Постанова

від 24.07.2017 по справі 826/3656/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 липня 2017 року № 826/3656/16

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва - Качур І.А., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр Кенвуд" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр Кенвуд" (далі - позивач, ТОВ "Сервісний центр Кенвуд") до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС України у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 20.11.2015 №0005142205, №0005152205.

В обґрунтування позову позивач зазначає про безпідставність та необґрунтованість висновків ДПІ, які викладені в акті перевірки та стали підставою для прийняття спірних рішень, зокрема, щодо заниження позивачем податку на прибуток підприємства та заниження податку на додану вартість. У той же час, як зазначає позивач, задекларовані позивачем суми податкових вигод підтверджуються документально, операції з контрагентами фактично виконані, що підтверджується наявними у позивача первинними документами та податковими накладними, а відтак позивач вважає правомірним формування спірних сум податкових вигод, у зв'язку з чим не вбачає підстав для прийняття оскаржуваних рішень та просить їх скасувати.

В ході розгляду даної справи представники позивача позовні вимоги підтримали повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що висновки акту перевірки є законними та обґрунтованими, підстав для скасування спірних рішень не вбачає, оскільки, на думку ДПІ, контрагенти позивача не могли та не виконували спірні операції, а відтак відсутні передбачені ПК України підстави для формування спірних сум податкових вигод, просили суд позов задовольнити.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ТОВ "Сервісний центр Кенвуд" зареєстроване Головним територіальним управлінням юстиції у м. Києві 10.09.2012 за № 110711020000029845. Код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 38235012.

Підприємство взяте на податковий облік в органах державної податкової служби 12.09.2012 за № 45371 та зареєстрований платником ПДВ згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 01.11.2012 № 200074150, виданого ДПІ Подільському районі м. Києва, індивідуальний податковий номер 382350126563.

В період з 01.11.2014 по 30.11.2014 посадовими особами ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Сервісний центр Кенвуд" (код ЄДРПОУ 38235012) з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово - господарським взаємовідносинам з ТОВ "Техноцентрозапчастина" (код ЄДРПОУ 39336595) за листопад 2014 року.

ТОВ "Сервісний центр Кенвуд" фактично у період перевірки здійснювало діяльність з установлення та монтаж машин і устаткування, виробництво комп'ютерів і периферійного устаткування, електромонтажні роботи, неспеціалізована оптова торгівля, а саме: виробництво обладнання зв'язку, ремонт обладнання зв'язку.

За результатами проведення перевірки складено акт від 06.11.2015 №4854/26-56-22-05-04/38235012, яким зафіксовані порушення п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198, Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за листопад 2014 року на суму 244 339 грн., порушення п.п.14.1.27, п. 14.1 ст. 14, п. 138.2, п. 138.4 п. 138.6 ст. 138 п.п. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2014 рік на суму 224 863 грн.

На підставі висновків, викладених у акті перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.11.2015 №0005142205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 305 424 грн., в тому числі, за основним платежем - 244 339 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 61 085 грн., податкове повідомлення-рішення від 20.11.2015 №005152205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 281 079 грн., в тому числі за основним платежем 226 863 грн. та штрафними (фінансовим) санкціями 56 216 грн.

Позивачем вказані рішення в адміністративному порядку не оскаржувались.

Позивач, вважаючи, що факти, викладені в акті перевірки, не відповідають дійсності, а податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням вимог податкового законодавства, є незаконним, звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд входить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Як вбачається з матеріалів справи, 10.11.2014 між позивачем ("Покупець") та ТОВ "Техноцентрозапчастина" ("Продавець") укладено Договір поставки №10/11/1, відповідно п.1.1. якого Продавець зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених цим договором, передавати у власність покупця товар, а покупець приймає та оплачує цей товар. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що поставляється, його часткове співвідношення, а також вартість товару відображається у видаткових накладних ,актах приймання-передачі, специфікаціях, тощо. Згідно умов поставок, продавець приймає усні або письмові заявки покупця на поставку товару та відпускає покупцеві товар на умовах EXW (склад Постачальника) згідно з правилами ІНКОТЕРМС-2010.

На виконання умов зазначеного договору ТОВ "Сервісний центр Кенвуд" згідно акту перевірки надано рахунки - фактури: №1005-1 від 10.11.2014 на суму 49 982, 50 грн., №1106-1 від 11.11.2014 на суму 49 82, 50 грн., №1203-1від 12.11.2015 на суму 49 982, 50 грн., №1304-1 від 13.11.2014 на суму 49 982, 50 грн., №1403-1 від 14.11.2014 на суму 49 982, 50 грн., №1706-1 від 17.11.2014 на суму 49 982, 50 грн., №1707-1 від 17.11.2014 на суму 49 950, 00 грн., №1905-1 від 18.11.2014 на суму 49 982, 50 грн., №1806-1 від 18.11.2014 на суму 49 950, 00 грн., № 1903-1 від 19.11.2014 на суму 49 982, 50 грн., №1904-1 від 19.11.2014 на суму 49 950, 00 грн., № 2002-1 від 20.11.2014 на суму 49 982, 50 грн., №2003-1 від 20.11.2014 на суму 49 9950, 00 грн., № 2104-1 від 21.11.2014 на суму 49 982,50 грн., №2105-1 від 21.11.2014 на суму 49 950, 00 грн., №2407-1 від 24.11.2014 на суму 49 950, 00 грн., №2503-1 від 25.11.2014 на суму 49 982, 50 грн.. №2603-1 від 26.11.2014 на суму 49 982, 50 грн., №2604-1 від 26.11.2014 на суму 49 982, 50 грн., №2704-1 від 27.11.2014 на суму 49 982, 50 грн., №2705-1 від 27.11.2014 на суму 49 950, 50 грн., №2811-1 від 28.11.2014 на суму 49 982, 50 грн., у тому числі ПДВ 229 881, 90 грн., видаткові та податкові накладні.

