Постанова

від 31.07.2019 по справі 759/15327/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

м. Київ

справа № 759/15327/16-ц

провадження № 61-29196св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Навчально-методичний центр Новатор ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Навчально-методичний центр Новатор на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 липня 2017 року у складі судді Миколаєць І. Ю та рішення Апеляційного суду м. Києва

від 05 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А.. Саліхова В. В., Прокопчук Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Навчально-методичний центр Новатор (далі -

ТОВ НМЦ Новатор ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 15 червня 2015 року між ним та відповідачем було укладено строковий трудовий договір на термін до 15 червня 2016 року.

У зв`язку із закінченням строку дії договору, його було звільнено на підставі

статті 38 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП України) за власним бажанням, проте у день звільнення з ним не було проведено розрахунок. На день звільнення виплаті підлягали грошові кошти в сумі 8601,48 грн.

Враховуючи те, що відповідач провів з ним розрахунок лише 05 вересня 2016 року, позивач, посилаючись на положення статей 116, 117 КЗпП України та з урахуванням збільшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 15 червня

2016 року по 05 вересня 2016 року у розмірі 27 937,00 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн.

У грудні 2016 року ТОВ НМЦ Новатор звернулось до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просив стягнути з відповідача на свою користь витрати, понесені ним на навчання ОСОБА_1 у Республіці Австрія у розмірі 14 370,77 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ТОВ НМЦ Новатор об`єднано в одне провадження.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 липня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ НМЦ Новатор на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі

22 349,60 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволені зустрічних позовних вимог ТОВ НМЦ Новатор відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем у порушення вимог статі 116 КЗпП України допущено затримку в розрахунку з позивачем за період з 22 червня 2016 року до 05 вересня 2016 року, а отже з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що особа, яка надавала правову допомогу позивачу на підставі договору про надання правової допомоги

від 01 листопада 2016 року, не була допущена до участі у справі, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ НМЦ Новатор , суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 2.2 укладеного між сторонами трудового договору, передбачено, що якщо працівник вирішить припинити трудові відносини з роботодавцем раніше спливу строку (3 роки), він зобов`язаний повернути роботодавцеві кошти, при звільненні: протягом року у розмірі 100 %, протягом другого року - 70 %, протягом третього - 50 %. Пункт 7.2 трудового договору передбачає підстави припинення контракту, а саме : пункт а , після закінчення строку дії, який визначений у пункті 1.1 договору - до 15 червня 2016 року. Враховуючи суперечність між пунктами трудового договору (п. 7.2 та п. 2.2.), суд вважав, що вона трактується на користь менш захищеної сторони - працівника, а тому підстави для стягнення з нього коштів за навчання на користь ТОВ НМЦ Новатор відсутні.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року апеляційну скаргу

ТОВ НМЦ Новатор задоволено частково, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 липня 2017 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні зустрічного позову ТОВ НМЦ Новатор до ОСОБА_1 про стягнення 14 370,77 грн відмовлено.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог з інших правових підстав, апеляційний суд виходив з того, що будь-яких витрат на навчання ОСОБА_1 , відшкодування яких передбачено пунктом 2.2 трудового договору, ТОВ НМЦ Новатор не понесло, а витрати, пов`язані із службовим відрядженням

ОСОБА_1 є компенсаційними витратами, передбаченими статтею 121 КЗпП України, які не підлягають поверненню роботодавцю при звільненні працівника.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення первісного позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що затримка у повному розрахунку при звільненні ОСОБА_1 сталася у зв`язку із бухгалтерською помилкою, вини позивача у виникненні зазначеної помилки немає. Недоплачена сума була виплачена позивачу після його звернення до відповідача з відповідною заявою. Оскільки не здійснення повного розрахунку сталося з вини бухгалтера товариства, є підстави для виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників

У жовтні 2017 року ТОВ НМЦ Новатор звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційної скаргою на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічні позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вказує на те, що всі належні позивачу суми були нараховані йому у день звільнення, проте виплачені за його заявою лише 05 вересня 2016 року, оскільки до цього часу з вимогою про проведення з ним розрахунку ОСОБА_1 не звертався. Враховуючи, що затримка розрахунку при звільненні позивача відбулась не з вини товариства, підстави стягнення на його користь компенсаторних виплат, передбачених статтею 117 КЗпП України відсутні. Проте, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди не дали належної правової оцінки зазначеним доводам

ТОВ НМЦ Новатор , викладених у заперечені на позовну заяву та в апеляційній скарзі.

Також заявник у касаційній скарзі посилається на помилковість висновків судів про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_2 витрат на його навчання, оскільки відповідач за зустрічним позовом звільнився протягом другого року дії трудового контракту, а тому має повернути ТОВ НМЦ Новатор 70 % від витрат, понесених на його навчання відповідно до пункту 2.2 контракту. Факт перебування ОСОБА_1 на навчанні у Республіці Австрія підтверджено належним доказами.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, у якому зазначив про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень, в судовому засіданні суду першої інстанції було встановлено, що затримка розрахунку при звільненні відбулась через бухгалтерську помилку, що не заперечувалось відповідачем, а тому посилання у касаційній скарзі на свідоме збільшення ним періоду для стягнення середнього заробітку є безпідставними. Також безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу є доводи касаційної скарги в частині наявності підстав для задоволення зустрічного позову, оскільки доказів того, що він перебував у Республіці Австрія на навчанні відповідачем не надано.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2016 року провадження № 61-29196ск18 призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої інстанції у не скасованій частині, та рішення апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ НМЦ Новатор 15 червня

2015 року було укладено строковий трудовий договір № 49, терміном дії до 15 червня 2016 року.

Наказом ТОВ НМЦ Новатор від 21 червня 2016 року ОСОБА_1 було звільнено на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням.

У день звільнення з позивачем не було проведено кінцевий розрахунок із заробітної плати в розмірі 8 601,48 грн, що підтверджується платіжним дорученням

від 05 вересня 2016 року, відповідно до якого ОСОБА_1 була виплачена заробітна плата.

Також судами встановлено, що термін, на який між сторонами було укладено трудовий договір, закінчився 15 червня 2016 року, проте позивач подав заяву про звільнення 21 червня 2016 року за власним бажанням, про що виданий відповідний наказ.

Пунктом 2.2 трудового договору визначено, що оскільки роботодавець зацікавлений в підвищенні рівня кваліфікації працівника, він бере на себе обов`язок оплатити навчання, професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації в певному закладі освіти та не вимагатиме від останнього компенсації понесених витрат, проте, якщо працівник вирішить припинити трудові відносини з роботодавцем раніше спливу певного строку (три роки), він зобов`язаний повернути витрачені роботодавцем кошти: при звільненні на протязі року - 100 % витрачених коштів, при звільненні на протязі другого року - 70 % витрачених коштів, при звільненні на протязі третього року - 50 % витрачених коштів.

Згідно з наказом від 10 серпня 2015 року № 32 ОСОБА_1 було направлено у службове відрядження на п`ять днів для участі у тренінгу від Quality Austria до Республіки Австрія.

Відповідно до звіту про використання коштів, виданих на відрядження,

ОСОБА_1 витрачено 33 134, 76 коп.

З листа Quality Austria від 15 травня 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 брав участь у тренінгу для менеджерів 13 та 14 серпня 2015 року, плата за послуги з учасників не стягувалась.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

За змістом частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 121 КЗпП України, працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством. За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада).

Згідно з Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 17 березня 2011 року № 362), службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв`язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

За змістом частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною четвертою статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з`ясованих обставин

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що затримка розрахунку при звільненні ОСОБА_1 сталася у зв`язку із бухгалтерською помилкою, тобто не з вини позивача, суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що нарахування заробітної плати було здійснено позивачу у день його звільнення, однак не виплачене через те, що він не звертався до товариства з такою вимогою, суперечать нормам трудового законодавства, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень та доказами, що містяться в матеріалах справи.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги в частині непогодження

ТОВ НМЦ Новатор з відмовою у задоволенні зустрічного позову, оскільки скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині та відмовляючи у задоволенні позову з інших правових підстав, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що доказів на підтвердження понесених витрат у зв`язку із навчанням ОСОБА_1 ТОВ НМЦ Новатор не надало.

З посвідчення про відрядження від 10 серпня 2017 року та звіту про використання коштів, наданих на відрядження від 17 серпня 2015 року, копії яких

містяться в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_1 перебував у відрядженні у республіці Австрія, а не з метою навчання, як зазначено ТОВ НМЦ Новатор (а. с. 39-40).

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними аргументам, що були викладені заявником у його апеляційній скарзі, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої інстанції у не скасованій частині та рішення апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю Навчально-методичний центр Новатор залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 липня 2017 року у не скасованій частині, та рішення Апеляційного суду м. Києва

від 05 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик