Рішення

від 11.07.2017 по справі 914/824/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2017р. Справа № 914/824/17

Господарський суд Львівської області у складі судді Іванчук С.В., при секретарі судового засідання Дубенюк Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Самбірська птахофабрика» , м. Самбір, Львівська область

до відповідача: Приватного підприємства «СМІО» , м. Стрий, Львівська область

про стягнення заборгованості.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представник;

від відповідача: не з'явився

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали.

За клопотанням присутнього представника позивача в судовому засіданні проводилася технічна фіксація судового процесу.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області поступив позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Самбірська птахофабрика» до Приватного підприємства «СМІО» про стягнення заборгованості в сумі 119770грн. 88коп., з яких 39481грн. 58коп. - основний борг, 74077грн. 04коп. - штраф та пеня, 738коп. 00коп. - 3% річних та 5474грн. 26коп. - інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 28.04.2017р. порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 13.06.2017р. З метою повного і всестороннього з'ясування всіх обставин спору, для забезпечення принципу змагальності, враховуючи неявку в судове засідання представника відповідача та невиконання сторонами вимог попередньої ухвали суду, ухвалою суду від 13.06.2017р. розгляд справи відкладався на 27.06.2017р.

З метою повного і всестороннього з'ясування всіх обставин спору, для забезпечення принципу змагальності, враховуючи неявку в судове засідання представника відповідача та у зв'язку із необхідністю додаткового дослідження обставин справи, які мають значення для розгляду справи по суті, а також враховуючи подане позивачем клопотання про розгляд справи поза межами встановленого ст.69 ГПК України строку, ухвалами суду від 27.06.2017р. строк розгляду спору продовжувався та розгляд справи відкладався.

11.07.2017р. представником позивача за вх.№24543/17 подано пояснення від 07.07.2017р. з доданими до них документами згідно додатків. В даних поясненнях представник позивача зазначає, що позивач, на виконання умов Договору, у період з 07.10.2016р. по 23.10.2016р. передавав у власність відповідача товар, що підтверджується, видатковими накладними № РН-0000783 від 07.10.2016р. на суму 17340,00 грн., № РН-0000795 від 11.10.2016р. на суму 17018,00 грн., № РН-0000797 від 12.10.2016р. на суму 3417,00 грн., № РН-0000807 від 17.10.2016р. на суму 20301,00 грн., № РН-0000812 від 07.10.2016р. на суму 50384,00 грн. та № РН-0000821 від 23.10.2016р. на суму 20100,00 грн.

Позивач зазначає, що станом на 17.10.2016р. покупець повністю оплатив вартість отриманого товару за поставками здійсненими відповідно до перших чотирьох видаткових накладних, при цьому, станом на 17.10.2016р. покупцем було здійснено переплату за отриманий товар у розмірі 2,42 грн. Таким чином, як стверджує позивач, відповідач вчергове підтвердив обсяги отриманого товару шляхом їх оплати. Проте, у подальшому, як зазначає позивач, покупець порушив положення Договору, а саме, не оплатив у повному обсязі вартості отриманого товару за наступними поставками, зокрема, згідно з видатковими накладними № РН-0000812 від 19.10.2016р. та № РН- 0000821 від 23.10.2016р.

Позивач у поясненнях зазначає, що відповідно до ОСОБА_1 взаєморозрахунків позивача та відповідача за період з 01.01.16р. по 06.04.17р. за поставлений товар згідно з Видатковою накладною № РН-0000812 від 19.10.2016р., відповідач загалом, з врахуванням суми вище вказаної переплати, станом на дату подачі позову сплатив лише 31002,42 грн., тоді як поставлений товар згідно з видатковою накладною № РН- 0000821 від 23.10.2016р. взагалі залишився не оплаченим. Позивач також зазначає, що з дати подачі позову (27.04.2017р.) відповідачем було здійснено ще дві часткові оплати за поставлений товар 28.04.2017р. - 3000,00 грн. та 22.05.2017 р. - 1500,00 грн. Таким чином, станом на 07.07.2017 року відповідачем загалом було сплачено Позивачу за товар поставлений згідно Договору - 93578,42 грн., що відображається у ОСОБА_1 взаєморозрахунків позивача та відповідача за період з 01.10.2016р. по 07.07.2017р. та довідками про надходження коштів виданими ПАТ Кредобанк та ПАТ Ощадбанк . З огляду на це, позивач стверджує, що станом на 07.07.2017 року заборгованість відповідача за отриманий ним товар (за основним зобов'язанням) складає 34981,58 грн., а також 76761,89 - штрафу та пені, 1007,00грн. - 3% річних, 7604,41грн. - інфляційних втрат. При цьому у поданих поясненнях позивач не просить стягнути вищезазначені суми. В судовому засіданні 11.07.2017р. представник позивача зазначив, що подані суду письмові пояснення від 07.07.2017р. (вх.№24543/17 від 11.07.2017р.) є саме поясненнями по справі. До суду заяв про зменшення позовних вимог та заяв про збільшення позовних вимог не поступало, відтак, суд розглядає позовні вимоги зазначені у позовній заяві.

В судове засідання 11.07.2017р. представник позивача явку забезпечив, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві і просить суд позов задоволити.

В судові засідання 13.06.2017р., 27.06.2017р. та 11.07.2017р. відповідач явки повноважного представника не забезпечив, будь-яких пояснень на вимогу суду по суті заявлених позовних вимог не надав, позовні вимоги не оспорив, вимог ухвал суду не виконав. Причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується реєстрами вихідної кореспонденції, внесенням ухвал до Єдиного державного реєстру судових рішень та повідомленням про вручення поштового відправлення №8240300268153, №8240300269028.

За умовами ст.33 ГПК України на сторони покладається обов'язок доводити їх вимоги чи заперечення. Згідно вимог ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявленні клопотань та здійсненні інших процесуальних прав. Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. З врахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду усіх сторін, судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, з врахуванням наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті, згідно ст.75 ГПК України.

Дослідивши подані суду документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд Львівської області, в с т а н о в и в:

01.10.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Самбірська птахофабрика» (постачальник) та Приватним підприємством «СМІО» (покупець) укладено договір №01-10/16/1 поставки м'яса курячого та субпродуктів.

Згідно до п. п. 1.1., 1.2. договору №01-10/16/1 від 01.10.2016р. постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність Покупцеві товар, визначений у п. 1.2 даного Договору (надалі іменується "Товар"), а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити визначений товар. Під товаром, що є предметом поставки за цим Договором, розуміється: м'ясо птиці бройлера та субпродукти. Найменування, вартість, одиниці виміру та загальна кількість товару (окремої партії товару), що підлягає поставці за цим Договором, його асортимент, визначаються у виставлених накладних згідно даного Договору, що є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. п. 2.1., 2.2., 2.3., 2.5. договору №01-10/16/1 від 01.10.2016р. товар, що є предметом поставки за цим Договором, поставляється окремими партіями протягом строку дії даного Договору. Строки поставки окремої партії товару узгоджуються сторонами додатково. Постачальник передає покупцеві товар з відповідними сертифікатами якості. Передання товару постачальником покупцеві здійснюється за супровідними документами. Покупець отримує товар за вагою вказаною у накладній. Товар вважається переданим Постачальником і прийнятим покупцем, з моменту підписання накладних уповноваженими представниками сторін. Повноваження фізичної особи покупця, яка отримує товар, підтверджуються довіреністю, оформленою відповідно до вимог чинного законодавства України.

