Постанова

від 19.07.2017 по справі 922/631/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2017 р. Справа № 922/631/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Сайченко Я.В., за довіреністю від 15.03.2017 року;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Профі-1", м. Харків (вх.1806Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 16.05.2017р.

у справі № 922/631/17

за позовом Приватного підприємства "К'ю Партс", м. Харків

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Профі-1", м. Харків

про стягнення 3293146,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.05.2017р. у справі №922/631/17 (суддя Погорелова О.В. ) позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Профі-1" на користь Приватного підприємства "К'ю Партс" 3293146,00 грн. основного боргу за договором поставки №15/09/16 від 15.09.2016 та 49397,20 грн. судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Профі-1", м. Харків з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 16.05.2017р. у справі №922/631/17.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2017р. суддею доповідачем по справі №922/631/17 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2017р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 12.07.2017р.

20.06.2017 року на адресу суду від позивача надійшли заперечення, в яких останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги (вх.№6610), які долучені до матеріалів справи.

11.07.2017 року на адресу суду від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи, у зв'язку з перебуванням керівника на лікарняному (вх.№7293), яка долучена до матеріалів справи.

12.07.2017 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про залишення апеляційної скарги без розгляду (вх.№7303), яке долучено до матеріалів справи.

Вказане клопотання, з посилання на постанову Вищого господарського суду України від 28.07.2010 року у справі №37/32пн мотивоване невиконанням відповідачем вимог окремої ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 року, яка була надіслана апелянту - Товариству з обмеженою відповідальністю "Профі-1", м. Харків.

Зазначене клопотання не підлягає до задоволення, оскільки приписами статті 81 Господарського процесуального кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав для залишення позову без розгляду, зокрема: господарський суд залишає позов без розгляду, якщо: позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк; позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору; громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором.

Крім того, у наданій постанові Вищого господарського суду України, апеляційна скарга була залишена без розгляду на підставі п. 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з ненаданням витребуваних ухвалою суду документів.

12.07.2017 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№7304), який долучений до матеріалів справи.

12.07.2017 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи постанови Верховного суду України від 06.04.2016 року у справі №3-84гс16, яке долучено до матеріалів справи (вх.№7305)

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 року розгляд справи відкладено на 19.07.2017 року, у зв'язку з задоволенням клопотання представника апелянта про відкладення розгляду справи; зобов'язано апелянта - Товариство з обмеженою відповідальністю "Профі-1", м. Харків надати суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги до 19.07.2017 року.

У судовому засіданні 19.07.2017 року представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача у судове засідання 19.07.2017 року не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги та ухвали про відкладення розгляду справи в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам та прокурору і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України та відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

До суду повернулось повідомлення про вручення поштового відправлення №6102221907832 - копії ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 року про прийняття апеляційної скарги до провадження, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України , було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 Господарського процесуального кодексу України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

15.09.2016 року між Приватним підприємством "К'ю Партс", м. Харків (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Профі-1", м. Харків (покупець) було укладено договір поставки №15/09/16, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у порядку та строки, встановлені договором, передати товари (товар) у власність покупця, асортимент, кількість та ціна якого зазначаються у накладних, які є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених у договорі (п.1.1 договору)

У п. 2.1 договору сторони погодили, що постачальник постачає покупцю товар окремими партіями.

Відповідно до п. 3.3 договору, оплата за товар, який поставляється за умовами договору здійснюється покупцем за кожну відповідну партію товару на протязі 10 (десяти) календарних днів з дати отримання такої партії товару, підставою для цього є відповідна видаткова накладна.

У відповідності до п. 7.1 договору сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору у відповідності до приписів чинного законодавства та умов вказаного договору.

Строк дії договору до 31.12.2016 року (п.10.1)

Згідно п. 10.3 договору, закінчення строку дії договору або його дострокове припинення не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 4927998,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 21 від 15.09.2016 року на суму 443712,00 грн., № 40 від 26.09.2016 року на суму 514746,00 грн., № 65 від 07.10.2016 року на суму 603036,00 грн., № 77 від 17.10.2016 року на суму 617358,00 грн., № 96 від 27.10.2016 року на суму 294384,00 грн., № 105 від 09.11.2016 року на суму 780282,00 грн., № 120 від 21.11.2016 року на суму 702996,00 грн., № 133 від 01.12.2016 року на суму 230598,00 грн., № 157 від 12.12.2016 року на суму 644064,00 грн. та № 165 від 27.12.2016 року на суму 96822,00 грн.

Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав, поставлений товар оплатив частково у сумі 1634852,00 грн., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 3293146,00 грн.

Вказане вище й стало підставою звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній просив стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу за договором поставки №15/09/16 від 15.09.2016 у розмірі 3293146,00 грн.

16.05.2017 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи видаткових накладних № 21 від 15.09.2016 року на суму 443712,00 грн., № 40 від 26.09.2016 року на суму 514746,00 грн., № 65 від 07.10.2016 року на суму 603036,00 грн., № 77 від 17.10.2016 року на суму 617358,00 грн., № 96 від 27.10.2016 року на суму 294384,00 грн., № 105 від 09.11.2016 року на суму 780282,00 грн., № 120 від 21.11.2016 року на суму 702996,00 грн., № 133 від 01.12.2016 року на суму 230598,00 грн., № 157 від 12.12.2016 року на суму 644064,00 грн. та № 165 від 27.12.2016 року на суму 96822,00 грн., останні підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені їх печатками та мають посилання на договір поставки №15/09/16 від 15.09.2016 року.

Крім того, як вбачається банківських виписок, здійснюючи часткову оплату поставленого товару, сам відповідач, як на підставу для здійснення оплат вказував - оплата згідно договору №15/09/16 від 15.09.2016 року.

