Рішення

від 21.07.2017 по справі 520/4717/16-ц

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 520/4717/16-ц

Провадження № 2/520/2455/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2017 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря - Баранової Ю.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні м. Одеси цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Одеська міська рада про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні, відшкодування матеріальної шкоди та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

26.04.2016 року позивачі звернулись до суду з позовом, який в подальшому було уточнено та згідно редакції від 15 липня 2016року просили ухвалити рішення, яким: зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні належним ОСОБА_1 житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, шляхом припинення та заборони ОСОБА_3 здійснювати будівельні роботи по будівництву гаражу розміром 4,47х5,1м за адресою: м. Одеса, вул. Золотий берег, буд. 4; зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні належною ОСОБА_2 земельною ділянкою та житловим будинком за адресою: м. Одеса, вул. Золотий берег, буд. 4-Б, шляхом припинення та заборони ОСОБА_3 здійснювати будівельні роботи по будівництву гаражу розміром 4,47х5,1м за адресою: м. Одеса, вул. Золотий берег, буд. 4; стягнути з відповідача судові витрати.

В подальшому, відповідач ОСОБА_3 звернулась до суду з зустрічним позовом, вимоги якого було уточнено та згідно редакції від 22.08.2016 року просила зобов'язати відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою спільного користування, розташованою за адресою м. Одеса, вул. Золотий Берег, буд. 4 та буд. 4-В шляхом демонтажу самовільно побудованого паркану та звернення незаконно побудованої будови; стягнути солідарно із відповідачів як відшкодування майнової шкоди грошові кошти у сумі 123 765, 83 гривень, моральну шкоду у сумі 90 000 гривень, та судові витрати.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 22 серпня 2016 року було прийнято до провадження суду зустрічну уточнену позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, про усунення перешкод у користуванні, відшкодування матеріальної шкоди та стягнення моральної шкоди, та об'єднано з первісним позовом.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового засідання сповіщені належним чином у порядку ст.74,76,77 ЦПК України.

Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_2 - ОСОБА_5 у судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові. У задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_6 заперечували проти задоволення первісного позову, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність. Зустрічний позов підтримали в повному обсязі.

Інші особи у судове засідання не з`явились, про час та місце його проведення сповіщались належним чином, причини неявки суду не повідомили, що з урахуванням часу перебування справи в провадженні суду (15 місяців!) дало право суду продовжити розгляд справи у їх відсутності.

Розглянув у судовому засіданні матеріали цивільної справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази, суд доходить до висновку про те, що заявлені позови задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Правовідносини між сторонами врегульовані чинним ЦК України та Земельним Кодексом України.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку Серії ОД № 058866, належить на праві власності земельна ділянка площею 0,0705 га, яка розташована за адресою м. Одеса, вул. Золотий берег 4-а.

Рішенням Одеської міської ради від 30.06.2016 року № 912-VІІ було присвоєно земельній ділянці (кадастровий номер 5110136900:39:005:0004) та земельній ділянці (кадастровий номер -5110136900:39:005:0005) адресу м. Одеса, вул. Золотий берег, 4-Б.

На підставі Договору купівлі-продажу від 01 серпня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_2 належить житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в місті Одесі по вулиці Золотий Берег 4-Б, та складається в цілому з одного житлового будинку під літерою Б, житловою площею 117,2 кв.м., загальною площею 220,9 кв.м. та надвірних споруд літ. В - підсобна, № 4,8,9 - огородження, 1-мостіння, розташованих на земельній ділянці площею 705 кв.м.

У відповідності до Свідоцтва про право власності на житло, виданого 30 листопада 1993 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів вбачається, що ОСОБА_1 на правах спільної часткової власності належить 1/5 частина домоволодіння за адресою АДРЕСА_2.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 травня 2004 року, у справі № 2-2987/04, було визнано дійсною угоду купівлі-продажу гаражу розміром 4,47 х 5,1 м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Золотий Берег 4, що була укладена між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 18.02.2002 року. Визнано за ОСОБА_3 право власності на гараж розміром 4,47 х 5,1 м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Золотий Берег 4.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно із ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На підставі ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачі за первісним позовом посилаються на те, що відповідач ОСОБА_3 має намір відбудувати вищевказаний гараж в притул до паркану та загороджуючи прохід з вул. Золотий берег.

З цього приводу позивачі звертались до Одеської місцевої прокуратури № 1, в результаті чого прокуратурою було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016162010000036, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.. 356 КК України.

Однак, згідно Акту огляду земельної ділянки від 06 травня 2016 року складеного спеціалістами відділу самоврядного контролю за використанням і охороною земель та дотримання вимог земельного законодавства Департаменту комунальної власності Одеської міської ради вбачається, що на момент обстеження роботи щодо будівництва гаражу за адресою м. Одеса, вул. Золотий берег 4 не проводились. Земельна ділянка вільна від забудови.

Вказане також підтверджується і листом заступника директора Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 17.05.2016 року № 01-26/КО-34-602 та листом заступника Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області від 10.05.2016 року № 1015-01/11-7628.

Таким чином, суду не було надано жодних доказів здійснення відповідачем будь-якого самочинного будівництва за вищевказаною адресою, а доводи позивачів є голослівними, що в унеможливлює задоволення позову.