Слід додати, що в період з 10.11.2014 по 27.11.2014 проведено платежі на вищевказані суми.

З посиланням на зазначені обставини відповідач вважає, що дані податкового обліку позивача не підтверджені відповідними первинними документами.

Щодо висновків контролюючого органу про відсутність підстав у позивача на формування податкового кредиту та віднесення сум до валових витрат по взаємовідносинам з зазначеними контрагентами, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Суми ПДВ включені позивачем до складу податкового кредиту за листопад 2014 року.

Згідно з п. 198.3. ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Отже, єдиним документом, який дає право платнику податків включити відповідні суми до податкового кредиту є податкова накладна.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача зареєстровано як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлені договорами, які не визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентами первинними документами, зокрема, податковими, видатковими та транспортними накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

На думку суду, позивач, не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентами, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за виконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Відповідні зустрічні звірки контрагентів позивача контролюючим органом не проводились.

Таким чином, висновки контролюючого органу щодо відсутності підстав у позивача на формування податкового кредиту та віднесення сум до валових витрат по взаємовідносинам з контрагентом: ТОВ "Техноцентрозапчастина" є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються матеріалами справи.

Відповідно до п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу.

Згідно з п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2. ст.138 Податкового кодексу).

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

В акті перевірки прямо зазначено про наявність у позивача податкових та видаткових накладних, їх надання до перевірки. В акті перевірки не зазначено про наявність претензій до змісту первинних бухгалтерських документів позивача.

Відсутні в акті перевірки і посилання на будь - які пояснення посадових осіб контрагента позивача, порушені кримінальні справи, вироки чи постанови судів.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагенти позивача були ліквідовані або припинено підприємницьку діяльність контрагентів під час укладання та виконання договору.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначений договір укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки, викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - Позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними та не визнано недійсним проведення тендерну або тендерної документації.

Слід відмітити, що податковим органом не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про нереальність проведених позивачем господарських операцій.

Згідно аналізу звітності з ПДВ за листопад 2014 року, реєстру отриманих та виданих податкових накладних, податковим органом встановлено маніпулювання податковою звітністю ТОВ "Сервісний центр Кенвуд" внаслідок дроблення податкових накладних у великій кількості з сумою менше 10, 0 тис. грн., з метою ухилення від реєстрації в ЄРПН.

Крім того, суб'єкт владних повноважень не має права, обґрунтовуючи правомірність свого рішення, посилатися на підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення, тобто оскаржувані рішення оцінюються судом виходячи з доведеності з боку податкового органу тих обставин (фактичних підстав) і норм права (юридичних підстав), які наведені податковим органом в Акті перевірки, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності при вирішенні спірних взаємовідносин.

Доводи, покладені ДПІ в основу висновків Акту перевірки та оскаржуваного рішення, на думку суду є доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, висновки ДПІ по суті ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, з огляду на що висновки Акту перевірки не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства за відносинами із зазначеними контрагентами та підставою для прийняття спірного рішення.

Зокрема, в даному випадку доводи податкового органу в обґрунтування порушень позивачем вимог податкового законодавства, по суті зводяться до того, що у контрагента позивача існували власні постачальники, які оформляли на адресу контрагентів податкові накладні їх сумою менше 10 000 грн. Висновки відповідача виходять з того, що наведене є маніпулюванням звітністю внаслідок дроблення податкових накладних з метою ухилення від реєстрації в ЄРПН та для ДПІ вбачається товарний обрив за перевіряємий період (пересортиця), а відтак ДПІ зазначає про штучне формування податкового кредиту з ПДВ, вказуючи, однак, що не може відслідкувати рух товарів, тобто не може встановити певні обставини, які мають юридичне значення для цілей формування висновків щодо дотримання вимог податкового законодавства.

Таким чином, ДПІ формує свої висновки на неперевірених обставинах, відповідач при цьому, наполягає на тому, що позивач декларував безтоварні операції. Між тим, предметом поставок і не були товари чи продукція. Водночас така побудова логічних, на думку ДПІ, висновків є підставою для прийняття спірного рішення.

Слід також зауважити, що зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, у тому числі по декларуванню податкових зобов'язань чи по їх сплаті, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Аналогічна правова позиція викладена неодноразово Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах від 25.02.2016 №К/9991/70199/12, від 22.03.2016 № К/800/36747/15, від 14.12 2016 № К/800/18543/16.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 20.11.2015 № 0005142205, № 0005152205 прийняті обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр Кенвуд" підлягають задоволенню.

В той час, позивачем надано достатньо доказів в обґрунтування своїх позовних вимог.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог повністю.

Враховуючи положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодування судового збору позивачу не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр Кенвуд" задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми Р від 20.11.2015 №0005142205, №0005152205 Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр Кенвуд" (адреса: 04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 73, код ЄДРПОУ 38235012) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві сплачений ним судовий збір у розмірі 8797,55 грн. (вісім тисяч сімсот дев'яносто сім гривень 55 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя І.А. Качур