Отже, поставка вказаного товару відбувалась у рамках укладеного між сторонами договору поставки №15/09/16 від 15.09.2016 року.

Таким чином, місцевим господарським судом вірно встановлено та видатковими накладними підтверджено, що позивач виконав свої зобов'язання у повному обсязі, а саме поставив відповідачу товар, проте відповідач в порушення норм чинного законодавства України та договору поставки 15/09/16 від 15.09.2016 року неналежним чином виконав свої зобов'язання, а саме частково сплатив суму боргу, внаслідок чого станом на момент розгляду справи в господарському суді першої інстанції за ним утворилась заборгованість у розмірі 3293146,00 грн.

Доказів сплати відповідачем вказаної заборгованості та доказів, які б спростовували суму заявленого боргу матеріали справи не містять.

За таких обставин, місцевий господарський суд правомірно визнав відповідача таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару на суму 3293146,00 грн.

Апелянт, обґрунтовуючи свою правову позицію у справі зазначає, зокрема про те, що зазначені вище видаткові накладні не містять підпису ОСОБА_3, а підпис в графі отримано виконано особою, яка не має повноважень на підписання вказаних накладних.

Колегія суддів з такими твердженнями апелянта не погоджується та зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність грунтуються на основних принципах, один з яких є принципом повного висвітлення.

Повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Частиною 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Абзацем 2 частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України, встановлено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Так, з матеріалів справи вбачається, що видаткові накладні підписані заступником директора ТОВ "Профі-1", який діяв на підставі довіреності від 06.06.2014 року ВТТ №841287 виданої ТОВ "Профі-1" в особі директора ОСОБА_3, для чого останньому надано право на, зокрема, укладання і підписання будь-яких не заборонених законом угод (договорів) та отримання майна чи грошових коштів, що належать Товариству на будь-якій підставі цього доручення.

Отже, колегія суддів зазначає, що видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи є первинними документами, в розумінні ч.2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та абз. 2 ч. ст. 207 Цивільного кодексу України, оскільки містять підписи сторін та скріплені їх печатками, відповідно до вимог діючого законодавства України.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи є достатнім підтвердженням факту здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин між сторонами у даній справі, а тому є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений товар.

Щодо доводів апелянта про те, що місцевим господарським судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 4 Про деякі питання призначення судової експертизи , судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Частина 1 ст. 43 ГПК України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Системний аналіз положень ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України дає підстави зробити висновок про те, що для вирішення господарського спору та прийняття рішення у справі господарський суд на підставі доказів, що відповідають вимогам ст.ст. 33, 34, 36 ГПК України (мають бути належними, допустимими та відповідати вимогам щодо певного засобу доказування) має враховувати лише ті встановлені та досліджені обставини справи, що мають значення для справи. Збір же господарським судом доказів (у тому числі у порядку ст.ст. 38, 41 ГПК України), що мають підтверджувати або підтверджують обставини, що не мають значення для справи, не відповідає вимогам ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України та може призвести до зайвих процесуальних дій у справі та, як наслідок, затягування розгляду справи. Тобто суд, збираючи докази у справі та вирішуючи питання щодо обставин, які підтверджуються цими доказами та мають значення для справи, має виходити із предмету доказування та, на підставі норм діючого законодавства, визначати межі доказування у конкретному спорі.

Зважаючи на те, що доводи апелянта про необхідність призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи обґрунтовані твердженням директора підприємства відповідача про те, що ніяких договорів з ПП "К'ю Партс" вона не укладала та не підписувала, беручи до уваги відсутність під час розгляду справи взаємно суперечливих доказів, а також питань, що потребують спеціальних знань, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні вказаного клопотання.

А тому, колегія суддів вважає, що відповідачем не обґрунтовано доцільність проведення судової почеркознавчої експертизи та зупинення провадження у справі, а також не вказано, з'ясування яких обставин, що мають значення для правильного вирішення спору потребує спеціальних знань та не визначено конкретних підстав для проведення експертизи, і відповідно, для зупинення провадження у справі.

Таким чином доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, оскільки є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

При цьому, колегія суддів зазначає, що ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2017р., зобов'язано апелянта - Товариство з обмеженою відповідальністю "Профі-1", м. Харків надати суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги до 19.07.2017 року.

Проте, доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги до Державного бюджету України апелянтом не надано.

Конституцією України та Господарським процесуальним кодексом України встановлено, що судові рішення, в тому числі ухвали суду, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання вимог, зокрема ухвал господарських судів, тягне відповідальність, встановлену Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами України. Ці умови знайшли відображення у статті 124 Конституції України та частини 1 статті 4-5 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно п.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №7 Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України , у випадках коли передбачені у пунктах 2 і 3 частини першої статті 97 ГПК підстави повернення апеляційної скарги виявлені судом апеляційної інстанції після прийняття апеляційної скарги, суд витребує від особи, яка подала скаргу, докази надсилання її копії іншій стороні (сторонам) та сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі. У разі неподання доказів надсилання копії апеляційної скарги іншій стороні (сторонам) скарга залишається без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У випадку несплати судового збору у встановленому законом розмірі суд стягує недоплачену суму збору за результатами апеляційного провадження.

Окрім того, за приписами пункту 2.23 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України від 21.02.2013 року №7 якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК); у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК.

Отже, слід стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Профі-1", м. Харків судовий збір в сумі 54 336,91 грн. за подання апеляційної скарги до Державного бюджету України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 49, 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Профі-1", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.05.2017р. у справі №922/631/17 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Профі-1", м. Харків (Червоношкільна набережна, 24, офіс 1104, м. Харків, 61010, код ЄДРПОУ 33815233, п/р 2600231912748 у ПАТ Діамантбанк , МФО 320854) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна, 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 54 336,91 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 24.07.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.