Рішення

від 24.07.2017 по справі 759/15327/16-ц

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/15327/16-ц

пр. № 2/759/1473/17

24 липня 2017 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Миколаєць І.Ю.

при секретарі Шелудько В.В., Слепець Є.С.

за участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Навчально-методичний центр Новатор про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та об єднаним з ним в одне провадження зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Навчально-методичний центр Новатор до ОСОБА_1 про стягнення сум,

ВСТАНОВИВ :

Позивач 08.11.2016 року звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Навчально-методичний центр Новатор про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що між ним та відповідачем було 15.06.2015 року укладено строковий трудовий договір № 49, терміном дії до 15.06.2016 року. В подальшому, в звязку з закінченням терміну дії строкого договору його було звільнено за ст. 38 КЗпП України. Проте, як зазначив позивач, в останній робочий день відповідачем не було проведеного повного розрахунку, і заборгованість становила 8601,48 грн. Лише 05.09.2016 року відповідачем було проведено повний розрахунок. Посилаючись на ст. 116, 117 КзПП України, позивач просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку при зівільнені за період з 15.06.2016 року по 05.09.2016 року, заборгованості в розмірі 27937,00 грн..

18.01.2017 року на адресу суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, зпа якими позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 27937,00 грн. та просив стягнути витрати на провову допогу в розмірі 5000,00 грн..

23.12.2016 року, відповідач подав до суду зустрічну позовну заяву, за якою просив стягнути з позивача ОСОБА_1 за основним позовом та відповідно відповідача за зустірчним на користь позивача за зустрічним ТОВ Навчально-методичний центр Новатор , відшкодування шкоди, яку позивач поніс на витрати на навчання відповідача в Австрії у розмірі 20529,67 грн.

Також того ж дня відповідач за основним позовом подав заперечення проти позову, посилаючись на відсутність його вини при здійсненні рохрахунку, якою просив в задоволені позову відмовити в повному бсязі.

Ухвалою суду від 28.02.2017 року, об'єднано в одне провадження позовні вимоги основного та зустрічного позову.

08.06.2017 року позивач ОСОБА_1 за основним позовом та відповідно відповідач за зустірічним позовом надав до суду письмові заперечення за якими просив в задоволені позову відмовити з підстав його необгрунтованості.

В судовому засіданні 24.07.2017 року, позивач та його представник, основний позов підтримали в повному обсязі з врахуванням його збільшення, проти зустрічого заперечували з підстав необгруньованості.

В судовому засіданні 24.07.2017 року, представник відповідача проти основного позову заперечував, на вимогах зустрічного позову наполягав.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача дослідивши матеріали справи, письмові докази, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення основного позову, та відмову в задоволені зустрічого позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно пунктів 1-4 ч. 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ Навчально-методичний центр Новатор було 15.06.2015 року укладено строковий трудовий договір № 49, терміном дії до 15.06.2016 року. Що і не оспорюється учасниками процесу.

В подальшому, в зв'язку з закінченням терміну дії строкого договору ОСОБА_1 було звільнено за ст. 38 КЗпП України. Як встановлено в судовому засіданні жодна із сторін не виявила бажання продовжувати сторок дії зазначеного договору, пролонгація яка передбачена передбачена п. 7.5 трудового договору.

Судом встановлено, що на день звільнення - 21.06.2016 року у в порушення вимог ст. ст. 47, 116 КЗпП України, з позивачем не було проведено кінцевий розрахунок із заробітної платі в розмірі 8601,48 грн., що підтверджується платіжним дорученеям від 05.09.2016 року, за яким відповідач перерахував зазначені кошти позивачу, де зазначено, що це заробітна плата.

Сторонами не заперечувалось, що недоплата виникла в результаті бухгалтерськлї помилки яку було виявлено ОСОБА_1, який отримав ннедоплачені кошти в день його звернення до відповідача, 05.09.2016 року.

Окрім того відповідно до розрахункового листа по заробітній платі за червень 2016 року, вбачається, що позивачу було нараховано за червень 2016 року 14411,78 грн., з яких було оплачено лише 5667,40 грн., заборгованість становить 8601,48 грн. (а.с.7).

Таким чином встановлено, що має місце затримка повного розрахунку при звільненні працівника, який звільнився 15.06.2016 року., в період з 22.06.2016 року по 05.09.2016 року, що становить 52 робочих днів.

Позивач просить стягнути з відповідача на його користь суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 27937,00 грн., виходячи з розміру середньоденної заробітної плати розрахованого за спірний період, середньоденний заробіток, згідно проведеного позивачем розрахунку становить 537,25грн.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999р. Про практику застосування судами законодавства про оплату праці установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (у справі 6-144ц13), не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 р. №9 Про практику розгляду судами трудових спорів у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивачу ОСОБА_1, який звільнений з 21.06.2016 року, було не виплачено в повному обсязі заробітної плати, а саме не було виплачено в розмірі 8601,48 грн, яка була оплачена лише 05.09.2016 року, тобто затримка при розрахунку, та згідно заявлених меж позовних вимог складає 52 робочих дні. Двома останніми календарними місяцями роботи є травень 2016 року, та квітень 2016 року, та як заявляє позивач було відпрацьовано за ці місяці 52 дні, протилежного суду не надано. З довідки форми ОК-7 від 01.08.2016 року, вбачається, що за травень 2016 року та квітень 2016 року позивачу було нараховано заробітну плату в розмірі 7040,24 грн. та 14793,57 грн. (а.с.11), а всього за два місяці, що передували звільненню 21838,81 грн. Кількість відпрацьованих днів за цей період становить 20 днів. Відтак, середньоденна заробітна плата позивача становила 545.84 грн. (545.84 грн. : 40 днів).

