/75/16.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Артем-В" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 у справі № 902/75/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 у справі № 902/75/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 31.01.2018.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до положень, викладених у ст.ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

Ю.Б. Михальська