Рішення

від 20.07.2017 по справі 2-1772/10

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2-1772/10 20.07.2017 20.07.2017 20.07.2017

Провадження №22-ц/784/1671/17

Справа №2-1772/10

Провадження №22-ц/784/1671/17 Суддя суду першої інстанції - Тихонова Н.С.

Категорія 27 Суддя - доповідач апеляційного суду - Самчишина Н.В.

Рішення

Іменем України

20 липня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

із секретарем судового засідання - Лептугою С.С.,

за участю: представника відповідачів ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк та ОСОБА_4

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2017 року, ухвалене за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк (далі - Банк або ПАТ КБ Приватбанк ) до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

встановила:

У квітні 2009 року ПАТ КБ Приватбанк звернулося до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позивач зазначав, що 17 травня 2007 року між ним та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №NKN0GА00000024, згідно з яким останній отримав кредит у розмірі 37 400 дол. США та зобов'язався повернути вказану суму частинами у строк до 16 травня 2017 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,04 % річних.

В цей же день, для забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між банком та ОСОБА_5 і ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір, предметом якого є двохкімнатна квартира № 26, що знаходиться в АДРЕСА_2, загальною площею 44,2 кв.м., житловою площею 27,7 кв.м., яка належить іпотекодавцям відповідачам у справі в рівних частках по 1/2 частці на праві спільної часткової власності.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_5 умов кредитного договору, у нього утворилась заборгованість, яка станом на 13 березня 2009 року становить 31 295, 03 дол. США, з якої: 31 053, 15 дол. США заборгованість за кредитом; 241,80 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 0,08 дол. США - пені.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу Банком з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав власності, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Крім того, позивач просив виселити відповідачів, які зареєстровані та проживають у квартирі, зі зняттям їх з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Миколаєва.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2017 року було скасоване заочне рішення цього ж суду від 28 січня 2010 року, яким позов ПАТ КБ Приватбанк задоволено частково.

-2-

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2017 року позовні вимоги ПАТ КБ Приватбанк задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17 травня 2007 року в розмірі 31 295,03 дол. США, звернуто стягнення на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_5, ОСОБА_4 на праві власності, на підставі Свідоцтва на право власності на житло від 04 травня 2007 року, виданого Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, шляхом її продажу ПАТ КБ Приватбанк з укладенням від імені ОСОБА_5, ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу за ціною визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. В задоволенні інших вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ Приватбанк , посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовну вимогу задовольнити в повному обсязі. В іншій частині рішення залишити без змін.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4, посилаючись на невірний розрахунок заборгованості, не зазначення у рішенні усіх складових заборгованості, початкової ціни реалізації, та не застосування судом положень Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 17 755, 33 дол. США, процентів 241,80 дол. США, визначених станом на 13 березня 2009 року та порядку визначення ціни продажу іпотечного майна на яке звернуто стягнення.

Кім того, просила відстрочити виконання судового рішення до закінчення дії мораторію.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ПАТ КБ Приватбанк - відхиленню, з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги Банку про звернення стягнення на квартиру, районний суд виходив з того, що позичальником були порушені умови кредитного договору, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу, які підлягають задоволенню в межах позову, на суму 31 295,03 дол. США із застосуванням процедури її продажу банком від імені відповідачів будь-якій особі - покупцеві .за ціною визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, з наданням позивачу прав, необхідних для здійснення купівлі-продажу квартири, про які він зазначав у позовній заяві.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про виселення, суд першої інстанції встановивши, що квартира, на яку звернуто стягнення, як на предмет іпотеки, придбано не за рахунок отриманих кредитних коштів, дійшов висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів із даної квартири без надання їм іншого постійного жилого приміщення.

Колегія суддів не з усіма висновками суду першої інстанції погоджується.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

-3-

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України Про іпотеку (далі - Закону) передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 39 Закону України Про іпотеку в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Судом першої інстанцій установлено, що 17 травня 2007 року між ПАТ КБ Приватбанк та відповідачем ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №NKN0GА00000024, згідно з яким банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк до 16 травня 2017 року включно, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 37 400 дол. США, на умовах визначених вказаним кредитним договором (а.с. 8-13).

Для забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, 17 травня 2017 року між ПАТ КБ Приватбанк та ОСОБА_5 і ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір, предметом якого є двохкімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 44,2 кв.м., житловою площею 27,7 кв.м., яка належить іпотекодавцям, відповідачам у справі, в рівних частках по 1/2 частці на праві спільної часткової власності на підставі Свідоцтва на право власності на житло б/н від 04 травня 2007 року, виданого Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради (а.с.14-20).

Відповідно до п. 22 іпотечного договору, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, зокрема, якщо на момент настання термінів виконання будь-якого із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані (п.16.7.1), відповідно до розділу 5 Закону України Про іпотеку на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в цьому договорі.

Пунктом 27 цього ж договору сторони передбачили, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом, зокрема продажу предмета іпотеки будь - якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України Про іпотеку , для чого іпотекодавці надають іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотокодавців, у тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

Згідно доданого до позову розрахунку банку, станом на 13 березня 2009 року у ОСОБА_5 була наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 31 295,03 дол. США, яка складалась з: 31 053, 15 дол. США - заборгованості за кредитом; 241,80 дол. США - заборгованості по процентах; 0,08 дол. США - пені.

Відповідно до вимог банку, який не уточнював позовних вимог, вказану заборгованість та усі її складові позивач зазначив, як такі, що підлягали сплаті банку з вартості предмета іпотеки.

-4-

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи, відповідачем частково сплачена заборгованість за кредитом, погашені вищезазначені проценти та пеня. Так, позивачем суду першої інстанції наданий розрахунок заборгованості за кредитним договором, згідно якого заборгованість позичальника станом на 15 березня 2017 року становить 31 585, 68 дол. США, що еквівалентно 849 790 грн. 48 коп., з якої: 13 297,82 дол. США, що еквівалентно 357 768 грн. 49 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 7 132,61 дол. США, що еквівалентно 191 897 грн. 85 коп. - заборгованість по процентам; 7 126,32 дол. США, що еквівалентно 191 728 грн. 62 коп. - пені; 2 516 дол. США, що еквівалентно 67 691 грн. 21 коп. - заборгованість з комісії.

За таких обставин, з урахуванням вищезазначених складових заборгованості та пред'явлених позовних вимог сума заборгованості визначена банком станом на 13 березня 2009 року становить 13 297, 82 дол. США, яка складається лише з тіла кредиту. Інших доказів, які б спростовували вказаний розрахунок матеріали справи не містять.

Отже, в силу принципу диспозитивності, на думку колегії суддів, суд першої інстанції не міг вийти за межі заявлених позивачем вимог, а тому загальний розмір вимог, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки становитиме 13 297, 82 дол. США, що еквівалентно 345 679 грн. 65 коп., що складається із заборгованості по тілу кредиту.

За такого, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, однак, помилково визначив загальний розмір заборгованості, що підлягає сплаті іпотекодерджателю з вартості предмета іпотеки в сумі 31 053,15 дол. США.

Крім того, згідно із частиною шостою статті 38 Закону України Про іпотеку ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Оскільки іншого сторонами у справі не доведено, то колегія суддів вважає, що початкову ціну продажу предмету іпотеки слід визначити не нижче ніж заставну вартість предмета іпотеки, яка складає 214 625 грн., щодо якої сторони досягли згоди.

За такого, посилання суду в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки, яка повинна бути встановлена на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайна ціни на цей вид майна, суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України Про іпотеку , оскільки виходячи зі змісту поняття ціна як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо у розумінні норми статті 39 цього Закону встановлення початкової ціни предмета іпотеки означає встановлення її в рішенні суду в грошовому вираженні, визначеної за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції на підставі п.п.3,4 ч 1 ст. 309 ЦПК України підлягає зміні в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, враховуючи, що Закон України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті прийнятий на певний строк з метою захистити житлові права позичальника та майнового поручителя, а також ті обставини, що предмет іпотеки - спірна квартира - використовується відповідачами, як постійне місце проживання, у власності ОСОБА_5, ОСОБА_4 не знаходиться інше нерухоме житлове майно, колегія суддів вважає за необхідне відстрочити виконання рішення суду на час дії зазначеного Закону.

Щодо позовних вимог банку про виселення відповідачів, то колегія суддів виходить з такого.

-5-

За змістом статей 39, 40 Закону України Про іпотеку та ст. 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР). У такому випадку виселення здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 109 та ст. 132 ЖК УРСР.

Отже, відмовляючи в задоволенні позову, суд вірно застосував положення статей 39, 40 Закону України Про іпотеку та ст. 109 ЖК Української РСР, врахував правову позицію Верховного суду України у справі № 6-2830цс15 від 10 лютого 2016 року, оцінив надані сторонами докази в порядку ст. 212 ЦПК України, встановив фактичні обставини справи, зокрема, що квартира, на яку звернуто стягнення, як на предмет іпотеки, придбано не за рахунок отриманих кредитних коштів, та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для виселення ОСОБА_5, ОСОБА_4 із даної квартири без надання їм іншого постійного жилого приміщення.

За такого, доводи апеляційної скарги банку та зміст оскаржуваного судового рішення в частині вирішення позовних вимог про виселення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ПАТ КБ Приватбанк відхилити.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з позивача на користь відповідача ОСОБА_4 слід стягнути судовий збір в сумі 1903 грн. за подану апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2017 року змінити в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором №NKN0GА00000024 від 17 травня 2007 року, у загальному розмірі 13 297, 82 доларів США, яка складається з тіла кредиту, звернути стягнення в межах заборгованості на предмет іпотеки двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 44,2 кв.м., житловою площею 27,7 кв.м., яка належить на праві власності ОСОБА_5, ОСОБА_4 в рівних частках по ? частці у спільній частковій власності на підставі Свідоцтва на право власності на житло б/н від 04 травня 2007 року, виданого Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, шляхом її продажу за початковою ціною не нижче 214 625 грн. з укладенням договору купівлі-продажу іпотекодержателем від імені ОСОБА_5, ОСОБА_4 будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, а також наданням публічному акціонерному товариству комерційний банк Приватбанк всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

-6-

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Виконання цього рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відстрочити на час дії Закону України № 1304 - VII Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті від 03 червня 2014 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк на користь ОСОБА_4 1 903 грн. судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: О.І. Галущенко

П.П. Лисенко