Вирішуючи питання по суті, суд бере до уваги, що з клопотаннями про витребування будь-яких доказів позивачі та їх представник до суду не звертались, у зв'язку з чим, враховуючи диспозитивність процесу, зазначені докази судом не витренувались і справа розглядається за наявними у ній документами.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Тобто, законодавство пов'язує право звернення за судовим захистом з суб'єктивною думкою фізичної особи щодо порушення чи оспорювання її інтересів; об'єктивна наявність чи відсутність таких порушень встановлюється під час розгляду справи.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Проте як відповідно до ч. 1 ст. 15 цього Кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, до суду вправі звертатися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Водночас, за змістом вказаної статті, а також інших норм, які гарантують право на звернення до суду (Конституція України, ЦК України та інші нормативно-правові акти) повинні існувати порушення права чи законного інтересу або спір щодо них на момент звернення до суду.

Відтак, звертаючись до суду з вимогою про усуненні перешкод у користуванні власністю, позивачами не доведено яким чином порушуються їх право у зазначеній частині вимог іншою особою до якої пред'явлено позов у розумінні ст. 15 ЦК України, зокрема в перешкоджанні користуватися житловим будинком та земельною ділянкою.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 на думку суду також є недоведеними, а від так задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

В своїй позовній заяві ОСОБА_3 стверджує, що відповідачі ОСОБА_9Л, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зруйнували належний їй гараж, самовільно захопили частину земельної ділянки, на якій він був побудований, та поставили там паркан, тим самим порушили її право на користування даною частиною земельної ділянки, та завдали їй матеріальної і моральної шкоди.

Факт наявність паркану встановлено спеціалістами Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, про що свідчить лист заступника директора Департаменту від 01.06.2016 року № 01-26/Т-37672.

Разом з тим матеріали справи не містять залежних доказів того, що спірний паркан було побудовано саме відповідачами, а також не надано доказів того, що відповідачі зруйнували гараж, що належав ОСОБА_3 та, більш того, сама позивач за зустрічним позовом не змогла визначитись з тим, хто саме зруйнував її гараж.

Навіть в самій позовній заяві ОСОБА_3 стверджує, що належний їй гараж перешкоджав ОСОБА_2 побудувати паркан і саме вона його зруйнувала. Разом з тим, позивач стверджує, що за показами сусідів гараж руйнував ОСОБА_1 із людьми ОСОБА_2, а з листа Київської районної адміністрації від 25.04.2016 року взагалі вбачається, що проведеною департаментом комунальної власності перевіркою було встановлено, що огородження встановлено ОСОБА_4

Таким чином, суд позбавлений можливості встановити, хто саме та коли зруйнував належний позивачці гараж, чи повіинні відповідачі відповідати за це та чи є їх відповідальність солідарною.

Вказане підтверджується: листом Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради від 03.06.2016 року № 01.1-14/Т-116; листом першого заступника Одеської місцевої прокуратури № 1 від 25.05.2016 року № 100-р-16; листом в.о. начальника Київського відділу поліції в м. Одесі ГУПП в Одеській області; листом першого заступника начальника Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради № 01-15/488 від 09.08.2016 року.

При поданні позовної заяви та протягом розгляду цивільної справи позивач не скористалась своїм процесуальним правом та не надала до суду жодного належного та допустимого доказу, який би містив інформацію щодо предмету доказування, а саме факт знищення саме відповідачами гаражу розміром 4,47 х 5,1 м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Золотий Берег 4, що в свою чергу унеможливлює задоволення позову в частині стягнення з відповідачів майнової шкоди.

Вимоги ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди є похідними, а від так також суд відмовляє у їх задоволенні.

Також у своїй позовній заяві позивач посилається на те, що через побудований паркан вона не має можливості користуватися двором спільного користування та комунікаціями, але жодних доказів проведення комунікацій та не можливості ними користуватись позивач суду не надала.

Крім того, суд бере до уваги, що в матеріалах справи наявне повідомлення про початок виконання будівельних робіт, що було зареєстровано Інспекцією ДАБК 24.06.2011 року, у зв`язку з чим будівництво, що здійснюється ОСОБА_2П, не можливо вважати самочинним.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 58 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 2. ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року Про судове рішення у цивільній справі під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно вимог ст. ст. 27, 28, 29, 30 Цивільного процесуального кодексу України, засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Частиною 2 ст. 3 ЦПК України зазначено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

У силу ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, ст.1 ЦПК України задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У зв'язку з вищевикладеним, на підставі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з'ясування фактичних обставин, оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги як за первісним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 так і за зустрічним позовом ОСОБА_3 задоволенню не підлягають, через їх недоведеність.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

У відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати відшкодуванню не підлягають

Керуючись ст. 88 ЗК, ст. ст. 355, 358, 364, 373, 367, 386 ЦК України, ст.ст. 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 293 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволені первісного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Одеська міська рада про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та земельною ділянкою, та зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, про усунення перешкод у користуванні, відшкодування матеріальної шкоди та стягнення моральної шкоди - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги через Київський районний суд м. Одеси.

Суддя Куриленко О. М.