Постанова

від 27.07.2017 по справі 826/14426/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 липня 2017 року № 826/14426/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Соляріс до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Соляріс (далі по тексту - позивач, ТОВ ТД Соляріс ) з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.07.2016 року №0003511402, №0003521402, №0003531402.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю висновків акта ГУ ДФС у м. Києві від 15.06.2016 року №255/26-158-14-02-01/34430029 Про результати документальної виїзної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Соляріс (код 34430029) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ Меларіс (код 39710637) за період з 01.05.2015 по 30.06.2015 . Позивач зазначає, що господарські операції ТОВ ТД Соляріс з названим контрагентом є реальними, підтверджені всіма необхідними та належним чином оформленими первинними доку-ментами та безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю товариства, та відповідно Товариством дотримані всі передбачені Податковим кодексом України умови для формування показників витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість.

У призначеному судовому засіданні 11.07.2017 представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, підтримавши доводи, викладені у його письмових запереченнях проти позову. В тексті своїх заперечень представник ГУ ДФС у м. Києві зазначив про правомірність і обґрунтованість висновків акта перевірки, та відповідно законність прийнятих на його підставі податкових повідомлень-рішень.

У цьому судовому засіданні, за згодою представників сторін суд, керуючись ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Працівником ГУ ДФС у м. Києві була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ Меларіс (код ЄДРПОУ 39710637) за період з 01.05.2015 року по 30.06.2015 року. За результатами такої перевірки складений акт від 15.06.2016 року №255/26-158-14-02-01/34430029 (далі по тексту - акт перевірки).

Згідно висновків цього акта перевірки, відповідач встановив порушення позивачем наступних норм: п.п. 5, 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за №27/4248), п. 44.1, 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ ТД Соляріс занижено податок на прибуток за 2015 рік всього на суму 1 530 349 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3 і 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 і 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ ТД Соляріс занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 046 873 грн. (в т.ч. за травень 2015 року на суму 979 563 грн., за червень 2015 року - 1 067 310 грн.), та одночасно завищено суму залишку від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного періоду звітного податкового періоду (ряд. 24 податкової декларації з податку на додану вартість) за червень 2015 року на 338 367 грн.

Суть зазначених правопорушень, на думку перевіряючого, полягає у неправомірному формуванні позивачем показників витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок господарських операцій з контрагентом ТОВ Меларіс (договори купівлі-продажу №220515 від 22.05.2015 року, №250515 від 25.05.2015 року, №250515/1 від 25.05.2015 року, №220615 від 22.06.2015 року, №230615 від 23.06.2015 року і від 240615 від 24.06.2015 року), реальність яких спростовується наявною у контролюючого органу податковою інформацією. Такі висновки акта перевірки мотивовані наступним: встановлено відсутність підприємства за місцезнаходженням: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярмаркова, буд. 6-В; згідно даних Єдиного реєстру податкових накладних встановлено відсутність придбання товарів (послуг), по яких підприємством задекларовано реалізацію, тобто встановлені факти підміни номенклатури придбаного та реалізованого товару (послуг); встановлено відсутність на ТОВ Меларіс достатньої кількості трудових ресурсів (а саме задекларовано кількість застрахованих осіб, яким нараховувалися виплати, - 7 осіб), відсутність виробничих активів, складських приміщень, необхідних для проведення відповідної господарської діяльності; засновником, директором та бухгалтером ТОВ Меларіс ОСОБА_1 надані пояснення про її непричетність до реєстрації та фінансово-господарської діяльності товариства. При цьому, надані до перевірки первинні документи ТОВ Меларіс , складені та підписані ОСОБА_1; остання податкова звітність ТОВ Меларіс подана за липень 2015 року; свідоцтво платника ПДВ від 16.04.2015 року анульовано 01.10.2015 року за рішенням контролюючого органу (причина - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням); до перевірки ТОВ ТД Соляріс не надано супровідних документів на отриманий товар, паспортів, сертифікатів, інформації про походження товару, інформації про осіб, які здійснювали вантажно-розвантажувальні роботи, протоколів погодження вмісту дорогоцінних металів, інформації про визначення масової частки дорогоцінних металів у брухті та відходах за результатами аналізів (інформацію про наявність у відправника атестованої (акредитованої) лабораторії).

