Постанова

від 10.10.2017 по справі 914/824/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2017 р. Справа № 914/824/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Матущак О.І.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства «Сміо» (надалі ПП «Сміо» ) б/н від 09.08.2017р. (вх. № ЛАГС 01-05/4020/17 від 22.08.2017р.)

на рішення господарського суду Львівської області від 11.07.2017р.

у справі № 914/824/17

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Самбірська птахофабрика» (надалі ТзОВ «Самбірська птахофабрика» ), м. Самбір, Львівська область

до відповідача: ПП «Сміо» , м. Стрий, Львівська область

про стягнення заборгованості

за участю учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність б/н від 18.12.2015р.)

від відповідача: не з'явився

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв про відвід суддів та клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу від сторін не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 11.07.2017р. у справі №914/824/17 (суддя Іванчук С.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПП «СМІО» на користь ТзОВ «Самбірська птахофабрика» 34 981,58 грн. основного боргу, 60 481,58 грн. 100% штрафу, 6 544, 64 грн. пені, 3 129,58 грн. інфляційних втрат, 738,00 грн. 3% річних та 1 655,63 грн. судового збору. В частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 4 500,00 грн. провадження у справі №914/824/17 припинено.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що сума заборгованості підтверджується матеріалами справи, в свою чергу відповідачем не спростована. Враховуючи факт прострочення оплати вартості товару, суд, здійснивши перерахунок нарахованих позивачем штрафних санкцій, дійшов висновку про їх часткове задоволення. Також, оскільки відповідачем в ході розгляду справи здійснено часткову оплату боргу, суд припинив провадження в частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 4 500,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПП Сміо подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовано всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, не враховано надані ним докази, а відтак вважає, що судом винесено необ'єктивне рішення, просить його скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що згідно даних бухгалтерського обліку відповідача, основна сума боргу не відповідає заявленій позивачем сумі. Відтак, подані позивачем копії видаткових накладних не є належними доказами, які підтверджують спірну заборгованість. Окрім того, скаржник стверджує, що судом першої інстанції було винесено рішення без участі представника відповідача, чим позбавив його можливості подати свої заперечення та докази.

Згідно протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 22.08.2017р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу ОСОБА_3, склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, ОСОБА_4 та ОСОБА_1

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 28.08.2017р. поновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 19.09.2017р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2017р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 10.10.2017р.

Відповідач участі уповноваженого представника в судові засідання жодного разу не забезпечив, причини неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/6139/17 від 15.09.2017р.), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

01.10.2016р. між ТзОВ «Самбірська птахофабрика» (постачальник) та ПП «Сміо» (покупець) укладено договір №01-10/16/1 поставки м'яса курячого та субпродуктів, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцеві товар, визначений у п. 1.2 даного договору (товар), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити визначений товар. Під товаром, що є предметом поставки за цим договором, розуміється: м'ясо птиці бройлера та субпродукти. Найменування, вартість, одиниці виміру та загальна кількість товару (окремої партії товару), що підлягає поставці за цим договором, його асортимент, визначаються у виставлених накладних згідно даного договору, що є його невід'ємною частиною (а.с. 27-30).

Відповідно до п.2.1, п.2.2, п.2.3, п.2.5 договору товар, що є предметом поставки за цим договором, поставляється окремими партіями протягом строку дії даного договору. Строки поставки окремої партії товару узгоджуються сторонами додатково. Постачальник передає покупцеві товар з відповідними сертифікатами якості. Передання товару постачальником покупцеві здійснюється за супровідними документами. Покупець отримує товар за вагою вказаною у накладній. Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання накладних уповноваженими представниками сторін. Повноваження фізичної особи покупця, яка отримує товар, підтверджуються довіреністю, оформленою відповідно до вимог чинного законодавства України.

За умовами п. п. 4.1., 4.2., 4.3. договору загальна сума договору становить суму вартості (вказаних у накладних) всіх поставок здійснених відповідно до цього договору. Ціна одиниці товару (вартість окремої партії товару), що підлягає поставці за цим договором, визначаються у виставлених накладних згідно даного договору, що є його невід'ємною частиною. Розрахунки за цим договором між постачальником і покупцем проводяться шляхом перерахування покупцем коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Покупець зобов'язаний оплатити кожну окрему партію товару у формі 100% (сто) відсоткової передоплати відповідної партії товару постачальником покупцю.

На виконання умов договору, у період з 07.10.2016р. по 23.10.2016р., постачальник передав у власність покупцю товар на загальну суму 128 560,00 грн., що підтверджується видатковими накладними:

- № РН-0000783 від 07.10.2016р. на суму 17 340,00 грн.;

- № РН-0000795 від 11.10.2016р. на суму 17 018,00 грн.;

- № РН-0000797 від 12.10.2016р. на суму 3 417,00 грн.;

- № РН-0000807 від 17.10.2016р. на суму 20 301,00 грн.;

- № РН-0000812 від 19.10.2016р. на суму 50 384,00 грн.;

- № РН-0000821 від 23.10.2016р. на суму 20 100,00 грн. (а.с.24-26, 77).

