Ухвала

від 12.07.2017 по справі 2а-11758/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" липня 2017 р. м. Київ К/800/32369/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А., суддів: Цвіркуна Ю.І., Юрченко В.П., при секретарі: Горбатюку В.С.

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби) (ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013

у справі № 2а-11758/12/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Анід-Пак

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.12.2012 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.04.2012 № 0002642208.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення цим судом норм матеріального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 09.04.2012 № 135/22-8/32852159. Згідно з цим актом позивач порушив норми ст. 185, пунктів 198.3 та 198.6 ст. 198, пунктів 201.10, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК): завищив податковий кредит у податковому обліку за серпень 2011 року на 104000,00 грн. за наслідками нікчемного правочину із поставки від ТОВ Еліт Консалт інформаційно-консультаційних послуг, у результаті чого занизив податкові зобов'язання з ПДВ на цю ж суму.

Висновок про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ Еліт Консалт обґрунтовано посиланням на встановлені під час здійснення заходів податкового контролю ознаки фіктивності цього постачальника, як-то: відсутність у нього основних фондів, трудових ресурсів та інших матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності; порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення ТОВ Еліт Консалт .

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.04.2012 № 0002642208 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 104000,00 грн. за основним платежем та на 26000,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ Еліт Консалт інформаційно-консультаційних послуг від імені цього постачальника на адресу позивача виписано податкові накладні, на підставі яких позивач задекларував податковий кредит в сумі 104000,00 грн. за серпень 2011 року.

Згідно з підпунктом а пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з реального характеру поставки позивачу інформаційно-консультаційних послуг від ТОВ Еліт Консалт , зробивши такий висновок з огляду на підтвердження позивачем поставки договором про надання інформаційно-консультативних послуг від 04.07.2011 № 48, актами про надання послуг, платіжними дорученнями на перерахування позивачем грошових коштів за надані послуги, податковими накладними, та індивідуального характеру відповідальності платника податків.

Разом із тим, з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна погодитись.

За визначенням підпункту 14.1.36 пункту 14.1 ст. 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на податковий кредит. Це відповідає самому змісту вищенаведених норм ПК, які надають платнику податку право зменшити податкові зобов'язання на суму податку, сплаченого ним у зв'язку з придбанням товарів (послуг) при здійсненні господарської діяльності. Встановлення законодавцем податкових преференцій має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що, в свою чергу, презумує здійснення господарських операцій, що є об'єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку суми податкового кредиту.

Завідома для платника податків відсутність розумного (з точки зору загальноприйнятих, звичайних правил господарювання) обґрунтування витрат при здійсненні господарської операції, як правило, виключає підстави для збільшення у податковому обліку витрат та/або податкового кредиту, оскільки таке, у більшості своїй, свідчить про відсутність ділової мети при здійсненні господарської операції як притаманної риси господарської діяльності. При цьому не має значення, що фінансові показники такої господарської операції, які враховані в податковому обліку, підтверджені документами, вимога стосовно оформлення яких встановлена правовими нормами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції на підставі оцінки наданого позивачем звітів про виконання робіт згідно з актами від 05.08.2011 та від 31.08.2011 зробив обґрунтований висновок, що позивачем не було доведено наявність розумної економічної мети при придбанні у ТОВ Еліт Консалт інформаційно-аналітичних послуг вартістю 624000,00 грн., зокрема щодо об'ємів експорту лікарських засобів, вартості активних фармацевтичних інгредієнтів в різних країнах світу тощо. Суд цілком обґрунтовано взяв до уваги, що інформація, яка наведена в цих звітах, має узагальнений характер щодо маркетингу без спрямування її на конкретні цілі діяльності позивача, та неспроможність позивача пояснити доцільність отримання такої інформації і її використання в господарській діяльності. З врахуванням цього суд першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, дав правильну оцінку й іншим доказам у справі (актам наданих послуг від 05.08.2011 та від 31.08.2011, податковим накладним, платіжним дорученням) як таким, що не підтверджують реальний характер поставки між позивачем та ТОВ Еліт Консалт . Підтвердженням правильності такого висновку суду першої інстанції є додана до матеріалів справи у суді касаційної інстанції копія вироку Печерського районного суду м. Києві від 05.08.2013 у справі № 757/15488/13-к, яким громадянина ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 3 ст. 358, частиною 5 ст. 27, частиною 5 ст. 358 Кримінального кодексу України. Цим вироком встановлено, що ОСОБА_4 за попередньою змовою із ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 сприяв невстановленим особам у підробленні з метою збуту та збуті первинних фінансово-господарських документів складених від імені низки юридичних осіб, зокрема і від ТОВ Еліт Консалт , які не здійснювали господарської діяльності.

Висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 22.09.2015 у справі за позовом ТОВ Ампір СВ до ДПІ у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Верховний Суд України, застосовуючи норми підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, вказав, що обов'язковою умовою виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення операцій з поставки документами первинного бухгалтерського обліку та податкового обліку, щодо яких встановлена нормативна вимога. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару (послуг).

Згідно зі статтею 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Суд апеляційної інстанції не дотримався правової позиції, викладеної в зазначених судових рішеннях Верховного Суду України, неправильно застосував вище наведені норми, внаслідок чого дійшов неправильного висновку щодо результату розгляду спору.

З огляду на викладене, у суду апеляційної інстанції не було підстав, встановлених ст. 202 КАС України, для скасування постанови суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управлыння ДФС у м. Києві задовольнити, скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.12.2012 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. Усенко Судді: ПідписЮ.І. Цвіркун підписВ.П. Юрченко