За умовами п. п. 4.1., 4.2., 4.3. договору №01-10/16/1 від 01.10.2016р. загальна сума Договору становить суму вартості (вказаних у накладних) всіх поставок здійснених відповідно до цього Договору. Ціна одиниці товару (вартість окремої партії товару), що підлягає поставці за цим Договором, визначаються у виставлених накладних згідно даного Договору, що є його невід'ємною частиною. Розрахунки за цим Договором між Постачальником і Покупцем проводяться шляхом перерахування Покупцем коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Покупець зобов'язаний оплатити кожну окрему партію товару у формі 100% (сто) відсоткової передоплати відповідної партії товару Постачальником Покупцю.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору, у період з 07.10.2016р. по 23.10.2016р., передав у власність відповідача товар, що підтверджується видатковими накладними, копії яких долучаються до матеріалів справи. Проте, як зазначає позивач, покупець порушив положення договору, а саме не оплатив у повному обсязі вартості отриманого товару згідно видаткових накладних №РН-0000812 від 19.10.2016р. на суму 50384,00грн. (з ПДВ) та №РН-0000821 від 23.10.2016р. на суму 20100,00грн. (з ПДВ) на загальну суму 39481,58грн., просить стягнути у позовній заяві.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №01-10/16/1 від 01.10.2016р., позивач поставив, а відповідач прийняв товар згідно до накладної №РН-0000812 від 19.10.2016р. на суму 50384,00грн. (з ПДВ) та №РН-0000821 від 23.10.2016р. на суму 20100,00грн. (з ПДВ).

Як встановлено судом та зазначено позивачем у письмових поясненнях, станом на 19.10.2016р. покупцем було здійснено переплату за отриманий товар у розмірі 2,42 грн. і часткову оплату на загальну суму 31000,00грн., та з дати подачі позову відповідачем було здійснено дві часткові оплати за поставлений товар 28.04.2017р. в розмірі 3000,00 грн. та 22.05.2017р. в розмірі 1500,00 грн., що підтверджується банківськими довідками №170-24940/17 від 22.06.2017р ПАТ Кредобанк , №687 від 22.06.2017р. АТ Ощадбанк . Відтак, на день прийняття рішення заборгованість відповідача перед позивачем становить 34981,58грн. Доказів в підтвердження оплати даної суми боргу суду не представлено.

Позивач на адресу відповідача надсилав претензію, яка отримана відповідачем 04.02.2017р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, в якій просив відповідача погасити заборгованість за поставлений товар, а також нараховані штрафні санкції на заборгованість. Проте, як зазначає позивач, суми заборгованості не оплачено та письмової відповіді не надано.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Згідно із ч.2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Станом на день прийняття рішення позивачем подано банківські довідки №170-24940/17 від 22.06.2017р ПАТ Кредобанк , №687 від 22.06.2017р. АТ Ощадбанк , та складено від сторони позивача акт взаєморозрахунків за період з 01.10.2016р. по 07.07.2017р., з яких вбачається, що з дати подачі позову відповідач погасив частину основного боргу за спірними накладними в розмірі 3000грн. 00коп. 28.04.2017р. та частину боргу в розмірі 1500грн. 00коп. 22.05.2017р., всього на 4500грн. 00коп. Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем частково здійснено оплату основного боргу за спірними накладними в сумі 4500грн. 00коп. під час розгляду справи, відтак провадження у цій частині підлягає припиненню, на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Відтак, станом на день прийняття рішення загальна сума основного боргу за спірними накладними, становить 34981грн. 58коп., доказів у спростування даних обставин чи щодо оплати боргу суду не надано.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст.610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).

Частина 2 ст.218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Відповідно до п. 5.3. договору №01-10/16/1 від 01.10.2016р. за прострочення платежу за даним Договором покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 1% (одного) відсотка від несплаченої суми за кожен день прострочення, а також шраф у розмірі 10% (десяти) відсотків від простроченої суми.

Пунктом 5.6. договору №01-10/16/1 від 01.10.2016р. сторони дійшли згоди, що незважаючи на будь-які інші штрафні санкції у разі порушення строку оплати замовленої та погодженої партії товару покупцем на 60 (шістдесять) календарних днів, покупець зобов'язується сплатити постачальнику штраф в розмірі вартості поставленого та неоплаченого товару/продукції. Датою яка береться за основу відліку розрахунків по даному договору, є дата виписки видаткової накладної.

За умовами п. 7.2. договору №01-10/16/1 від 01.10.2016р. строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 цього Договору, і діє протягом одного календарного року, але у будь-якому випадку до моменту виконання сторонами усіх своїх грошових зобов'язань за ним, включаючи штрафні санкції і пеню, а також відшкодування збитків, завданих невиконанням даного Договору.

Згідно з вимогами п.5.3. та 5.6. договору позивач по видаткових накладних №РН-0000812 від 19.10.2016р. та РН-0000821 від 23.10.2016р. за період з 20.10.2016р. по 07.04.2017р. нарахував відповідачу пеню у розмірі 6544грн. 64коп., а також позивач нарахував 10% штрафу у розмірі 7048грн. 40коп. та 100% штрафу у розмірі 60484грн. 00коп. (розрахунки долучено до матеріалів справи).

В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 13.07.2012р. №01-06/908/2012 роз'яснено, що у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Таким чином, одночасне стягнення пені та штрафу не суперечить законодавству. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України №3-24гс12 від 27.04.2012р.

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Неустойка, ураховуючи її подвійну правову природу, є не тільки заходом забезпечення зобов'язання, а і набуває ознак юридичної відповідальності у разі його порушення.

Враховуючи те, що як і п.5.3 так і п.5.6 договору поставки, визначено нарахування штрафних санкцій за прострочення оплати поставленого товару, відтак, позивачем проведено подвійне нарахування штрафних санкцій, та застосовано юридичну відповідальність одного виду, за одне і теж порушення, що суперечить вимогам ст.61 Конституції України, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 10 % штрафу за спірним договором є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивач, на підставі ст.625 ЦК України нарахував відповідачу по видаткових накладних №РН-0000812 від 19.10.2016р. та РН-0000821 від 23.10.2016р. інфляційні втрати у розмірі 5474грн. 26коп. за період з 20.10.2016р. по 07.04.2017р. та 3% річних у розмірі 738грн. 00коп. за період з 20.10.2016р. по 07.04.2017р. (розрахунки долучено до матеріалів справи).

У пункті 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Відповідно до абз.3 п.3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши проведені позивачем нарахування пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, враховуючи вищевикладене, встановлено, що позивач припустився арифметичної помилки в нарахуванні інфляційних втрат та 100% штрафу, відтак розмір інфляційних втрат в перерахунку становить 3129грн. 69коп. та розмір 100% штрафу в перерахунку становить 60481грн. 58коп. В решті позовних вимог належить відмовити.

Станом на день прийняття рішення, доказів оплати основного боргу, проведених позивачем нарахувань, жодних заперечень, доказів в спростування наведених обставин суду не надано.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України). Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до відповідача про стягнення основного боргу у розмірі 34981грн. 58коп., 100% штрафу у розмірі 60481грн. 58коп., пені у розмірі 6544грн. 64коп., інфляційних втрат в розмірі 3129грн. 58коп. та 3% річних у розмірі 738грн. 00коп. є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню. В решті позовних вимог щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 4500грн. 00коп. належить припинити провадження у справі в зв'язку із оплатою. В решті позовних вимог належить відмовити.

Судовий збір необхідно віднести на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог, відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 12, 33, 34, 35, 43, 49, 75, п.1-1 ч.1 ст. 80, ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «СМІО» (82400, Львівська область, м.Стрий, вул.22 Січня, буд. 10, ідентифікаційний код 22423095) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Самбірська птахофабрика» (81400, Львівська область, м.Самбір, вул.Середня, буд.295А, ідентифікаційний код 31447233) 34981грн. 58коп. - основного боргу, 60481грн. 58коп. - 100% штрафу, 6544грн. 64коп. - пені, 3129грн. 58коп. - інфляційних втрат, 738грн. 00коп. - 3% річних та 1655грн. 63коп. - судового збору.

Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

В частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 4500грн. 00коп. провадження у справі №914/824/17 припинити.

В решті позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 14.07.2017р.

Суддя Іванчук С.В.