04.07.2016 року ГУ ДФС у м. Києві на підставі зазначеного акта перевірки прийняло оспорювані у справі податкові повідомлення-рішення:

- №0003511402 (форми В4 ), яким зменшило позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, задекларованого у податковій декларації за червень 2015 року, на 338 367 грн., та визначило суму штрафних санкцій у розмірі 33 837 грн.;

- №0003521402 (форми Р ), яким визначило позивачу до сплати суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 530 349 грн. (основний платіж);

- за №0003531402 (форми Р ), яким визначило позивачу до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 070 310 грн., в тому числі 2 046 873 грн. за основним платежем, 1 023 437 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За наслідками процедури адміністративного оскарження в порядку ст. 56 Податкового кодексу України, вказані податкові повідомлення-рішення від 04.07.2016 року були залишені без змін згідно рішення Державної фіскальної служби України від 05.09.2016 року №19097/6/99-99-11-01-01-25.

Вважаючи ці податкові повідомлення-рішення протиправними, а, відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся із даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши усні пояснення представників сторін, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України (в редакції Закону від 28.12.2014 № 71-VIII) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Тобто, починаючи з 1 січня 2015 року податок на прибуток розраховується виходячи із бухгалтерського фінансового результату (як різниці між отриманими підприємством доходами та понесеними ним витратами протягом звітного періоду) за національними положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку (далі по тексту - НП(С)БО) чи міжнародними стандартами фінансової звітності (далі по тексту - МСФЗ), відкоригованого на різниці, передбачені ПК України (як то амортизаційні різниці, різниці, які виникають при формуванні резервів (забезпечень), різниці, які виникають під час здійснення фінансових операцій).

Базою оподаткування визначено грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (п. 135.1 ст. 135 ПК України), а звітним для цілей податку на прибуток періодом - календарний рік (п. 137.4 ст. 137 ПК України).

В силу норм п.п. 44.1, 44.2 і 44.3 ст. 44 ПК України (в редакції Закону від 28.12.2014 №71-VIII) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податку, які відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

У свою чергу правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-ХІV (далі по тексту - Закон №996-ХІV).

Відповідно до ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 11 Закону №996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Частинами першою - четвертою ст. 9 Закону №996-ХІV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій (визначення яких як фактів підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів міститься в абз. 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88) є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

За приписами ч. 5 цієї статті Закону №996-ХІV господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно з ч. 2 ст. 6 зазначеного Закону регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Зокрема, методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності закріплені у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248). Так, відповідно до положень п.п. 5 - 9 цього НП(С)БО витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти.

Крім того, нормами п.п. 200.1, 200.2 і 200.4 ст. 200 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У свою чергу, відповідно до норм пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. а п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого ) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу. Зокрема, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Аналіз вищевикладених норм Кодексу та Закону № 996-ХІV свідчить про те, що витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У своєму листі від 02.06.2011 №742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11).

Зі змісту акта перевірки та пояснень представника позивача вбачається, що протягом перевіряємого періоду ТОВ ТД Соляріс здійснювало господарську діяльність у сфері виробництва дорогоцінними металами, виробництва ювелірних і подібних виробів, оптової торгівлі відходами та брухтом, оптової торгівлі металами та металевими рудами, та ін.

Суд встановив, що між ТОВ ТД Соляріс (як покупцем), в особі директора ОСОБА_2, та ТОВ Меларіс (як продавцем), в особі ОСОБА_1, було укладено ряд однотипних за змістом договорів купівлі-продажу, а саме:

- договір купівлі-продажу №250515 від 25.05.2015 року, за умовами якого продавець зобов'язується поставити товар (блоки, вузли, радіоелементи), а покупець, у свою чергу, - прийняти товар і оплатити на умовами цього договору згідно рахунку-фактури;