Як стверджує позивач, покупець свої зобов'язання щодо оплати вартості товару виконав не належним чином, за отриманий товар розрахувався частково. Неоплаченими залишилися частково видаткові накладні №РН-0000812 від 19.10.2016р. на суму 50 384,00 грн. та №РН-0000821 від 23.10.2016р. на суму 20 100,00 грн. на загальну суму 39 481,58 грн.

Зокрема, з виписки ПАТ Кредобанк вбачається, що ПП Сміо перерахувало ТзОВ Самбірська птахофабрика 07.10.2016р. - 17 340,00 грн., 11.10.2016р. - 20 100,00 грн., 17.10.2016р. - 20 638,42 грн., 10.11.2016р. - 5 000,00 грн., 12.12.2016р. - 5 000,00 грн., 04.01.2017р. - 10 000,00 грн. та 09.02.2017р. - 5 000,00 грн. на загальну суму 83 078,42 грн. (а.с. 57). З виписки АТ Ощадбанк вбачається, що ПП Сміо перерахувало ТзОВ Самбірська птахофабрика 07.03.2017р. - 4 000,00 грн. та 15.03.2017р. - 2 000,00 грн. (а.с. 56). Тобто оплачено на загальну суму 89 078,42 грн.

Позивач 22.01.2017р. на адресу відповідача надіслав претензію про погашення заборгованості за поставлений товар та штрафних санкцій (а.с. 31-32), проте, відповідачем дана претензія не була задоволена.

Дані обставини стали підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення з ПП Сміо 39 481,58 грн. основного боргу, 6 544,64 грн. пені нарахованої за період з 19.10.2016р. по 07.04.2017р., 7 048,40 грн. 10% штрафу, 60 484,00 грн. штрафу, 738,00 грн. 3% річних та 5 474,26 грн. інфляційних втрат.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Згідно із ч.2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Приписами ст. 693 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як зазначалося вище, на підставі видаткових накладних з 07.10.2016р. по 23.10.2016р. позивачем було поставлено відповідачу продукції на загальну суму 128 560,00 грн. (а.с. 24-26,77). Оригінали даних видаткових накладних були оглянуті колегією суддів в судовому засіданні.

В свою чергу відповідач розрахувався за отриманий товар лише частково на суму 89078,42 грн., що підтверджується виписками з банку (а.с. 56, 57). Таким чином, на момент звернення до суду з позовом у відповідача існував борг в розмірі 39 481,58 грн.

В ході розгляду справу в суді першої інстанції відповідачем було здійснено частково оплату за отриманий товар: 28.04.2017р. в розмірі 3 000,00 грн. та 22.05.2017р. в розмірі 1 500,00 грн., що підтверджується банківською довідкою №687 від 22.06.2017р. АТ «Ощадбанк» (а.с. 56).

Згідно із п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Беручи до уваги часткову оплату відповідачем основного боргу за спірними накладними в сумі 4 500, 00 грн. під час розгляду справи, судом першої інстанції правомірно у цій частині припинено провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно з ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене сума основного боргу в розмірі 34 981,58 грн., яка підлягає стягненню з відповідача, є обґрунтованою, належними доказами підтверджена, в свою чергу відповідачем не спростована, відтак, дана вимога підставно задоволена місцевим господарським судом.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 5.3 договору визначено, що за прострочення платежу за даним договором покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 1% (одного) відсотка від несплаченої суми за кожен день прострочення, а також шраф у розмірі 10% (десяти) відсотків від простроченої суми.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» ).

Згідно розрахунку позивача, сума пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по спірних видаткових накладних за період з 20.10.2016р. по 07.04.2017р. становить 6 544,64 грн. (а.с. 19-20).

У пункті 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що з огляду на вимоги ч.1 ст. 4 7 і ст. 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Здійснивши власний перерахунок нарахованої пені, колегія суддів дійшла висновку, що дана сума 6 544,64 грн. розрахована вірно з врахуванням ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відтак підлягає до задоволення в повному обсязі.

Пунктом 5.6. договору сторони дійшли згоди, що незважаючи на будь-які інші штрафні санкції у разі порушення строку оплати замовленої та погодженої партії товару покупцем на 60 (шістдесят) календарних днів, покупець зобов'язується сплатити постачальнику штраф в розмірі вартості поставленого та неоплаченого товару/продукції. Датою, яка береться за основу відліку розрахунків по даному договору, є дата виписки видаткової накладної.

За умовами п. 7.2. договору строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 цього договору, і діє протягом одного календарного року, але у будь-якому випадку до моменту виконання сторонами усіх своїх грошових зобов'язань за ним, включаючи штрафні санкції і пеню, а також відшкодування збитків, завданих невиконанням даного договору.

На підставі п.5.3 та 5.6 договору позивач по видаткових накладних №РН-0000812 від 19.10.2016р. та РН-0000821 від 23.10.2016р. за період з 20.10.2016р. по 07.04.2017р. нарахував відповідачу 10% штрафу у розмірі 7 048,40 грн. та 100% штрафу у розмірі 60 484,00 грн. (розрахунок а.с. 19-20).

В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 13.07.2012р. №01-06/908/2012 роз'яснено, що у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Таким чином, одночасне стягнення пені та штрафу не суперечить законодавству. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України №3-24гс12 від 27.04.2012р.

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Неустойка, ураховуючи її подвійну правову природу, є не тільки заходом забезпечення зобов'язання, а і набуває ознак юридичної відповідальності у разі його порушення.

Враховуючи те, що як і п.5.3 так і п.5.6 договору поставки, визначено нарахування штрафних санкцій за прострочення оплати поставленого товару, відтак, позивачем проведено подвійне нарахування штрафних санкцій, та застосовано юридичну відповідальність одного виду, за одне і теж порушення, що суперечить вимогам ст.61 Конституції України, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 10 % штрафу в розмірі 7 048,40 грн. за спірним договором є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Натомість факт прострочення оплати товару понад 60 календарних днів підтверджується матеріалами справи. Проте, перевіривши правильність нарахування даного штрафу, колегія суддів вважає, що позивач припустився арифметичної помилки, оскільки не врахував переплату відповідачем в розмірі 2,42 грн. здійсненої 17.10.2016р. Відтак, вимога про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 100%, який нарахований на підставі п.5.6 договору, в перерахунку становить 60 481, 58 грн. та підлягає до задоволення. В решті стягненні 2,42 грн. слід відмовити.

Приписами ч.2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, на підставі ст.625 ЦК України нарахував відповідачу по видаткових накладних №РН-0000812 від 19.10.2016р. та РН-0000821 від 23.10.2016р. інфляційні втрати у розмірі 5 474,26 грн. за період з 20.10.2016р. по 07.04.2017р. та 3% річних у розмірі 738,00 грн. за період з 20.10.2016р. по 07.04.2017р. (розрахунок а.с. 19-20).

Відповідно до абз.3 п.3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши проведені позивачем нарахування інфляційних втрат та 3% річних, враховуючи вищевикладене, встановлено, що позивач припустився арифметичної помилки в нарахуванні інфляційних втрат, відтак розмір інфляційних втрат в перерахунку становить 3 129,69 грн. В решті стягнення інфляційних втрат в розмірі 2 344,57 грн. є безпідставними, відтак до задоволення не підлягають.

З урахуванням зазначеного, а також враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань з оплати за отриманий товар, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 34 981,58 грн. основного боргу, 6 544,64 грн. пені, 60 481,58 грн. 100% штрафу, 3 129,58 грн. інфляційних втрат та 738,00 грн. 3% річних, в решті стягнення 2,42 грн. - 100% штрафу, 7 048,40грн. - 10% штрафу та 2 344,57 грн. - інфляційних втрат правомірно відмовлено в зв'язку з безпідставністю.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що виносячи рішення про часткове задоволення позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Щодо твердження скаржника про порушення судом норм процесуального права, а саме: прийняття рішення за відсутності уповноваженого представника відповідача, що позбавило його можливості надати свої заперечення, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Львівської області від 28.04.2017р. дана позовна заява була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 13.06.2017р., про що було належним чином повідомлено сторін судового процесу, доказом чого є повідомлення про вручення поштового відправлення від 10.05.2017р. (а.с. 4-6), з якого вбачається, що ПП Сміо отримало вказану ухвалу суду ще 12.05.2017р. (а.с. 4).

Апеляційна інстанція звертає увагу на те, що ухвалами суду розгляд справи неодноразово відкладався саме за клопотанням представника відповідача, що свідчить про те, що останній був належним чином повідомлений про судові засідання (а.с. 33, 46-49, 50, 74-76, 82-83).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що оскільки відповідачу було відомо про розгляд даної справи, то відповідно останній мав час та можливість подати свої заперечення на позовну заяву, проте таким правом не скористався. Відповідно суд першої інстанції, запобігаючи безпідставному затягуванню розгляду спору та, сприяючи своєчасному поновленню порушеного права, правомірно розглянув справу за наявними у ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Відтак, твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 11.07.2017р. у справі № 914/824/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

3. Справу повернути до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді О.І. Матущак

ОСОБА_1