Постанова

від 26.07.2017 по справі 904/10333/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2017 року Справа № 904/10333/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовк І.В. (головуючий, доповідач),

Бондар С.В.,

Студенець В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Макролекс" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 року у справі № 904/10333/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Макролекс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Звездапарк" про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з відповідача 390 500 грн. заборгованості, 273 364 грн. 02 коп. інфляційних втрат, 26 805 грн. 51 коп. 3% річних у зв'язку з невиконанням зобов'язання з оплати наданих юридичних послуг за договором.

Під час розгляду справи в господарському суді відповідачем було зроблено заяву про визнання позову.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2017 року (суддя Васильєв О.Ю.) в позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 року (судді: Орєшкіної Е.В., Широбокової Л.П., Подобєда І.М.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2017 року залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними судові рішення скасувати, позовні вимоги задовольнити повністю.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (юридична компанія) та відповідачем (замовник) укладений договір про надання юридичних послуг №07/03/2014 від 07.03.2014 року, відповідно до п. 1.1 якого юридична компанія зобов'язується надавати замовнику відповідно до поставлених ним завдань юридичні послуги з будь-яких питань, пов'язаних з господарською діяльністю та судовими процесами замовника, незалежно від місця їх надання та галузі законодавства, а замовник зобов'язується прийняти та оплати дані юридичні послуги на умовах, передбачених договором.

Під завданням розуміється направлення замовником на адресу юридичної компанії заявки, оформленої відповідно до п.2.2. договору із значенням всіх необхідних дій, які має виконати юридична компанія. Направлення заявки свідчить про бажання замовника отримати відповідні послуги та готовність їх сплатити (п.1.2. договору).

Протягом дії договору кожне нове завдання виконується юридичною компанією на основі заявки замовника та не потребує укладання нового договору. Кожна заявка є невід'ємною частиною даного договору (п.1.3. договору).

Пунктом 2.1. договору визначено, що послуги надаються юридичною компанією на підставі заявки у довільній формі замовника, яка повинна бути виконана письмово та направлена поштою, кур'єром, факсом, або іншим узгодженим сторонами способом, підписана директором або іншою уповноваженою особою замовника та завірена печаткою замовника.

Заявка повинна містити інформацію про вид послуги, яка необхідна замовнику, бажаний строк її надання, спосіб фіксації результату (електронний чи паперовий носій) та необхідні пояснення; при необхідності заявка може містити інші умови; до заявки мають додаватися всі документи, необхідні юридичній компанії для виконання завдання та супровідний лист з їх найменуванням та зазначенням кількості аркушів (п.2.2. договору).

На підтвердження факту отримання заявки юридична компанія повідомляє замовника шляхом підпису про отримання, факсом електронною поштою або іншим взаємоузгодженим способом, що дає змогу зафіксувати факт і дату отримання (п.2.3. договору).

Відповідно до п.2.6. договору на підтвердження факту надання юридичною компанією замовнику юридичних послуг з виконання відповідної заявки, сторонами підписується звіт наданих послуг, який є невід'ємною частиною договору.

Згідно з п.5.1. договору вартість послуг юридичної компанії з розрахунку 1 (одна) година роботи працівника юридичної компанії з виконання відповідної заявки замовника становить 550 грн.

На підтвердження фактів надання юридичною компанією замовнику юридичних послуг з виконання відповідної заявки, відповідно до умов цього договору, сторонами підписується Звіт наданих послуг, який є невід'ємною частиною цього договору (п.5.2. договору).

На підставі звітів наданих послуг та на підтвердження фактів надання юридичною компанією замовнику юридичних послуг, відповідно до умов цього договору, у останній день кінцевого строку дії договору, визначеному у п.9.2. договору, сторонами підписується Акт приймання наданих послуг; Акт має бути підписаний уповноваженим представником замовника протягом трьох робочих днів з моменту отримання Акта приймання наданих послуг (п.5.3. договору).

Акт приймання наданих послуг може включати суми витрат, здійснених юридичною компанією у зв'язку з наданням замовнику послуг; остаточно обсяг послуг, їх вид та вартість визначається сторонами на підставі заявок замовника та звітів наданих послуг, які є невід'ємними частинами договору (п.5.4. договору).

Пунктом 5.5. договору сторони погодили, що оплата здійснюється замовником протягом десяти банківських днів з моменту підписання акта приймання наданих послуг та виставлення рахунку в гривнях України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок юридичної компанії, вказаний в даному договорі або додатково повідомлений замовнику листом чи шляхом укладення додаткової угоди до договору.

Відповідно до п.9.2. договору строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.9.1. цього договору, а саме з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками, та закінчується 07.07.2014 року.

За твердженням позивача, ним на виконання умов договору були надані відповідачу юридичні послуги на загальну суму 390 500 грн., про що було складено відповідний Акт від 07.07.2014 року, а тому позивач вважає, що у відповідача виникло зобов'язання зі сплати вартості наданих юридичних послуг, яке останнім не виконано, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися з позовом до суду.

До того ж, позивач відповідно до приписів ст.625 Цивільного кодексу України нарахував та просив стягнути з відповідача 273 364 грн. 02 коп. інфляційних втрат та 26 805 грн. 51 коп. 3% річних, нарахованих за період: серпень 2014 року - вересень 2016 року.

Предметом судового розгляду є позовна вимога виконавця до замовника про стягнення заборгованості за надані юридичні послуги у зв'язку з невиконанням зобов'язання з оплати таких послуг.

Судами попередніх інстанцій у задоволені позовних вимог відмовлено з огляду на недоведеність позовних вимог.

Так, на підтвердження фактичного виконання ним умов договору позивачем господарському суду було надано також докази: акт звірки взаємних розрахунків від 18.07.2014 року на суму 390 500 грн.; заявки відповідача за період березень , квітень, червень, липень 2014 року та звіти надання послуг за цей період. Також на вимогу місцевого господарського суду позивачем було надано штатний розклад позивач в період лютий, червень 2014 року та табель обліку робочого часу позивача за березень, квітень, травень, червень та липень 2014 року.

Надаючи оцінку відомостям, що містяться в Акті приймання наданих юридичних послуг від 07.07.2014 року, штатному розкладі позивача та табелях обліку робочого часу позивача за березень, квітень, травень, червень та липень 2014 року суди попередніх інстанцій виходили з такого:

- в період з березня по липень 2014 року у штаті позивача перебувало 2 працівника (директор та юрисконсульт) ;

- згідно з заявкою відповідача №07/03/2014-1 від 07.03.2014 року позивач повинен був надати певні юридичні послуги;

- згідно зі звітом про надання послуг від 07.03.2014 року № 07032014 до заявки №07/03/2014-1 від 07.03.2014 року ці послуги були надані позивачем в той же день-07.03.2014 року (при цьому кількість годин, які були витрачені працівниками позивача для надання цих послуг, складає 20 годин);

- згідно із табелем обліку робочого часу позивача за березень 2014 року, директор товариства - Васильченко В.В. та юрисконсульт - Полянська Є.Д. працювали 07.03.2014 року по 7 годин кожний;

Таким чином, за висновком судів попередніх інстанцій, два працівники позивача 07.03.2014 року працювали разом лише 14 годин, натомість у звіті вказано, що ними витрачено 20 годин на надання цих юридичних послуг; отже відомості, вказані позивачем у звіті про надання послуг від 07.03.2014 року №07032014 до заявки №07/03/2014-1 від 07.03.2014 року та в акті приймання наданих юридичних послуг від 07.07.2014 року не відповідають дійсності.

Загалом в Акті приймання наданих юридичних послуг від 07.07.2014 року та звітах про надання послуг вказано, що загальна кількість годин, які витратили працівники позивача в період з 07.03.2014 року по 28.03.2014 року (з яких робочих днів - 16) для надання цих послуг , складає 526 годин. В той же час, максимальна можлива кількість відпрацьованих годин 2 працівниками за цей період складає: 16 днів х 8 год. х 2 працівника = 256 годин. А тому суди попередніх інстанцій вважають, що сторони безпідставно вказали, що позивачем витрачено на надання послуг 526 годин.

Однак, суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів передчасними та зробленими з порушенням норм процесуального та матеріального права з огляду на таке.

Ставлячи під сумнів можливість опрацювання визначеного у актах та звітах робочого часу, суди попередніх інстанцій не обґрунтували своїх висновків нормами матеріального права щодо повної відмови у задоволені заявлених позовних вимог. Факт надання позивачем відповідачу послуг доводиться всіма передбаченими умовами договору доказами (наявні заявки, звіти наданих послуг, акт приймання наданих послуг, копії документів, з якими на замовлення відповідача працював позивач). Але, суди не спростували наявних у матеріалах справи доказів, які відповідають умовам укладеного сторонами договору відповідно до ст.ст. 33, 34, 36 та 43 ГПК України.

При цьому правильним є посилання судів на статтю 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", згідно з якою господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Однак, за вимогами статті 4 цього Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі звіти, акти тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення господарського, бухгалтерського і податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для обліку господарської операції є первинний документ, який фіксує факт здійснення операції.

Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству.

Проте дійшовши висновку, що наявні у справі звіти та акт приймання наданих юридичних послуг, які містять сумнівну кількість відпрацьованого часу, є неналежними доказами у даній справі, суди попередніх інстанцій не навели правового обґрунтування такому висновку та не повно з'ясували обставини справи щодо доведення факту вчинення тих дій, за які позивач вимагає оплату, з урахуванням визнання позову відповідачем, умови договору про надання юридичних послуг в їх сукупності і не застосували норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

До того ж, судами обох інстанцій не було враховано вимоги ч. 5 ст. 78 ГПК України згідно з якою у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Отже, господарські суди першої та апеляційної інстанцій, дійшовши висновку про відсутність зобов'язання відповідача з оплати наданих юридичних послуг за договором, не встановили обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, не з'ясували повно і всебічно природу спірних правовідносин між сторонами, не надали таким правовідносинам належної правової оцінки, та дійшли передчасного висновку про відмову в позові про стягнення заборгованості та додаткових нарахувань.

За таких обставин, прийняті судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Макролекс" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2017 року скасувати, і справу № 904/10333/16 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді С.Бондар

В.Студенець