- договір купівлі-продажу №250515/1 від 25.05.2015 року, за умовами якого продавець зобов'язується поставити товар (брухт від списаного обладнання (плати та радіодеталі)), а покупець, у свою чергу, - прийняти товар і оплатити на умовами цього договору згідно рахунку-фактури;

- договір купівлі-продажу №220615 від 22.06.2015 року, за умовами якого продавець зобов'язується поставити товар (лом плат, радіодеталі, блоки МКС у лігатурі), а покупець, у свою чергу, - прийняти товар і оплатити на умовами цього договору згідно рахунку-фактури;

- договір купівлі-продажу №230615 від 23.06.2015 року, за умовами якого продавець зобов'язується поставити товар (вимірювальні пристрої), а покупець, у свою чергу, - прийняти товар і оплатити на умовами цього договору згідно рахунку-фактури.

Згідно з п.п. 2.1 - 2.3, 3.1, 3.2 договорів купівлі-продажу №230615 від 23.06.2015 року,

ціна узгоджується сторонами та відображається у протоколах погодження договірної ціни, які оформляються на кожну окрему партію і підписуються двома сторонами. Оплата проводиться згідно рахунку-фактури протягом 30 календарних днів з моменту надання рахунків, які є невід'ємною частиною цього договору. Розрахунки здійснюються шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку покупця на розрахунковий рахунок продавця. Постачання здійснюється за рахунок та силами покупця у строки, узгоджені з продавцем. Продавець зобов'язаний надати на кожну партію брухту видаткові накладні, які обов'язково мають бути скріплені печаткою та підписами відповідальних осіб;

- договір купівлі-продажу №220515 від 22.05.2015 року, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар (телефонну станцію АТС Квант-2048 ), , ціна та кількість якого будуть вказані у рахунках-фактурах, а покупець, у свою чергу, - прийняти товар, своєчасно оплатити його вартість за погодженими цінами та умовами цього договору згідно рахунків-фактур. Ціна товару складає 816 000 грн. (в т.ч. ПДВ - 136 000 грн.). Кількість - 2 комплекти. Загальна вартість за цим договором становить 1 632 000 грн. (в т.ч. ПДВ - 272 000 грн.).;

- договір купівлі-продажу №240615 від 24.06.2015 року, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар (телефонну станцію АТС Квант-2048 ), , ціна та кількість якого будуть вказані у рахунках-фактурах, а покупець, у свою чергу, - прийняти товар, своєчасно оплатити його вартість за погодженими цінами та умовами цього договору згідно рахунків-фактур. Ціна товару складає 780 000 грн. (в т.ч. ПДВ - 130 000 грн.). Кількість - 4 комплекти. Загальна вартість за цим договором становить 3 120 000 грн. (в т.ч. ПДВ - 520 000 грн.).

Згідно з п.п. 2.4 - 2.5, 3.1 - 3.3 договорів купівлі-продажу №220515 від 22.05.2015 року та №240615 від 24.06.2015 року постачання товару здійснюється за рахунок та силами покупця у строки, узгоджені з продавцем. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві в повному обсязі протягом 5-ти днів з моменту підписання даного договору. Місце передачі товару - Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярмаркова, буд. 6-в. Продавець зобов'язаний також надати видаткову накладу, яка обов'язково має бути скріплена печаткою та підписами відповідальних сторін. Розрахунки за товар здійснюються шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку покупця на розрахунковий рахунок продавця. Оплата товару проводиться покупцем в національній валюті України, в порядку та в терміни - 30 календарних днів з моменту переходу покупцеві прав власності.

Як пояснив представник позивача у тексті позовної заяви, товар придбавався на умовах договірної ціни, що погоджувалася сторонами у протоколах погодження договірної ціни або безпосередньо у договорі, маса товару визначалася у лігатурі. Постачання (вивезення) товару здійснювалося з пункту навантаження за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярмаркова, 6-в (тобто, за адресою місцезнаходження ТОВ Меларіс ) за рахунок та силами ТОВ ТД Соляріс , а саме на підставі договору на транспортно-експедиторське обслуговування №65 від 24.12.2012 року, укладеного між ТОВ ТД Соляріс та малим підприємством у формі ТОВ Соляріс . Завантажувальні та розвантажувальні роботи здійснювалися з використанням трудових ресурсів ТОВ ТД Соляріс та наявних у позивача навантажувачів (останні обліковуються на товаристві як основні засоби).

На підтвердження правомірності формування сум витрат і податкового кредиту за вказаними договорами позивач надав суду копії наступних документів: додатків до договорів №250515 від 25.05.2015 року, №250515/1 від 25.05.2015 року, №220615 від 22.06.2015 року, №230615 від 23.06.2015 року - протоколів погодження договірної ціни; видаткових накладних, датованих травнем і червнем 2015 року; товарно-транспортних накладних форми №1-ТН, датованих травнем і червнем 2015 року; витягів з журналу обліку довіреностей ТОВ ТД Соляріс за місяці травень і червень 2015 року; рахунків на оплату; виписок банків по особовим рахункам ТОВ ТД Соляріс за 04.06.2015 року та 03.07.2015 року з відомостями про перерахування коштів на користь ТОВ Меларіс за поставлені товари; акта взаєморозрахунків між ТОВ ТД Соляріс і ТОВ Меларіс станом від 31.12.2015 року; податкових накладних, виписаних ТОВ Меларіс на користь позивача; оборотно-сальдової відомості по рахунку бухгалтерського обліку 201 Товари на складі по контрагенту ТОВ Меларіс ; договору №65 на транспортно-експедиторське обслуговування від 24.12.2012 року, укладеного між позивачем (як замовником) і МП у формі ТОВ Соліріс (як експедитором) щодо виконання в інтересах замовника транспортно-експедиційних операцій з перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом, з додатками (заявками на перевезення) та угодою про внесення змін до нього; акта здачі-прийняття робіт (надання послуг), складених за результатами надання МП у формі ТОВ Соліріс послуг малотоннажного перевезення за заявками, та рахунку-фактури на оплату таких послуг; виписки банку по особовому рахунку ТОВ ТД Соляріс за 21.01.2016 року з відомостями про оплату транспортних послуг.

Стосовно зауважень контролюючого органу про не надання під час проведення перевірки конкретних документів представник позивача пояснив, що: 1) ТОВ Меларіс не є виробником поставленого товару (брухту та списаного обладнання), наявність паспортів та сертифікатів на придбаний товар умовами договорів купівлі-продажу не передбачалася, та потреба у запитуванні таких документів у продавця не виникала; 2) потреба у з'ясуванні інформації про походження товару у покупця не виникала та умовами договорів купівлі-продажу не передбачалася; 3) згідно укладених договорів з ТОВ Меларіс не передбачено протоколів погодження вмісту дорогоцінних металів, оскільки брухт та відходи придбавалися у постачальника згідно протоколу погодження договірної ціни. Тобто, мали місце договірні відносини придбання товару (брухту), а не здавання його на переробку, коли сторони визначають масову частку дорогоцінних металів у брухті, який здається на переробку. Оформлення протоколів погодження вмісту дорогоцінних металів можливе тільки після остаточного завершення переробки усього брухту та відходів, що на дачний час не завершено. При цьому, наявність хімічної лабораторії у продавця товару (брухту), та відповідно її акредитація, не є обов'язковою для підприємств та організацій, що займаються зборами та переробкою брухту і відходів, а також афінажем, згідно діючого законодавства України.

Також, у тексті свого позову позивач зазначив, що придбані у ТОВ Меларіс за вказаними договорами обладнання (пристрої) та брухт від списаного обладнання були використанні у господарській діяльності ТОВ ТД Соляріс , а саме перероблені з вилученням дорогоцінних металів. Вилучені частково дорогоцінні метали в подальшому були реалізовані малому підприємству у формі ТОВ Соляріс (код ЄДРПОУ 13685821) та державному підприємству Львівський державний ювелірний завод (код ЄДРПОУ 05785017) через посередника - фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 За даними бухгалтерського обліку залишок сировини, отриманої від ТОВ Меларіс за договорами купівлі-продажу, що співпадає з даними контролюючого органу про залишок станом на 31.03.2016 року, становить 3 424 261,80 грн.

