Ухвала

від 20.07.2017 по справі 824/3167/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" липня 2017 р. м. Київ К/800/30141/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Чернівецької митниці Міндоходів про скасування наказу в частині дати звільнення, зобов'язання надати невикористану відпустку та розглянути питання щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив: визнати протиправним та скасувати наказ Чернівецької митниці Міндоходів від 14 жовтня 2013 року № 272-о в частині дати звільнення його з посади провідного інспектора митного поста Россошани Чернівецької обласної митниці з 14 жовтня 2013 року; зобов'язати відповідача надати йому невикористану відпустку з 15 жовтня 2013 року, звільнивши його в останній день відпустки - 26 січня 2014 року; внести зміни до наказу від 14 жовтня 2013 року № 272-о щодо дати звільнення, вказавши дату звільнення 26 січня 2014 року; внести зміни до запису № 26 трудової книжки позивача щодо дати звільнення, вказавши датою звільнення останній день відпустки 26 січня 2014 року; здійснити перерахунок та виплату відпускних відповідно до дати звільнення в останній день відпустки; розглянути питання щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2013 рік та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2013 рік, надавши письмову відповідь за результатами розгляду; виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відмовляючи йому у наданні відпустки, відповідач порушив його право на відпочинок, яке гарантоване законодавством України. Заяву про відпустку подано 14 жовтня 2013 року в останній робочий день, а відповідно до Закону України Про відпустки за бажанням працівника у разі звільнення йому має надаватися невикористана відпустка з наступним звільненням. Тому вважає таку відмову незаконною.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Чернівецької митниці Міндоходів від 14 жовтня 2013 року №272-о, в частині дати звільнення позивача з посади провідного інспектора митного поста Россошани Чернівецької обласної митниці Державної митної служби України з 14 жовтня 2013 року та зобов'язано Чернівецьку митницю Міндоходів надати ОСОБА_4 невикористану відпустку з 15 жовтня 2013 року, звільнивши його в останній день відпустки. Зобов'язано Чернівецьку митницю Міндоходів внести зміни до наказу Чернівецької митниці Міндоходів від 14 жовтня 2013 року №272-о щодо дати звільнення, вказавши датою звільнення позивача останній день відпустки. Зобов'язано Чернівецьку митницю Міндоходів розглянути питання щодо виплати ОСОБА_4 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2013 рік та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2013 рік, надавши письмову відповідь за результатами розгляду. В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема Закону України Про відпустки від 15 листопада 1996 року № 504/96. Вказує, що суди не дали належної правової оцінки тій обставині, що загальна кількість невикористаної відпустки становить 104 календарні дні, крім того, суд першої інстанції безпідставно відмовив у перерахунку та виплаті відпускних відповідно до дати звільнення, а судом апеляційної інстанції дане питання не досліджено. Також не погоджується і з тим, що йому відмовлено у виплаті середнього заробітку за час затримки при звільненні, що передбачено статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено обставини справи та ухвалені законні судові рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права,

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач з 26 березня 1993 року по 14 жовтня 2013 року проходив державну службу в митних органах України, де працював на різних посадах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 229 Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства доходів і зборів України згідно з додатком 1, в тому числі і Чернівецьку митницю Міндоходів, реорганізовано шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Міністерства доходів і зборів територіальні органи Державної податкової служби та Державної митної служби згідно з додатком 2; визначено територіальні органи Міністерства доходів і зборів правонаступниками територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби України, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови.

07 червня 2013 року відповідач на підставі статті 49-2 КЗпП попередив ОСОБА_4 про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням штатної чисельності відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП та одночасно запропонував звернутися в Чернівецький міський центр зайнятості для вирішення питання працевлаштування або працевлаштуватися самостійно.

Позивач згідно із листами непрацездатності з 07 серпня 2013 року по 11 жовтня 2013 року під час попередження про наступне вивільнення перебував на лікарняному.

14 жовтня 2013 року, після виходу із лікарняного, ОСОБА_4 звернувся із заявою до начальника Чернівецької митниці Міндоходів, в якій просив надати залишок невикористаної частини щорічної відпустки за період роботи з 26 березня 2011 року по 25 березня 2012 року у кількості 21 календарний день та частину щорічної основної відпустки за період роботи з 26 березня 2012 року по 25 березня 2013 року в кількості 30 календарних днів, щорічної додаткової відпустки за період роботи з 26 березня 2012 року по 25 березня 2013 року у кількості 8 календарних днів з 15 жовтня 2013 року.

Дану заяву зареєстровано 14 жовтня 2013 року за вхідним номером обл. № 07-30/1224 та начальником Чернівецької митниці Міндоходів вчинено резолюцію: ОСОБА_5, ОСОБА_6 - провести розрахунок під час звільнення .

У той же день, наказом № 272-о Чернівецької митниці Міндоходів звільнено ОСОБА_4, провідного інспектора митного поста Россошани Чернівецької обласної митниці Державної митної служби України, із займаної посади 14 жовтня 2013 року у зв'язку із реорганізацією та скороченням штатної чисельності Чернівецької обласної митниці, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП. Цим же наказом передбачено проведення розрахунку з ОСОБА_4 відповідно до статей 47, 116 КЗпП, виплату грошової компенсації за 21 календарний день невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 26 березня 2011 року по 25 березня 2012 року, 45 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 26 березня 2012 року по 25 березня 2013 року та за 24 календарних дні невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 26 березня 2013 року по 14 жовтня 2013 відповідно до статті 24 Закону України Про відпустки .

Згідно із розрахунковим листом, ОСОБА_4 за жовтень 2013 року нараховано заробітну плату за відпрацьовані дні у жовтні 2013 року, компенсація за 21 та 24 календарні дні невикористаної відпустки, вихідна допомога при звільненні, а також проведена оплата днів непрацездатності, які оплачуються за рахунок підприємства.

25 жовтня 2013 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив повідомити причини відмови в наданні невикористаної відпустки.

07 листопада 2013 року відповідач надав відповідь, в якій зазначив, що так як позивача було завчасно попереджено про наступне вивільнення, то начальником Чернівецької митниці Міндоходів відповідно до поданої ним заяви до відділу персоналу прийнято рішення про виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки.

ОСОБА_4, вважаючи порушеними свої права в частині ненадання йому невикористаної відпустки, звернувся із заявою до прокуратури.

За результатами розгляду заяви, яка направлена прокуратурою для організації розгляду до Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернівецькій області, проведено перевірку з питань додержання відповідачем законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, про що складено акт № 24-02-27/780 .

Перевіркою встановлено, що при проведенні повного розрахунку з позивачем, бухгалтерією митниці не було нараховано останньому грошову компенсацію за 45 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 26 березня 2012 року по 25 березня 2013 року, що є порушення статті 83 КЗпП.

На підставі припису Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернівецькій області від 16 грудня 2013 року, відповідач донарахував та виплатив позивачу компенсацію за 45 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 26 березня 2012 року по 25 березня 2013 року.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що основними умовами для отримання грошової компенсації за частину щорічної відпустки є фактичне використання працівником в обов'язковому порядку 24 календарних дні щорічної відпустки та його бажання (письмова заява).

Закон України Про відпустки встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

За змістом статті 3 зазначеного Закону слідує, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Надання відпусток державним службовцям регулюються Законом України Про державну службу та іншими законодавчими актами, які не суперечать цьому Закону.

Статтею 35 вказаного Закону передбачено право державних службовців на додаткову оплачувану відпустку. Надання додаткової відпустки певної тривалості, а також виплата грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні державного службовця залежить лише від наявності у державного службовця стажу державної служби, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 № 250, що дає право на надання вказаної відпустки, а не від відпрацьованого державним службовцем часу у відповідному робочому році.

Судами встановлено, що позивач має стаж державної служби у митних органах 20 років, основна щорічна відпустка - 30 календарних днів, а додаткова відпустка - 15 календарних днів. Таким чином, вислуга державної служби позивача у 20 років, дає йому право на 45 календарних днів щорічної основної та додаткової відпусток.

Згідно із статтею 10 Закону Про відпустки обмежено надання тривалості щорічної основної та додаткових відпусток, така тривалість не може перевищувати 59 календарних днів. Таким чином, посилання позивача у касаційній скарзі на те, що він має право на 104 дні основної та додаткової відпусток і датою його звільнення є 26 січня 2014 року не відповідає вимогам закону та не впливає на правильність висновків суду.

Враховуючи, що заява позивача від 14 жовтня 2013 року фактично розглянута не була, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачу слід вирішити питання про надання позивачу невикористаної відпустки на підставі заяви від 14 жовтня 2013 року, прийнявши відповідний наказ та звільнити позивача в останній день відпустки.

Задовольняючи позов в частині вимог про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, суд першої інстанції зобов'язав Чернівецьку митницю Міндоходів розглянути питання щодо виплати ОСОБА_4 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2013 рік та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2013 рік, надавши письмову відповідь за результатами розгляду. Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком.

Проте, виплата матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про деякі питання оплати праці працівників Міністерства доходів і зборів та його територіальних органів від 07 серпня 2013 року № 597, а також постанови Кабінету Міністрів України Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів від 09 березня 2006 року № 268. Відповідно до цих актів така допомога виплачується один раз на рік при наданні відпустки на підставі заяви працівника, наказу про надання відпустки та залежить від меж затвердженого фонду оплати праці. Рішення про виплату допомоги приймає керівник митного органу, оскільки це питання належить до його дискреційних повноважень та залежить, зокрема, від меж затвердженого фонду оплати праці.

Як встановлено судами із заявою про надання відпустки позивач звернувся 14 жовтня 2013 року. Із змісту заяви на а.с.6 видно, що ОСОБА_4 просив надати щорічну основну та додаткову відпустки за певний період, проте про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у заяві не просив. Іншої заяви у справі не має.

Перевіркою Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернівецькій області від 04 грудня 2013 року також слідує, що за допомогою на оздоровлення позивач не звертався (а.с.10). Під час апеляційного перегляду судом апеляційної інстанції з'ясовано, що позивач не подавав заяву щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а тому суди дійшли суперечливих висновків, зобов'язуючи відповідача розглянути питання щодо виплати допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.

Що стосується судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то колегія суддів виходить із наступного.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як видно із матеріалів справи, Територіальною державною інспекцією з питань праці у Чернівецькій області проведено перевірку та направлено відповідний припис про виплату грошової компенсації за 45 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період з 26 березня 2012 року по 25 березня 2013 року.

На виконання припису відповідачем донараховано та виплачено вказану грошову компенсацію лише 10 грудня 2013 року, про що свідчить копія платіжного доручення № 820 від 10 грудня 2013 року про перерахунок, у тому числі ОСОБА_4, сум донарахованої компенсації на а. с. 125.

Отже, у день звільнення 14 жовтня 2013 року з позивачем повного розрахунку не проведено.

Проте, суди не звернули уваги на цей доказ, який має істотне значення для вирішення позовних вимог про відшкодування середнього заробітку за період вимушеного прогулу і не дослідили його.

Вирішуючи спір, суди не визначили розмір заборгованості на день звільнення, дату звільнення із врахуванням граничної тривалості відпустки, яка може бути надана відповідно до норм законодавства, та період затримки розрахунку при звільненні з позивачем.

Підставою для скасування судових рішень першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача розглянути питання щодо виплати допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року у частині зобов'язання відповідача розглянути питання щодо виплати допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк