Ухвала

від 20.07.2017 по справі 480/2169/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №480/2169/15-ц 20.07.2017 20.07.2017 20.07.2017

Провадження №22-ц/784/1565/17

Справа № 480/2169/15-ц

Провадження № 22-ц/784/1565/2017 Головуючий у першій інстанції: Шаронова Н.О.

Категорія 57 Доповідач в апеляційній інстанції: Лівінський І.В.

У Х В А Л А

іменем України

20 липня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лівінського І.В.,

суддів: Коломієць В.В.,Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Гавор В.Б.,

за участю: позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

представника співвідповідача ОСОБА_7,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3

на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 6 червня 2017 року

за позовом

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до громадської організації садівничого товариства Урожай (код ЕДРПОУ 22441259) (далі - ГО СТ Урожай ), Публічного акціонерного товариства Миколаївобленерго (далі - ПАТ Миколаївобленерго ) про зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_13 звернулись з позовом до ГО СТ Урожай про зобов'язання укласти договір.

Позивачі зазначали, що енергопостачання до їх садівничих будинків здійснюється через електричні мережі ГО СТ Урожай , однак остання відмовляється укладати з ними договір про користування електричною енергією.

Посилаючись на те, що сторонами не досягнуто згоди щодо укладення договору, позивачі просили суд на підставі ст. ст. 1, 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Закону України "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про електроенергетику" зобов'язати ГО СТ "Урожай" та ПАТ "Миколаївобленерго" укласти тристоронній договір з ними про користування електричною енергією.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2017 року до участі у даній справі в якості співвідповідача залучено ПАТ "Миколаївобленерго" та виключено останнє з числа третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, у справі.

Ухвалами цього ж суду від 01 червня 2017 року провадження у справі в частині вимог ОСОБА_13 закрито, а в частині вимог ОСОБА_11 та ОСОБА_12 - позовну заяву залишено без розгляду.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 6 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Крім того, суд розподілив судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість рішення суду, просили його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, із матеріалів справи вбачається, що ГО СТ Урожай на підставі договору про постачання електричної енергії № 38/384 від 28 грудня 2012 року, укладеного з ПАТ "Миколаївобленерго", є споживачем електроенергії - юридичною особою, яка має власні електроустановки та утримує ці електроустановки з метою забезпечення електричною енергією споживачів товариства (т. 1 а.с. 93).

Отже, ГО СТ Урожай згідно п. 1.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ України від 31 липня 1996 року № 28 (далі - ПКЕЕ) відповідає статусу - населений пункт.

Судом встановлено, що в користуванні позивачів перебувають земельні ділянки та садові будинки, які розташовані на території ГО СТ Урожай .

На час розгляду справи постачання електричної енергії позивачам можливо здійснювати через мережі, які належать ГО СТ Урожай , однак відповідного договору між сторонами не укладено.

Закон України Про житлово-комунальні послуги (далі - Закон № 1875-IV від 24 червня 2004 року) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

За ч. 1 ст. 19 Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - постанова № 529).

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19-21 Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, постанови № 529 убачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Позивачі поставили питання про зобов'язання ГО СТ "Урожай" та ПАТ "Миколаївобленерго" укласти тристоронній договір з ними про користування електричною енергією.

Відмовляючи в задоволенні таких вимог, суд першої інстанції виходив з того, що серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як установлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів).

Саме такий висновок покладено в основу правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-110цс12.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

При цьому колегія суддів погоджується і з висновком суду першої інстанції про те, що виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20 ЦК України, ст. ст. 3-5 ЦПК України), в разі невизнання виробником (виконавцем) послуг права споживача на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

Зазначений висновок також відповідає правовій позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для покладення на відповідачів обов'язку укласти з позивачами тристоронній договір про користування електричною енергією, є правильним.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач може обрати будь-який спосіб захисту, не відповідає положенням ст. 16 ЦК України та зазначеній правовій позиції Верховного Суду України.

Що стосується твердження апеляційної скарги про безпідставність стягнення з позивачів судового збору, з посиланням на положення Закону України Про захист прав споживачів , то колегія дійшла наступного.

Дійсно, частиною третьою статті 22 Закону України Про захист прав споживачів передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Між тим, перелік підстав для звільнення від сплати судового збору та пільг щодо його сплати визначено ст. ст. 3, 5 Закону України Про судовий збір .

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір , в редакції від 1 вересня 2015 року, звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав, не передбачено.

Оскільки Закон України Про судовий збір є спеціальним законом стосовно умов сплати судового збору та прийнятий пізніше Закону України Про захист прав споживачів , то у даному випадку підлягає застосуванню Закон України Про судовий збір .

Інших доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм матеріального або процесуального права, апеляційна скарга не містить. Тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.

Зазначене не перешкоджає позивачам звернутись за захистом свого порушеного права в інший спосіб.

Керуючись статями 303, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 відхилити, а рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 6 червня 2017 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий І.В. Лівінський

Судді В.В. Коломієць

Н.О. Шаманська