Згідно проведеним розрахунком позивача середньоденна заробітна плата позивача становить 537,25 грн., згідно проведеного розрахунку судом така становить 545,84 грн.

Час затримки відповідно до матеріалів справи та в заявлених межах позивачем, становить з 22.06.2016 року (наступний після звільнення день) по 05.09.2016 року (в заявлених межах), кількість робочих днів за визначений період часу складає 52 дні, отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає сплаті позивачу становить 28383, 68 грн. (545,84 грн. х 52 дні).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно вимог позивача, останній заявляє суму в розімірі 27937,00 грн., відповідно до проведеного позивачем розрахунку, яка є меншою ніж сума вирахувана судом (28383, 68 ? 27937,00).

Таким чином суд приходить до висновку, про стягнення з відповідача саме тієї суми, яка заявлена позивачем.

Однак, суд вважає за необхідне зменшити зазначений розмір коштів з 27937,00 грн. до 22349,60 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до правової позиції викладеної ВСУ у справі за № 6-113цс16 зазнчено право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.Разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини,як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК Укаїни Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Таким чином, суд вважає за необхідним врахувати вище зазначений правовий висновок та враховуючи те, що відповідачем мало місце саме недоплата 8601,48 грн., враховуючи істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, 10744,93 грн., становить 80 % , (де 10744,93 грн. =100%, а 8601,48 грн. =80 %). Враховуючи, також, що помилка була виявлена лише у вересні та зважаючи, що кошти того ж дня були оплачені, враховуючи, що у наказі про звільнення немає претензій. Та відповідно вважає за необхідне зменшити, суму яка підлягає стягненню до 80%, тобто з 27937,00 грн. (що становить 100%) до 22349,60 грн (80%).

Судом не береться до уваги заперечення відповідача щодо затягування навмисного позивачем часу, щодо предявлення позову до суду, судом до уваги не приймається за відсутності можливої правової оцінки такої обставини.

Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача в частиністягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, саме в розмірі 22349,60 грн.

Не підлягають задоволенню вимоги позивача в частині стягнення витрат на правову допомогу, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем понесено витрати в розмірі 5000,00 грн. на оплату юридичної допомоги.

Як визначено у ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: 2) витрати на правову допомогу; 3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; 4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; 6) витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Особа, зазначена в частині першій цієї статті, має право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Зважаючи на те, що ухвалою суду особа, яка надавала правову допомогу, із якою позивачем укладено договір № 1 про надання правової допомоги 01.11.2016 року, не була допущена до участі у справі, не може вважатись тією особою, яка надаючи таку допомогу може заявити вимогу про відшкодування витрат. А тому відсутні правові підстави для задоволення основного позову в цій частині.

Що стосується вимог зустрічного позову до суд приходить до висновку про відмову в задоволенні цієї частини з наступного.

Як встановлено судом між сторонами по справі було укладено строковий трудовий договір, строком дії до 15.06.2016 року. Жодна із сторін зазначеного договору не виявила бажання його пролонгації, після закінчення терміну його дії. Та 21.06.2016 року, ОСОБА_1, був звільнений в порядку ст. 38 КЗпП України.

Пунктом 2.2 укладеного трудового договору № 49, передбачено, що якщо працівник вирішить припинити трудові відносини з роботодавцем раніше спливу строку (3 роки), він зобов'язаний повернути роботодавцеві кошти, при звільненні протягом року 100%, протягом другого - 70%, протягом третього - 50 %.

Однак п. 7.2 укладеного контракту, передбачає підстави припинення контракту, а саме : п. ф, після закінчення строку дії. П. 1.1 даного договору передбачає строк дії договору до 15.06.2016 року.

Таким чином встановлена суперечність між пунктами договору укладеного трудового договору (п. 7.2 та п. 2.2.), яка трактується на користь менш захищеної сторони працівника.

Таким чином суд, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст. ст. 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 209, 212-215, 218, 292, 367 ЦПК України , суд

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Навчально-методичний центр Новатор про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Навчально-методичний центр Новатор , юридична адреса: м.Київ, вул.Т.Строкача, 7, оф.144 (код ЄДРПОУ 34295476) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 22349,60 грн., а також судовий збір у розмірі 640,00 грн.

У задоволенні інших позовних вимог щодо стягнення витрат на правову допомогу - відмовити.

У задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Навчально-методичний центр Новатор до ОСОБА_1 про стягнення сум, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: