Постанова

від 27.07.2017 по справі 826/18982/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 липня 2017 року № 826/18982/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування наказу про проведення перевірки, податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю Кофко Агрі Ресорсіз Україна (далі по тексту - позивач або ТОВ Кофко Агрі Ресорсіз Україна ) з позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі по тексту - відповідач або Офіс ВПП ДФС), з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 24.04.2017 року, в якому просило визнати протиправними та скасувати наказ № 1007 від 25.11.2016 року, податкове повідомлення-рішення від 02.02.2017 року №0000334106.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю наказу відповідача про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Кофко Агрі Ресорсіз Україна та протиправністю висновків акта перевірки від 12.01.2017 року № 16/28-10-41-08/35919521, на підставі якого було прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.02.2017 року №0000334106, що підлягає скасуванню. Позивач зазначив, що господарські операції з ТОВ ЮРАН мають реальний характер та підтверджені всіма необхідними та належним чином оформленими первинними документами, що дає право на формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість.

У призначеному судовому засіданні, 11.07.2017 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, підтримавши доводи, викладені у тексті його письмових заперечень, в яких зазначено про правомірність наказу № 1007 від 25.11.2016 року, висновків акта перевірки та відповідно прийнятого на його підставі податкового повідомлення-рішення.

У цьому судовому засіданні, за згодою представників сторін суд, керуючись ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Працівниками Офісу ВПП ДФС на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, за наслідками отримання ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 14.07.2016 року у справі № 760/12179/16-к про призначення документальної позапланової перевірки в рамках досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 320150406550000033 від 13.05.2013 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. ст. 205 Кримінального кодексу України, відповідно до наказу від 25.11.2016 року №1007 та направлень на перевірку від 30.11.2016 року, наказу про продовження термінів проведення перевірки від 20.12.2016 року № 1135 і відповідних направлень на перевірку було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Юран (код ЄДРПОУ 23585931) за весь період взаємовідносин. За результатами такої перевірки складений акт від 12.01.2017 року № 16/28-10-41-08/35919521 (далі по тексту - акт перевірки).

Згідно висновків цього акта перевірки, відповідач встановив порушення позивачем норм п. 44.1 ст. 44, пп. 138.1.1, п. 138.1, п. 138.2, п.138.8 ст. 138, пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), в результаті чого встановлено завищення ТОВ Кофко Агрі Ресорсіз Україна від`ємного значення об`єкту оподаткування від усіх видів діяльності за 2014 рік всього у сумі 3 605 474 грн.

Контролюючим органом під час проведення перевірки була встановлена відсутність реального характеру господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ ЮРАН , що і стало підставою для визнання відповідачем порушення ТОВ КОФКО Агрі Ресорсіз Україна вимог податкового законодавства.

На підставі наведених висновків акта перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми П від 02.02.2017 року за № 0000334106, яким позивачу зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3 605 474,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням від 02.02.2017 року № 0000334106 ТОВ КОФКО Агрі Ресорсіз Україна звернулось із скаргою від 15.02.2017 року до Державної фіскальної служби України (далі по тексту - ДФС України).

За наслідками розгляду зазначеної скарги ДФС України прийнято рішення від 31.03.2017 року № 6686/6//99-99-11-06-02-25 відповідно до якого, оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Незгода із прийнятим контролюючим органом наказом №1007 від 25.11.2016 р. про проведення документальної позапланової виїзної перевірки та податковим повідомленням-рішенням від 02.02.2017 року № 0000334106 обумовила позивача на звернення до суду із даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до п. 75.1. ст. 75 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу та проведення перевірки) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки-цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Вичерпний перелік обставин для здійснення документальної позапланової перевірки встановлено у пункті 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Як свідчить зміст оскаржуваного наказу, в якості підстав для проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача зазначено пп. 75.1.2. п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, ст. 81 ПК України.

В контексті наведеного суд зазначає, що пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України містить загальне визначення документальної перевірки.

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 ПК України про проведення позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Згідно пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, посилання на який міститься в оскаржуваному наказі, документальна позапланова перевірка здійснюється у разі отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Таким чином, з аналізу наведених правових норм суд приходить до висновку, що документальна позапланова виїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення. У свою чергу можливість для проведення документальної позапланової виїзної перевірки та прийняття відповідного наказу на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України виникає виключно за наявності двох умов: 1) отримання ухвали слідчого судді (суду); 2) відповідності ухвали слідчого судді (суду) закону.

Вирішуючи питання про наявність підстав для проведення спірної документальної позапланової виїзної перевірки позивача, та, відповідно, для прийняття наказу про призначення такої перевірки, суд приймає до уваги надану позивачем до матеріалів справи ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 28.04.2017 року у справі № 760/7638/17 про роз'яснення ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 14.07.2016 року у справі № 760/12179/16-к про призначення позапланової документальної перевірки ТОВ КОФКО Агрі Ресорсіз Україна .

Ухвалою суду надано наступні роз'яснення ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 14.07.2016 року у справі № 760/12179/16-к: зазначений в ухвалі слідчого судді порядок оскарження даної ухвали фактично передбачає, що ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її винесення, при цьому строк пред'явлення ухвали до виконання не може перевищувати одного місяця з моменту її постановлення.

Обґрунтовуючи надані роз`яснення щодо встановлення місячного строку дії ухвали, суд виходить з того, що відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Поряд з цим, ухвала слідчого судді по справі № 760/12179/16-к про призначення позапланової документальної перевірки ТОВ КОФКО Агрі Ресорсіз Україна постановлена 14 липня 2016 року, натомість наказ Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки прийнятий Офісом ВПП ДФС 25.11.2016 року, тобто, зі спливом майже 5 місяців.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправність наказу Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки , оскільки строк пред`явлення ухвали слідчого судді до виконання, яка зазначена як підстава для прийняття оскаржуваного наказу, на час прийняття рішення відповідачем закінчився.

За приписами п. 56.21 ст. 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Положення Кримінально процесуального кодексу України не містять безпосередньої норми, якою визначено компетенцію слідчого судді щодо вирішення питання про надання дозволу на проведення податкової перевірки, та не передбачають порядок розгляду питання призначення позапланової перевірки слідчим суддею.

Отже, з аналізу норм Податкового кодексу України та положень Кримінального процесуального кодексу України вбачається певна неузгодженість. Визначена в Податковому кодексі України процедура проведення позапланової перевірки за рішенням слідчого судді (суду) не узгоджується з приписами кримінального процесуального закону стосовно повноважень слідчого судді на призначення такої перевірки за клопотанням слідчого в рамках кримінального провадження та, крім того, взагалі відсутня процедура розгляду такого клопотання.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище положень нормативно-правових актів, суд приходить до висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків контролюючого органу у спірному випадку, а саме у правомірності прийняття рішення, оформленого наказом, про проведення перевірки на підставі ухвали слідчого судді, прийнятої в рамках кримінального провадження.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про застосування до спірних правовідносин приписів п.56.21. ст. 56 ПК України та ухвалити рішення на користь позивача.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про відсутність у межах спірних правовідносин обставин, з якими положення пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України пов'язують можливість призначення та проведення перевірки, а тому наказ відповідача від 25.11.2016 року №1007 про проведення виїзної позапланової перевірки позивача та дії по її організації та проведенню суперечать нормам ПК України, тобто є протиправними.

Разом з тим, суд звертає увагу на те що наведені обставини мали бути підставою для недопуску працівників відповідача до перевірки, чим позивач як видно з матеріалів справи (а саме направлень на перевірку, тексту акта перевірки) не скористався.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 24.12.2010 №21-25а10, у разі коли платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Відповідно до ч. 1. ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

До аналогічних висновків дійшов також Вищий адміністративний суд України в ході розгляду адміністративних справи про скасування наказу та визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень (ухвали від 26.04.2017 року № К/800/23565/15, 12.04.2016 № К/800/34845/14, 04.10.2016 № К/800/8821/16).

Як вбачається з тексту акта перевірки від 20.09.2016 № 395/26-15-14-02-01-14/37859610, позапланова виїзна перевірка, ініційована на підставі оскаржуваного наказу, проводилась в присутності посадових осіб ТОВ КОФКО Агрі Ресорсіз Україна з наданням певних документів для дослідження.

Таким чином, наявні матеріали справи свідчать про допущення працівників контролюючого органу до проведення позапланової виїзної перевірки товариства, проведення такої перевірки та оформлення її результатів відповідним актом перевірки.

Отже, враховуючи вищенаведене та встановлені судом обставини допуску позивачем посадової особи Офісом ВПП ДФС до проведення позапланової виїзної перевірки згідно з направленням від 30.11.2016 за № 887, № 888 і № 891 та наказу від 25.11.2016 року № 1007, надання відповідних документів під час проведення перевірки, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для скасування оспорюваного наказу про проведення перевірки.

Надаючи оцінку безпосередньо самим порушенням, встановленим в ході проведення перевірки та покладених в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд зазначає про наступне.

В матеріалах справи наявні документи, які підтверджують, що на момент здійснення позивачем господарських операцій в 2014 році з ТОВ ЮРАН , останнє було зареєстровано в установленому законом порядку, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом діяльності, згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, є оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин. Крім того, товариство було зареєстровано платником податку на додану вартість.

Також, матеріали справи містять документи які підтверджують правосуб`єктність ТОВ КОФКО Агрі Ресорсіз Україна на момент здійснення спірних фінан- сово-господарських операцій з ТОВ ЮРАН .

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (за договором - покупець) та ТОВ ЮРАН (за договором - постачальник) були укладені договори поставки № 21567 від 03.04.2014 року, № 21219 від 23.01.2014 року, № 21220 від 24.01.2014 року, № 21280 від 15.02.2014 року, № 21302 від 19.02.2014 року, № 21402 від 12.03.2014 року, № 21415 від 13.03.2014 року, № 21574 від 04.04.2014 року, № 21609 від 07.04.2014 року, № 21614 від 08.04.2014 року, № 21627 від 09.04.2014 року, № 21488 від 22.03.2014 року, № 21737 від 22.04.2014 року.

Згідно умов договорів постачальник зобов'язується передати у встановлений строк товар українську кукурудзу врожаю 2013 року на умовах DAP (доставка до місця призначення на ТОВ Одемара-Інтер м. Одеса, Митна площа, буд. 1-А) у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошові кошти.

На підтвердження реального характеру виконання зазначених вище договорів поставки позивач надав суду: видаткові накладні № 7 від 03.04.2014 року, № 23 від 23.01.2014 року, № 24 від 24.01.2014 року, № 25 від 26.01.2014 року, № 24 від 15.02.2014 року, № 30 від 19.02.2014 року, № 37 від 12.03.2014 року, № 42 від 13.03.2014 року, № 9 від 04.04.2014 року, № 11 від 05.04.2014 року, № 13 від 06.04.2014 року, № 16 від 07.04.2014 року, № 18 від 08.04.2014 року, № 22 від 09.04.2014 року, № 71 від 23.03.2014 року, № 68 від 22.03.2014 року, № 25 від 22.04.2014 року; податкові накладні № 7 від 03.04.2014 року, № 23 від 23.01.2014 року, № 24 від 24.01.2014 року, № 25 від 26.01.2014 року, № 24 від 15.02.2014 року, № 30 від 19.02.2014 року, № 37 від 12.03.2014 року, № 42 від 13.03.2014 року, № 9 від 04.04.2014 року, № 11 від 05.04.2014 року, № 13 від 06.04.2014 року, № 16 від 07.04.2014 року, № 18 від 08.04.2014 року, № 22 від 09.04.2014 року, № 71 від 23.03.2014 року, № 68 від 22.03.2014 року, № 25 від 22.04.2014 року; рахунки на оплату № 7 від 03.04.2014 року, № 23 від 23.01.2014 року, № 24 від 24.01.2014 року, № 25 від 26.01.2014 року, № 24 від 15.02.2014 року, № 30 від 19.02.2014 року, № 37 від 12.03.2014 року, № 42 від 13.03.2014 року, № 9 від 04.04.2014 року, № 11 від 05.04.2014 року, № 13 від 06.04.2014 року, № 16 від 07.04.2014 року, № 18 від 08.04.2014 року, № 22 від 09.04.2014 року, № 68 від 22.03.2014 року, № 71 від 23.03.2014 року, № 25 від 22.04.2014 року; дебетові повідомлення № 1636 від 04.04.2014 року, № 479 від 04.02.2014 року, № 477 від 04.02.2014 року, № 478 від 04.02.2014 року, № 758 від 18.02.2014 року, № 777 від 24.02.2014 року, № 1157 від 17.03.2014 року, № 1146 від 17.03.2014 року, № 1654 від 07.04.2014 року, № 1676 від 07.04.2014 року, № 1677 від 07.04.2014 року, № 1714 від 08.04.2014 року, № 1768 від 09.04.2014 року, № 1785 від 10.04.2014 року, № 1424 від 26.03.2014 року, № 1423 від 26.03.2014 року, № 1990 від 23.04.2014 року.

Крім того, в матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні № 148119 від 03.04.2014 року, № 37114 від 22.01.2014 року, № 37123 від 23.01.2014 року, № 37122 від 22.01.2014 року, № 37194 від 23.01.2014 року, 37195 від 23.01.2014 року, № 37223 від 24.01.2014 року, 37225 від 24.01.2014 року, № 37250 від 24.01.2014 року, № б/н від 26.01.2014 року, № 40052 від 14.02.2014 року, № 40090 від 19.02.2014 року, № 65553 від 12.03.2014 року, № 40119 від 12.04.2014 року, № 148231 від 03.04.2014 року, № 148030 від 03.04.2014 року, № 148120 від 04.04.2014 року, № 148121 від 04.04.2014 року, № 148053 від 04.04.2014 року, № 148122 від 04.04.2014 року, № 148123 від 06.04.2014 року, № 148185 від 07.04.2014 року, № 14858 від 07.04.2014 року, № 148005 від 07.04.2014 року, № 148004 від 07.04.2014 року, № 148006 від 07.04.2014 року, № 148055 від 07.04.2014 року, № 148186 від 08.04.2014 року, № 148113 від 21.03.2014 року, № 148114 від 21.03.2014 року, № 148116 від 21.03.2014 року, № 65593 від 22.03.2014 року, № 65594 від 22.03.2014 року, № 65552 від 02.03.2014 року, № 148082 від 22.03.2014 року, № 148084 від 22.03.2014 року, № 40220 від 22.03.2014 року, № 4/6/2305 від 22.04.2014 року.

Сплачені за усіма вказаними вище зобов'язаннями кошти були включені позивачем до сум податкового кредиту з податку на додану вартість звітних періодів, що перевірялись податковим органом.

В той же час, як зазначено в акті та поясненнях відповідача при проведенні аналізу товарно-транспортних накладних, встановлено що послуги з перевезення сільсько- господарської продукції надавались відповідно третіми особами та безпосередньо здійснювались ТОВ ЮРАН . Проте, згідно інформаційних баз ДФС, Єдиного реєстру податкових накладних та зібраної податкової інформації протягом 2014 року не встановлено взаємовідносин ТОВ ЮРАН з автомобільними перевізниками по отриманню транспортних послуг, та залучення інших осіб, які безпосередньо здійснювали організацію транспортних перевезень. Крім того, не у всіх наданих товарно-транспортних накладних зазначено конкретну адресу пункту навантаження та автомобільного перевізника, що не дає ідентифікувати місце навантаження та встановити осіб, що здійснюють транспортування товару.

Також, відповідач в поясненнях посилається на вирок суду відносно посадової особи ТОВ ЮРАН Семещука П.В., яким затверджена угода про визнання винуватості у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 205 КК України.

Враховуючи вищенаведене, тобто інформацію по контрагенту-постачальнику, відповідач вважає, що проведені фінансово-господарські операції були оформлені лише первинними документами з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування сум податковою кредиту, наслідком чого є завищення позивачем від`ємного значення об`єкту оподаткування від усіх видів діяльності за період, що перевірявся.

Підпункт 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних обставин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встано- влених розділом II цього Кодексу.

За правилами п.п. 138.4 та 138.5 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з п. 138.6 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

При вирішенні даної справи, суд враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, при вирішенні даної справи суд враховує зазначену в постанові від 22.09.2015 року (справа № 21-1359а15) правову позицію Верховного Суду України, відповідно до якої визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

У своєму рішенні Верховний Суд України вказав на те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Контролюючим органом в ході перевірки було встановлено, що правочини укладені між позивачем та його контрагентом ТОВ ЮРАН не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Таким чином, надані до перевірки первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не можуть бути взяті до уваги як первинні документи, що підтверджують проведення господарських операцій між юридичними особами.

В ході судового розгляду, судом були досліджені та оцінені надані позивачем договори та первинні документи по взаємовідносинам з контрагентами, в результаті чого судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, навпаки, вони складені належним чином та містять всі обов'язкові реквізити, отже такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій, які не містять дефектів форми та змісту.

Більш того, в матеріалах справи наявні документи якими підтверджується використання у господарській діяльності ТОВ КОФКО Агрі Ресорсіз Україна товару придбаного у ТОВ ЮРАН : контракти, додаткові угоди, інвойси, акти прийому-передачі товарів, декларації, коносаменти.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, контролюючий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентом, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат.

Між тим, чинним законодавством не передбачено настання негативних наслідків для добросовісного платника податку у вигляді позбавлення його права на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини повинні тягнути негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливати на права платника податків.

Щодо посилань відповідача в обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваного рішення на вирок суду, суд зазначає наступне.

Враховуючи відсутність у ньому відомостей про господарські операції між позивачем та ТОВ ЮРАН , таке рішення суду не може бути визнано належним доказом на підтвердження порушення позивачем вимог податкового законодавства, які зумовили визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток спірним податковим повідомленням-рішенням. Крім того, встановлення факту фіктивності підприємства - контрагента позивача саме по собі не може свідчити про незаконність господарських операцій, та не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності платнику податків його контрагентом ніякі товари не постачались.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 11.04.2017 року у справі № 826/18925/14.

Крім того, суд приймає до уваги наявну в матеріалах справи нотаріально посвідчену заяву Семещука П.В., який займав посаду директора ТОВ ЮРАН в перевіряємий період, в якій він зазначає, що угода про визнання винуватості між прокурором прокуратури Одеської області та ним у кримінальному провадженні №12014160000000033 укладена 20.02.2015 року внаслідок введення його в оману та психологічного тиску з боку працівників правоохоронних органів, а усі показання, пояснення, заяви та повідомлення про його непричетність до діяльності ТОВ ЮРАН просить вважати такими, що дані шляхом введення його в оману та під тиском з боку правоохоронних органів.

Висновок контролюючого органу про те, що відсутність товарно-транспортних накладних є підставою для визнання безтоварними господарських операцій та безпідставність формування валових витрат судом оцінюється критично, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної. Наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів.

Водночас, слід зауважити те, що товарно-транспортні накладні є обов`язковими, якщо суб`єкт господарювання займається експедиторською діяльністю або перевезенням, натомість позивач до таких суб`єктів не відноситься, оскільки його діяльність була пов`язана з придбанням товару, та позивач не виступав в якості замовника за договором перевезення.

Аналогічний правовий висновок викладений в ухвалах Вищого адміністративного суду України, зокрема в ухвалах від 27.10.2014 (К/800/28931/14), від 19.04.2016 року (К/800/4845/15), від 06.09.2016 року (К/800/15212/15), від 27.03.2017 року (К/800/29662/16).

Таким чином, всупереч вимог Податкового кодексу України відповідач не спростував законність дій платника податків (позивача), а лише зазначив про відсутність реальності його господарських операцій з контрагентами, тобто, фактично, контролюючим органом заміщено обов'язок спростування презумпції законності дій та рішень платника податків на обов'язок доводити податковому органу права на податковий облік певних операцій.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами безтоварності - неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом.

Частиною першою ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача ТОВ "ЮРАН", як юридична особа була внесена в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та було зареєстровано як платник податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Суд в даному випадку враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 27.01.2016 року у справі №4842/11/2670, а саме: за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Виходячи з наведеного в сукупності, суд дійшов висновку, що фактично були відсутні обставини, наявність яких дало б підстави ставити під сумнів реальність господарських операцій позивача з контрагентом.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що прийняте Офісом великих платників податків ДФС податкове повідомлення-рішення від 02.02.2017 року №0000334106 не відповідає вимогам податкового законодавства та підлягає скасуванню з підстав наведених вище.

Відповідно до ст. 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно положень ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Суд оцінює докази відповідно до ст. 86 КАС України, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню в частині вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.02.2017 року №0000334106 і про відмову в решті позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З урахуванням ч. 3 статті 94 КАС України, суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 54 082,12 грн. з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю КОФКО Агрі Ресорсіз Україна задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС від 02.02.2017року № 0000334106.

3. В решті позову відмовити.

4. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю КОФКО Агрі Ресорсіз Україна (код ЄДРПОУ 35919521 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 54 082,12 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДФС (код ЄДРПОУ 39440996).

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Є.В. Аблов