На підтвердження наведених обставин позивач надав суду копії видаткових накладних, складених за результатами передачі ТОВ ТД Соляріс товарів (готової продукції) зазначеним вище покупцям, довіреностей покупців на отримання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ ТД Соляріс та бухгалтерської довідки.

Дослідивши та проаналізувавши зміст перелічених вище документів суд встановив, що договори купівлі-продажу та додатки до нього, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні від імені ТОВ Меларіс були підписані директором товариства ОСОБА_1 Надані позивачем до матеріалів справи первинні документи оформлені у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, і в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

З наявних матеріалів справи чітко прослідковується наявність взаємозв'язку між витратами ТОВ ТД Соляріс на придбання товарів і здійсненням ним основного виду господарської діяльності.

Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з Реєстру платників податку на додану вартість, доступ до якого наданий на офіційному сайті Державної фіскальної служби України (www.sfs.gov.ua), тексту акта перевірки вбачається, що станом момент укладення спірних договорів купівлі-продажу та виписки податкових накладних за травень-червень 2015 року на підставі тих договорів, контрагент позивача (ТОВ Меларіс ) був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість. Порушень в частині належної та своєчасної реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних ТОВ Меларіс , по яких позивачем сформований спірний податковий кредит, в тексті акта перевірки не зафіксовано.

Таким чином, суд вважає, що матеріалами справи підтверджено наявність у позивача первинних документів (в тому числі належних податкових накладних), фізичних і технічних можливостей для здійснення операцій з купівлі-продажу товарів (брухту та списаного обладнання) та зв'язку між фактом придбання товарів і подальшою господарською діяльністю, що в свою чергу є обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій. Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27.10.2015 року у справі №826/661/14 (№21-1539а15).

Щодо посилань відповідача на випадки не підтвердження спірних господарських операцій за ланцюгом постачання від постачальників до ТОВ Меларіс , то суд зазначає наступне.

Одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 ПК України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

В ході розгляду цієї справи відповідач не надав, а суд не встановив наявність належних документальних доказів, що свідчать про неповноту та/або недостовірність наданих позивачем первинних документів по спірних господарських операціях.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб позивача, а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, недійсними.

Суд критично оцінює посилання відповідача на обставини непричетності керівника та засновника ТОВ Меларіс ОСОБА_1 до створення та здійснення фінансово-господарської діяльності названого товариства, оскільки такі свого документального підтвердження під час розгляду справи не знайшли.

Так, в силу припису ч. 1 ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Згідно зі ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду у справах про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Також, у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними зазначено, що при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В ході розгляду справи відповідач не надав суду жодні документальні докази відкриття кримінальних проваджень відносно ОСОБА_1 та/або за фактами вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 205, 212 КК України, за епізодом фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ ТД Соляріс , здійснення досудового розслідування у межах таких кримінальних проваджень (в тому числі проведення допитів в якості свідка), складання обвинувального акта відносно ОСОБА_1 з направленням його до районного суду.

Також відомості про факти наявності вироків суду відносно керівника (засновника) ТОВ Меларіс ОСОБА_1 представники сторін суду не повідомили.

Враховуючи встановлені у справі обставини та наявні у ній матеріали, суд приходить до висновку про доведення позивачем дотримання ним законодавчих вимог щодо документального підтвердження сум витрат і податку на додану вартість в ціні товарів, які були віднесені до складу витрат/податкового кредиту за перевіряємий період, та як наслідок про відсутність у відповідача правових підстав для нарахування позивачу податку на прибуток і ПДВ, зменшення розміру від'ємного значення ПДВ, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, згідно податкових повідомлень-рішень від 04.07.2016 року №0003511402, №0003521402, №0003531402 .

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представника позивача стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною першою ст. 94 КАС України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Соляріс задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 04.07.2016 року №0003511402, №0003521402, №0003531402.

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Соляріс (код ЄДРПОУ 34430029) судові витрати у розмірі 69 517,44 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980).

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України

Суддя Є.В. Аблов